913/225/22 Про повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав пропуску строку на подання апеляційної скарги та відмови у поновленні строку на її подання - 20.11.2023 Прийняття

2. Рішенням Господарського суду Луганської області від 04.04.2023 позовні вимоги задоволено частково. У задоволенні позовних вимог про визнання грошових вимог АТ "Нафтогаз України" в сумі 2 484 760, 29 грн та зобов`язання Луганського університету включити їх до передавального акта відмовлено. Позовні вимоги про солідарне стягнення коштів в сумі 817 564,78 грн задоволено за рахунок Університету. Стягнуто з Університету на користь АТ "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 169 531,29 грн, інфляційні в сумі 648 033,49 грн, судовий збір в сумі 12 263,47 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Луганського університету на користь АТ "Нафтогаз України" коштів в сумі 817 564, 78 грн відмовлено.

3. Не погоджуючись із вказаним рішенням Університет у вересні 2023 року звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023 у справі №913/225/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову до відповідачів в частині солідарного стягнення коштів в сумі 817 564,78 грн відмовити повністю. Одночасно апелянт просив поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги на рішення суду.

Стислий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023 у справі №913/225/22.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Університет 28.09.2023, через "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати поважними наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, частини четвертої статті 236, частини третьої статті 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), наводить справи Верховного Суду та зазначає, що з них вбачається, що Верховний Суд та суди інших інстанцій однаково трактують та застосовують поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, введеного 24.02.2022 Президентом України Указом "Про введення воєнного стану в Україні", що охоплюється підставою касаційного оскарження, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

7. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №913/225/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

9. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі №913/225/22 за касаційною скаргою Університета.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

10. Предметом касаційного розгляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023 у справі №913/225/22.

11. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

12. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

13. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

14. У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абз. 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

15. Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абз.8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020 (v005p710-20) ).

16. Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

17. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

18. У справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п.40, 41, від 03.04.2008).

19. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви N 17160/06 та N 35548/06, п. 34, від 20.06.2011).

20. Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

21. Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України (1798-12) , відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

22. Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

23. Тобто, наведеними нормами встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.

24. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десятим днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (пункт 2 частини другої статті 256 ГПК України).

25. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).

26. Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України (1798-12) певних процесуальних дій (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).

27. За змістом частини другої - четвертої статті 260 ГПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

28. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

29. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

30. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

31. З наведеного слідує, що законом не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

32. Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

33. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України (1798-12) не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (така ж правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15).

34. Питання поважності причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, у кожному конкретному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

35. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

36. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023, одночасно апелянт просив суд поновити пропущений строк подання апеляційної скарги на рішення суду, посилаючись на те, що повний текст рішення апелянт отримав 24.04.2023, однак, не зміг вчасно подати скаргу, оскільки з 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан. Через бойові дії співробітники відповідачів були змушені покинути свої домівки та робочі місця, оскільки обидва університети розташовувались у Луганській області. Апелянт зазначав, що уклав договір з адвокатом Рудою Оленою, але через те, що керівництво СНУ ім. В.Даля перебувало у Києві, а адвокат перебувала у місті Дніпро, керівництво не мало змоги повноцінно контролювати перебіг розгляду справи, а адвокат часто виїжджала у безпечне місце, тому не була присутня на судових засіданнях. Як зазначав апелянт, у лютому 2023 року СНУ ім. В. Даля прийняв на роботу начальника юридичного відділу, але у зв`язку з відсутністю матеріалів справи (бо всі документи залишились на окупованій території) та часу, який було витрачено на відновлення електронного судового кабінету, часткового відновлення документів, були пропущені строки подання скарги.

37. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 залишено апеляційну скаргу без руху з наданням 10-денного строку з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, апелянт мав надати суду:

- обґрунтоване клопотання з викладеними доводами і обставинами, та доказами в їх обґрунтування, об`єктивно непереборних, таких, що не залежали від волевиявлення апелянта та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій, причин, що обумовили пропуск апелянтом строку подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023.

38. Зокрема, в ухвалі зазначено, що викладені у клопотанні про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги доводи не обґрунтовують причини пропуску строку подання апеляційної скарги.

39. Від апелянта 20.09.2023 надійшла заява про усунення недоліків, в якій апелянт на обґрунтування причин, що обумовили пропуск строку подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023, зазначив таке.

39.1. Через бойові дії частина співробітників відповідачів виїхала за кордон та працювала дистанційно, але це були переважно працівники викладацького складу. Після того, як 2-ий відповідач почав відновлювати свою діяльність у м. Дніпро та частково у м. Кам`янець-Подільський, начальник юридичного відділу СНУ ім. В. Даля не переїхав разом із керівництвом на нове місце розташування університету та до своїх обов`язків не приступив, тому Наказом №383-кд від 28.12.2022 призупинено дію трудового договору з 01.08.2022.

39.2. Апелянт також зазначив, що начальник юридичного відділу та бухгалтер 1-го відповідача, які були обізнані щодо обставин даної справи, відмовились від пропозиції про прийняття на роботу до 2-го відповідача (обставини мали місце у липні 2022 року).

39.3. Апелянт посилався на те, що у процесі реорганізації 2-го відповідача через військові дії комісія не змогла провести повноцінну інвентаризацію майна та документів 1-го відповідача, внаслідок чого 2-ий відповідач не встиг ознайомитись з фінансово-господарською діяльністю 1-го відповідача.

39.4. Крім того, апелянт вказував, що 02.01.2023 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Рудою О.О., яка однак, неналежно виконувала умови договору, не відвідувала судові засідання та не надала суду першої інстанції належні документи, які б підтверджували її повноваження.

39.5. Як зазначав апелянт, наказом від 31.01.2023 №16-кд 2-ий відповідач прийняв на посаду начальника юридичного відділу Щукіну І.В., відомості щодо якої як представника внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.04.2023.

39.6. Апелянт посилався на те, що не мав можливості потрапити до будівлі університету для отримання усіх документів, щоб повноцінно виступити на захист своїх інтересів та своєчасно розпочати процес оскарження рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023.

39.7. Як зазначав апелянт, ректор СНУ ім. В. Даля, не маючи глибоких юридичних навиків та за відсутності документів, які мають відношення до вирішення цього спору, вважала, що не має достатньо аргументів для подання апеляційної скарги.

39.8. Апелянт вважав, що військовий стан є об`єктивно непереборною причиною, що не залежала від волевиявлення апелянта та пов`язана з дійсними істотними перешкодами та труднощами для вчинення процесуальних дій, що обумовила пропуск апелянтом строку подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023.

40. Розглянувши клопотання апелянта про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що усі обставини, про які зазначає апелянт на обґрунтування пропуску строку подання скарги (введення воєнного стану, виїзд працівників за кордон, відновлення діяльності Університету, пошук юриста), фактично мали місце ще до винесення судом оскаржуваного рішення, а саме у 2022 році.

40.1. Колегія суддів зазначила, що апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності непереборних причин пропуску строку подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду у встановлений законом строк з 24.04.2023.

40.2. При цьому, судова колегія наголосила, що саме по собі введення воєнного стану автоматично не є підставою для поновлення будь-якого процесуального строку. У кожному конкретному випадку сторона має довести, яким чином введення воєнного стану унеможливило його (процесуального строку) дотримання, зокрема, у даному випадку, яким чином апелянт, вже маючи у своєму штаті, з 31.01.2023, начальника юридичного відділу - уповноваженого представника, відомості, щодо якого внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не зміг у встановлений законом строк підготувати і подати апеляційну скаргу. Однак, у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржником не зазначено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, які судом могли б бути розцінені як поважні підстави для поновлення строку.

40.3. Також колегія суддів зазначила, що доводи апелянта про те, що ректор СНУ ім. В. Даля, не маючи глибоких юридичних навиків та за відсутності документів, які мають відношення до вирішення цього спору, вважала, що не має достатньо аргументів для подання апеляційної скарги, є виключно власним баченням апелянта щодо підстав та обставин його звернення до суду в цілому.

40.4. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не визнав поважними наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження; апелянтом не доведено суду наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру, що надали б суду підстави для апеляційного перегляду судового рішення, що набрало законної сили, відтак, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету на рішення Господарського суду Луганської області від 04.04.2023 у справі №913/225/22.

41. З цього приводу колегія суддів зазначає про те, що з метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

42. Учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник/представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

43. Судом апеляційної інстанції встановлено, що апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності непереборних причин пропуску строку подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду у встановлений законом строк з 24.04.2023.

44. Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №9/430-05-11867 щодо застосування приписів статей 256, 261 ГПК України, згідно з якими суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства. Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

45. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

46. Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

47. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України (1798-12) не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

48. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

49. Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

50. З огляду на викладене, наведені скаржником доводи/мотиви/обґрунтування за відсутності доказів тривалої/безперервної дії об`єктивно непереборних обставин на волевиявлення відповідача, що призвело до неможливості вчинення процесуальної дії протягом 4 місяців, не можна вважати поважними з огляду на їх суб`єктивний характер.

51. При цьому Суд враховує, що, судом апеляційної інстанції встановлено, що в частині доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник ненадав суду належних, допустимих, достовірних, вірогідних доказів щодо підстав поновлення прорцесуального строку, що у даному випадку є підставою передбаченою пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України для відмови у відкритті апеляційного провадження. Відтак, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог чинного законодавства, що не спростовано скаржником.

52. Відносно посилання скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції дій, які відбулися у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, колегія суддів зазначає таке.

53. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

54. Частинами першою та четвертою статті 26 вказаного Закону встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

55. У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

56. Колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 (пункт 47), згідно з яким введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

57. У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк позивач міг звернутися до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та якими доказами підтверджується неможливість звернення до суду раніше, оскільки право на поновлення строку у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи (пункт 34 постанови Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21).

58. Отже, ключовою ознакою поважності причин пропуску строку є причинно-наслідковий зв`язок між обставинами (зокрема, але не виключно, збройна агресія проти України) та неможливістю виконати конкретну процесуальну дію у строк, встановлений законом, ухвалою суду тощо. Сама по собі військова агресія проти України та введення воєнного стану на всій території України не може автоматично означати зупинення всіх процесуальних строків, визначених законом, або ж про автоматичне поновлення таких строків, незалежно від того, існує реальна можливість дотриматись їх чи ні. Військова агресія, воєнний стан як обставини непереборної сили можуть бути поважною причиною пропуску процесуального строку та підставою для його поновлення лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ними обставинами не може виконати ті чи інші процесуальні дії.

59. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні та посилання на нього, без належного обґрунтування, мотивування та аргументування впливу на неможливість своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою у даній справі та без поданням відповідних підтверджуючих доказів, що унеможливили вчинення процесуальної дії у відповідний строк, не є підставою для поновлення такого процесуального строку.

60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012 зазначила, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).

61. У постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

62. Як убачається з матеріалів справи, повний текст рішення апелянт отримав 24.04.2023, водночас апеляційну скаргу подав лише у вересні 2023 року.

63. Суд зазначає, що подача/не подача апеляційної скарги є волевиявленням (бажанням) сторони у справі.

64. Верховний Суд враховує, що провадження у цій справі відкрито в листопаді 2022 року, тобто під час запровадження воєнного стану в Україні. Університет був обізнаний про наявність цієї справи у провадженні суду, що свідчить про подані ним відзив на позовну заяву та інші заяви з процесуальних питань.

65. Таким чином, колегія суддів відхиляє усі обставини, про які зазначає апелянт на обґрунтування пропуску строку подання ним апеляційної скарги, такі як, зокрема, введення воєнного стану, виїзд працівників за кордон, відновлення діяльності Університету, пошук юриста, оскільки фактично вони мали місце ще до винесення судом оскаржуваного рішення, а саме у 2022 році.

66. При цьому, Суд враховує, що 02.01.2023 Університет уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Рудою О.О., а наказом від 31.01.2023 №16-кд прийняв на посаду начальника юридичного відділу Щукіну І.В., відомості щодо якої як представника внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.04.2023. Неналежне виконання вказаними особами своїх обов`язків не є поважною причиною, що унеможливила вчасно подати апеляційну скаргу. Адже вони за своїм характером відносяться до питання належної організації діяльності відповідача та/і його волевиявлення щодо реалізації ним своїх процесуальних прав, як відповідача у справі, щодо рішення ухваленого не на його користь.

67. Відтак, Суд критично оцінює доводи касаційної скарги, вважає їх загальними, необґрунтованими, немотивованими, неаргументованими та такими, що не підтверджуть тривалої/безперервної дії об`єктивно непереборних обставин на волевиявлення відповідача, що призвело до неможливості вчинення процесуальної дії, як подання апеляційної скарги у строки передбачені статтею 256 ГПК України.

68. Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні, посилання на факт існування воєнного стану без належного обґрунтування, мотивування та аргументування впливу на неможливість своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою у даній справі та без поданням відповідних підтверджуючих доказів, що унеможливили вчинення процесуальної дії у відповідний строк, не є підставою для поновлення такого процесуального строку.

69. За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 261 ГПК України, оскільки Університетом не доведено існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

70. Щодо покликань скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22, постановах Верховного Суду від 09.11.2020 у справі №420/1813/19, від 07.12.2021 у справі №756/10191/20, від 05.09.2022 у справі №697/2360/21, від 14.09.2022 у справі №200/21749/17, від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, від 12.10.2022 у справі №930/2360/21, від 19.10.2022 у справі №404/3219/16-ц, від 13.07.2023 у справі №560/10129/22, від 23.01.2023 у справі №496/4633/18, від 23.12.2022 у справі №760/5369/19, колегія суддів зазначає, що всі висновки, наведені у вказаних постановах, мають універсальний характер.

70.1. Водночас такі висновки зроблені Судом за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідного судового рішення.

70.2. При цьому слід відзначити, що суд у кожному конкретному випадку визначає, з якої саме поважної причини заявником порушено строк, встановлений законом, та чи були такі причини об`єктивно непереборними для заявника. Відтак, висновки, наведені у вищевказаних справах, не суперечать змісту оскаржуваної ухвали апеляційної інстанції. Різниця у результаті (поновлення строку) ж як раз і полягала у доведених обставинах, які зумовили таке поновлення і які мали поважний характер.

71. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановленого порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 86, 119, 261 ГПК України), як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

72. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.