911/223/22 Про оскарження бездіяльності державного виконавця - 27.11.2023 Прийняття

1.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2022 у справі №911/223/22 позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") про стягнення 393 817, 59 грн задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та 1 747, 39 грн судового збору.

1.2. ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність, дії та постанову старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій він просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні щодо ненакладання арешту на кошти боржника негайно в момент відкриття виконавчого провадження, що знаходяться на рахунку;

2) стягнути з державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) збитки, завдані позивачу (стягувачу) протиправною бездіяльністю державного виконавця у розмірі 118 240, 36 грн;

3) скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2022 про зупинення вчинення виконавчих дій;

4) зобов`язати державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Київської області за виданим ним наказом від 03.11.2022 у справі № 911/223/22, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

В обґрунтування своєї скарги позивач (стягувач) зазначає, що старшим державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черненко А. А. (далі - державний виконавець) при виконанні наказу безпідставно та всупереч положенням Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" (z0489-12) не накладено арешт на кошти боржника при відкритті виконавчого провадження та винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.03.2023 у справі №911/223/22 у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського Київської області від 15.03.2023 у справі №911/233/22 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Київської області від 15.03.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №911/223/22, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив Суд скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 15.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №911/223/22, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Так, в обґрунтування своєї правової позиції ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції помилково врахував судову практику (справа №910/22858/17) щодо невиконання судових рішень відносно звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", де мораторій на звернення стягнення обґрунтовується тим, що частина майна знаходиться на окупованій території, що є справжнім форс-мажором, який не залежить ані від законодавця, ані від боржника, ані від його власників. Ситуація же у спірній справі є зовсім іншою і пов`язана із приватизацією майна, що триває вже більше 5 років та є суто бюрократичними маніпуляціями.

Крім того, як вказує скаржник у даній постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 Велика Палата не наводила безпосередньо висновки, що стосуються пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Скаржник відзначає, що правозастосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" викладене у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, що ухвалена за подібних правовідносин, та яке має бути враховано Судом.

При цьому скаржник наголошує, що з твердженням апеляційного суду про те, що у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків постанови Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 щодо суперечності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України (включення до переліку об`єктів малої та великої приватизації, що підлягають приватизації) конституційного принципу обов`язковості судового рішення, категорично не можна погодитись, слід визнати, що апеляційний суд свідомо перекрутив позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17.

Також за покликаннями ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції порушив частину сьому статті 26 у взаємозв`язку із частиною п`ятою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Серед іншого, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просив передати справу на розгляд Великої Палати з підстав необхідності у відступленні від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, у частині того, що пункти 11 та 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" однаково не суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , тобто невиконання судового рішення відносно вказаних боржників внаслідок зупинення виконавчого провадження однаково не суперечать Конституції України (254к/96-ВР) .

3.2. ПАТ "Центренерго" подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги. Крім того, відповідач просив судові витрати, пов`язані з касаційним переглядом справи, покласти на позивача.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких суди виходили при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. На виконання рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022 у справі № 911/223/22 видано відповідний наказ.

Постановою державного виконавця від 23.11.2022 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022, про стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та 1 747, 39 грн судового збору, за відповідною заявою стягувача - ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, у якій він, крім іншого, просив після відкриття виконавчого провадження негайно накласти арешт на кошти боржника, що знаходяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", ЄДРПОУ 22927045. Даною постановою зобов'язано боржника - ПАТ "Центренерго" протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а також вирішено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 11 824, 03 грн.

Відповідач (боржник) 25.11.2022 звернувся до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою від 25.11.2022 про зупинення вчинення виконавчих дій, у якій просив зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із тим, що боржник - ПАТ "Центренерго", пакет акцій якого у розмірі 78, 2 % належать державі, включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Постановою державного виконавця від 28.11.2022 про зупинення виконавчих дій постановлено на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" зупинити виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022, про стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та 1 747, 39 грн судового збору до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій.

4.2. Згідно із довідкою від 11.02.2021 № 31277 Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" - боржник - ПАТ "Центренерго" (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.

ПАТ "Центренерго" (ідентифікаційний код 22927045) включено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

4.3. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджували б належність відповідачу (боржнику) банківського рахунку, зазначеного позивачем (стягувачем) у заяві про відкриття виконавчого провадження;

- заявником (позивачем) не було додано до скарги на дії та бездіяльність державного виконавця належним чином завіреної копії заяви про відкриття виконавчого провадження.

- державним виконавцем правомірно та із дотриманням вимог положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та за наявності відповідних підстав і необхідних повноважень винесено постанову про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408998 на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України "Про виконавче провадження";

- заперечення позивача (скаржника) щодо того, що дії державного виконавця щодо зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408998 є незаконними та такими, що суперечать положенням статей 55, 129-1 Конституції України, що підтверджується висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у його постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16, є необґрунтованими з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17;

- хоча Верховним Судом як у постанові Касаційного господарського суду від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16, так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 надавалась правова оцінка наявності обов`язку у виконавця щодо зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", проте, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду можливо зробити висновок, що у державного виконавця є визначені статтею 19 Конституції України та нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) підстави для зупинення вчинення виконавчих дій в цілому, у тому числі і на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження";

- обставини щодо бездіяльності державного виконавця при виконанні наказу №911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022, щодо неправомірності дій державного виконавця при винесенні постанови про зупинення виконавчих дій та щодо незаконності постанови державного виконавця від 28.11.2022 про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, викладені у скарзі позивача (стягувача), не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду, а тому вимоги позивача (скаржника) про визнання їх відповідно неправомірними і протиправними, стягнення збитків, скасування та зобов'язання вчинити дії є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної скарги.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 06.10.2023 справу №911/223/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 у справі №911/223/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 у справі №911/223/22 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 15.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №911/223/22 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 у справі №911/223/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Київської області від 15.03.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №911/223/22, якими у задоволенні скарги відмовлено у повному обсязі.

Причиною звернення до Верховного Суду стало питання:

- наявності/відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльність виконавця щодо ненакладення арешту на рахунок боржника в момент відкриття ВП;

- наявності/відсутності підстав для скасування постанови виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП;

- наявності/відсутності підстав для зобов`язання виконавця вжити заходів щодо забезпечення примусового виконання рішення;

- наявності/відсутності підстав для стягнення збитків з виконавця.

6.2. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Так, порядок здійснення примусового виконання судового рішення встановлено, зокрема Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

За змістом статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (частина перша).

Стягувач у заяві про примусове виконання рішення має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята).

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника (частина сьома).

Згідно зі статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

За змістом статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

6.3. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій на виконання рішення суду видано наказ, який пред`явлений до примусового виконання. Державний виконавець постановою від 23.11.2022 відкрив виконавче провадження (ВП НОМЕР_2) та зобов`язав боржника - ПАТ "Центренерго" протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно.

Як відзначено господарськими судами стягувач просив, крім іншого, після відкриття виконавчого провадження негайно накласти арешт на кошти боржника, що знаходяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", ЄДРПОУ 22927045.

ПАТ "Центренерго" 25.11.2022 подало до ДВС клопотання про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із тим, що боржник є господарським товариством, пакет акцій якого у розмірі 78, 2 % належать державі, та включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Постановою державного виконавця від 28.11.2022 на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" зупинено виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022, про стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь Заболотного І.П. 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та 1 747, 39 грн судового збору до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що ПАТ "Центренерго" (78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить державі) включено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

При цьому господарськими судами встановлено, що розпорядженням від 10.05.2018 № 358-р "Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 р." Кабінету Міністрів України затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році згідно з додатком, серед яких визначено ПАТ "Центренерго" (ідентифікаційний код 22927045), 78, 289 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.

Розпорядженням від 16.01.2019 № 36-р "Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності" Кабінету Міністрів України затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності, проведення якої продовжено згідно з додатком, серед яких визначено ПАТ "Центренерго".

Наказом від 23.07.2021 № 1275 "Про прийняття рішення про приватизацію державного пакета акцій Публічного акціонерного товариства "Центренерго" Фонду державного майна України наказано прийняти рішення про приватизацію державного пакета акцій розміром 78, 289 % статутного капіталу ПАТ "Центренерго", що становить 289 205 117 штук акцій; приватизувати державний пакет акцій ПАТ "Центренерго" шляхом продажу на аукціоні з умовами; затвердити план розміщення акцій ПАТ "Центренерго" згідно з додатком; тощо.

Крім того, оцінюючи доводи скарги в частині протиправної бездіяльності виконавця щодо ненакладення арешту на рахунок боржника, суди попередніх інстанцій відзначили і те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що б підтверджували належність відповідачу (боржнику) банківського рахунку, зазначеного позивачем (стягувачем) у заяві про відкриття виконавчого провадження.

6.4. Колегія суддів відзначає, що зміст абзацу першого частини сьомої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця у разі вказівки у заяві стягувача рахунку боржника у банках, інших фінансових установах, негайно після відкриття виконавчого провадження накласти арешт на кошти боржника. Водночас законна можливість виконання виконавцем вимог Закону у цій частині може залежати і від інших чинників, зокрема, але не виключно:

- достовірності та повноти даних вказаних в заяві стягувача та поданих на їх підтвердження доказів;

- необхідності у витребуванні додаткової інформації про зазначений стягувачем рахунок/рахунки в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях (які, у свою чергу зобов`язані надати йому інформацію не пізніше ніж у триденний строк);

- наявності/відсутності законодавчих заборон/обмежень щодо накладення арешту на відповідний рахунок, вказаний стягувачем;

- наявності/відсутності законодавчих підстав для зупинення виконавчих дій, тощо.

Верховний Суд акцентує, що виконання виконавцем приписів частини сьомої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" залежить від повноти інформації, наданої стягувачем, а також від ряду інших факторів, що можуть не залежати від волі/бажання виконавця та стягувача, адже при здійсненні виконавчих дій виконавець має дотримуватись не лише вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час здійснення виконавчого провадження. Вказані обставини нерозривно мають досліджуватись судами при оцінці дій виконавця на правомірність/неправморіність дотримання, зокрема вимог частини сьомої статті 26 вказаного Закону.

Колегія суддів відзначає, що ПАТ "Центренерго" є суб`єктом господарювання, яке займається виробництвом та постачанням електроенергії. Дане товариство включено державою до переліку об`єктів великої приватизації та на момент виникнення спірних правовідносин перебуває у процесі приватизації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 Велика Палата у питанні вирішенні виключної правової проблеми "Про правомірність зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження") дійшла таких правових висновків:

" 25. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулює Закон України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) (далі - Закон № 2269-VIII (2269-19) ).

26. Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті ФДМ України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації (частина перша статті 10 Закону № 2269-VIII).

27. Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації (частина друга цієї ж статті Закону № 2269-VIII (2269-19) ).

28. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються ФДМ України (частина третя статті 11 Закону № 2269-VIII).

29. Для включення державного майна до переліків об`єктів малої приватизації уповноважені органи управління, зокрема, постійно переглядають, виявляють державне майно, яке безпосередньо не забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань; державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств (крім матеріальних носіїв секретної інформації); майно, що більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, та щокварталу вносять ФДМ України свої пропозиції щодо включення державного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (абзаци перший, другий частини шостої статті 11 Закону № 2269-VIII).

30. У Законі № 2269-VIII (2269-19) немає приписів, які б забороняли чи обмежували можливість неодноразового (з року в рік) внесення державного підприємства до переліку об`єктів малої / великої приватизації державної власності. Тому уповноважений на те державний орган формально міг учиняти такі дії.

38.Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи як пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, так і пункту 4-3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-ХІІ (2343-12) у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство відповідача, є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача. Проте позивач вважає, що стан юридичної невизначеності для нього породжений низкою інших обставин: невизначеністю строку зупинення вчинення виконавчих дій державним виконавцем з підстави, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII; невизначеністю загального строку проведення приватизації за наявності можливості неодноразово включати державне підприємство до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; невизначеністю строку та умов зняття мораторію, встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року № 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) (далі - Закон № 2864-III (2864-14) ).

48. Ураховуючи стратегічне значення ЗДП "Кремнійполімер" для економіки та безпеки України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлені законодавцем обмеження як на вчинення дій у виконавчому провадженні щодо цього боржника (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), так і стосовно припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-ХІІ (2343-12) у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство) є такими, що спрямовані на здійснення державою контролю за користуванням відповідним майном (ЗДП "Кремнійполімер") відповідно до загальних інтересів, зокрема інтересів у запобіганні відчуженню майна, що складає майновий комплекс ЗДП "Кремнійполімер", через неприватизаційні процедури (виконавче провадження, провадження у справі про банкрутство) й отриманні найбільшої ціни під час його приватизації зі збереженням виробництва у стратегічній галузі економіки. Тому встановлені з цією метою зазначені обмеження є легітимними, тобто відповідають абзацу другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

58. Удосконалюючи механізми приватизації державного майна, законодавець 18 січня 2018 року прийняв нову редакцію Закону України № 2269-VІІІ "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , якою значно розширив можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх ФДМ України до переліку об`єктів на приватизацію.

59. У випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно з частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ. Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства.

79. Принцип юридичної визначеності, що є складовою верховенства права, вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання цей закон не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання. Сторони, прав та обов`язків яких він стосується, повинні очікувати, що цей закон уповноважені органи держави застосують у відповідних правовідносинах за відсутності для цього перешкод (як-от оскарження у справі № 908/1525/16 рішення господарського суду чи ухвали про видачу дубліката виконавчого документа).

80. За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження. Тому за наявності передбаченої Законом № 2269-VІІІ (2269-19) заборони вчинення виконавчих дій на час приватизації майна державного підприємства мала виникнути певна затримка щодо виконання судового рішення на користь скаржника.

83. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

84. У ситуації позивача спосіб досягнення цієї мети є пропорційним, оскільки він, з одного боку, мав можливості для забезпечення виконання чинного судового рішення починаючи з липня 2016 року, але не скористався ними, а з іншого боку, не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення від відповідача тоді, коли приватизація завершиться. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням позивач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції)".

Отже, ураховуючи вищенаведене, з огляду на предмет скарги, характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів відзначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 ухвалена за схожого правового регулювання, зокрема щодо застосування положень пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що на момент перегляду справи в суді касаційної інстанції положення пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" не скасовані та не визнанні неконстутиційними, а відтак підлягають застосуванню.

При цьому Суд враховує, що виконавче провадження у спірних правовідносинах відкрито 23.11.2022 та зупинено виконавцем 28.11.2022, тобто зупинення виконавчого провадження на час звернення зі скаргою до суду тривало менше ніж півроку, а, отже, стверджувати про необґрунтовану затримку державою виконання судового рішення у спірних правовідносинах на даний момент є недоцільним.

Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що повноваження/дискреція виконавця щодо можливості виконання судового наказу у справі вже на стадії відкриття провадження була обмежена законодавчими положеннями про обов`язкове зупинення виконавчого провадження в силу прямої вказівки закону (пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).

А відтак, ураховуючи вищевказане правове регулювання спірних правовідносин у розрізі актуальної судової практики, зокрема щодо застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", ураховуючи, що відносно боржника у справі триває процедура приватизації у відповідності до норм Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , а також з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні норм права висновку про відсутність підстав для задоволення скарги у справі у частині визнання протиправною бездіяльність, дії та незаконною постанову державного виконавця та відповідно щодо зобов`язання державного виконавця вчинити дії з примусового виконання судового рішення.

При цьому колегія суддів відхиляє покликання скаржника на постанови Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 та від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, оскільки Верховний Су у вказаних справах не наводив правових висновків щодо застосування положень пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаних постановах досліджувалось питання правомірності/неправомірності зупинення виконавчих дій на підставі пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", що не є тотожними поняттями. При цьому Верховний Суд у справі №910/22858/17 наголосив, що запроваджені нормами законів № 4442-VI (4442-17) (пункт 11 частини першої статті 34) та 145-ІХ (пункт 12 частини першої статті 34) тимчасові обмеження вчинення виконавчих дій стосуються різних правовідносин, різного майна та зобов`язань, поширюються на різне коло осіб.

Відтак, ураховуючи що у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 не наводились правові висновки щодо застосування положень пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", у колегії суддів відсутні обґрунтовані підстави для передачі справи №911/223/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності у відступленні від висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає правових підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", наведених у постанові від 07.12.2022 у справі №908/1525/16.

6.5. Щодо вимоги про стягнення з виконавця збитків, колегія суддів вважає за необхідне відзначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України, згідно частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів чи їх посадових або службових осіб.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії такої особи чи органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 01.02.2023 у справі №910/14431/18.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 5.30 постанови від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

З наведеного вище випливає, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з відповідними вимогами, стягувач посилався на те, що невчинення державними виконавцями всіх необхідних виконавчих дій, зокрема ненакладення арешту на майно боржника, призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування збитків у розмірі суми, що підлягала стягненню відповідно до наказу, виданого на виконання рішення суду.

Однак Суд критично оцінює доводи скаржника у цій частині, адже заявником не доведено склад цивільного правопорушення у спірних правовідносинах, а судами попередніх інстанцій не встановлено неправомірної бездіяльності чи протиправних дії державного виконавця, а відтак тимчасове невиконання рішення суду не можна напряму ототожнювати із завданими позивачеві збитками. При цьому Суд відзначає, що на даний час не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні) та буде можливим після припинення існування обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Крім того, ураховуючи наведене, у разі задоволення вимог скаржника та стягнення невиплачених позивачеві коштів на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, це буде наслідком подвійного стягнення коштів.

Відтак суди попередніх інстанцій, відмовляючи скаржнику у задоволенні скарги у цій частині, дійшли заснованого на законі висновку.

6.6. Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Водночас Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.

6.7. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.