911/2799/20 Про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії - 19.12.2023 Прийняття

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ОСОБА_1 не виникло обов`язку дострокової оплати заборгованості згідно з умовами договору про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, оскільки прострочення виконання зобов`язання було відсутнім, договір поруки від 27.05.2015 №732/5-1, на думку позивача, є фіктивним правочином, укладений Банком із перевищенням повноважень, а також, за твердженнями позивача, відповідач-2 був недієздатним укладати договір поруки.

2. Короткий зміст судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021, зокрема, поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача-1 на вказане судове рішення.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №911/2799/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 задоволено, змінено мотивувальну частину вказаного судового рішення шляхом виключення з неї певних положень.

2.4. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 касаційну скаргу Компанії задоволено, касаційну скаргу Фонду задоволено частково, постанову від 07.09.2021 та ухвалу від 07.06.2021 у справі №911/2799/20 скасовано, а справу передано до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

2.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача-1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20.

2.6. Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 у справі №911/2799/20 скасовано, а справу №911/2799/20 передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

2.7. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022, зокрема, поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача-1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20.

2.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №911/2799/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 задоволено частково, змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 шляхом виключення з неї таких положень:

1. "Так, суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 був порушений порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2. кредитного договору" (пункт 2.1 прохальної частини апеляційної скарги);

2. "Джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема, фізичної особи ОСОБА_1, за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань" (пункт 2.2 прохальної частини апеляційної скарги);

3. "ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015 року, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ "Український професійний Банк", що підтверджується Звітом від 26.08.2016 року" (пункт 2.3 прохальної частини апеляційної скарги);

4. "Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, нікчемним" (пункт 2.6 прохальної частини апеляційної скарги).

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 залишити без змін.

3.2. Банк, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову від 04.09.2023 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі №911/2799/20, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. У поданій касаційній скарзі Компанія вказує, що оскаржувана постанова з цієї справи не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, як це вимагається положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), в результаті неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права [статей 203, 215 Цивільного кодексу України далі - ЦК України (435-15) )] та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (зокрема, у постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц), а тому підлягає скасуванню.

4.2. Також з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник-1 зазначає, що суд апеляційної інстанції:

4.2.1. неправильно встановив фактичні обставини справи, не застосував положення статей 203, 215 ЦК України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не врахував висновків викладених у постановах Верховного Суду;

4.2.2. порушив норми процесуального права (статті 7, 73, 86 та 210 ГПК України) в частині дотримання порядку дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів;

4.2.3. залишив поза увагою висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, (від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц), щодо нікчемності договору;

4.2.4. не врахував правову позицію Верховного Суду щодо обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, викладену в постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18;

4.2.5. в оскаржуваній постанові досліджував окремі, вибіркові докази, надані до того ж стороною позивача на обґрунтування своєї позиції та позовних вимог, відповідачами до матеріалів справи не надано доказів, які б могли виступати належними контраргументами;

4.2.6. скасовуючи висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не послався та не застосував жодної норми процесуального або матеріального права, також відсутні правові позиції Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як аргументацію своє позиції щодо зміни мотивувальної частини рішення.

4.3. У поданій касаційній скарзі (нова редакція) Банк з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначає, що:

4.3.1. всупереч вимогам статей 73, 86, 210 ГПК України суд апеляційної інстанції не досліджував та не надавав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а саме: відомостям НБУ про акціонерів Банку віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний Банк" до категорії проблемних та запровадження особистого контролю за діяльністю банку"; додатку 2 до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку станом на 08.03.2015; договору застави майнових прав №19/ЗМП від 24.03.2014;

4.3.2. при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статей 203, 215 ЦК України, статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порушено норми процесуального права (статті 7, 73, 86, 210 ГПК України) в частині дотримання порядку дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів, а також не враховано висновку викладеного у таких постановах:

- Верховного Суду у справі №914/2404/19 згідно з яким "визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів";

- Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;

- Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18 щодо обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів;

- Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16 щодо обов`язковості виконання неплатоспроможними банками постанов НБУ та щодо наслідків у випадку їх порушення;

- Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин не є преюдиційними, відтак під час вирішення спору суд зобов`язаний розмежувати вказані поняття і навести обґрунтовані висновки.

4.4. Також скаржник-2 зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження ухвалена з порушенням статей 7, 256 ГПК України та без врахування висновків викладених в таких постановах:

- Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі №521/2816/15-ц, щодо обов`язку суду при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивувати свій висновок, зазначити підстави для поновлення строку, мотиви та здійснити оцінку доказів наданих на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження;

- Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №22/93/10-18/245/10-22/124/10 про те, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та сторони повинні очікувати їх застосування.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ОСОБА_1 у відзиві на касаційні скарги заперечив проти доводів Компанії та Банку, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

5.2. ПАТ "Банкомзв`язок"у відзиві на касаційні скарги заперечило проти доводів Компанії та Банку, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

5.3. Від НБУ та Фонду відзиви на касаційні скарги до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.06.2013 Банк (банк) і ПАТ "Банкомзв`язок" (позичальник) уклали договір про відкриття кредитної лінії №732/5 (далі - Кредитний договір), за умовами якого:

- банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 000 000 доларів США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн терміном до 05.01.2017 на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2010 №339/5. Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з червня 2013 року, в сумі 20 000 доларів США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 140 000 доларів США здійснюється не пізніше 05.01.2017 (пункт 1.1);

- забезпеченням виконання ПАТ "Банкомзв`язок" своїх зобов`язань перед банком за Кредитним договором є майно, яке прийняте за генеральним договором від 25.11.2010 №5 (пункт 2.1);

- кредитні ресурси, надані банком, забезпечуються всім належним ПАТ "Банкомзв`язок" майном і коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України, у разі недостатності суми, отриманої від реалізації заставленого майна (пункт 2.2).

6.2. Банк і ПАТ "Банкомзв`язок" 13.06.2013 уклали додатковий договір до Кредитного договору, за умовами якого пункт 1.1 розділу 1 Кредитного договору викладено в новій редакції, а саме: банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 625 000 доларів США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн терміном до 05.01.2017 на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2010 №339/5. Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з липня 2013 року, в сумі 20 000 доларів США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 785 000 доларів США здійснюється не пізніше 05.01.2017.

6.3. НБУ та Банком 24.03.2014 уклали кредитний договір №19 (далі - Кредитний договір №19), за умовами якого НБУ надає Банку кредит для збереження ліквідності у сумі 120 000 000 грн з процентною ставкою 19,5% річних, яка є змінною в залежності від діючої облікової ставки НБУ, строком до 15.06.2015.

6.3.1. Згідно з пунктом 1.8 Кредитного договору №19 основним забезпеченням виконання Банком своїх зобов`язань перед НБУ за цим договором є майнові права за укладеними з Банком кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 545 946 028,39 грн згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 24.03.2014 №19/ЗМП, зокрема, за договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, укладеним Банком і ПАТ "Банкомзв`язок".

6.4. З метою забезпечення виконання ПАТ "Банкомзв`язок" зобов`язань за Кредитним договором 27.05.2015 ПАТ "Банкомзв`язок" (позичальник), ОСОБА_1 (поручитель) та Банк (банк) уклали договір поруки №732/5-1 (далі - Договір поруки), за умовами якого:

- за Кредитним договором банк відкрив відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 185 000 доларів США терміном до 05.01.2017 на поновлення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2020 №339/5. Станом на 27.05.2015 кредитна заборгованість становить 695 125,35 доларів США (пункт 1.1);

- поручитель ( ОСОБА_1 ) бере на себе зобов`язання в повному обсязі відповідати перед Банком як солідарний боржник за Кредитним договором (пункт 1.2);

- ОСОБА_1 (поручитель) доручає Банку у випадку затримки виконання зобов`язань ПАТ "Банкомзв`язок" (позичальника) за Кредитним договором здійснити списання суми заборгованості з поточного рахунку поручителя у порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 1.3);

- у разі повного або часткового невиконання ПАТ "Банкомзв`язок" / ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором в передбачені Кредитним договором строки Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок ОСОБА_1 (пункт 2.1);

- Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок грошових коштів ОСОБА_1, а в разі їх недостатності - звернути стягнення на інше майно та цінності ОСОБА_1 в порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 2.2);

- Договір поруки набуває чинності з 27.05.2015 та діє до 05.01.2017, але у будь-якому випадку до повного виконання ПАТ "Банкомзв`язок" та / або ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором та всіма додатковими договорами до нього (пункт 3.1).

6.5. Банк і ПАТ "Банкомзв`язок" 27.05.2015 уклали додатковий договір до Кредитного договору, яким пункт 2.1 розділу 2 Кредитного договору виклали в новій редакції, за якою забезпеченням виконання ПАТ "Банкомзв`язок" своїх зобов`язань перед Банком за цим договором є майно, яке прийняте за генеральним договором від 25.11.2010 №5, та порука ОСОБА_1 (Договір поруки).

6.6. Банк і ПАТ "Банкомзв`язок" 27.05.2015 уклали договір про розірвання Кредитного договору (далі - Договір про розірвання), у пукнті 1 якого сторони погодили з 27.05.2015 розірвати Кредитний договір, який укладений ними.

6.7. Постановою Правління НБУ 30.01.2015 №73/БТ "Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "УПБ" та призначення куратора" (далі - Постанова №73/БТ) у діяльності Банка були встановлені окремі обмеження, а 30.04.2015 постановою Правління НБУ №293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (далі - Постанова №293/БТ) встановлювались певні обмеження у господарській діяльності Банка як юридичної особи, що входить до банківської системи України, зокрема: 1) заборонено передавати в забезпечення майно та активи Банка; 2) заборонено Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; 3) всі розрахунки у національній валюті повинні здійснюватися виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ; 4) не здійснювати дострокового повернення коштів інсайдерам, пов`язаним особам та власникам істотної участі в Банкові, крім спрямування коштів на збільшення статутного капіталу та інші.

6.8. Постановою Правління НБУ від 28.05.2015 №348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних" (далі - Постанова №348) Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

6.8.1. На підставі вказаної постанови Правління НБУ від 28.05.2015 №348 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28.05.2015 №107, відповідно до якого з 29.05.2015 у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію.

6.9. Відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 №562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УПБ" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 28.08.2015 №158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УПБ" та делегування повноважень ліквідатора банку".

6.10. Виконавча дирекція Фонду 18.08.2016 та 01.07.2019 прийняла рішення №1556 та №1640, відповідно до яких продовжено строки здійснення процедури ліквідації Банку на один рік до 30.08.2017 включно та з 31.08.2019 до 30.08.2020 включно відповідно.

6.11. Банк (продавець) та Компанія (покупець) 27.04.2020 уклали договір №81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання (далі - Договір купівлі-продажу майнових прав), за умовами якого:

- у порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли або можуть виникнути у майбутньому, зазначені у додатку №1 до цього договору (пункт 1.1);

- майнові права вважаються переданими позивачу з моменту підписання цього договору (пункт 1.3).

6.11.1. У додатку №1 до Договору купівлі-продажу майнових прав (реєстр договорів, майнові права за якими відступаються, та боржників за такими договорами) міститься найменування: ПАТ "Банкомзв`язок" (АТ "Банкомзв`язок"), кредитний договір з усіма додатковими договорами.

6.12. Позивач зазначає, що за Договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права, в тому числі за Кредитним договором з усіма додатковими договорами, укладеними Банком і ПАТ "Банкомзв`язок". Після укладення Договору купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами позивачу стало відомо про укладення договору поруки та про те, що ПАТ "Банкомзв`язок" не погоджується із наявністю заборгованості за кредитним договором, стверджує, що вона погашена ОСОБА_1 згідно з Договором поруки.

6.13. Суд апеляційної інстанції стосовно висновку суду першої інстанції, вказаного у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення ["суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 був порушений порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2. кредитного договору"] та, виключаючи його з рішення, вказав, таке:

- мотивуючи судове рішення у зазначеній частині, господарський суд першої інстанції досліджував порядок дострокового погашення Кредитного договору, в тому числі пункт 6.2 розділу 6, згідно з яким позичальник має право достроково погашати кредити, попередньо повідомивши про це Банк не пізніше, ніж за 3 (три) календарних дні до дати погашення, що планується позичальником;

- у цьому випадку сторонами Кредитного договору є Банк (кредитор) і ПАТ "Банкомзв`язок" (позичальник). Відповідно, Кредитним договором регулюються права та обов`язки лише цих юридичних осіб;

- ОСОБА_1 (відповідач-1) не є стороною Кредитного договору, а відтак не є зобов`язаною особою згідно з даним договором, у тому числі в частині передбаченого пунктом 6.2 договору обов`язку, а отже, не може порушувати його умови;

- Договір поруки, на виконання якого діяв ОСОБА_1, здійснюючи погашення кредиту, не містить будь-яких умов щодо попередження поручителем про майбутнє виконання даного договору;

- отже, поручитель за Договором поруки ОСОБА_1 не брав на себе зобов`язання перед Банком попередньо повідомляти останньому про майбутнє погашення кредиту і жодний порядок погашення заборгованості поручителем не порушувався;

- а тому наведений у оскаржуваному рішенні висновок господарського суду першої інстанції про порушення поручителем порядку погашення Кредитного договору не відповідає обставинам справи та підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення;

- крім того, висновок суду про порушення порядку виконання Кредитного договору не відповідає позовній вимозі про визнання недійсним Договору поруки.

6.14. Щодо висновків господарського суду першої інстанції про те, що "укладаючи договір поруки та, стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача 1, відповідач 1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача 1, згідно з умовами договору поруки. Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, нікчемним", суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що господарський суд першої інстанції, роблячи вказаний вище висновок, не врахував наявності преюдиційних рішень у господарських справах №911/3886/15 та №911/3880/15, на існуванні яких наголошував ОСОБА_1 ;

- суд встановив, що у межах господарської справи №911/3886/15 розглядався позов Банку до ПАТ "Банкомзв`язок" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку ПАТ "Банкомзв`язок" Банку відповідно до Іпотечного договору від 25.11.2010;

- рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено повністю;

- відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив, що зобов`язання ПАТ "Банкомзв`язок" за Договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 (Кредитним договором) перед Банком припинилось шляхом його виконання громадянином ОСОБА_1 на підставі тристороннього Договору поруки в повному обсязі, а саме, в сумі 695 125,35 доларів США основної заборгованості за кредитом та 7 970,13 доларів США основної заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом. Відсутність заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 (Кредитним договором) у зв`язку з її погашенням поручителем в повному обсязі виключила можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов`язання;

- у межах господарської справи №911/3880/15 розглянуто позов Банку до ПАТ "Банкомзв`язок", треті особи НБУ, Фонд, про стягнення 729 050,39 доларів США заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, а саме 695 125,35 доларів США основної заборгованості за кредитом, 31 366,36 доларів США заборгованості за відсотками за користуванням кредитом та 2 558,68 доларів США пені за період з 02.06.2015 по 26.08.2015;

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №911/3880/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018, у позові відмовлено повністю;

- відмовляючи у задоволенні позову, суди встановили, що рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову Банку до ПАТ "Банкомзв`язок", за участю третьої особи ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановивши факт її погашення в повному обсязі поручителем. Суд у справі №911/3886/15 встановив факт припинення зобов`язання за Договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 шляхом його виконання поручителем;

- враховуючи встановлені рішенням суду у справі №911/3886/15 обставини, положення частини четвертої статті 75 ГПК України, суди у справі №911/3880/15 дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з ПАТ "Банкомзв`язок" заборгованості за Кредитним договором №732/5 від 11.06.2013 у зв`язку з її погашенням;

- водночас у межах справи №911/3880/15 господарські суди перевірили доводи позивача та третіх осіб на стороні позивача щодо нікчемності Договору поруки на підставі частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) у зв`язку з його укладенням банком з пов`язаною особою банку ОСОБА_1 (пункт 8 частини третьої статті 38 Закону), здійснення поручителем штучного погашення заборгованості за кредитом та перерахування коштів зі свого поточного рахунку в банку (пункт 1 частини третьої статті 38 Закону), взяття до дня визнання банку неплатоспроможним на себе зобов`язання, внаслідок чого Банк став неплатоспроможним або внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (пункт 2 частини третьої статті 38 Закону), отриманням ОСОБА_1, який є кредитором банку, внаслідок укладення договору поруки переваг перед іншими кредиторами банку (пункт 7 частини третьої 3 статті 38 Закону), взяття Банком на себе зобов`язання, умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов`язань третіх осіб, у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (пункт 5 частини третьої статті 38 Закону), та визнано вказані доводи безпідставними;

- отже, встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №911/3880/15 обставини, зокрема, щодо факту погашення поручителем ( ОСОБА_1 ) кредитних зобов`язань ПАТ "Банкомзв`язок" перед Банком за Кредитним договором, відсутності ознак нікчемності Договору поруки із вказаних позивачем у справі №911/3880/15 підстав, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити. Протилежні висновки суду суперечили б принципу правової певності;

- посилання позивача на те, що він не є правонаступником Банку, а тому встановлені у вказаних судових рішеннях обставини не є для нього обов`язковими, як для не учасника справ №911/3886/15 та №911/3880/15, оцінюються судом критично, оскільки в обґрунтування позову в даній справі позивач посилається на те, що за договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права за договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 з усіма додатковими договорами, що укладені Банком і ПАТ "Банкомзв`язок", тобто на правонаступництво Банку у названих кредитних відносинах;

- отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що погашення кредиту за Кредитним договором поручителем ( ОСОБА_1 ) не відбулось, є недоведеним у першу чергу з огляду на вище наведені преюдиційні обставини, встановлені у межах господарських справ №911/3886/15 та №911/3880/15.

6.15. Судом апеляційної інстанції вказано, що:

- у висновках щодо відсутності погашення кредиту господарський суд першої інстанції послався також на Звіт аудиторської фірми ТОВ "Інтер-аудит" від 26.08.2016 №833 про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій Банку (далі - Звіт), виконаний на замовлення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку;

- однак даний звіт не є первинним документом, яким можна підтвердити або спростувати проведення будь-яких платежів;

- як зазначає ОСОБА_1 та вбачається з матеріалів справи, проведення погашення кредиту підтверджується доданими до позовної заяви виписками з рахунків Банку, призначених для обліку заборгованості за Кредитним договором, номери яких збігаються з номерами рахунків, погоджених сторонами Кредитного договору, а також підтверджується випискою НБУ з особового рахунку Банку за період з 26.05.2015 по 29.05.2015, яка надана НБУ на вимогу суду першої інстанції;

- таким чином, у матеріалах справи наявні не тільки рішення господарських судів, які досліджували та встановили факт погашення кредиту за Кредитним договором, але й первинні документи, які місцевим судом не аналізувались;

- крім того, попри посилання суду на Звіт як на доказ, що свідчить про відсутність погашення кредиту, останній містить підтвердження аудиторів щодо списання коштів з рахунку ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Банкомзв`язок" за Кредитним договором на підставі Договору поруки, що відображено в додатку 8.1 Аудиторського звіту. Номери рахунків, на які здійснені перерахування коштів в погашення кредиту та процентів за його використання, відповідають рахункам, встановленим сторонами у Кредитному договорі для погашення боргу;

- натомість суд першої інстанції зробив висновок про те, що погашення кредиту не відбулось, що, виходячи із вище наведеного у сукупності, не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам;

- за таких підстав з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню наступний висновок: "Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, є нікчемним".

6.16. Щодо висновку господарського суду першої інстанції про те, що "джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема, фізичної особи ОСОБА_1, за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань" суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- вказані обставини згідно з позицією суду підтверджуються копією Звіту, виконаним на замовлення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку;

- однак, як зазначено вище, аудиторський звіт не є належним доказом проведення певних банківських операцій та укладення угод між різними юридичними та фізичними особами, а також і наявності будь-якого листування. Такими доказами можуть бути тільки первинні документи, зокрема, банківські виписки з рахунків (для підтвердження проведення перерахування коштів), тексти угод (для підтвердження укладення угод) та тексти листів (для підтвердження наявності листування). Крім цього дані, наведені в аудиторському звіті, які стосуються укладення певних угод між юридичними та фізичними особами, що не є учасниками даної справи, не стосуються предмету доказування;

- допустимим доказом проведення банківської операції є виписка по рахунку клієнта. Відтак, посилання господарського суду першої інстанції на аудиторський звіт як на підтвердження джерел погашення "зазначених вище кредитів" є неправомірним. Крім того, суд не перевірив належними та допустимими доказами посилання аудиторів на те, що неназвані "інші клієнти" банку були його кредиторами на дату перерахування коштів і між ними та банком існували будь-які договірні відносини.

6.17. Стосовно висновків господарського суду першої інстанції про інсайдерство ОСОБА_1 з Банком суд апеляційної інстанції, вказав таке:

- місцевий господарський суд у мотивувальній частині зазначив:

1. "Також у п. 7 Розділу ІІ Звіту зазначено, що, починаючи з 27 травня 2015 року на ОСОБА_1, як інсайдера банку, розповсюджувалась заборона, встановлена постановою НБУ №293/БТ від 30.04.2015 в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов`язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ "УПБ";

2. " ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ "УПБ", що підтверджується Звітом від 26.08.2016";

- однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що суд першої інстанції не перевірив належними та допустимими доказами викладене у звіті припущення аудиторів про те, що ОСОБА_1 був інсайдером Банку станом на спірний період;

- так, станом на дату прийняття господарським судом першої інстанції оскаржуваного рішення у матеріалах справи був відсутній та судом, відповідно, не досліджувався лист від 27.05.2015 №01-08/1521;

- з огляду на такі обставини суд не міг перевірити фактичне існування такого листа та не досліджував його зміст, у тому числі щодо того, чи підтверджує даний лист інсайдерство ОСОБА_1 з Банком;

- відтак, твердження про те, що " ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ "УПБ", що підтверджується Звітом від 26.08.2016" підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду;

- щодо копії цього листа, наданої суду апеляційної інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке:

у справі, що розглядається, позивач (Компанія) у липні 2023 року під час повторного апеляційного розгляду справи подав до матеріалів справи лист від 27.05.2015 №01-05/1521 та просив долучити його до матеріалів справи;

Компанія звернулась з позовом у цій справі у вересні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою (у якій послався у тому числі на відсутність у матеріалах справи вказаного листа) у травні 2021 року;

колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи Компанії про те, що під час ознайомлення з матеріалами справи ним встановлено відсутність листа від 27.05.2015 №01-05/1521, оскільки, Компанія є позивачем у цій справі та беззаперечно має знати, які документи ним подавались в матеріали справи в обґрунтування заявлених вимог. Водночас колегія суддів враховує і тривалий проміжок часу, протягом якого здійснювався розгляд цієї справи в судах усіх інстанції та протягом якого Компанія з відповідним клопотанням не зверталось;

крім того, вказаний доказ подано Компанією без клопотання про поновлення строку на його подання;

- щодо копії листа від 27.05.2015 №01-05/1521, наданого НБУ суду апеляційної інстанції на відповідне питання суду, колегія суддів зазначає, що в цьому конкретному випадку суд з`ясував виключно обставини дійсного існування такого листа. Разом з тим підтвердження його існування під час повторного розгляду апеляційної скарги не робить правомірним наведений вище спірний висновок місцевого суду.

6.18. Щодо вимог апеляційної скарги про виключення з мотивувальної частини рішення висновку, що "також у п. 7 Розділу ІІ Звіту зазначено, що, починаючи з 27.05.2015 на ОСОБА_1, як інсайдера банку, розповсюджувалась заборона, встановлена постановою Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов`язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ "УПБ"", колегія суддів апеляційної інстанції зазначила таке:

- вказане твердження фактично є посиланням на те, що у звіті міститься наведена інформація, про що свідчить також і формулювання цього речення, яке за своїм побудовою, відтворюючи зазначену у звіті інформацію, водночас відсилає і до джерела такої інформації - звіту;

- тобто, зміст цього речення є не висновком суду, а констатацією (відтворенням) змісту звіту, що підтверджується матеріалами справи;

- у зв`язку з тим, що сам звіт не є предметом оскарження, а посилання місцевого суду на те, що в у звіті міститься певна інформація, саме по собі не порушує будь-яких прав та інтересів скаржника, підстави для виключення вказаного тексту з оскаржуваного рішення відсутні.

6.19. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість посилань господарського суду першої інстанції на пункт 3.7.2 Розділу II Звіту в підтвердження того, що "згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ "УПБ" є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 " суд апеляційної інстанції вказав таке:

- по-перше, вимога про виключення процитованого положення з мотивувальної частини рішення місцевого суду не підлягає задоволенню з наведених вище підстав;

- по-друге, суд встановив, що у пункті 3.7.2 розділу II Звіту зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Банком є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- апеляційний господарський суд відзначає, що наведенням в оскаржуваному рішенні тексту Звіту місцевий господарський суд вчинив дії, спрямовані на встановлення фактичних обставин справи. Встановлення обставин у справі не є тотожним висновкам суду та передує ним, оскільки, висновки суду мають ґрунтуватись на встановлених у справі обставинах;

- така констатація (відтворення) змісту звіту у цьому конкретному випадку не потребувала перевірки відповідних відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки, є саме констатацією (цитуванням) змісту звіту;

-а, отже, підстави для виключення тексту "Крім цього, у п. 3.7.2 Розділу ІІ Звіту зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ "Український професійний Банк" є ОСОБА_1 та ОСОБА_2" з оскаржуваного рішення знову таки відсутні;

- колегія суддів апеляційної інстанції вважає слушним зауваження скаржника про те, що місцевий господарський суд допустив помилку в назві господарського товариства (замість ПАТ "Банкомзв`язок" за текстом оскаржуваного рішення зазначено ПАТ "Український професійний Банк"), та зазначає, що така помилка може бути усунута шляхом виправлення описки в порядку статті 243 ГПК України.

6.20. Стосовно вимоги про виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновку суду, що "укладаючи договір поруки та, стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача 1, відповідач 1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача 1, згідно з умовами договору поруки", суд апеляційної інстанції вказав таке:

- такий висновок (припущення) місцевого суду відповідає правовій природі інституту поруки, адже згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Крім того такий висновок (припущення), на думку апеляційного суду, базується на принципах розумності дій поручителя, ураховує принципи і звичаї ділового обороту, не містить посилань на будь-яку неправомірну поведінку скаржника, а, отже, не порушую будь-яких прав та інтересів ОСОБА_1 ;

- за таких обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав для виключення вказаного висновку місцевого господарського суду з оскаржуваного рішення.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №911/2799/20 за касаційної скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №911/2799/20 за касаційної скаргою Банку на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.

8.4. Слід зазначити, що у касаційне провадження у даній справі відкрито за касаційною скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та за касаційної скаргою Банку на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Компанія зазначає, що при ухваленні оспорюваної постанови судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду вказаних у пунктах 4.1, 4.2.3, 4.2.4 цієї постанови.

8.14. У свою чергу, Банк вказав, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вказаних у пунктах 4.3.2 та 4.4 цієї постанови.

8.15. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору.

8.15.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ОСОБА_1 не виникло обов`язку дострокової оплати заборгованості згідно з умовами договору про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, оскільки прострочення виконання зобов`язання було відсутнім, договір поруки від 27.05.2015 №732/5-1, на думку позивача, є фіктивним правочином, укладений Банком із перевищенням повноважень, а також, за твердженнями позивача, відповідач-2 був недієздатним укладати договір поруки.

8.16. Предметом розгляду у справі №924/233/18 є стягнення заборгованості за договором поставки молока, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

8.17. Предметом розгляду у справі №916/3156/17 є застосування наслідків недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав шляхом повернення сторін у стан, який існував до укладання цього правочину. Під час розгляду справи розглядалося питання нікчемності правочину.

8.18. Предметом розгляду у справі №463/5896/14-ц є про визнання нікчемним договору банківського вкладу.

8.19. Предметом розгляду у справі №914/2404/19 є банкрутство юридичної особи.

8.20. Предметом розгляду у справі №910/10784/16 є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення прав вимоги, та зобов`язання відповідачів повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за спірним договором, та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі.

8.21. Предметом розгляду у справі №753/11000/14-ц є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. Під час розгляду справи вирішувалося питання преюдиції.

8.22. Предметом розгляду у справі №521/2816/15-ц є про захист прав споживача.

8.23. Предметом розгляду у справі №22/93/10-18/245/10-22/124/10 є скарга на дії державного виконавця про визнання недійсною постанови про закінчення виконавчого провадження.

8.24. Враховуючи викладене, дана справа та справи №924/233/18, №753/11000/14-ц, №22/93/10-18/245/10-22/124/10, №521/2816/15-ц та №914/2404/19 не є схожими за предметом та підставою позову. Правові позиції у вказаних справах стосуються застосування норм процесуального права (статті 7, 73, 86 і 210 ГПК України), яке є застосовним і загальнообов`язковим, незважаючи на спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду, адже стаття 7 ГПК України закріплює принцип рівності перед законом і судом, стаття 73 ГПК України визначає поняття та види доказів, стаття 86 ГПК України регулює оцінку доказів, а стаття 210 ГПК України - дослідження доказів.

8.25. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.26. Що ж до справ №916/3156/17, №463/5896/14-ц, №910/10784/16 та справи №911/2799/20, то вони є схожими за предметом спору (питання визнання договору недійсним/нікчемним), прийняті за однаковим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин (зокрема, Закон).

8.27. Слід зазначити, що як позивач, так і відповідач-2, вказують на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 7, 73, 86 та 210 ГПК України) в частині дотримання порядку дослідження та оцінки наявних у матеріалів справи доказів, а також, порушення приписів статті 75 ГПК України в контексті преюдиції.

8.28. Так, Банк посилався на правову позиція, викладену у постанові від 18.04.2019 у справі №753/11000/14-ц про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин не є преюдиційними, відтак під час вирішення спору суд зобов`язаний розмежувати вказані поняття і навести обґрунтовані висновки.

8.29. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

8.30. Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76- 79 ГПК України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18).

8.31. Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

8.32. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

8.33. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

8.34. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Преюдицію мають виключно ті обставини, які суд безпосередньо дослідив і встановив, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи [дивись висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32)].

8.35. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені вище правові позиції та порушив норму процесуального права (статтю 75 ГПК України), виходячи з такого.

8.36. Суд апеляційної інстанції виснував, що встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №911/3880/15 обставини, зокрема, щодо факту погашення поручителем ( ОСОБА_1 ) кредитних зобов`язань ПАТ "Банкомзв`язок" перед Банком за Кредитним договором, відсутності ознак нікчемності Договору поруки із вказаних позивачем у справі №911/3880/15 підстав, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити. Протилежні висновки суду суперечили б принципу правової певності.

8.37. Втім, позивач у даній справі наголошував на тому, що не був учасником справ 911/3886/15 та №911/3880/15 та в силу приписів частині п`ятої статті 75 ГПК України має право на спростування обставин, які були встановлені у вказаних справах.

8.38. Водночас, відповідач-1, починаючи з суду першої інстанції, та за доводами, викладеними у відзиві на касаційні скарги зазначав, що позивач не є належним позивачем і посилався на справу №910/8680/20.

8.39. Однак, суд апеляційної інстанції, відхиляючи наведені твердження Компанії, зазначив, що такі доводи оцінюються судом критично, оскільки, в обґрунтування позову в даній справі позивач посилається на те, що за договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права за договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5 з усіма додатковими договорами, що укладені Банком і ПАТ "Банкомзв`язок", тобто на правонаступництво Банку у названих кредитних відносинах.

8.40. Наведені висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, з огляду на статті 4, 45, 52, 73 та 75 ГПК України та зважаючи на те, що ОСОБА_1 та ПАТ "Банкомзв`язок" під час апеляційного розгляду вказували на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2021, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №910/8680/20, позовні вимоги задоволено, визнано недійсними відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 30.03.2020, з реалізації лоту №GL16N717120 та протокол електронного аукціону №UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту №GL16N717120 та визнано недійсними з моменту укладення договір №81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020, посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №618, укладений Банком і Компанією та договір №81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020, посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №619, укладений Банком і Компанією в частині, що стосується, зокрема, договору про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, укладеного АТ "Банкомзв`язок" та Банком.

8.41. Також, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, вказуючи на преюдиційність певних фактів, не з`ясовував питання стосовно того, чи дійсно наведені у судових рішеннях у справах №911/3886/15 та №911/3880/15 обставини є тими, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судами, враховуючи те, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин, а також те, чи належали обставини, встановлені у вказаних господарських справах до предмета доказування, тобто їх встановлення мало бути необхідним для вирішення цих справ.

8.42. Щодо доводів скаржників про те, що суд апеляційної інстанції не досліджував і не надавав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, відомостям НБУ про акціонерів Банку віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний Банк" до категорії проблемних та запровадження особистого контролю за діяльністю банку"; додатку 2 до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку станом на 08.03.2015; договору застави майнових прав №19/ЗМП від 24.03.2014, то слід зазначити таке.

8.43. У цій справі визначальним є чи порушені права та інтереси позивача з підстав позову, які визначені самим позивачем і на підставі тих доказів, які подані ним в обґрунтування свої вимог, чи належний спосіб захисту обраний позивачем у заявленому ним же позові.

8.44. Суд виходить з того, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

8.45. У постанові від 16.10.2020 у праві №910/12787/17 об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду зазначила, зокрема, таке:

- особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено;

- реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

8.46. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.47. Втім, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не досліджував докази чим порушив приписи норм процесуального права, виходячи з такого.

8.48. Верховний Суд відзначає, що застосування приписів статті 86 ГПК України, як норми процесуального права, має загальний (універсальний, абсолютний) характер для усіх справ. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

8.49. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).

8.50. При цьому, докази [стаття 73 ГПК України визначає які дані є доказами та якими засобами ці дані встановлюються] мають відповідати критеріям належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

8.51. Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.

8.52. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню.

8.53. Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236- 237 ГПК України.

8.54. Верховний Суд виходить з того, що дослідження доказів унормовано статтею 210 ГПК України.

8.54.1. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази (частина перша статті 210 ГПК України).

8.54.2. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (частина третя статті 210 ГПК України).

8.55. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8.56. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 269 ГПК України).

8.57. Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 269 ГПК України) та переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України) та доводів/заперечень інших учасників справи.

8.58. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.59. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.60. Ураховуючи зазначені вище міркування, Суд вважає, що викладені вимоги у касаційних скаргах частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а доводи, викладені у відзивах, з огляду на встановлене порушення норм процесуального права, відхиляються з мотивів міркувань викладених у цій постанові.

8.61. Що ж до решти доводів Компанії та Банку, які наведені у касаційних скаргах, то їх розгляд є передчасним, адже, встановлено порушення норм процесуального права, що є самодостатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи саме на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.62. Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, а тому ураховуючи доводи касаційних скарг, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.63. Що ж до доводів скаржника-2 про те, що ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження ухвалена з порушенням статей 7, 256 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.64. Питання наявності/відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження неодноразово вирішувалося у даній справі.

8.65. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 касаційну скаргу Компанії задоволено, касаційну скаргу Фонду задоволено частково, постанову від 07.09.2021 та ухвалу від 07.06.2021 у справі №911/2799/20 скасовано, а справу передано до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

8.66. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача-1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20.

8.67. Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №911/2799/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 у справі №911/2799/20 скасовано, а справу №911/2799/20 передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

8.68. Ухвалою від 05.12.2022 у справі №911/2799/20 суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження та відкриваючи апеляційне провадження, виходив з такого:

- у тексті апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано апелянтом 28.04.2021 (копію поштового конверта та витяг із сайту Укрпошти додано до апеляційної скарги), процесуальний строк на подання апеляційної скарги порушено лише на один робочий день, а період, наданий для підготовки та надання мотивованої апеляційної скарги припав на тривалі вихідні та карантинні заходи, встановлені урядом України;

- як доказ вручення оскаржуваного рішення, в матеріалах справи №911/2799/20 міститься поштове повідомлення №0103277716040, з якого слідує, що 28.04.2021 представник ОСОБА_1 отримав рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021;

- крім того, на підтвердження обставин щодо перебування представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Самборської Г.М. у відпустці, яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 911/2799/20, скаржником додано заяву про усунуннення недоліків апеляційної скарги про поновлення строку на апеляційне оскарження до якої додано копію наказу №8-к/тм про надання відпустки, згідно якого вбачається, що адвокат Самборська Г.М. перебувала у відпустці 18.05.2021, а, отже, відпустка адвоката Г.М. Самборської була запланована ще до отримання ОСОБА_1 повного тексту рішення суду - 28.04.2021;

- відповідно до частини першої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;

- відповідно до вказаної правової норми, апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021, повний текст якого складено та підписано 08.04.2021, заявник мав подати в строк по 28.04.2021 включно;

- статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Стаття 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав;

- частиною першою статті 119 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення;

- відповідно до приписів частини другої статті 256 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду;

- у низці рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права;

- у справі "Скорик проти України" ЄСПЛ нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них;

- у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права;

- у рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції;

- таким чином, оскільки, скаржник повний текст рішення отримав 28.04.2021, а до Північного апеляційного господарського суду звернувся 19.05.2021, відповідно до відмітки Північного апеляційного господарського суду на апеляційній скарзі, яка була подана до суду, та того, що адвокат Самборська Г.М., яка представляла інтереси відповідача ОСОБА_1 у справі № 911/2799/20 в останній день подачі апеляційної скарги перебувала у відпустці, про що свідчить наказ № №8-к/тм, який знаходиться в матеріалах справи № 911/2799/20, клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.

8.69. Враховуючи викладене у пункті 8.68 цієї постанови, суд апеляційної інстанції у даному випадку виконав вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у cправі № 911/2799/20, а саме дотримуючись балансу між реалізацією особою права на доступ до суду (шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції), принципу правової визначеності та принципу res judicata, враховуючи мету апеляційного оскарження, обставини (підстави), які означені як причини пропуску строку заявником, з дотриманням статей 119, 256 ГПК України та з огляду на приписи частин другої та третьої статті 2 ГПК України, розглянув питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням в ухвалі від 05.12.2022 у справі №911/2799/20 підстав, причин, міркувань та правової підстави щодо задоволення вказаного клопотання. В частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги скаржником-2 зводяться до переоцінки причин і обставин, наведених у клопотанні відповідача-1 та в оскаржуваному судовому рішенні, що виходить за межі розгляду Судом, враховуючи приписи статті 300 ГПК України.

8.70. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги Банку в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції від 05.12.2022 у даній справі не знайшли свого підтвердження.

8.71. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.72. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.73. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Доводи скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.6. З огляду на наведене у пунктах 8.63 - 8.70 цієї постанови, доводи касаційної скарги Банку стосовно оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження не знайшли свого підтвердження, а тому оскаржуване судове рішення залишається без змін.

9.7. Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги Банку та Компанії задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9.8. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційних скарг, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.