906/435/22 Про стягнення збитків, завданих за не повернення майна за договором відповідального зберігання - 21.11.2023 Прийняття

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, відзначав, що у Відповідача відсутні відомості про продовження дії договору оренди приміщення, де зберігалося насіння соняшника, і, на сьогоднішній день Товариство не користується та не має доступу до приміщення, яке знаходиться за адресою: Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г), та в якому зберігалося майно Позивача. Тому обраний Позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про зобов`язання повернути Позивачу майно не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у його володіння або користування насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон.

24.10.2022 Позивачем подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої останній просить суд стягнути з Товариства на користь Підприємства кошти у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна, а саме - насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 (суддя Кудряшова Ю.В.) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Підприємства та Товариства.

Рішення мотивовано тим, що у разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець не має права вимагати відшкодування її вартості, посилаючись на статті 950, 951 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а може вимагати саме повернення речі, оскільки такий обов`язок зберігача встановлено статтею 949 ЦК України і він діє до одержання доказів втрати вказаної речі. Позивачем не надано доказів втрати (нестачі) або пошкодження Відповідачем майна, переданого за Договором, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023:

- задоволено апеляційну скаргу Підприємства;

- рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 скасовано;

- прийнято нове рішення, яким:

позовні вимоги Підприємства задоволено;

стягнуто з Товариства на користь Підприємства кошти у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна - насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795, 11 тонн, 190 826,40 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 286 239,60 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанову мотивовано тим, що оскільки Відповідачем не повернуто насіння соняшника, то Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю неповернутого Відповідачем соняшника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023, а рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), скаржник зазначає:

- судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок, що Позивачем доведено завдання Відповідачем збитків у зв`язку з втратою переданого Позивачем на зберігання майна, оскільки такий висновок зроблено через неправильне застосування норм статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), частини другої статті 950, статті 951 ЦК України та без урахування висновків Верховного Суду, зроблених в постанові від 15.04.2020 у справі № 643/14079/17, відповідно до яких зберігач несе відповідальність за втрату майна за наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявилися результатом таких дій (бездіяльності), а у разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності, при цьому, розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором);

- судом апеляційної інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано положення статей 22, 1166 ЦК України, статті 224 ГК України без урахування правових позицій Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах від 26.03.2019 у справі №904/1081/18, від 20.01.2020 у справі №902/803/17 відповідно до яких, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника;

- надаючи оцінку доказам суд апеляційної інстанції порушив норми статей 73, 74, 79, 86 ГПК України та не врахував правові позиції Верховного Суду відповідно до яких обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц);

- судом апеляційної інстанції не належним чином досліджено обставини справи та неправильно встановлено обставини щодо вартості нібито втраченого майна через порушення статей 13, 80, 86, 101, 104 ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17);

- судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, не належним чином дослідивши зібрані у справі докази, що підпадає під пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Доводи іншого учасника справи

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу зазначає: що доводи касаційної скарги фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки доказів у справі; про прийняття оскаржуваної постанови з додержанням норм матеріального і процесуального права; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судом першої інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Підприємством (поклажодавець) та Товариством (зберігач) укладено Договір, за умовами якого:

- поклажодавець передає, а зберігач приймає партіями на зберігання протягом строку цього договору насіння сої врожаю 2019 року та насіння соняшника високо олеїнового першого класу, надалі іменується "Майно" (пункт 1.1);

- зберігач здійснює зберігання Майна за наступною адресою: Рівненська область, Гощанський район, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г; пункт 1.2);

- зберігання Майна за цим Договором є безоплатним, строком до 04.06.2020. На подальше зберігання Майна, встановлюється плата за зберігання, 10 000 грн. в місяць з ПДВ. Плата за зберігання здійснюється поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на поточний рахунок зберігача (пункт 1.3);

- зберігач зобов`язаний:

вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання;

зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця;

нести повну відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві;

повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (пункт 2);

- передача майна на відповідальне зберігання здійснюється за актом приймання-передачі майна, який є додатком до даного договору. Зняття майна зі зберігання здійснюється в місці зберігання майна за актами приймання-передач (пункти 4.1, 4.2);

- сторони проводять інвентаризацію майна поклажодавця на складі зберігача, результати якої оформляються сторонами інвентаризаційною відомістю на майно (пункт 4.4);

- у випадку розбіжності результатів інвентаризації з даними однієї зі сторін, сторони протягом 3 робочих днів проводять уточнену інвентаризацію і звіряння з даними, зазначеними в обліковій документації (актах інвентаризації попередніх періодів, актах приймання-передачі майна на зберігання і зняття зі зберігання, товарно-транспортних накладних) зберігача і поклажодавця. Після проведення зазначених заходів уповноважені представники сторін зобов`язані скласти відповідний акт про інвентаризацію товару (пункт 4.5);

- випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України (пункт 5.1);

- зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов`язані з цим збитки (пункт 5.2);

- цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині невиконання зобов`язань - до їх повного виконання (пункт 7.1);

- якщо будь-яка із сторін не заявить іншій стороні за 30 календарних днів до кінця строку дії договору про відмову від пролонгації, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах з дня, наступного за кінцевим днем діючого строку договору. Наступні пролонгації дії договору можуть відбуватись таким же чином (пункт 7.6).

За актами приймання-передачі Позивачем Відповідачу на відповідальне зберігання передано:

- 430 тон сої перехідної врожаю 2019 року заставною вартістю 3 268 000 грн. з ПДВ;

- 795,11 тон соняху врожаю 2019 року заставною вартістю 9 223 276 грн. з ПДВ.

Передача соняшника за місцем зберігання: Рівненська область, Гощанський район, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г) підтверджується також товарно-транспортними накладними, копії яких містяться у справі ( т. 1, а.с. 13-25).

Позивач 06.06.2022 звернувся до Відповідача з вимогою про повернення 795,11 тон соняшника у строк до 13.06.2022 (т. 1, а.с. 26): даний лист отриманий Відповідачем 16.06.2022 (т.1, а.с.26-31). Також дану вимогу про повернення насіння соняшника направлено на електронну адресу відповідача ao@allinfoody.com, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, Відповідач насіння соняшника Позивачу не повернув.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що у разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець не має права вимагати відшкодування її вартості, посилаючись на статті 950, 951 ЦК України, а може вимагати саме повернення речі, оскільки такий обов`язок зберігача встановлено статтею 949 ЦК України і він діє до одержання доказів втрати вказаної речі.

Разом з тим, у контексті пунктів 4.4 та 4.5 Договору суд дійшов висновку, що якщо майно, передане на зберігання, не повернуто, але поклажодавець впевнений у її втраті, у зв`язку з чим зацікавлений у відшкодуванні її вартості, має бути проведена інвентаризація у зберігача, за результатами яких встановлюється, чи наявна вказана річ у зберігача, чи відсутня.

Позивачем не надано доказів втрати (нестачі) або пошкодження Відповідачем майна, переданого за Договором, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки. Та як наслідок, відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача (яка полягає у неповерненні майна, переданого за договором зберігання) та збитками (втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого відповідачу за договором зберігання).

Звернення Підприємства з позовом про стягнення 12 721 760 грн., завданих втратою (нестачею) або пошкодженням речі, є передчасним.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з такого.

На виконання умов Договору, сторонами складено та підписано, зокрема, акти приймання-передачі від 06.11.2019 №№2, 3 та від 10.11.2019 №4, відповідно до яких Відповідачу передано на зберігання 795,11 тон соняху врожаю 2019 року заставною вартістю 9 223 276 грн. (у т.ч. ПДВ).

Строк дії Договору згідно з пунктом 7.1 Договору - до 31 грудня 2019 року, однак якщо будь-яка із сторін не заявить іншій Стороні за 30 календарних днів до кінця строку дії Договору про відмову від пролонгації, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах з дня, наступного за кінцевим днем діючого строку Договору. Наступні пролонгації дії Договору можуть відбуватись таким же чином (пункт 7.6).

Враховуючи відсутність заяв будь-якої із сторін про відмову від пролонгації, Договір не припинений і пролонгований на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки.

Пунктом 2.1.4 Договору встановлено, що зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього протягом 15 діб.

Відповідно до пункту 3.2 Договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Проте, Відповідач насіння соняшника Позивачу не повернув як у строки передбачені пунктом 2.1.4 Договору так і станом на момент розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини п`ятої статті 226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки є виключно правом поклажодавця, а не зберігача.

Оскільки на вимогу Позивача Відповідач не повернув насіння соняшника високоолеїнового першого класу, Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю неповернутого відповідачем соняшника.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що у діях Товариства наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема:

- протиправна поведінка, яка полягає у неповерненні Товариством на його вимогу насіння соняшника, яке було передане на зберігання;

- безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений специфікацією від 18.10.2022 №1 до договору поставки від 18.10.2022 №18/10/22-2594-В, укладеного між ТОВ "Кривоозерський олійний завод Органік" та Підприємством, відповідно до пункту 2.1 якого ціна товару, що постачається згідно з договором на умовах СРТ (фрахт/перевезення оплачені до складу покупця), становить 17 000 грн. за одну тону, з урахуванням ПДВ 14%. Крім цього, згідно з інформацією, розміщеною у мережі інтернет за посиланням http://tripoli.land/ua/podsolnechnik, ціни зернотрейдерів на соняшник станом на 24.10.2022 складають від 15 500 грн. до 17 000 грн. на умовах СРТ. Виходячи з наведеного, обґрунтованою є вартість насіння соняшника високоолеїнового першого класу розрахована Позивачем виходячи з вартості 16 000 грн. за одну тону на умовах СРТ, у зв`язку з чим вартість неповерненого Товариством майна складає 12 721 760 грн;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками;

- вина Відповідача, яка виражена у невиконанні вимоги Позивача про повернення соняшника зі зберігання.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ринкову вартість соняшника переданого Підприємством на зберігання Товариству визначену на підставі висновку експерта від 28.12.2022 №650 судово-товарознавчої експертизи, яка була проведена на замовлення Товариства у сумі 9 188 534 грн., оскільки спеціалістом було враховано умови Договору щодо строку зберігання майна, норми природних втрат зерна та умови поставки (передачі) FCA (самовивіз покупця/власника) згідно з правилами Інкотермс 2010.

Крім того, визначаючи вартість зерна експерт у даному висновку застосовує ціну соняшнику високоолеїнового першого класу станом на 24.10.2022 у розмірі 11 600 грн., що відповідає вартості соняшника у листопаді 2019 року відповідно до актів приймання-передачі майна при отриманні на зберігання, що на думку суду апеляційної інстанції є сумнівним враховуючи інфляційні та інші процеси в економіці країни.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача збитків у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна, а саме насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон.

Справа № 643/14079/17 (постанова від 15.04.2020) розглядалася за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" про відшкодування шкоди завданої внаслідок втрати майна за договором зберігання.

Справа № 904/1081/18 (постанова від 26.03.2019) розглядалася за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до відкритого акціонерного товариства "Мозирський нафтопереробний завод" про стягнення збитків у розмірі 1 060 340,06 грн., які пов`язані з усуненням наслідків витікання на станції Діївка регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" бензину моторного, клас небезпеки 3, номер ООН 1203, АК №305 у вагоні №73033300, який слідував по залізничній накладній №21610879.

Справа № 902/803/17 (постанова від 20.01.2020) розглядалася за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" до фізичної особи-підприємця Кулик Євгена Анатолійовича про стягнення 243 829, 84 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з травня 2015 року по 21.07.2016, оскільки відповідач заволодів земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 01.02.2014 №8-В-Х-В та здійснив самовільний посів сільськогосподарської культури та порушує право позивача на користування цією земельною ділянкою, що свідчить про те, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення для притягнення його до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування позивачу збитків, у тому числі у виді упущеної вигоди.

Справа № 920/715/17 (постанова від 12.03.2019) розглядалася за позовом ТОВ "Пандеон" про: стягнення з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області у розмірі 1 687 773,47 грн., збитків, понесених у зв`язку із втратою майна; стягнення з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області в розмірі 2 664 726,54 грн. упущеної вигоди; стягнення з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області, в розмірі 10 351 730,35 грн. збитків.

Таким чином, справи №№ 643/14079/17, 904/1081/18, 902/803/17, 920/715/17 та справа №906/435/22 є схожими в частині, що стосується предмета позову (стягнення збитків), нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статті 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України), а тому є подібними у контексті критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Верховний Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову встановив, що Позивачем не надано доказів втрати (нестачі) або пошкодження Відповідачем майна, переданого за Договором, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки. Та як наслідок, відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача (яка полягає у неповерненні майна, переданого за договором зберігання) та збитками (втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого відповідачу за договором зберігання).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив таке: Відповідачу (зберігач) за Договором, що підтверджується актами приймання-передачі, передано на зберігання 795,11 тон соняху врожаю 2019 року; враховуючи відсутність заяв будь-якої із сторін про відмову від пролонгації, Договір не припинений і пролонгований на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки; Відповідач насіння соняшника Позивачу за вимогою (06.06.2022) про повернення майна не повернув; зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві; у випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов`язані з цим збитки; Відповідач у відзиві на позов вказав, що користувався приміщенням, в якому зберігалося майно Позивача до 31.12.2019, та станом 01.01.2020, як і на 23.09.2022 (звернення позивача до суду) даним майном не користується та не має доступу до приміщення, яке знаходиться за адресою: Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Франівка, вул. Бригадна, IT (4Г); оскільки на вимогу Позивача Відповідач не повернув насіння соняшника високоолеїнового першого класу, зазначив, що Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю неповернутого відповідачем соняшника та у діях Товариства наявні всі елементи складу правопорушення.

Однак такі висновки суду попередньої інстанції в контексті доведення чотирьох елементів складу правопорушення є передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали правової оцінки доводам та доказам, на які посилалися сторони у справі, всім обставинам справи, які у свою чергу, мають важливе значення для правильного вирішення даного спору, та є порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 ГПК України), зокрема і в контекст доведення Позивачем чотирьох елементів збитків з огляду на предмет та підстави заявленого позову.

У контексті доводів скаржника щодо недоведення Позивачем розміру заявлених Позивачем збитків, Верховний Суд звертає увагу на приписи статті 77 ГПК України допустимість доказів - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У контексті доведення з огляду на приписи статті 77 ГПК України та статті 204 ЦК України факту втрати (нестачі) або пошкодження майна судами попередніх інстанцій не встановлені як підстави для відшкодування збитків та чи проводилася сторонами Договору протягом 2019-2022 років інвентаризація майна на складі зберігача, чи повідомляв зберігач поклажодавця про закінчення строку оренди приміщення, де зберігалося майно, чи вживалися Підприємством напротязі більше двох років заходи щодо повернення майна, перевірки його стану, в тому числі шляхом проведення інвентаризації та чи впливає наявність/відсутність інвентаризації на належність та допустимість доказів щодо розміру збитків з огляду на зміст Договору, та чи за відсутності доказів про втрату, знищення чи пошкодження переданого майна на зберігання Відповідачу, можна встановити протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Крім того, при реалізації Договору та перебуванні майна на зберіганні у Товариства, у Підприємства виникли зобов`язання з оплати за Договором, що, у свою чергу, як і інші дії сторін у процесі реалізації Договору, теж мало бути дослідженим в контексті оцінки добросовісності поведінки сторін під час виконання умов Договору та могло бути правовою підставою неповернення майна відмінною від втрати (нестачі) та встановлення елементу вини.

Суд також вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції що: "Договір не припинений і пролонгований на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки", оскільки апеляційний суд обмежився лише доводами Позивача без надання оцінки доводам Відповідача на їх спростування щодо припинення чи пролонгації Договору.

В силу приписів статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Верховний Суд відзначає, що застосування приписів статті 86 ГПК України, як норми процесуального права, має загальний (універсальний, абсолютний) характер для усіх справ. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).

При цьому, докази [стаття 73 ГПК України визначає які дані є доказами та якими засобами ці дані встановлюються] мають відповідати критеріям належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Верховний Суд стосовно доводів скаржника про безпідставність відхилення судом апеляційної інстанції висновку експерта, вважає за необхідне звернути увагу на те, що в цій частині судом апеляційної інстанції допущено недотримання пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України щодо наведення мотивів/міркувань їх відхилення, з огляду на вагомість доводів з точки зору кваліфікації спірних правовідносин.

Втім, суд апеляційної інстанції, оцінюючи названий висновок експерта, не дотримався приписів процесуального права (статті 98, 104 ГПК України) та не навів мотивів/міркувань/аргументів відхилення доводів Відповідача, що є недотриманням статті 238 ГПК України, з огляду на ключові питання, які постали у цій справі за доводами і доказами сторін.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Втім наведеного суди попередніх інстанцій не врахували.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач 24.10.2022 направив до суду першої інстанції "заяву про зміну предмета позову", відповідно до якої просив суд стягнути з Товариства на користь підприємства кошти у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна, а саме - насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795, 11 тон.

Згідно з частиною першою статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Однак, суд першої інстанції приймаючи до розгляду заяву Позивача "про зміну предмета позову" не дослідив та нічого не зазначив у своєму рішенні чи змінювалися/не змінювалися даною заявою ще і підстави позову та відповідно правові наслідки такої зміни/не зміни.

Суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону (зокрема, статтям 86, 98, 104, 236 - 238 ГПК України) не відповідають.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, враховуючи вказані вище міркування.

Верховний Суд, з огляду на вказані висновки, наведені у цій постанові, вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.