907/138/22 Про визнання незаконним та скасування рішення міської ради "Про реорганізацію Центру культури та відпочинку шляхом приєднання до Комунального закладу Палац культури і мистецтв міської ради" - 19.12.2023 Прийняття

1. У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), яка працює на посаді хормейстра у Центрі культури та відпочинку "Паланок" (далі - Центр культури), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), яка займається в середній групі хореографічного колективу "Паланок" при Центрі культури, звернулись до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Мукачівської міської ради (далі - Міськрада) про визнання незаконним та скасування рішення від 30.09.2021 №528 "Про реорганізацію Центру культури та відпочинку "Паланок" шляхом приєднання до Комунального закладу Палац культури і мистецтв Мукачівської міської ради".

2. Позов обґрунтовано таким:

- оспорюване рішення прийнято з порушенням нормативно встановленого порядку формування базової мережі закладів культури (за відсутності належного погодження з Міністерством культури та інформаційної політики), без урахування соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб населення, яке компактно проживає неподалік знаходження Центру культури в мікрорайоні "Підгород-Паланок" та наближених селах Мукачівської об`єднаної територіальної громади;

- оскаржуваним рішенням незаконно позбавлено Центр культури права користування майном - будівлею та земельною ділянкою, чим порушено права ОСОБА_1 на працю в цій будівлі, а ОСОБА_3 - на навчання в ній;

- пред`явлення позову за правилами господарського судочинства обґрунтовано тим, що відповідач, приймаючи рішення про припинення Центру культури, діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи - Центру культури, тому оскаржуване рішення є рішенням власника корпоративних прав, засновника комунальної установи, щодо припинення зазначеної юридичної особи;

- спір з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав, засновника комунального закладу є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства. На обґрунтування наведеного позивач посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2020 у справі № 260/91/19.

3. Міськрада звернулась до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі, яка мотивована таким:

- оскаржуване рішення прийнято відповідачем, як органом місцевого самоврядування - суб`єктом владних повноважень, з метою оптимізації та впорядкування закладів культури клубного типу, ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових та управлінських ресурсів, раціонального використання бюджетних коштів, забезпечення можливості надання якісних культурних послуг на території Мукачівської міської територіальної громади Комунальною установою "Центр громадськості та національних культур" (далі - Комунальний заклад), яка забезпечена належною матеріально-технічною базою;

- при прийнятті оскаржуваного рішення було враховано збереження штатних одиниць працівників Центру культури, однією з яких є ОСОБА_1 та переведення таких на відповідні посади у Комунальному закладі;

- подальше функціонування двох аматорських колективів Центру культури, в т.ч. хореографічний колектив "Паланок", де займається ОСОБА_3, буде забезпечено на базі "Палацу культури і мистецтв" Мукачівської міськради;

- висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у справі №260/91/19 не підлягає застосуванню, оскільки спірні правовідносини не є подібними до правовідносин, що були предметом розгляду у вищезазначеній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 30.09.2021 Міськрада ухвалила рішення реорганізувати Центр культури шляхом приєднання до Комунального закладу (пункт 1); вважати Комунальний заклад правонаступником Центру культури (пункт 2).

5. Указане рішення було прийнято з метою оптимізації та впорядкування діяльності закладів культури клубного типу, ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових та управлінських ресурсів, раціонального використання бюджетних коштів, відповідно до статей 104, 106, 107 ЦК України, статті 19 Закону України "Про культуру", з урахуванням рекомендації постійної комісії з питань гуманітарної політики (протокол № 1 від 29.09.2021) та керуючись статтею 25, частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

6. Позивачі, вважаючи вказане рішення Міськради незаконним, звернулись до господарського суду з позовом про його скасування.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки цей спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

8. Ухвала суду мотивована таким:

- предметом позовних вимог є законність оскаржуваного рішення, яким вирішено реорганізувати Центр культури шляхом приєднання до Комунального закладу через недотримання процедур, передбачених Законом України "Про культуру" (2778-17) та Порядку формування базової мережі закладів культури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 № 984 (984-2012-п) ;

- відповідно до статті 22 Закону України "Про культуру", пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 984 та предмету регулювання оскаржуваного рішення, таке було прийнято Міськрадою саме як органом місцевого самоврядування на виконання наданих законом повноважень щодо формування базової мережі закладів культури;

- Міськрада прийняла оскаржуване рішення в порядку статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", як суб`єкт владних повноважень, а правовідносини, що виникли у зв`язку з його прийняттям, мають публічно-правовий характер. Захист прав відповідних осіб на працю та заняття творчою діяльністю у будівлі, в якій був розташований реорганізований згідно з оскаржуваним рішенням Центр культури, від порушень з боку цього суб`єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, зокрема, у недотриманні процедури чи порядку прийняття рішення, є завданням адміністративного судочинства;

- обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням органу місцевого самоврядування спричиняє публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів;

- те, що Міськрада одночасно є засновником юридичної особи Центру культури не є визначальним, оскільки у спірних правовідносинах рада діяла як суб`єкт владних повноважень щодо формування базової мережі закладів культури, тому оспорюване рішення в цьому випадку є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України (2747-15) , а не рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи;

- спірні відносини у цій справі не є подібними до спірних відносин у справі № 260/91/19, на висновок Великої Палати Верховного Суду в якій посилається позивач, оскільки у зазначеній справі, предметом якої було визнання протиправним та нечинним рішення районної ради про державну реєстрацію припинення комунального закладу шляхом ліквідації, районна рада приймала рішення як власник комунального підприємства, не здійснюючи владних функцій як орган місцевого самоврядування;

- оскільки спір не підвідомчий господарському суду, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту першого частини першої статті 231 ГПК України.

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 скасовано ухвалу суду першої інстанції, а справу направлено до Господарського суду Закарпатської області для продовження розгляду.

10. Постанова суду обґрунтована таким:

- до компетенції Міськради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

- аналіз статей 10, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 169 ЦК України дає підстави для висновку, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємства є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №260/583/20);

- власником Центру культури є Міськрада. Отже, оскаржуване рішення відповідача прийнято ним в межах повноважень ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо реорганізації конкретної юридичної особи. А тому Міськрада реалізовувала організаційно-господарську діяльність та діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи. Відповідно, оскаржуване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України (2747-15) , а є рішенням власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, необхідним для припинення/створення закладу;

- враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 та від 10.09.2019 у справі №921/36/18, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи позивач є акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатись за правилами ГПК України (1798-12) , цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. 16.12.2022 Міськрада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022.

12. Касаційна скарга обґрунтована таким:

- з аналізу норм статей 2, 20, 167 ГПК України вбачається, що спір про оскарження правомірності рішення Міськради "Про реорганізацію Центру культури шляхом приєднання до Комунального закладу ", не відноситься до спорів, що виникають з корпоративних відносин, тому застосування до спірних правовідносин пункту З частини першої статті 20 ГПК України, безпідставне;

- висновок суду апеляційної інстанції щодо підвідомчості цього спору господарському суду є помилковим, оскільки незгода позивачів з оскаржуваним рішенням відповідача ґрунтувалась не на порушенні відповідачем прав позивачів на працю чи відвідування гуртків закладу, а на тому, що з його прийняттям порушуються соціально-економічні, національні, культурно-освітні, духовні і мовні потреби населення, яке проживає неподалік знаходження Центру культури;

- обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням органу місцевого самоврядування, спричиняє публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що обставини справи №260/91/19 та справи, що розглядається, є відмінними: по-перше, у справі №260/91/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що спірні правовідносини урегульовані частиною четвертою статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", а у справі, що розглядається - не регулюються нормами Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (2801-12) ; по-друге, позовні вимоги у справі № 260/91/19 обґрунтовані порушенням трудових прав працівників ліквідованого закладу і гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав мешканців району на безоплатну медичну стоматологічну допомогу, а у цій справі вимоги обґрунтовані публічно-правовим інтересом (рішенням порушуються соціально-економічні, національні, культурно-освітні, духовні і мовні потреби населення); по-третє, у справі № 260/91/19 позивачі просили визнати протиправним та нечинним рішення райради, а у цій - визнати рішення незаконним та скасувати.

13. Верховний Суд ухвалою від 21.12.2022 відкрив касаційне провадження у цій справі.

14. Ухвалою від 18.01.2023 касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1741/21, а ухвалою від 20.11.2023 поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду, у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі № 925/1741/21.

15. Позивачки та третя особа не подали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

16. Розглянувши подану касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

18. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

19. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

20. У справі, що розглядається, позивачки не є суб`єктами господарської діяльності, а звернулися як фізичні особи на захист порушених, на їх думку, прав на соціально-економічні, національні, культурно-освітні, духовні і мовні потреби населення внаслідок реорганізації Центру культури шляхом його приєднання до Комунального закладу.

21. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

22. Спір у справі не є таким, що виник із корпоративних відносин.

23. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення та звернення до суду), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

24. У справі, що переглядається, відсутні будь-які відомості на підтвердження того, що позивачки є засновниками, акціонерами, пайовиками юридичних осіб - Міськради або Центру культури відповідно до закону або статуту закладу.

25. Ця обставина унеможливлює наявність у позивачок будь-яких корпоративних прав та корпоративного характеру відносин сторін у справі.

26. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі №925/1741/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі №260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №140/434/19, від 22.10.2020 у справі №694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами КАС.

28. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 8.22., 8.24. - 8.26. постанови від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 сформувала такі висновки:

- необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя;

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення;

- з норм пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 КАС України вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин;

- визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

29. За змістом статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

30. Відповідно до частини другої статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

31. В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України (254к/96-ВР) в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 Конституції України). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України (254к/96-ВР) та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію ( рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року (v007p710-09) у справі № 7-рп/2009).

32. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

33. Відповідно до частин першої, третьої статі 19 Закону України "Про культуру" (2778-17) заклади культури різних організаційно-правових форм господарювання і форм власності утворюються та провадять діяльність відповідно до законодавства та цілей, передбачених їхніми статутами (положеннями). Створення чи припинення, у тому числі ліквідація, закладів культури здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

34. Предметом спору у цій справі є рішення Міськради (відповідача) про реорганізацію закладу культури шляхом його приєднання до Комунального закладу.

35. Центр культури є закладом культури - комунальний заклад Міськради, діяльність якого спрямована на створення, розповсюдження та популяризацію культурних надбань Мукачівської міської об`єднаної територіальної громади (пункт 1.1. статуту). Центр культури заснований на базі відокремленої частини майна комунальної власності Мукачівської міської об`єднаної територіальної громади, яку представляє Міськрада (пункт 1.2. статуту). Власником Центру культури є Мукачівська міська об`єднана територіальна громада в особі Міськради.

36. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питання оптимізації та впорядкування діяльності закладу культури, ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових та управлінських ресурсів, раціонального використання бюджетних коштів, відповідно до статей 104, 106, 107 ЦК України, статті 19 Закону України "Про культуру".

37. Отже, Міськрада у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України (2747-15) , оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері культури на виконання повноважень засновника закладу культури, тому справа підсудна адміністративному суду.

38. Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

39. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

40. У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який із членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а (2-а/0187/7/16), адміністративне провадження № К/9901/13855/18).

41. Отже, Міськрада є суб`єктом владних повноважень, оскаржуване рішення якого прийнято на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси члена територіальної громади, тому правовідносини, які виникли у справі, є публічно-правовими. Захист прав та інтересів члена територіальної громади від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні процедури чи порядку прийняття рішення, є завданням адміністративного судочинства. Наведене виключає господарсько-правовий характер спірних правовідносин.

42. Відтак спір належить до адміністративної юрисдикції та має вирішуватися судами за правилами КАС України (2747-15) .

43. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, у якій суд касаційної інстанції відступив, зокрема, від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №260/91/19, які врахував суд апеляційної інстанції.

44. Отже, у справі, яка розглядається, заявниці - фізичні особи, які не є підприємцями, оскаржили до суду акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, прийнятий на виконання його владних управлінських функцій, що виключає підсудність спору господарському суду з огляду на пункт 10 частини першої статті 20 ГПК України.

45. Крім того, підставами позову заявниці зазначили порушення нормативно встановленого порядку формування базової мережі закладів культури. Оскаржуваним рішенням порушено права ОСОБА_1 на працю в будівлі Центру культури та права ОСОБА_3 на навчання (статті 43, 53 Конституції України).

46. Наведені підстави позову виключають приватно-правовий характер спору між сторонами та свідчать про спір у публічно-правових відносинах.

47. Отже, спір у справі, яка переглядається, не є господарським ані за суб`єктним складом правовідносин, ані за підставами і предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин.

48. З огляду на викладене Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, висновок суду першої інстанції щодо непідвідомчості спору господарському суду є правильним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

50. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

51. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із порушенням статті 4, пунктів 3, 10 частини першої статті 20 ГПК України, що є підставою для її скасування і залишенням в силі ухвали суду першої інстанції, яка відповідає закону.