7/222 Про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію - 22.06.2009 Прийняття

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 8 482 898, 59 грн. –основного боргу, 424 144, 93 грн. –штрафу, 180 520, 04 грн. - інфляційної складової боргу, 23 084, 58 грн. –3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати –25500,00 грн. –державного мита, 118, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи, крім того, на думку відповідача він є неналежним відповідачем.

Ухвалою від 27.03.2009 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 30.04.2009 року.

30.04.2009 року представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву та заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи, яке судом розглянуто та задоволено.

30.04.2009 року в судовому засіданні оголошувалася перерва до 28.05.2009 року.

28.05.2009 року представник позивача в судове засіданні не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

28.05.2009 року представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі, які судом розглянуті та задоволені, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено до 22.06.2009.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.06.2009 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

10.01.1991р. між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" та Дніпровською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" укладено договір № 116 на користування електричною енергією.

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО "Київенерго" зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль. Крім цього, п. 5.5. цього договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо) сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п’яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.

Вказаний Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов’язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Дніпровська водопровідна станція (абонент).

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 35/69 встановлений факт правонаступництва сторін за договором.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. у ВАТ "Київводоканал" виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 8 482 898, 59 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає позовні вимоги. Розглянувши всі заперечення відповідача судом встановлено наступне.

У пункті 7 Договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

При цьому судом враховано, що згідно умов договору сторони зобов’язувались керуватись Правилами користування електричної енергії (z0417-96) Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Судом встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 (z0417-96) затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила (z0417-96) регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до 6.11, 6. 13 Правил (z0417-96) остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил (z0417-96) , споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про електроенергетику" принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є: забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією (z0417-96) зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

У відповідності до п. 7в договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, ЗУ "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , Правил користування електричною енергією (z0417-96) та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (z0093-02) та договору № 678 виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Доказів того, що звіти про використану електричну енергію підписано неуповноваженою особою з боку відповідача у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 8 482 898, 59 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 180 520, 04 грн. - інфляційної складової боргу та 23 084, 58 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 180 520, 04 грн. - інфляційної складової боргу та 23 084, 58 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 424 144, 93 грн.

Відповідно до п. 5.5 договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплату сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічне положення містить частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф за порушення зобов’язань. Зокрема, відповідно до розрахунку позивача розмір штрафу становить 424 144, 93 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"(01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"(01001, м. Київ, пл..І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –8 482 898 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят дві тисячі вісімсот дев’яносто вісім) грн. 59 коп. –основного боргу, 180 520 (сто вісімдесят тисяч п’ятсот двадцять) грн. 04 коп. –індексу інфляції, 23 084 (двадцять три тисячі вісімдесят чотири) грн. 58 коп. –3 % річних, 424 144 (чотириста двадцять чотири тисячі сто сорок чотири) грн. 93 коп. –штрафу, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. –державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.