804/3020/17 Про визнання неправомірним і скасування наказу про звільнення з органів національної поліції, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 31.03.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року (суддя Конєва С.О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (судді Ясенова Т.І., Суховаров А.В., Головко О.В.) у справі № 804/3020/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2017 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області; відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 18 квітня 2017 року № 138 о/с у частині, що стосується звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції, з 18 квітня 2017 року;

- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції з 18 квітня 2017 року;

- стягнути з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 квітня 201 7року по дату набрання рішенням суду законної сили;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за один місяць.

На обґрунтуванням заявлених вимог позивач зазначав, що проходив службу в Національній поліції на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції. 12 квітня 2017 року йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України), що в подальшому стало підставою для проведення службового розслідування. Позивач вважає, що висновки службового розслідування про недотримання ним принципів діяльності поліцейського та вчинення дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, є необґрунтованими та не підтверджуються будь-якими доказами. Спірний наказ виданий у період тимчасової непрацездатності позивача та за відсутності судового рішення у кримінальній справі про доведеність вини останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України. ОСОБА_1 не повідомлявся про проведення службового розслідування, пояснення не надавав і з матеріалами розслідування не ознайомлювався. На думку позивача, його звільнення відбулося без дотримання визначеної законом процедури та за відсутності на те правових підстав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 10 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та його представником не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про відсутність у діях позивача порушення вимог службової дисципліни та Правил етичної поведінки поліцейського з урахуванням наявного кримінального провадження за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, що є несумісним з перебуванням на посаді поліцейського.

Суд визнав необґрунтованими посилання позивача на неможливість притягнення до дисциплінарної відповідальності у період провадження у кримінальній справі та у період тимчасової непрацездатності, оскільки статтею 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачена можливість нести дисциплінарну відповідальність згідно із цим Статутом особами, яких у встановленому законодавством порядку притягнуто до кримінальної відповідальності. Також, суд першої інстанції зазначив, що наказом від 14 квітня 2017 року № 1550 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни у вигляді звільнення зі служби в поліції, тобто, не в період його тимчасової непрацездатності. Суд дійшов висновку про те, що перебуваючи на лікарняних у період з березня по квітень 2017 року, позивач, розуміючи наслідки проведення службового розслідування, у такий спосіб намагався уникнути будь-якої відповідальності, у тому числі дисциплінарної, яка застосована до нього на підставі матеріалів службового розслідування. Натомість, відповідачем надано належні та допустимі докази, які свідчать про обґрунтованість прийняття спірного наказу про звільнення позивача зі служби у поліції.

Суд апеляційної інстанції погодився з такою позицією Дніпропетровського окружного адміністративного суду, зазначивши при цьому, що позивач, будучи ознайомленим та обізнаним із порядком та підставами, які передують проведенню службового розслідування згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, не міг не знати про проведення такого розслідування щодо нього. Також апеляційний суд відзначив, що відповідно до положень частини 2 статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України не виключається можливість звільнення особи з органів внутрішніх справ у період її тимчасової непрацездатності, передбачено можливість виконання після прибуття особи до місця проходження служби. Суд апеляційної інстанції акцентував увагу на те, що позивачем не оскаржено наказ начальника ГУНП в Дніпропетровській області від 14 квітня 2017 року № 1550 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП", а тому, за умови чинності дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, відсутні підстави для скасування наказу від 18 квітня 2017 року № 138 о/с "По особовому складу", виданого у зв`язку з реалізацією такого дисциплінарного стягнення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справи на новий судовий розгляд.

Скаржник зазначає, при розгляді вказаної адміністративної справи суди попередніх інстанцій залишили поза увагою факт порушення суб`єктом владних повноважень процедури звільнення ОСОБА_1 зі служби, при цьому, надали оцінку обставинам, які слугували підставою для проведення службового розслідування.

Судами не в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди зазначили, що позивачу було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення 16 березня 2017 року, натомість, її вручено 12 квітня 2017 року. В оскаржуваних судових рішеннях наявні посилання на те, що 16 лютого 2017 року до прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява від громадянина ОСОБА_2 про скоєння кримінального правопорушення, зі змісту якого було встановлено, що оперуповноважені сектору кримінальної поліції Чечелівського ВП ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно придбали, зберігають, намагаються збути бойові припаси, а саме: патрони та вогнепальної зброї жителям міста Дніпра. Однак, позивач зауважує, що жодних повідомлень про підозру у вчиненні такого злочину йому не вручалося. Разом із тим, зазначаючи про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, суди описують дії ОСОБА_4, у той час, як дана справа стосується оскарження наказу про звільнення зі служби ОСОБА_1 . Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення ґрунтуючись на обставинах, які є недійсними, зокрема щодо надання позивачем письмових пояснень у ході службового розслідування та його незнаходження на лікарняному в період видання спірного наказу.

Позивач наголошує на те, що його звільнення відбулося без дотримання законодавчо визначеної процедури.

Службовим розслідуванням фактично встановлено його вину у вчиненні кримінального правопорушення, що свідчить про перевищення службових повноважень членами комісії та начальником ГУНП в Дніпропетровській області. Суди ж, у свою чергу, визнаючи такі дії відповідача правомірними, порушили конституційне право позивача на захист від незаконного звільнення.

Ухвалою від 29 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Бевзенка В.М., Білоуса О.В. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу представник ГУНП в Дніпропетровській області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року залишити без змін. Вказує, що в ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій підтверджено наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а саме, порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 (z1576-16) , що виразилося в недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського. Судами обґрунтовано враховано, що позивач оскаржував наказ, яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, тобто не спростовував наявності у своїх діях дисциплінарного проступку. Доводи позивача щодо порушення процедури його звільнення та відсутності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з відсутністю обвинувального вироку є безпідставними та правильно були відхилені судами першої та апеляційної інстанцій.

06 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 05 червня 2019 року № 625/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 30 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач - ОСОБА_1 в період з 08 січня 2010 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно з наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до органів Національної поліції на посаду оперуповноваженого Красногвардійського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції.

На підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 09 грудня 2015 року № 352 о/с, у зв`язку з проведенням реорганізації ОСОБА_1 переміщено оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП.

Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 23 березня 2017 року № 1148 "Про організацію проведення службового розслідування" призначено службове розслідування за фактом неправомірних дій окремих поліцейських Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП.

За результатами службового розслідування складено висновок з пропозицією про накладення на оперуповноваженого СКП Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівників поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейських та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського.

У вказаному висновку зазначено, що "під час проведення службового розслідування встановлено, що 16 березня 2017 року зареєстровано інформацію про те, що цієї доби працівниками прокуратури Дніпропетровської області та УВБ Дніпропетровської області ДВБ НПУ у рамах кримінального провадження № 42017040000000157, відритого 16 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, за фактом незаконного придбання, зберігання, збуту поліцейським Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП бойових припасів та вогнепальної зброї, проводяться слідчі дії у приміщенні Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП. Крім того, у провадженні прокуратури Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження № 42016040000001065 від 06 грудня 2016 року за частиною першою статті 307 КК України. Під час досудового розслідування було встановлено, що 21 січня 2017 року лейтенант поліції ОСОБА_4, діючи умисно з корисних мотивів, прибув на автомобілі "Nissan Bluebird" н.з. НОМЕР_1, під керуванням старшого лейтенанта поліції ОСОБА_5, до магазину АТБ, розташованого на перехресті вул. Володимира Антоновича та вул. Робочої, де зустрівся з громадянином ОСОБА_2, який діяв з відома та під контролем прокуратури Дніпропетровської області, прийняв від ОСОБА_4 шприц, у якому згідно висновку експерта № 7-99 від 01 лютого 2017 року знаходилась психотропна речовина "метамфетамін" та "амфетамін" маса якої складає 0,0007г. та 0,0006г".

Суди встановили, що 16 березня 2017 року ОСОБА_1 оголошено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, у кримінальному провадженні, відкритому 16 грудня 2016 року прокуратурою Дніпропетровської області, яке виразилося з незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту психотропних засобів.

12 квітня 2017 року старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у кримінальному провадженні, відкритому 16 грудня 2016 року прокуратурою Дніпропетровської області, яке виразилось у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні з метою збуту психотропних засобів.

13 квітня 2017 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб із правом внесення застави.

13 квітня 2017 року в рамках службового розслідування у ОСОБА_1 були відібрані письмові пояснення, відповідно до змісту яких, з 16 березня по 12 квітня 2017 року він знаходився на лікарняному за місцем свого мешкання. На телефонні дзвінки не відповідав у зв`язку з поганим самопочуття, двері не відчиняв з тієї ж причини.

На підставі висновку службового розслідування, наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 14 квітня 2017 року № 1550 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП" на оперуповноваженого СКП Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби.

18 квітня 2017 року наказом ГУНП в Дніпропетровській області № 138 о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції, з 18 квітня 2017 року, за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України (2747-15) в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1, виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України (254к/96-ВР) ; Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (3460-15) (далі - Дисциплінарний статут ОВС), Правилами етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 (z1576-16) (далі - Правила етичної поведінки поліцейських) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону № 580-VIII регламентовано, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

За приписами частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України (254к/96-ВР) , законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з частиною першою статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23 грудня 2015 року № 901-VIII (901-19) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" законодавець поширив на поліцейських дію Дисциплінарного статуту ОВС до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" (2337-19) . Закон України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (2337-19) Про Дисциплінарний статут Національної поліції України набрав чинності 07 жовтня 2018 року.

У частині першій статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС визначено поняття "службова дисципліна" як дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з частиною другою цієї ж статті службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:

створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму;

забезпеченням гласності та об`єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;

дотриманням законності і статутного порядку;

повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;

вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;

умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;

належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Визначення дисциплінарного проступку міститься у статті 2 Дисциплінарного статуту ОВС та означає невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, серед іншого: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють тощо.

Відповідно до пункту 1 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський, серед іншого, повинен:

неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;

неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України;

поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати;

контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку;

інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з статтею 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

З аналізу норм чинного законодавства, яке регулює особливості проходження служби в органах внутрішніх справ, убачається, що однією з підстав для звільнення з органів внутрішніх справ є дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів внутрішніх справ, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення з органів внутрішніх справ. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати з підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників органів внутрішніх справ, установлені у статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС.

Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів внутрішніх справ, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

У свою чергу, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження.

Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, чи дійсно в діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим особою діянням.

При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у випадку, що розглядається, відсутність обвинувального вироку в кримінальній справі відносно позивача не впливає на наявність чи відсутність у його діянні складу дисциплінарного проступку.

Разом із тим, повертаючись до обставин цієї справи, суд касаційної інстанції зазначає, що в силу статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ОВС підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, а також Присяги.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що службове розслідування розпочато за фактом надзвичайної події за участі окремих поліцейських Чечелівського ВП Дніпровського ВП ГУНП, зокрема старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .

Також судами встановлено, що згідно з висновком службового розслідування за фактом події, що сталася за участю позивача, та розпочатого за вказаним фактом кримінального провадження за частиною другою статті 307 КК України, інформація, що стала підставою для проведення службового розслідування знайшла своє підтвердження. На думку відповідача, позивачем порушено службову дисципліну, вимоги статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівників поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейських та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідач у своєму висновку за результатами службового розслідування відтворив виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому спецповідомленні, та які у своїй сукупності дали органам досудового розслідування підстави допускати, що позивач учинив кримінальне правопорушення та надав йому правову кваліфікацію. Жодних інших діянь порушення позивачем дисциплінарного проступку, визначених Дисциплінарним статутом ОВС, у висновку службового розслідування не зазначено. Відповідач не зазначив, які дії позивача є несумісними з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського. Більше того, висновок службового розслідування здебільшого містить опис діянь лейтенанта поліції ОСОБА_4, а також обставини намагання посадових осіб ГУНП в Дніпропетровській області встановити причини відсутності ОСОБА_1 на роботі.

Також не вбачається за можливе посилатися на конкретну дату висновку службового розслідування (коли його було затверджено), оскільки така у висновку не зазначена.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належну правову оцінку висновку службового розслідування на предмет його вмотивованості та обґрунтованості.

Верховний Суд відзначає, що критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Між тим, суди не дотрималися викладеного в повній мірі.

Зокрема, при касаційному розгляді справи було виявлено розбіжності в обставинах справи, які встановлені судом першої інстанції, та фактичними обставинами, які випливають з матеріалів справи. Це чітко прослідковується у даті вручення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яких судом, зазначені дві - 16 березня та 12 квітня 2017 року.

Натомість, у спецповідомленні ГУ НП в Дніпропетровській області, яке слугувало підставою для призначення службового розслідування, слідує, що станом на 16 березня 2017 року ОСОБА_1 підозра не вручалась, запобіжний захід не обирався.

Крім того, постанова суду першої інстанції містить посилання на наявність кримінального провадження, де ОСОБА_1 є підозрюваним у незаконному придбанні, зберіганні та збуті бойових припасів та вогнепальної зброї. Але, вказані обставини не мають жодного відношення до вручення підозри позивачу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України та проведення службового розслідування. Тому, відтворення цих обставин є безпідставним у рамках розгляду даної адміністративної справи.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 надавав письмові пояснення по суті службового розслідування. Однак і ці обставини не підтверджуються матеріалами справи. Зокрема, в письмових поясненнях позивача від 13 квітня 2017 року лише вказано причини його невиходу на роботу в період з 16 березня по 12 квітня 2017 року та нічого не зазначено по суті службового розслідування.

У свою чергу, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

Що стосується звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності, то це питання також не було належним чином проаналізовано під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Так, у свій постанові Дніпропетровський окружний адміністративний суд визнав необґрунтованими доводи позивача про те, що він не відмовлявся від підпису та ознайомлення з наказом про звільнення, як указано в акті комісії від 18 квітня 2017 року, оскільки з того часу та по 25 квітня 2017 року перебував на лікарняному. Суд зазначив, що вказані доводи не спростовують наявності порушення позивачем службової дисципліни за яке позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, що є предметом даного спору.

Суд апеляційної інстанції з приводу цього зазначив, що відповідно до положень частини 2 статті 18 Дисциплінарного статуту ОВС не виключається можливість звільнення особи з органів внутрішніх справ у період її тимчасової непрацездатності, передбачено можливість виконання після прибуття особи до місця проходження служби.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку доречно звернутися до конструкції статті 18 Статуту, яка визначає, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Водночас, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Отже, за наявності в матеріалах справи довідки ДУ "ТМО МВС України по Дніпропетровській області" про тимчасову непрацездатність поліцейського ОСОБА_1 в період з 18 по 25 квітня 2017 року, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно було врахувати зазначені вище положення статті 18 Дисциплінарного статуту ОВС.

Таким чином, зіславшись на правильну норму матеріального права, суд апеляційної інстанції не застосував її до спірних правовідносин та/або навів мотиви неможливості такого застосування.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Однак, викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Неповнота в з`ясуванні фактичних обставин справи позбавляє Верховний Суд належним чином перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору в цілому.

У той же час суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

На підставі пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Як обумовлено частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Водночас, слід зауважити, що порушення норм матеріального та процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суд повинен повно та всебічно з`ясувати фактичні обставини справи та з урахування викладених у цій постанові висновків встановити чи прийнято наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 18 квітня 2017 року № 138 о/с у частині, що стосується звільнення позивача, в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України. Надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України.