804/2593/18 Про визнання неправомірним і скасування наказу про звільнення з органів національної поліції, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 31.03.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року (суддя Кальник В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (судді Ясенова Т.І., Дурасова Ю.В., Суховаров А.В.) у справі № 804/259318 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання неправомірним і скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області; відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірним і скасувати наказ начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 19 березня 2018 року № 75 о/с про звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з органів внутрішніх справ за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) на підставі наказу від 17 березня 2018 року № 1256;

- поновити ОСОБА_1 на службі у Національній поліції та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 указував, що підставою його звільнення став висновок службового розслідування, яким установлено, що близько 00 год 30 хв. 27 лютого 2018 року позивач керував автомобілем марки "Skoda Octavia", н.з. НОМЕР_1 у м. Дніпро та, рухаючись по вул. Панікахи зі сторони вул. Запорізьке шосе в напрямку просп. Богдана Хмельницького, не впорався з керуванням, унаслідок чого виїхав за межі проїжджої частини та скоїв зіткнення з деревом. За даним фактом 27 лютого 2018 року зареєстровано кримінальне провадження № 12018040030000552 за частиною першою статі 286 Кримінального кодексу України (2341-14) (далі - КК України (2341-14) ). Однак, не дочекавшись рішення за результатами проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню, тобто за відсутності вироку чи постанови про закриття кримінального провадження, наказом начальника ГУНП у Дніпропетровській області від 19 березня 2018 року № 75 о/с позивача звільнено з служби за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

ОСОБА_1 зауважив, що наказ про звільнення виданий у вихідний день - 17 березня 2018 року, з наказом його не ознайомили, а копії наказів про накладення дисциплінарного стягнення та безпосередньо про звільнення зі служби, отримав лише після відповідного запиту адвоката.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 07 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами службового розслідування доведено та не спростовано позивачем під час судового розгляду, що він скоїв дії, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку, оскільки керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та скоєння дорожньо-транспортної пригоди, свідчать про відсутність у ОСОБА_1 високої свідомості, недотримання законодавства, порушення норм професійної та службової етики. Такі дії не можна вважати гідними звання поліцейського, а поведінку в позаслужбовий час чесною та такою, що є прикладом у дотриманні громадського порядку. Крім того, суд зазначив, що кримінальна та дисциплінарна відповідальність є різними та самостійними видами відповідальності особи. Спірним наказом позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності не з підстав скоєння ним адміністративного правопорушення чи злочину, а через вчинення дій, які є дисциплінарним проступком. Отже, не завершення розслідування у кримінальному провадженні чи не притягнення до кримінальної відповідальності не може бути підставою для звільнення від дисциплінарної відповідальності. Також суд першої інстанції відзначив, що наказ про звільнення позивача виданий 19 березня 2018 року, який був робочим днем.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і Третій апеляційний адміністративний суд.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Доводи скаржника полягають у тому, що висновок суду першої інстанції про доведеність вини позивача у вчиненні дисциплінарного проступку зроблено лише на підставі висновку службового розслідування, без дослідження тих документів, які стали підставою для його складення. Відповідачем не надано жодного доказу, який би достеменно підтверджував факт здійснення позивачем дисциплінарного проступку. Скаржник вважає, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, яке є крайнім заходом впливу, застосоване за відсутності правових підстав, без урахування всіх обставин та дотримання принципу пропорційності між учиненим проступком та мірою відповідальності.

Також скаржник посилається на необхідність застосування принципу презумпції невинуватості, посилаючись на те, що на даний час обвинувальний вирок стосовно нього до суду не направлений, що свідчить про відсутність достатніх доказів установлення всіх обставин справи. Таким чином, не дочекавшись рішення за результатами досудового розслідування, відповідач прийняв рішення про вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Скаржник наполягає на тому, що не вчиняв дій, які є несумісними з подальшим проходженням служби в поліції, оскільки ним не було скоєно проступку проти інтересів служби та такого, що підриває авторитет і довіру суспільства до правоохоронних органів.

Крім того, позивач стверджує, що наказ про звільнення виданий у вихідний день - 17 березня 2018 року, з наказом його не ознайомили, а копії наказів про накладення дисциплінарного стягнення та безпосередньо про звільнення зі служби, отримав лише після відповідного запиту адвоката.

Ухвалою від 11 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу представник ГУНП в Дніпропетровській області просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення у даній справі без змін. Вважає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року відповідають нормам матеріального та процесуального права.

12 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 червня 2019 року № 720/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 30 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходив службу в органах Національної поліції України на посаді слідчого слідчого відділення Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області.

Наказом начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 27 лютого 2018 року № 940 "Про організацію проведення службового розслідування" призначено службове розслідування за фактом події, що сталася 27 лютого 2018 року за участю слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_1 . На час проведення службового розслідування останнього відсторонено від виконання службових обов`язків.

За результатами службового розслідування складено висновок, який 17 березня 2018 року затверджений начальником ГУНП в Дніпропетровській області. У висновку зазначено, що факт порушення транспортної дисципліни з боку слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 вважати таким, що знайшов своє підтвердження; запропоновано накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 17 березня 2018 року № 1256 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП" за порушення службової дисципліни, недотримання вимог статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 (z1576-16) , що виразилось у невжитті усіх можливих дій спрямованих на недопущення дорожньо-транспортної пригоди, керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, створенні аварійної ситуації та скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження, тобто вчинення дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, - на слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

19 березня 2018 року з метою реалізації наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 17 березня 2018 року № 1256 відповідач прийняв наказ № 75о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Не погодившись з наказом відповідача про звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України (2747-15) в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (580-19) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 580-VIII (580-19) ).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України (254к/96-ВР) , міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 64 Закону № 580-VIII визначено, що вступаючи на службу в поліції, особа складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України (254к/96-ВР) , законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

За Правилами етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 (z1576-16) , під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

На підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 580-VIII передбачено, що в разі вчинення протиправних діянь, поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Закон України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (2337-19) набрав чинності 07 жовтня 2018 року. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не прийнято в установленому Законом порядку як нормативно-правовий акт.

Разом із тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23 грудня 2015 року № 901-VIII (901-19) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" законодавець визначив, що до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" (2337-19) на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС).

Отже, станом на момент прийняття оскаржуваних наказів діючим був Дисциплінарний статут ОВС, який регулює питання дисципліни поліцейських.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об`єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового i начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів i наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку (стаття 7 Дисциплінарного статуту ОВС).

Системний аналіз наведених вище положень Дисциплінарного статуту ОВС дає підстави для висновку, що порушенням поліцейським службової дисципліни вважається невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків, визначених статтею цього Статуту, у тому числі, щодо дотримання законодавства і неухильного виконання вимог Присяги працівника поліції, закріпленої статтею 64 Закону № 580-VIII.

Зі змісту присяги працівника поліції слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.

Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Стаття 14 Дисциплінарного статуту ОВС передбачає, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Із наведених положень статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС слідує, що обставини дисциплінарного проступку підлягають з`ясуванню під час проведення службового розслідування і в разі підтвердження факту його вчинення на поліцейського повинно бути накладене дисциплінарне стягнення, у тому числі, шляхом його звільнення зі служби, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Суб`єкт владних повноважень (суб`єкт накладення дисциплінарного стягнення) повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достовірними доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Як установлено судами та слідує з матеріалів справи, підставою притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності став висновок службового розслідування за фактом події, що сталася 27 лютого 2018 року за його участю. Зазначена подія була зареєстрована до журналу єдиного обліку Дніпровського ВП ГУНП за № 5110 від 27 лютого 2018 року та СВ Дніпровського ВП ГУНП внесено відомості до ЄРДР № 12018040030000552 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України. Того ж дня указане кримінальне провадження направлено до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3.

В ході службового розслідування було встановлено, що 27 лютого 2018 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Skoda Octavia", н.з. НОМЕР_1, рухаючись у місті Дніпро по вул. Панікахи з боку вул. Запорізьке шосе в напрямку просп. Богдана Хмельницького, не впорався з керування, виїхав за межі проїзної частини та скоїв зіткнення із деревом.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому венечного відростку правої ліктьової кістки, а ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови, що підтверджується довідками Комунального закладу "Дніпропетровська клінічна лікарня № 16".

ОСОБА_1 пройшов медичний огляд, який показав його перебування в стані алкогольного сп`яніння (висновок Комунального закладу "Дніпропетровський наркологічний диспансер" від 04 березня 2018 року, складений на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижує увагу та швидкість реакції № 527 від 27 лютого 2018 року).

При проведенні службового розслідування були відібрані пояснення свідка - громадянина ОСОБА_4, який у позивачеві впізнав водія автомобіля "Skoda Octavia" і повідомив відомі йому обставини, що передували дорожньо-транспортній події, що сталася 27 лютого 2018 року. Також були відібрані пояснення інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Дніпропетровській області НП України лейтенанта поліції Івашина М.А. та інспектора роти № 2 батальйону № 4 УПП в Дніпропетровській області НП України лейтенант поліції Марченкова В.В, які підтвердили, що ОСОБА_1 знаходився у стані алкогольного сп`яніння.

Під час проведення службового розслідування позивачу було запропоновано надати пояснення, але останній від надання таких пояснень відмовився, про що складено відповідний акт.

З огляду на зібрані в ході службового розслідування докази було зроблено висновок про порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, недотримання вимог статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 (z1576-16) , що виразилось у невжитті усіх можливих дій спрямованих на недопущення дорожньо-транспортної пригоди, керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, створенні аварійної ситуації та скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження, вчиненні дій несумісних з вимогами, які пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського.

Суд констатує, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про доведення матеріалами службового розслідування факту порушення позивачем службової дисципліни є правильним. При цьому, обставини справи не дають підстав для висновку про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування.

Відтак, ураховуючи тяжкість учиненого позивачем проступку та його наслідки, які, як правильно зазначив відповідач, фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, а також призвели до завдання фізичної шкоди іншим особам, Суд вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Доводи позивача про те, що наказ про звільнення був виданий у вихідний день є необґрунтованими, оскільки наказ начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 19 березня 2018 року № 75 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції був виданий у робочий день - понеділок.

Ураховуючи правове визначення таких понять як "службова дисципліна", "дисциплінарний проступок", "злочин", скаржник помилково вважає, що рішення по кримінальному провадженню має значення для надання оцінки правомірності його звільнення зі служби в поліції, оскільки рішення по кримінальному провадженню не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, оскільки в указаному випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі КК України (2341-14) .

Верховний Суд звертає увагу на те, що Закон № 580-VIII (580-19) передбачає різні підстави для звільнення зі служби в поліції. Вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі діяння отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.

Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи, свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями КК України (2341-14) , та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97).

Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

За наведених мотивів, посилання ОСОБА_1 на відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності з огляду на відсутність відповідного судового рішення (вироку), яке підтверджувало б факт учинення ним діяння, що ставиться йому в провину, є помилковими.

Сукупність установлених у цій справі обставин та їх правове регулювання вказують на те, що наказ начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 19 березня 2018 року № 75о/с, яким слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, - прийнятий у спосіб, на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України, та відповідає критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи Верховним Судом, не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин справи.

Зважаючи на правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, Суд дійшов висновку, що рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.