910/10489/22 Про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки продукції - 16.11.2023 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Букшеф" (далі - ТОВ "Видавництво "Букшеф", позивач) звернулося з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Якабу Трейд" (далі - ТОВ "Якабу Трейд", відповідач) заборгованості в розмірі 1 943 342,53 грн, в тому числі: 1 307 982,28 грн боргу, 286 197,84 грн пені, 145 550,52 грн штрафу, 204 611,84 грн інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати за отриманий за договором поставки №12/04-2 від 12.04.2021 товар.

3. Позивач наголошує на тому, що ним на виконання договору поставлено відповідачеві друковану продукцію на суму 6 435 734,84 грн, яку відповідач оплатив частково на суму 5 125 520,46 грн та повернув продукції на суму 2 232,1 грн, борг у розмірі 1 307 982,28 грн не сплачено. Не оплаченою або частково оплаченою є продукція, щодо якої сформовані відповідачем звіти від 22.02.2022 на суму 1 116 028,77 грн, від 26.04.2022 на суму 247 443,26 грн, від 07.03.2022 на суму 17 197,64 грн та від 19.09.2022 на суму 74 835,99 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/10489/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023, частково задоволено позов ТОВ "Букшеф", стягнуто з ТОВ "Якабу Трейд" на користь ТОВ "Видавництво "Букшеф" 1 307 982,28 грн боргу, 238 536,04 грн пені, 145 550,52 грн штрафу, 204 611,84 грн інфляційних втрат, 28 450,21 грн судового збору. Відмовлено в іншій частині позову.

5. Судові рішення мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Якабу Трейд" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/10489/22, в якій просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

7. Скаржник в уточненій касаційній скарзі, в якості підстави для касаційного оскарження вищезазначених судових рішень, посилається на п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

8. Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 21.01.2018 у справі № 5-249кс15 (щодо стандарту доказування).

9. Скаржник наголошує на тому, що позивачем не доведено факт настання обов`язку з оплати за поставлений товар за договором поставки № 12/04-2 від 12.04.2021. Строк оплати договором не встановлений, позивачем не було направлено вимогу про оплату заборгованості, останнім не доведений факт порушення відповідачем строку на виконання грошового зобов`язання, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача як суми грошового зобов`язання, так і пені, штрафу та інфляційних втрат.

10. Відповідач зазначає, що звіти з реалізації товару є неналежними та недопустимими доказами у справі, тому суди не мали підстав для їх прийняття до уваги.

11. Крім того, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Відповідач зазначає, що призначення експертизи було необхідним, оскільки з доказів наданих позивачем неможливо встановити чи дійсно звіти про реалізований товар стосуються договору поставки №12/04-2 від 12.04.2021, чи дійсно товар було реалізовано відповідачем і саме в зазначеній сумі (оскільки саме у разі того, якщо товар було реалізовано, випливає обов`язок оплати), чи правильно відображено в бухгалтерському обліку сторін підтвердження факту поставки та виникнення заборгованості саме в сумі позовних вимог.

12. Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм ст. 7 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що договором не передбачено обов`язок покупця (відповідача) складати та надсилати постачальнику (позивачеві) звіти з продажів, а також не вказано, що обов`язок відповідача по оплаті товару настає після надсилання звітів позивачеві. Суд взяв до уваги дані звітів про реалізовану продукцію, та дату їх надсилання відповідачем позивачу як дату, з якої розпочинається перебіг строку оплати.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. 12 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Букшеф" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Якабу Трейд" (покупець) уклали договір поставки № 12/04-2 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язався передавати у власність покупця друковану продукцію, а покупець приймати та оплачувати таку продукцію.

15. Відповідно до п. 1.2 Договору продукція поставляється покупцеві окремими партіями відповідно до замовлень покупця, які визначають строк, місце поставки, асортимент (назву, автора, серію), кількість продукції. Замовлення надається електронною поштою або по факсу. Прийняття замовлення підтверджується продавцем.

16. За приписами п. 3.1 Договору передбачено, що при передачі продукції сторонами оформляються видаткові накладні.

17. Перехід права власності на продукцію та ризик випадкової загибелі продукції відбувається в момент фактичної передачі продукції покупцю та підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.1 Договору).

18. Пунктом 5.1 Договору передбачено, що відпускна ціна одиниці продукції та загальна вартість продукції зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній, що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна договору складається з суми вартості окремих партій продукції, що поставляються відповідно до умов договору.

19. Відповідно до п. 5.2 Договору оплата здійснюється раз на тиждень, сумарно за всі реалізовані покупцем товари протягом звітного (попереднього) тижня.

20. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Днем здійснення платежу, а також днем виконання платіжного зобов`язання покупцем вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, надійде на поточний рахунок продавця (п. 5.3 Договору).

21. Згідно з п. 5.4 Договору щоквартально не пізніше 20-го числа першого місяця наступного кварталу продавець готує акт звірки взаєморозрахунків та направляє його покупцю. Покупець повинен протягом одного тижня з моменту отримання акта звірки підписати його та надіслати продавцю чи заявити письмові мотивовані зауваження. У випадку, якщо протягом одного тижня з моменту отримання акта покупець не передасть продавцю підписаний примірник акта звірки, чи не заявить письмові зауваження, акт буде вважатися визнаним і узгодженим з боку покупця.

22. Відповідно до п. 7.2.2 Договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію в порядку та на умовах, встановлених даним Договором.

23. Пунктами 8.2, 8.3 Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати партії продукції покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення. У випадку, якщо покупець прострочив строк оплати партії продукції більше ніж на 10 днів, продавець має право вимагати від покупця сплати на свою користь штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

24. Згідно з п. 15.1 Договору всі повідомлення надсилаються сторонами за вказаними в договорі реквізитами. Повідомлення вважаються надісланими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом або телеграфом, вручені кур`єром під розписку, або надіслані електронною поштою, факсимільним зв`язком з обов`язковим зворотнім повідомленням про одержання.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2022 році відповідач надіслав позивачеві 30 звітів, які стосувались періоду постачання продукції з 27.12.2021 по 18.09.2022. Відповідач здійснив 26 платежів, кожен з яких (платежів) відповідав наведеним у звітах даним про вартість проданого товару за звітній період. Не оплаченою є вартість продукції, щодо якої сформовані відповідачем звіти та надіслані позивачеві:

- 22.02.2022 на суму 1 116 028,77 грн, стосується періоду реалізації з 14.02.2022 по 20.02.2022;

- 26.04.2022 на суму 247 443,26 грн, стосується періоду реалізації з 21.02.2022 по 27.02.2022;

- 07.03.2022 на суму 17 197,64 грн, стосується періоду реалізації з 28.02.2022 по 06.03.2022;

- 19.09.2022 на суму 74 835,99 грн, стосується періоду реалізації з 12.09.2022 по 18.09.2022.

Відповідач частину коштів за продукцію, яка була реалізована відповідно до звіту від 22.02.2022 (реалізовано на суму 1 116 028,77 грн), сплатив 10.05.2022 (платіжне доручення № 48149) у розмірі 145 291,28 грн. Також у період з 02.05.2022 по 08.05.2022 відповідач повернув позивачу продукцію на суму 2 232,10 грн (відповідний звіт надіслано 09.05.2022). На суму поверненої продукції позивач зменшив заборгованість відповідача за реалізовану продукції відповідно до звіту від 22.02.2022.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

27. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

28. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

29. Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений та реалізований товар відповідно до договору поставки № 12/04-2 від 12.04.2021.

30. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

31. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

32. Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

33. Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

34. Позивач здійснював поставку продукції відповідачеві, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи.

35. Відповідно до п. 5.2 Договору оплата здійснюється раз на тиждень, сумарно за всі реалізовані споживачам товари протягом звітного (попереднього) тижня.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій у 2022 році відповідач надіслав позивачеві 30 звітів, які стосувались періоду постачання з 27.12.2021 по 18.09.2022. Відповідач здійснив 26 платежів, кожен з яких (платежів) відповідав наведеним у звітах даним про вартість проданого товару за звітній період. Не оплаченою є вартість продукції, щодо якої сформовані відповідачем звіти та надіслані позивачеві:

- 22.02.2022 на суму 1 116 028,77 грн, стосується періоду реалізації з 14.02.2022 по 20.02.2022;

- 26.04.2022 на суму 247 443,26 грн, стосується періоду реалізації з 21.02.2022 по 27.02.2022;

- 07.03.2022 на суму 17 197,64 грн, стосується періоду реалізації з 28.02.2022 по 06.03.2022;

- 19.09.2022 на суму 74 835,99 грн, стосується періоду реалізації з 12.09.2022 по 18.09.2022.

Також у період з 02.05.2022 по 08.05.2022 відповідач повернув позивачу продукції на суму 2 232,10 грн (відповідний звіт надіслано 09.05.2022). На суму поверненої продукції позивач зменшив заборгованість відповідача за реалізовану продукції відповідно до звіту від 22.02.2022.

Станом на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача становить 1 307 982,28 грн.

37. Положеннями ч.ч. 1 - 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

38. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

39. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

40. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

41. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

42. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

43. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

44. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

45. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

46. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

47. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

48. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

49. Судами попередніх інстанцій встановлено обставини наявності у відповідача заборгованості за поставлений та реалізований товар, додані позивачем до матеріалів справи докази, є більш вірогідними, і дозволяють дійти висновку, що факт наявності заборгованості відповідача має місце.

50. Відповідачем не надано суду доказів того, що товар позивачем не поставлявся, що відповідачем продано споживачам іншу кількість товару, ніж зазначено у звітах, не надано доказів, що звіти, які знаходять у матеріалах справи, стосуються іншого договору, укладеного між позивачем і відповідачем. Відповідачем не надано і контррозрахунку заборгованості.

51. Верховний Суд констатує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

52. Частиною 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

53. З огляду на зазначене вище, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу за поставлений позивачем та реалізований відповідачем товар.

54. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, згідно з приписами ст. 232 ЦК України здійснив перерахунок розміру пені та відповідно до п. 8.2 Договору, правомірно стягнув з відповідача пеню частково.

55. Також суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, здійснив перерахунок штрафу та відповідно до п. 8.3 Договору, правомірно стягнув з відповідача штраф.

56. Крім того, з огляду на встановлену судами попередніх інстанцій заборгованість відповідача, судом першої інстанції відповідно до ст. 625 ЦК України правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати.

57. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі відповідача доводи, в контексті неврахування висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 21.01.2018 у справі № 5-249кс15 (щодо стандарту доказування), фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в задоволені позову, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно, об`єктивно досліджено наявні у справі докази та оцінено їх вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

58. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що позивачем не доведено факт настання обов`язку з оплати за поставлений товар за договором поставки № 12/04-2 від 12.04.2021. Позивачем не було направлено вимогу про оплату заборгованості.

59. Разом з тим, за приписами п. 5.2 Договору оплата здійснюється раз на тиждень, сумарно за всі реалізовані споживачам товари протягом звітного (попереднього) тижня.

60. Тобто покупець за реалізований протягом звітного тижня товар зобов`язаний здійснити оплату наступного тижня, що слідує за звітним (попереднім), і як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем порушено строк виконання грошового зобов`язання.

61. Відповідач зазначає, що звіти з реалізації є неналежними та недопустимими доказами у справі, тому суди не мали підстав для їх прийняття до уваги.

62. За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

63. Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

64. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

65. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

66. Водночас у силу приписів ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

67. Скаржник не доводить, що звіти одержані з порушенням закону та не можуть підтверджувати обставини продажу відповідачем споживачам товару, і не враховує вимоги ч. 2 ст. 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

68. За приписами Договору видаткова накладна є документом, який засвідчує вчинення господарської операції з передачі продукції, а також визначає її договірну вартість. Цей товар підлягає оплаті відповідачем після його реалізації протягом тижня, який розпочинається після тижня, в якому він був реалізований. Тиждень, в якому продукція була реалізована, сторонами визначений як звітній період.

69. Умовами Договору не врегульовано порядок вчинення дій стороною або сторонами Договору щодо встановлення даних про обсяг реалізованої продукції у звітному періоді.

70. Як вбачається з матеріалів справи відповідач у звітах зазначав кількість проданих книг та дані щодо вартості реалізованої продукції за певний календарний період звітування. Відповідач у звітах продавцем зазначає - ТОВ "Букшеф", покупцем - ТОВ "Якабу Трейд". Крім того, вказує на те, що звіт подано в останній день поточного звітного періоду, відповідно до домовленостей.

71. Судами попередніх інстанцій взято до уваги звіти щодо реалізованої продукції в конкретний період, які створені відповідачем, надіслані позивачеві та більша частина яких оплачена відповідачем. Суми в платіжних дорученнях є тотожними сумам, які відповідачем зазначені у звітах в конкретний період. У призначені платежу у платіжних дорученнях зазначено договір постачання № 12/04-2 від 12.04.2021.

72. Крім того, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Скаржник вказує на те, що призначення експертизи було необхідним, оскільки з доказів наданих позивачем неможливо встановити чи дійсно звіти про реалізований товар стосуються договору поставки №12/04-2 від 12.04.2021, чи дійсно товар було реалізовано відповідачем і саме в зазначеній сумі (оскільки саме у разі того, якщо товар було реалізовано, випливає обов`язок оплати), чи правильно відображено в бухгалтерському обліку сторін щодо підтвердження факту поставки та виникнення заборгованості саме у сумі позовних вимог.

73. Відповідно до пп. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

74. Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

75. Відповідно до ч. 1 ст. 7.1 зазначеного Закону підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

76. Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

77. Тобто судова експертиза може проводитись як на підставі рішення суду, так і за ініціативою сторін процесу.

78. Згідно зі ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

79. Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

80. Питання наведені відповідачем у клопотанні не потребують спеціальних знань і відносяться до компетенції суду. Як зазначалося вище, факт поставки продукції підтверджується видатковими накладними, які підписані як представником позивача, так і представником відповідача, вартість реалізованої відповідачем споживачам продукції відображена відповідачем у звітах, відповідачем не надано доказів, що зазначені звіти стосуються правовідносин за іншим договором, відповідачем документально не обґрунтовано та не спростовано ні наявності заборгованості, ні її розміру.

81. Крім того, відповідач не позбавлений був можливості подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

82. Ураховуючи принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, Верховний Суд доходить висновку, що скаржник аргументовано не довів в чому саме полягає необґрунтованість відхилення клопотання щодо призначення експертизи. Крім того, незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що судом допущено у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

83. Відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм ст. 7 Цивільного кодексу України.

84. Згідно з ч. 1 ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

85. Звичай є загальноприйнятим правилом поведінки, яке не виражене прямо в законі або в договорі, але не суперечить їм. Звичай є усталеним правилом поведінки, як джерело права має додатковий (субсидіарний) характер. Ознака усталеності передбачає, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається як правило поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації.

86. Звітування відповідача перед позивачем за реалізовану продукцію у звітному тижні, незважаючи на невстановлення приписами Договору такого обов`язку покупця, та враховуючи співпадіння даних звітів про вартість реалізованої продукції зі сплаченими сумами, не може носити випадкового характеру, і такі дії були систематичними, відбувались у спосіб, що не суперечить закону, актам цивільного законодавства, та відповідає звичаям ділового обороту.

87. Крім того, Верховний Суд враховує, встановлену судами попередніх інстанцій обставину направлення відповідачем позивачеві 30 звітів, які стосуються періоду з 27.12.2021 по 18.09.2022 та здійснення відповідачем оплати на суми, наведені у 26 із цих звітів.

88. Доводи скаржника про те, що договором не передбачено обов`язок покупця (відповідача) складати та надсилати постачальнику (позивачеві) звіти з продажів, а також не вказано, що обов`язок відповідача по оплаті товару настає після надсилання звітів позивачеві, відхиляються Верховним Судом з огляду на зазначене вище та встановлений п. 5.2 Договору обов`язок здійснити оплату за поставлену та реалізовану продукцію наступного тижня, що слідує за звітним (попереднім), в якому продукція була реалізована споживачам.

89. Крім того, Верховним Судом відхиляються посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі №910/17610/15, оскільки за змістом ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Частинами 1, 2 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

91. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

92. Згідно з положеннями ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

93. За таких обставин, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга - залишається без задоволення.