927/765/22 Про визнання іпотеки припиненою - 28.11.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 927/765/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461"),

представник позивача - Ждан В.В., адвокат (ордер від 07.11.2023 № 1029735); Терещенко Л.В., адвокат (ордер від 06.11.2023 № 1068808),

відповідач - акціонерне товариство "Сенс Банк",

представник відповідача - Михніцький Г.Ю, адвокат (довіреність від 16.10.2023 № 020252/23),

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461")

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 (головуючий суддя Демидова М.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (головуючий Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.)

у справі № 927/765/22

за позовом приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461"; далі - Товариство)

до акціонерного товариства "Сенс Банк" (далі - Банк)

про визнання іпотеки припиненою.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Банка про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 14.08.2008 про забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Паритет" зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 14.08.2008 № 935/1-109.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що порука є припиненою з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи ТОВ "ПАРИТЕТ", а кредитор до цього часу не звернувся до суду з позовом до поручителя - Товариства, у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2022 у справі № 927/506/18 за позовом Товариства про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановлено факт пред`явлення Банком вимоги від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки як позичальнику, так і іпотекодавню, яку останні отримали, зокрема позивач її отримав 16.11.2017. У вказаному судовому рішенні зазначено, що у листі від 07.11.2017 № USB/417 "Вимога про усунення порушень" на адресу ТОВ "ПАРИТЕТ" та Товариства міститься вимога Банку до позичальника в 30-денний строк сплатити заборгованість. У вказаному листі також зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений Законом України "Про іпотеку" (898-15) . А отже, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки, Банком було надіслано позичальнику та іпотекодавцю відповідну вимогу про усунення порушень за основним зобов`язанням. Відсутність оригіналу такої вимоги в матеріалах даної справи (вона заявлялась іншим особам) не є підставою для задоволення вимог Товариства в розумінні частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та на те, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/6299/15, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) у подібних правовідносинах;

- справу розглянуто за відсутності будь-кого із учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання; суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Від представника Банку надійшла заява, в якій він просить Суду відкласти розгляд справи на іншу дату.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що:

- ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції позивачем жодним чином не доведено виконання кредитного зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг від 14.08.2008 № 935/1-109, а також не спростовано виконання зобов`язання з видачі кредиту позичальнику за вказаним кредитним договором. Крім того, кредитний договір не був визнаний недійсним з підстав визнання недійсними рішень загальних зборів ВАТ ?Автотранспортне підприємство 17461?, викладених у протоколі № 1 загальних зборів акціонерів ВАТ ?Автотранспортне підприємство 17461? від 17.06.2008;

- дійсність кредитного договору, відповідність його вимогам закону Товариством у справі у даному судовому провадженні не спростована і предмет спору не охоплює дійсність кредитного договору повністю або дійсність його окремих частин. Водночас, з постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 927/496/18 вбачається, що Товариство зверталось з позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 14.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Ігнатовою Л.Л. 14.08.2008 за реєстровим номером 9392. Судом апеляційної інстанції у вказаній справі в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між сторонами 14.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Ігнатовою Л.Л. 14.08.2008 за реєстровим № 9392, відмовлено;

- з матеріалів справи вбачається, що виконавчий напис від 02.03.2018 за реєстровим номером 3396, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. на іпотечному договорі від 14.08.2008, був оскаржений Товариством у судовому порядку та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2022 у справі № 927/506/18. Вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому презюмується, що спірний виконавчий напис був виданий на підставі відповідної письмової вимоги, спрямованої на адресу як позичальника, так і іпотекодавця;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2022 у справі №927/506/18 за позовом Товариства про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановлено факт пред`явлення Банком вимоги від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки як позичальнику, так і іпотекодавню, яку останні отримали, зокрема позивач її отримав 16.11.2017. У вказаному судовому рішенні зазначено, що у листі від 07.11.2017 № USB/417 "Вимога про усунення порушень" на адресу ТОВ "ПАРИТЕТ" та Товариства міститься вимога Банку до позичальника в 30-денний строк сплатити заборгованість. У вказаному листі також зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений Законом України "Про іпотеку" (898-15) . А отже, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки, Банком було надіслано позичальнику та іпотекодавцю відповідну вимогу про усунення порушень за основним зобов`язанням. Відсутність оригіналу такої вимоги в матеріалах даної справи (вона заявлялась іншим особам) не є підставою для задоволення вимог Товариства в розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України. Товариством жодним чином не спростовано факти щодо направлення йому письмової вимоги Банком, встановлені зазначеним рішенням суду.

Однак, Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки суди посилаючись на те, що відсутність вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в матеріалах даної справи (вона заявлялась іншим особам) не є підставою для задоволення вимог Товариства в розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України, а Товариством жодним чином не спростовано факти щодо направлення йому письмової вимоги Банком, встановлені у справі № 927/506/18, залишили поза увагою те, що вказані доводи, в контексті доводів касаційної скарги, були визначені Товариством як підстави його вимог, а наявність/відсутність відповідної вимоги має ключове значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Крім того, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 23.08.2022 у справі № 910/6459/21).

Також Суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17 та від 14.02.2019 у справі № 911/792/18 викладено такий правовий висновок:

"Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення?.

Водночас судами попередніх інстанцій у даній справі не досліджувалось питання наявності/відсутності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Таким чином, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд зазначає, що без встановлення судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи на підставі дослідження доказів і без наведення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, не вбачається можливим визначення подібності/неподібності правовідносин у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі з правовідносинами сторін у даній справі.

Крім того Суд вважає за необхідне зазначити, що суду під час нового розгляду необхідно звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.10. 2023 у справі № 906/1026/22, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що фактично ініційований позивачем спір спрямований на захист його майнового інтересу, вимога про визнання права іпотекодержателя ґрунтується на наявності такого інтересу, що виник на підставі договору іпотеки, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який має вартісну оцінку, а отже, має майновий характер, а тому розмір ставки судового збору за його подання повинен визначатися відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України ?Про судовий збір?.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що доводи касаційної скарги Товариства знайшли часткове підтвердження, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат у ній не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 316 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461") задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 927/765/22 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова