922/3314/21 Про стягнення збитків, завданих безпідставним користуванням чужим майном - 23.11.2023 Прийняття

1. Фізична особа - підприємець Василевський Віктор Якович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 42777834,00 грн безпідставно збережених грошових коштів (у тому числі 17834663,00 грн інфляційних нарахувань) та 4334558,00 грн 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.02.2023 та заяви про додаткове збільшення розміру позовних вимог від 28.02.2023).

2. Позов мотивований тим, що Відповідач без достатньої правової підстави набув та тривалий час утримував належне Позивачу майно, тому відповідно до вимог статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати отриманий за час користування зазначеним майном (з 08.08.2012 до 15.12.2020) дохід, виходячи із вартості його оренди. При цьому Позивач зазначив про поважні причини пропуску ним позовної давності, оскільки він дізнався про факт використання спірного майна Відповідачем лише 21.09.2018 після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №42017221090000119.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. Позивачу на праві власності належала рейкошпальна решітка РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрана зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, всього 1625 погонних м (далі - Майно). Майно було придбано Позивачем за місцем його знаходження: Харківська область, Харківський район, станція Артемівка, база ПМС-131 на підставі договору купівлі-продажу №20/09 від 20.09.2011, укладеного з ПВКП "Політехком".

4. 23.09.2011 між Позивачем (поклажодавець) та Харків-сортувальною колійною машинною станцією №131 (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №0096ХР (далі - Договір зберігання), за умовами якого Позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - Майно на загальну суму 1000000,00 грн. Строк дії Договору зберігання визначений сторонами до 31.12.2011.

5. 23.07.2012 Позивач звернувся до зберігача з листом-претензією від 20.07.2012 про повернення зі зберігання Майна, переданого за Договором зберігання. Оскільки Відокремлений підрозділ "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131" не повернув Майно, Позивач звернувся з позовом до суду.

6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12, позовні вимоги задоволено та зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" (Відповідач) у особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В.Я. (Позивач) товар, що передавався на зберігання за Договором зберігання, а саме: Майно на загальну суму 1000000,00 грн (ціна придбання Майна Позивачем).

7. На виконання зазначеної постанови видано відповідний судовий наказ. Під час здійснення виконавчого провадження орган державної виконавчої служби вжив заходів щодо виявлення Майна, яке підлягало передачі Позивачу, та встановив його відсутність.

8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №5023/3905/12 змінено спосіб виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 із зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" повернути в натурі Позивачу Майно на стягнення з ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь Позивача грошових коштів у сумі 7962500,00 грн, що є ринковою вартістю Майна, визначеною станом на 21.04.2020 на підставі висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 07.05.2020 №6/1013СЕ-20.

9. На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2020 видано відповідний судовий наказ, 25.03.2021 грошові кошти в розмірі ринкової вартості Майна в сумі 7962500,00 грн Відповідач сплатив Позивачу в повному обсязі.

10. В основу розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 08.08.2012 (дата спливу строку повернення майна після пред`явлення Позивачем вимоги за Договором зберігання) до 15.12.2020 покладено рішення Позивача від 20.05.2020 про платність користування рейко-шпальною решіткою на умовах оренди у розмірі 50% від вартості майна за рік користування ним.

11. У підтвердження розміру суми безпідставно збережених коштів від незаконного утримання Майна за вказаний період Позивач надав висновок експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" №10623 від 06.05.2021 та Звіт №4/3 про незалежну оцінку від 16.02.2023, виконаний Оціночно-експертним агентством.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

13. Суд першої інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання Відповідачем належного Позивачу Майна у спірний період та відхилив доводи Відповідача про недоведення факту використання ним Майна, адже гіпотеза статті 1214 Цивільного кодексу України не обумовлює обов`язок відшкодувати відповідні доходи в залежності від фактичного використання чи невикористання майна особою, яка не мала на це права.

14. Водночас рішення мотивовано тим, що Позивач не довів належними та допустимими доказами розмір доходів, які Відповідач одержав або міг одержати від використання Майна. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову через його недоведеність та безпідставність, місцевий господарський суд не розглядав заяву Відповідача про застосування позовної давності та заяву Позивача про її поновлення.

15. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 9422478,40 грн безпідставно збережених коштів (з яких 4988634,20 грн - плата за користування, 866911,60 грн 3% річних, 3566932,60 грн інфляційних втрат).

16. Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання Відповідачем належного Позивачу Майна, якого достатньо для застосування положень статті 1214 Цивільного кодексу України, але не погодився із розрахунком заявленої до стягнення суми доходів у розмірі 50% від вартості Майна, оскільки така ставка суперечить приписам пункту 6 частини 1 статті 3 зазначеного Кодексу.

17. Враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №752/9300/15-й, завищений характер вимог Позивача та бездіяльність Відповідача в частині надання альтернативного розрахунку, апеляційний господарський суд самостійно визначив розмір кондикційного зобов`язання, виходячи зі ставки 10% від вартості Майна (із застосуванням за аналогією закону положень пункту 7 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (786-95-п) (далі - Методика)).

18. При нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до положень частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

19. Крім того, апеляційний господарський суд визнав поважними причини пропуску позовної давності на звернення з позовними вимогами в частині нарахованих грошових зобов`язань за період з 08.08.2012 до 12.03.2017, оскільки відсутність остаточного рішення у судових спорах сторін станом на 12.03.2017, наявність тривалих судових спорів та кримінального провадження, в межах якого лише 25.06.2019 спростовано факт підробки договору відповідального зберігання заступником директора ПВКП "Політехком" Гунбіним Є.М., об`єктивно створювали для Позивача ускладнення щодо подання позову до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Разом з тим суд врахував, що з 12.03.2020 позовна давність продовжена відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (435-15) .

Стислий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

20. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

21. Касаційну скаргу Відповідача мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

22. Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України в сфері орендних правовідносин іншого, крім нерухомого, окремо визначеного майна, до подібних правовідносин, а також застосування до таких правовідносин аналогії закону.

23. При цьому Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (статті 77, 86, 98, 104, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосував норми матеріального права (статті 202, 759, 762, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, стаття 284 Господарського кодексу України та Методику).

24. Водночас Відповідач посилається на неврахування при ухваленні оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 21.04.2021 у справі №910/701/17, від 27.05.2021 у справі №910/702/17 щодо застосування положень статті Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) .

25. У зв`язку з наведеним Відповідач стверджує, що в порушення вимог статей 77, 86, 98, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції виконав розрахунок щодо вартості Майна та встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимого доказу. На думку Відповідача, апеляційний господарський суд безпідставно не врахував подані ним докази щодо вартості оренди схожого/однорідного майна, прийнявши докази Позивача щодо оцінки вартості Майна на певні визначені дати, які не відповідають критерію допустимості.

26. Позивач також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - в частині відмови у стягненні на користь Позивача 37689913,60 грн, повністю задовольнити позовну заяву і стягнути з Відповідача на користь Позивача грошові кошти в сумі 47112392 грн.

27. Касаційну скаргу Позивача мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

28. Позивач погоджується з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, крім правової оцінки щодо завищення і нерозумності застосованої Позивачем річної ставки плати за користування в розмірі 50% від вартості майна, невідповідності такої ставки принципу справедливості, добросовісності, розумності.

29. Позивач вважає, що правові обґрунтування апеляційного господарського суду щодо неможливості застосування річної ставки плати в розмірі 50% від вартості майна є суперечливими та не відповідають встановленим фактичним обставинам, оскільки Майно є ексклюзивним та швидкозношуваним.

30. На думку Позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України та безпідставно послався в оскаржуваній постанові на відповідні постанови Верховного Суду.

31. Також Позивач зазначає про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за аналогією закону і права. Позивач зауважує, що передбачена Методикою ставка річної плати за користування майном в розмірі 10% встановлюється в разі добровільної передачі майна власником у майновий найм, тоді як у цій справі встановлений факт неправомірного утримання Відповідачем Майна в спірний період, у зв`язку з чим цілком правомірно підлягало б до застосування положення зазначеної статті Кодексу щодо нарахування подвійної плати за користування майном за весь час прострочення повернення майна позивачу. У зв`язку з наведеним позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №911/11131/19.

32. При цьому Позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, статті 1212 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями Методики та в розмірі обрання з чотирьох варіантів розрахунку найбільш справедливого і добросовісного розрахунку суми безпідставно збережених коштів, а також положень статті 1212 цього Кодексу із застосуванням за аналогією частини 2 статті 785 цього Кодексу.

Стислий зміст відзивів на касаційні скарги

33. Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому зазначає, що задоволенню підлягає касаційна скарга Позивача, а касаційна скарга Відповідача має бути повністю відхилена.

34. Позивач вважає, що доводи та міркування Відповідача є надуманими та безпідставними, недобросовісна поведінка і свавілля Відповідача не мають права на захист, а посилання Відповідача на перелічені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду є нерелевантними до правовідносин у цій справі.

35. На думку Позивача, доводи Відповідача про неправильну оцінку доказів і неправильне встановлення обставин справи суперечать положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

36. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить залишити її без задоволення як таку, що є безпідставною та поданою з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

37. Відповідач заперечує проти твердження Позивача про ексклюзивність і швидкозношуваність Майна, а також про можливість застосування положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин за аналогією закону та права, зазначаючи про нерелевантність наведених Позивачем посилань на висновки Верховного Суду.

38. Наведені в касаційній скарзі Позивача доводи стосовно кількох варіантів розрахунку позовних вимог, на думку Відповідача, свідчать, зокрема, про штучний характер спору та бажання отримати надмірне збагачення за рахунок Відповідача.

Позиція Верховного Суду

39. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

40. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

41. Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

42. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

43. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

44. Водночас якщо безпідставним було саме набуття (збереження) відповідного майна, безпідставним є також отримання доходів і плодів від нього.

45. Так, відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

46. З аналізу наведеної норми вбачається, що закон визначає отримання доходів і плодів безпідставним лише за умови, якщо набувач майна знав або мав знати про безпідставність його отримання. Тому набувач повинен повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він одержав чи міг одержати з цього майна з того часу, як дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) майна. Доходи або інші вигоди, отримані ним до цього часу не підлягають поверненню або відшкодуванню.

47. Отже, для правильного вирішення спору щодо застосування частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України судам передусім необхідно встановити момент, коли набувач спірного майна дізнався про безпідставність його набуття чи про зникнення (припинення) підстави набуття, яка існувала, а також моменту, коли набувач міг дізнатися про такі обставини в разі прояву ним добросовісності, розумної обачності та звичайної зацікавленості станом своїх справ, отримання направленої йому кореспонденції тощо.

48. У разі встановлення обставин щодо безпідставного набуття чи збереження відповідного майна особою попри її обізнаність (чи можливість бути обізнаною) щодо відсутності (припинення) правових підстав для цього необхідно також встановити обставини щодо фактичного отримання набувачем доходів від такого майна, починаючи з вказаного моменту, або ж можливості їх отримання внаслідок використання, передачі в оренду тощо. Обов`язок доказування розміру таких доходів покладається на потерпілого.

49. При цьому для запобігання безпідставному збагаченню потерпілого необхідно також враховувати ті необхідні витрати, які відповідний набувач майна мав зробити для зберігання та утримання відповідного майна в належному стані, без яких неможливе звичайне використання майна. Обов`язок доказування розміру таких витрат, відповідно, покладається на набувача.

50. З огляду на викладене господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що положення статті 1214 Цивільного кодексу України застосовуються, незалежно від доведеності обставин фактичного використання відповідного майна та отримання доходу відповідачем у період безпідставного утримання ним майна. Адже положення вказаної норми обумовлюють обов`язок особи, що безпідставно набула або зберегла відповідне майно, відшкодувати доходи від цього майна як у випадку їх фактичного одержання, так і в разі можливого одержання.

51. Дослідивши надані учасниками справи докази, зокрема судові рішення у справі №5023/3905/12, суди першої та апеляційної інстанцій визнали доведеними обставини безпідставного утримання Відповідачем належного Позивачу Майна з 08.08.2012, тобто після закінчення строку виконання претензії про його повернення зі зберігання, оскільки підстава його утримання відпала, та до 15.12.2020.

52. Однак Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили дійсний період безпідставного утримання Відповідачем Майна та можливого одержання ним доходів від Майна з урахуванням, зокрема, обставин, встановлених судами у справі №5023/3905/12, стосовно вилучення слідчими відповідних рельсошпальних решіток із переданням їх на відповідальне зберігання представнику регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та накладення арешту на них ухвалами Ленінського районного суду міста Харкова. Залишивши поза увагою наведене, суди також не дослідили обставини наявності чи відсутності у Відповідача права та фактичної можливості використовувати Майно після його вилучення та передання на зберігання, попри накладений арешт, і отримувати дохід від нього.

53. Верховний Суд погоджується з висновком судів про необґрунтоване застосування Позивачем при обчисленні заявленої до стягнення суми доходів саме ставки орендної плати, визначеної ним у рішенні від 20.05.2020, прийняття якого жодним чином не зумовлює можливість одержання Відповідачем доходів від Майна у певному розмірі, адже не могло бути підставою, зокрема, для укладення Відповідачем договорів оренди Майна з контрагентами саме за такою ставкою.

54. Водночас зі змісту встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Верховний Суд не вбачає доведення Позивачем шляхом подання відповідних доказів того, що Відповідач у спірний період отримував або міг отримати доходи від Майна шляхом передання в найм (оренду) за ставкою саме 50% від його вартості за рік. Зокрема, під час розгляду справи не встановлено, що зазначена ставка є звичайною (ринковою) ціною оренди подібного майна у відповідному регіоні у спірний період.

55. Звертаючись із касаційною скаргою, Позивач не наводить посилання на певні наявні у справі докази, які не отримали правової оцінки судів, але підтверджують зазначені обставини. Натомість Позивач у касаційній скарзі заперечує проти висновку щодо невідповідності принципам розумності і справедливості розрахунку доходів Відповідача від Майна у розміні 50% від його вартості на рік та наголошує на застосуванні зазначеної ставки, зокрема, посилаючись на його ексклюзивність та швидкозношуваність.

56. Наявність таких характеристик Майна, зокрема, як швидкозношуваність могла б мати значення для вирішення цього спору, якщо вони певним чином впливають на визначення ставки орендної плати та/або тривалість його придатності до використання, але виключно в разі доведеності таких обставин відповідними доказами. Однак з огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи, дослідження доказів та встановлення обставин, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, не входить до повноважень касаційної інстанції, тому зазначені доводи не можуть бути прийняті до уваги Верховним Судом.

57. Зважаючи на викладене, слід визнати обґрунтованим відхилення місцевим господарським судом розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів, здійсненого в наданих Позивачем експертних висновках на підставі рішення Позивача від 20.05.2020 про встановлення вартості оренди Майна.

58. Разом з тим слушним є висновок апеляційного господарського суду про те, що сама лише наявність спору про правильність обрахунку грошових вимог Позивача не є достатньою підставою для ухилення від надання ефективного захисту судом та відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на можливість самостійного визначення судом розміру кондикційного зобов`язання з огляду на надані сторонами докази відповідно до положень, зокрема, статей 73- 79 Господарського процесуального кодексу України.

59. Виходячи з ненадання Відповідачем альтернативного розрахунку, керуючись статтею 11 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції при обчисленні розміру суми, яка підлягає стягненню на користь Позивача, застосував за аналогією закону положення пункту 7 Методики, яка передбачала розмір річної орендної плати у разі оренди іншого, крім нерухомого, окремого індивідуально визначеного майна, не менш як 10 відсотків від вартості орендованого майна за результатами незалежної оцінки.

60. Верховний Суд вважає безпідставними заперечення Відповідача проти застосування Методики, які ґрунтуються на невстановленні обставин щодо досягнення між сторонами у справі домовленості щодо укладення договору оренди та погодження розміру орендної плати за Майно, виникнення між ними правовідносин, які складаються з окремих елементів договору оренди, а отже й про неврахування послідовності розрахунку розміру орендної плати за Методикою. За змістом оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції застосував положення Методики не для визначення неодержаного Позивачем доходу, а для визначення розміру зобов`язання, передбаченого статтею 1214 Цивільного кодексу України, адже Відповідач міг одержати дохід від безпідставно утриманого Майна, зокрема, шляхом його передання в оренду іншим особам.

61. Тобто суди під час розгляду справи виходили з обставин безпідставного утримання Відповідачем Майна. Водночас обставини збереження Відповідачем грошових коштів за рахунок Позивача внаслідок бездоговірного використання певного майна, щодо якого мав бути укладений договір оренди, судами під час розгляду цієї справи не встановлені та в основу оскаржуваної постанови не покладені. У зв`язку з наведеним не можна визнати релевантними щодо правовідносин у цій справі посилання Позивача на постанови Верховного Суду, в яких викладені правозастосовчі висновки щодо правовідносин зі стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться набуте відповідачем у власність нерухоме майно.

62. З урахуванням викладеного Верховний Суд відхиляє також аргументи Позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин за аналогією закону і права положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (щодо сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення наймачем речі) та нарахування у зв`язку з неправомірністю утримання Відповідачем Майна подвійної плати за користування Майном за весь час прострочення повернення його Позивачеві.

63. Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України аналогія закону застосовується лише у випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, що й зумовлює їх регулювання тими правовими нормами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні правовідносини, тоді як аналогія права застосовується в разі неможливості використати аналогію закону для регулювання таких відносин. Проте спірні у справі правовідносини (з урахуванням змісту розглянутих судами позовних вимог) врегульовані положеннями, зокрема, статті 1214 Цивільного кодексу України, що виключає застосування до них аналогії закону чи аналогії права. Водночас наведена норма не передбачає стягнення з особи, що безпідставно утримувала майно, на користь його власника подвійного розміру доходів, які вона одержала чи могла одержати.

64. Водночас Верховний Суд вважає слушними аргументи Відповідача, які стосуються неналежного дослідження судами першої та апеляційної інстанцій наданих учасниками справи доказів щодо вартості Майна, застосованої при розрахунку розміру річної орендної плати згідно з Методикою.

65. Так, апеляційний господарський суд зазначив, що при здійсненні розрахунку врахував визначену експертом вартість Майна станом на 01.08.2012 (з урахуванням описки), 01.11.2012, 01.01.2013, 01.02.2014, 01.01.2015, 05.05.2015, 01.01.2016, 01.01.2017, 01.01.2018, 01.01.2019, 01.01.2020, 21.04.2020, 01.07.2020, однак конкретні висновки експертів у цьому контексті не наведено. Загалом у тексті постанови містяться посилання на висновок експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 07.05.2020 №6/1013СЕ-20, яким визначена вартість Майна станом на 21.04.2020 в розмірі 7962500,00 грн, та висновок експерта національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса" №10623 від 06.05.2021 щодо підтвердження розрахунку плати за користування рейкошпальною решіткою РШР-50, обчисленого, виходячи зі ставки орендної плати 50% на рік від ринкової вартості Майна в зазначеному розмірі. Визначення вказаними висновками експертів вартості Майна станом на інші, ніж 21.04.2020, дати апеляційний господарський суд не встановив.

66. Також апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові послався на звіт №4/3 від 16.02.2023 про незалежну оцінку розміру можливого неотриманого доходу Позивача від здачі в оренду Майна за період з 08.08.2012 до 15.12.2020. Однак наведений звіт та викладені в ньому відомості не отримали належної правової оцінки під час розгляду цієї справи з точки зору їх відповідності вимогам статей 73- 79 Господарського процесуального кодексу України та законодавства, яке регулює оцінку майна, а також іншим обставинам справи при тому, що в силу частини 2 статті 86 зазначеного Кодексу жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Зокрема, господарський суд не перевірив наявність об`єктивних підстав для висновку, що вартість Майна, придбаного Позивачем та переданого на зберігання у вересні 2011 року на загальну суму 1000000,00 грн, збільшилася до 3351335,00 грн станом на 01.08.2012 тощо.

67. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не надали жодної правової оцінки (прийняли до уваги чи відхилили) наданим Відповідачем разом з письмовими запереченнями від 14.03.2023 доказам щодо вартості оренди схожого/однорідного майна, на які він посилається в касаційній скарзі.

68. З огляду на викладене, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права.

69. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи. Однак без належного встановлення перелічених обставин передчасними є будь-які висновки щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення, зокрема часткового, позовних вимог у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

71. Відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

72. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

73. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 у справі №922/3314/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.