824/1046/17-а Про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС області, оформлене повідомленням щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, стягнення з Головного управління ДФС області на користь особи одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, відповідно до Закону України "Про міліцію" і Порядку та умовам призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності - 31.03.2020 Прийняття

- стягнути з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на свою користь одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, відповідно до Закону України "Про міліцію" (565-12) і Порядку та умовам призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (850-2015-п) (далі - Порядок № 850).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, як інвалід ІІ групи (інвалідність отримав у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ), має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію" (565-12) , відповідно до Порядку № 850. Однак, всупереч вказаним нормативно-правовим актам, відповідачем неправомірно відмовлено йому у виплаті одноразової грошової допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління ДФС у Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлену листом від 20 грудня 2017 року № 804М/24-13-05-14. Зобов`язано Головне управління ДФС у Чернівецькій області подати до Державної фіскальної служби України висновок щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію", відповідно до Порядку № 850. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, керуючись пунктом 8 Порядку № 850, зобов`язаний був направити висновок про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в податковій поліції, та інші документи, перелік яких визначений Порядком № 850, для прийняття рішення. Відмовивши позивачу у призначенні грошової допомоги у зв`язку з відсутністю у нього права на її призначення - відповідач перевищив повноваження, надані законодавством.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області задоволено частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року змінено. Абзац третій резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року викладено в наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління ДФС у Чернівецькій області подати до Державної фіскальної служби України висновок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої статті 23 Закону України "Про міліцію", відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (707-2007-п) " (далі - Порядок № 707). В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року залишено без змін.

Приймаючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин норми Порядку № 850, оскільки на позивача, відповідно до наданих ним документів, поширюються норми Порядку № 707.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 11 жовтня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 824/1046/17-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно наказу Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області від 01 вересня 2004 року № 135-о підполковника податкової міліції Мізюка В.М., який займав посаду начальника Сокирянського територіального відділення МВПМ Новоселицької МДПІ, звільнено з органів податкової міліції ДПА України у відставку Збройних Сил по статті 65 пункту б (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

13 грудня 2017 року позивач звернувся до в.о. начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області Шпака В. П . із заявою (рапортом), в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що йому встановлено другу групу інвалідності по захворюваннях, пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ (податкової міліції) на посаді начальника Сокирянського територіального відділення МВПМ Новоселицької МДПІ, на підставі Порядку № 850 та подати до ДФС України висновок щодо виплати грошової допомоги.

До заяви було додано: довідку МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 04 грудня 2017 року серія 10 ААА № 007575; копію довідки МСЕК до акта медико-соціальною експертною комісією від 04 грудня 2017 року серія 12 ААА № 951512; копію свідоцтва про хворобу від 04 грудня 2017 року № 418, виданої медико-соціальною експертною комісією; копію паспорта; копію ідентифікаційного коду.

Листом від 20 грудня 2017 року № 804М/24-13-05-14 Головне управління ДФС у Чернівецькій області на заяву ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року повідомило, що підстави для проведення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності відсутні. У листі вказано, що дію Порядку № 850" не поширено на працівників податкової міліції. Також в даній постанові зазначено, що грошова допомога виплачується в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. В той же час до компетенції Головного управління ДФС у Чернівецькій області не належать повноваження звертатися до МВС України з документами про виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції.

За таких обставин, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема тому, що оскільки інвалідність йому було встановлено в грудні 2017 року, а із заявою про призначення грошової допомоги він звернувся 13 грудня 2019 року, тобто після набрання законної сили Порядком № 850. Відтак, позивач зазначає, що розмір допомоги має бути розрахований у відповідності до статті 23 Закону України "Про міліцію" № 565-ХІІ (в редакції з 12 березня 2015 року), згідно з Порядком № 850.

13 грудня 2018 року від ГУ ДФС у Чернівецькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначається, що на даний час виплата одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції законодавчо не встановлена.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20- 23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Закон України "Про міліцію" (565-12) втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" (565-12) , зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) .

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року у справі № 804/6297/17.

Пунктом 2 Порядку № 850 установлено, що особам, які до набрання чинності Законом № 208-VIII (208-19) (12 березня 2015 року) мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Порядок № 850 набрав чинності 31 жовтня 2015 року. До цього часу діяв Порядок № 707, посилання на який є у зазначеному пункті Порядку № 850.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 04 грудня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 280-VIII та Порядком № 850.

Таким чином, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом № 208-VIII (208-19) , розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі статтею 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) та відповідно до Порядку № 850.

Відтак, твердження відповідача, викладені в листі від 20 грудня 2017 року № 804М/24-13-05-14, щодо непоширення дії Порядку № 850 на працівників податкової міліції є помилковими.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 580/103/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 441/722/16-а та від 28 лютого 2020 року у справі № 813/886/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав відступу від вказаної правової позиції і погоджується із висновками суду першої інстанції, який прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року необхідно скасувати, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року - залишити в силі.