921/481/22 Про стягнення заборгованості за постачання природного газу - 05.12.2023 Прийняття

3. Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність прострочення виконання зобов`язання, оскільки договір є неукладеним (сторони не погодили істотну умову договору - строк його дії), а також неотримання актів приймання-передачі природного газу. Просив зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на сплату суми основного боргу, введення воєнного стану в Україні та висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. Відповідач вказував, що немає можливості надати власний контррозрахунок боргу, оскільки позивач не надав обґрунтованого розрахунку ціни позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 29.04.2020 сторони уклали договір постачання природного газу № К-46/2020 (надалі - Договір).

5. За умовами пункту 3.1 Договору відповідач зобов`язаний був оплатити вартість місячного обсягу природного газу, вказаного у заявці Споживача, а за відсутності заявки, місячного обсягу природного газу (планового), зазначеного у пункті 1.2 договору, на рахунок Постачальника у термін до 10-го числа місяця, наступного за звітним (місяцем поставки).

6. Додатком №1 до Договору сторони погодили обсяги постачання природного газу.

7. Цей Договір є укладеним з дати його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня 2020 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде направлено іншій стороні письмового повідомлення про припинення строку дії Договору (пункт 11.1).

8. Передбачене пунктом 11.1 Договору повідомлення будь-якої із сторін правочину про припинення його дії після 31.12.2020 сторони не надали. Натомість 25.01.2022 сторони підписали Додаткову угоду №2022/02/01 до Договору, якою визначили ціну природного газу, який буде постачатися з 01.02.2022.

9. Сторони погодили, що акт приймання-передачі газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у звітному місяці, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою щомісячних актів приймання-передачі, які є невід`ємними частинами цього Договору, і які є підставою для проведення Споживачем остаточних розрахунків за поставлений природний газ у звітному місяці. Для складання Актів приймання-передачі природного газу, Споживач до 03 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, зобов`язаний надати Постачальнику належним чином завірену підписом уповноваженої особи та печаткою Споживача копію акту про фактичний об`єм обсягів розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу, складеного між Споживачем та Оператором ГРМ або Оператором ГТС. На підставі отриманих від Споживача даних та/або даних Оператора ГТС Постачальник протягом 3 (трьох) робочих днів з дня їх отримання складає, підписує і скріплює печаткою Акти приймання-передачі природного газу, в якому зазначається вартість поставленого природного газу, компенсацію вартості замовленої потужності та плата за небаланс (за наявності) та направляє їх Споживачу. Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання Актів приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання Акту приймання-передачі природного газу. У випадку невиконання обов`язку, передбаченого п. 4.4 Договору, природний газ вважається поставленим та прийнятим споживачем від Постачальника у відповідному звітному місяці на підставі даних Постачальника та або документів та або інформації, які складаються та або надаються Оператором ГТС та/або Оператором ГРМ до врегулювання розбіжностей відповідно до Договору або в судовому порядку.

10. Сторони також погодили, зокрема, обов`язок сповістити один одного про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно-правової форми, банківських реквізитів, статусу платника податку на прибуток, реєстрації платника податку на додану вартість тощо) протягом 3-х календарних днів з дня настання відповідних обставин шляхом надіслання відповідного письмового повідомлення (пункт 11.11).

11. Згідно з відповіддю ПрАТ "Тернопільміськгаз"/ Оператора ГРМ за № 324 від 29.09.2022 за період з 01.01.2022 по 31.08.2022 обсяг споживання природного газу Споживача (ЕІС- код 56ХО0000YGO1A000) становив: 10 156 куб. м січень; 3 918 куб. м лютий; 1 548 куб. м березень; 0 куб. м квітень; 0 куб. м травень; 0 куб. м червень; 2 129 куб. м липень та 74 куб. м серпень.

12. Відповідно до актів приймання-передачі природного газу №00000002960 від 31.01.2022 на суму 671 960, 53 грн, №00000005855 від 28.02.2022 на суму 175 400, 62 грн, №00000009842 від 31.03.2022 на суму 69 300, 71 грн, №00000020515 від 31.07.2022 на суму 71 883, 34 грн та №00000024002 від 31.08.2022 на суму 3 227, 87 грн позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 991773,07 грн. Ці акти підписано повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи, ст. 207-211/Т. 1).

13. Споживач взяті на себе зобов`язання в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості в сумі 479415,92 грн.

14. Згідно з платіжним дорученням № 1958 від 02.12.2022 відповідач оплатив суму основної заборгованості в розмірі 479 415, 92 грн.

15. У пункті 7.2 Договору сторони визначили, що у випадку порушення Споживачем розміру або строку (п. 3.1 Договору) оплати поставленого Постачальником природного газу у відповідному місяці Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення від суми заборгованості, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми простроченого платежу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 19.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, позов задовольнив частково, стягнув з Споживача на користь Постачальника 97552,22 грн пені, 8469,95 грн 3% річних, 88284,06 грн інфляційних втрат та 33559,11 грн штрафу та 10609,22 грн в повернення сплаченого судового збору.

17. Суд закрив провадження у справі в частині стягнення 479415,92 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки після пред`явлення позову відповідач оплатив цю суму боргу.

18. Суд встановив, що відповідач прострочив оплату поставленого газу за Договором, яка за умовами договору мала здійснюватися у строк до 10 числа місяця наступного за місяцем поставки газу і не пов`язується з отриманням акту приймання-передачі природного газу, тому відповідно до статей 546- 551, 610, 611 ЦК України, статті 230 ГК України та пункту 7.2 Договору має сплатити позивачу 97552,22 грн пені та 33559,11 грн 7 % штрафу, а також відповідно до статті 625 ЦК України - 88284,06 грн інфляційних нарахувань та 8469,95 грн 3% річних. Суд визначив розмір пені, інфляційних нарахувань, 3% від простроченої суми, що підлягає стягненню, за власним розрахунком, що був здійснений за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", за заявлений позивачем період (з 10.02.2022 по 07.09.2022), оскільки встановив, що позивач виконав відповідний розрахунок неправильно (безпідставно включив дні здійснення оплат і помилково визначив період прострочення платежу по оплаті вартості отриманого у січні 2022 року природного газу). Суд не брав до уваги новий розрахунок від 30.12.2022, що був поданий позивачем, оскільки в ньому були зазначені відмінні від заявлених до стягнення сум у позові, і позивач не подавав заяву збільшення/зменшення розміру позовних вимог.

19. Суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 170377,45 грн пені, 23649,70 грн 3% річних та 355271,56 грн інфляційних втрат, оскільки встановив, що ці суми нараховані позивачем та заявлені до стягнення безпідставно.

20. З огляду на конкретні обставини справи (співмірність визначено судом розміру штрафних санкцій (227865,34 грн) та суми боргу (479415,92 грн); Тернопільська область не є зоною ведення бойових дій; недоведеність відповідачем обставин скрутного фінансового становища, неможливості здійснювати повноцінну господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов`язання), суд першої інстанції виснував, що відсутні підстави для застосування приписів статей 233 ГК України та 551 ЦК України (435-15) щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не застосовані, оскільки стосуються неподібних правовідносин. Суд зауважив, що саме лише погашення боргу, із порушенням визначених договором строків здійснення розрахунку, не може слугувати безумовною підставою для звільнення особи від передбаченої приписами чинного законодавства та умовами договору відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. 12.09.2023 відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

23. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив таке:

(1) суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 231 ГК України без урахування висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.09.2019 у справі № 761/26293/16-ц, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14 та від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 922/4053/20, від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, від 06.06.2023 у справі № 911/682/21, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, щодо критеріїв застосування частини третю статті 551 ЦК України, безпідставно не зменшили розмір пені та 3% річних, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, а також встановлених інших обставин, що мають значення (відповідач сплатив борг, і позивач не вказує, що порушення зобов`язання зі сторони відповідача завдало йому збитків);

(2) суди порушили норми статей 13, 79, 86 ГПК України, не врахували висновок, викладений у пункті 43 постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, щодо обов`язку суду при вирішенні спору про стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат перевірити правильність розрахунку цих сум відповідно до умов договору, обставин справи та положень чинного законодавства, зобов`язати позивача виконати новий розрахунок. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не міг перевірити розрахунок позивача та самостійно визначати їх розмір, оскільки у матеріалах справи відсутні допустимі докази, на підставі яких можна виконати розрахунок заборгованості;

(3) суд першої інстанції порушив норми частини третьої статті 130, пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, безпідставно поклав на відповідача судові витрати в частині позовних вимог, відповідно до яких провадження у справі закрито, не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, із зазначеного питання.

24. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилався на порушення судами норм процесуального права, зокрема:

- суд першої інстанції порушив норми статей 73, 74, 77, 91 ГПК України та пункту 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 й ухвалив рішення на підставі доказів, які не були належним чином засвідчені, тому є недопустимими. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, від 14.09.2021 у справі № 910/14452/20, від 13.07.2022 у справі № 201/7705/19 (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України);

- суд першої інстанції порушив норми статей 14, 80, 118, 232 ГПК України, оскільки без постановлення ухвали про приєднання та вирішення питання про поновлення строку за клопотанням позивача від 18.10.2022 № 1339, який не просив суд поновити строк на подання доказів, прийняв копію листа ПАТ "Тернопільміськгаз" №324 від 23.09.2022 про обсяги споживання природного газу, а також акти приймання-передачі природного газу, що були подані з відповіддю на відзив. Такі докази є недопустимими (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України);

- суд першої інстанції порушив вимоги статті 86 ГПК України, оскільки виконав власний розрахунок заборгованості за відсутності у матеріалах справи допустимих доказів у справі, на підставі яких встановлені фактичні обставини справи;

- суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування оригіналів документів, а суд апеляційної інстанції ці порушення проігнорував (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

25. Також у касаційній скарзі скаржник посилався на практику Європейського Суду щодо обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

27. Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

28. З метою захисту законних прав та інтересів учасників цивільного оборону, насамперед інтересів кредитора, глава 49 ЦК України (435-15) регламентує забезпечення виконання зобов`язання. Цей інститут спрямований на покращення гарантування майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також на усунення можливих негативних наслідків невиконання чи неналежного виконання боржником його обов`язків у зобов`язанні.

29. ЦК України (435-15) передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання. Одним із них є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

30. Також частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

31. Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

32. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

33. Суд першої інстанції, надавши оцінку зібраним доказам, з урахуванням обставин, які визнавались сторонами, та заперечень відповідача, що були викладені у заявах по суті, встановив, що відповідно до пункту 3.1 договору зобов`язання щодо оплати вартості поставленого природного газу мало бути виконано відповідачем до 10-го числа місяця, наступного за звітним (місяцем поставки), і цей строк не пов`язується з фактом та датою підписання акту-приймання передачі. Виходячи з встановлених обставин прострочення виконання зобов`язання та дат погашення відповідачем боргу, суд здійснив власний розрахунок штрафних санкцій, інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних за заявлений позивачем період, що й стало підставою для часткового задоволення позову.

34. Доводи касаційної скарги не спростовують та висновки судів, аргументи щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Щодо обґрунтованості та правильності розрахунку

35. Аргументи скаржника щодо порушення норм статей 13, 79, 86 ГПК України і не врахування висновок, що був викладений у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, а саме: "з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)", Верховний Суд відхиляє з таких підстав.

36. По-перше, Верховний Суд виходить з того, що цей висновок був сформований у пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (v0014600-13) і стосувався застосування норми 4-7 ("судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи") та 43 (господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом) ГПК України (1798-12) в редакції до 15.12.2017. Надалі, цей висновок був сформований у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/15376/17 щодо застосування норм статей 79, 86 ГПК України в редакції від 15.12.2017. Зокрема, стаття 79 ГПК України регулювала питання достатності доказів, і визначала, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Водночас, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (132-20) , яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Постанова Верховного Суду, на яку посилається скаржник, була прийнята до 17.10.2019, тому підстави для врахування наведеного висновку відсутні.

37. По-друге, у справі, що розглядається, на виконання вимог пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України у позовній заяві був наведений обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (а.с. 7 том 1). Відповідач своїм правом не скористався і власний контррозрахунок не подав, а його аргументи про неможливість є явно необґрунтованими.

38. Аргументи скаржника щодо необґрунтованості розрахунку боргу, що надав позивач у вигляді таблиці складових сум, Верховний Суд відхиляє, оскільки ГПК (1798-12) не встановлює формалізовані вимоги до розрахунку, а питання його обґрунтованості є оціночним, вирішується судами при вирішення спору по суті залежно від конкретних обставин справи. Це правило має застосовуватися з певним ступенем гнучкості та без надмірного формалізму, оскільки згідно з практикою Європейського суду з прав людини суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) суттєво обмежує право особи на звернення до суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України"), не сприяє реальному вирішенню спору та суперечить завданням господарського судочинства, яке відповідно до частини другої статті 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

39. Суд першої інстанції здійснив власний перерахунок за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", що є усталеною практикою, у межах заявленого періоду, зважаючи на встановлені обставини прострочених сум оплати, дати платежу за Договором та дат, коли така оплата була здійснена відповідачем фактично. Правильність такого розрахунку була предметом перевірки також в суді апеляційної інстанції. Перевірка такого розрахунку не є завданням Верховного Суду. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

40. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Перевірка правильності здійснених судами розрахунків не є завданням та компетенцією Верховного Суду, який перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права, а також дотримання норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, якщо це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Такі аргументовані доводи в касаційній скарзі відсутні.

Щодо подання документів в належним чином засвідченій копії

41. Верховний Суд відхиляє як необґрунтований аргумент скаржника, що подані позивачем докази, на підставі яких визначено розмір заборгованості, є недопустимими, оскільки засвідчені з порушенням вимог ДСТУ 4163:2020 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів".

42. Відповідно до частини четвертої статті 91 ГПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

43. Зокрема, відповідно до абзацу другого частини п`ятої цієї статті учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

44. Відповідно до висновку, що викладений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у ДСТУ 4163:2020 не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.

45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Тому не беруться до уваги посилання скаржника на інші висновки щодо порядку засвідчення копій документів, що висловлювалися до ухвалення постанови у справі № 233/4365/18.

46. Щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів всіх доказів, то слід виходити з того, що за змістом статті 91 ГПК України така відмова сама по собі не робить доказ, що поданий в належним чином засвідченій копії, недопустимим.

47. За змістом абзацу другого частини шостої статті 91 ГПК України доказ не береться судом до уваги за двох умов: якщо оригінал письмового доказу не поданий; учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу. Натомість, у справі, що розглядається, такі сумніви були відсутні. Відповідач не заявляв про підробку, непідписання ним документів (актів, договору) та наявність обставин, щоб ставили під сумнів достовірність такого доказів, тому Господарський суд Тернопільської області обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання, вирішив спір на підставі доказів, що подані в належним чином засвідченій копі за правилами частини другої статті 91 ГПК України.

Щодо порядку і строків подання доказів

48. Згідно з частинами першою, другою статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

49. За змістом пункту 3 частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

50. Позивач подав копії актів за січень - березень 2022 року разом з позовною заявою, 03.01.2023 року - акти за липень-серпень 2022 року разом з відповіддю на відзив, а довідку ПрАТ "Тернопільгаз" від 23.09.2022 про обсяги споживання природного газу позивач подав 24.10.2022 з клопотанням про приєднання до матеріалів справи від 18.10.2022 - після подання позовної заяви, але до початку підготовчого судового засідання.

51. Згідно з частинами п`ятою та восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

52. Отже, неможливість подання суду доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від особи, має бути обґрунтовано такою особою.

53. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України).

54. Подаючи до суду першої інстанції клопотання про долучення нового доказу та акти за липень-серпень 2022 року разом з відповіддю на відзив, позивач не обґрунтував неможливість їх подання разом з позовною заявою, суд не встановлював додатковий строк для подання цих додаткових доказів.

55. Суд першої інстанції, прийнявши несвоєчасно подані докази до розгляду, не вирішив питання поважності причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, що є порушенням вимог частин п`ятої та восьмої статті 80 ГПК України. Суд апеляційної інстанції, всупереч наведеним в апеляційній скарзі доводам, теж не звернув увагу на таке процесуальне порушення і не навів мотивів відхилення аргументу, викладеного в апеляційній скарзі, що є порушенням вимог статей 269, 282 ГПК України.

56. Водночас, відповідно до конкретних обставин справи таке процесуальне порушення не є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, оскільки відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є лише ті порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

57. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц; пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21)). Верховний Суд має право оцінити доводи скаржника щодо застосування норм права, на які апеляційний суд не дав чіткої відповіді, виправивши тим самим допущені цим судом недоліки (пункт 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).

58. Наведене також узгоджується з частиною другою статті 309 та частиною другою статті 311 ГПК України, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

59. У справі, що переглядається, порушення норм процесуального права щодо прийняття довідки про обсяги та актів за липень-серпень 2022 року не унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили, що: акт приймання-передачі природного газу складається на підставі наданого Споживачем до 03 числа місяця Постачальнику належним чином завіреної підписом уповноваженої особи та печаткою Споживача копію акту про фактичний об`єм обсягів розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу, складеного між Споживачем та Оператором ГРМ або Оператором ГТС; строк оплати не пов`язується з моментом підписання цього акту. Відповідач не заперечував правильність визначення обсягу споживання природного газу (такий спір відсутній) і інших доказів разом з відзивом на позов не подавав. Відповідач підписав спірні акти і не заявляв, що вони у нього відсутні, підроблені тощо. Тому порушення прийняття доказів, на що посилається скаржник, не має істотне значення для встановлення фактичних обставин справи і не призвело до ухвалення незаконного рішення, тому не може бути підставою для скасування судових рішень.

Щодо зменшення пені

60. Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

61. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

62. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.24) і від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 85).

64. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).

65. Верховний Суд також завжди вказував, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

66. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші), так визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, що вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

67. Вирішення цих питань не є завданням Верховного Суду (який є судом права, а не факту), як і заміна правової оцінки встановлених судами обставин власною. Суди першої та апеляційної інстанцій мають повноваження та кращі можливості для оцінки ситуації у світлі конкретних обставин. Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, роль Верховного Суду обмежується з`ясуванням того, чи не були відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення такими, що реалізація (чи навпаки нереалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується з загальним принципом справедливого розгляду, і висновки судів є явно необґрунтованими. У цьому контексті необхідно, зокрема, враховувати виконання судами обов`язку щодо мотивування оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення пені, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції. За відсутності таких виняткових обставин, слід виходити з того, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Неодноразовий розгляд судом касаційної інстанції повторюваного питання не сприяє забезпеченню єдності практики.

68. У справі, що переглядається, суди виконали такий обов`язок, оцінили наведені відповідачем аргументи і навели мотиви їх відхилення (див. пункт 20 цієї постанови). Рішення судів не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, адже зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Щодо зменшення 3 % річних

69. Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

70. При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду брала до уваги, що станом на момент звернення з позовом сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.

71. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати.

72. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.

73. Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання та відмовити у їх стягненні.

74. При цьому у вирішенні питання про зменшення розміру процентів, які підлягають сплаті згідно з договором, повинно бути взято до уваги, що відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

75. Тому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, з огляду на їх неспівмірність та недотримання вимог розумності і справедливості покладається на відповідача, який заперечує проти стягнення цих сум.

76. Беручи до уваги встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотків річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі; суд вирішував питання про зменшення розміру відсотків річних, що був визначений у договорі. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

77. Однак у справі, що переглядається, суди таких обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних, не встановили. Суд стягнув три проценти річних від простроченої суми, тобто у розмірі, що визначений у статті 625 ЦК України. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Щодо розподілу судових витрат у разі закриття провадження

78. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

79. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266 (провадження № 12-186звг19).

80. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина четверта статті 231 ГПК України).

81. У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

82. У частині третій вказаної статті зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

83. Аргументи скаржника щодо неправильного розподілу судових витрат Верховний Суд відхиляє, як безпідставні, оскільки відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у разі відмови позивача від позову. Натомість, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

84. У справі, що розглядається, відповідач сплатив суму боргу після пред`явлення боргу, що й стало підставою для закриття провадження у справі, тому суд першої інстанції правильно поклав судові витрати, понесені позивачем на відповідача. Такий висновок відповідає висновку у постанові 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, на який посилається скаржник. У цій справі Верховний Суд також зазначив, що "у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову".