910/2423/23 Про відмову відкрити провадження у справі про банкрутство ТОВ - 16.11.2023 Прийняття

1. В лютому 2023 року Коммерцбанк Акцієнгезельшафт (далі - Банк) звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан Кемікал Продактс" (далі - ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс") у зв`язку з неможливістю останнього погасити наявну кредиторську заборгованість у розмірі 719512723,71 грн, яка виникла через неналежне виконання боржником своїх зобов`язань за укладеними кредитними договорами від 26.05.2008 та від 27.05.2008.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі №910/2423/23 прийнято заяву Банку про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" до розгляду та призначено підготовче засідання.

3. У поданому відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник заперечив проти її задоволення з огляду на відсутність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство за такою заявою, а також у зв`язку із наявністю існуючого спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора до боржника. Також боржником заявлено про застосування позовної давності до заявлених Банком грошових вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. Звертаючись до суду з заявою про ініціювання процедури банкрутства заявник зазначив, що між Банком та Закритим акціонерним товариством "Кримський Титан" укладено два кредитних договори: кредитний договір від 26.05.2008 на загальну суму кредиту до 24250500 євро та кредитний договір від 27.05.2008 на загальну суму кредиту до 6787034 євро.

5. У подальшому Закрите акціонерне товариство "Кримський Титан" було перейменовано на ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс".

6. Заявник зазначає, що протягом 2008-2011 років, виконуючи умови кредитних договорів, Банк здійснив всі необхідні виплати в загальному розмірі 24250478,52 євро за кредитним договором №1 та 6787034 євро за кредитним договором №2. З березня 2011 року до вересня 2015 року боржник здійснював виплати по наданим кредитам, однак у подальшому припинив виконувати свої зобов`язання на користь Банку та погашати заборгованість. З 2020 року між кредитором та боржником проводилися переговори щодо реструктуризації заборгованості, які не мали успіху.

7. Так, відповідно до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, 26.05.2008 між боржником та кредитором було укладено кредитний договір №1 на загальну суму кредиту до 24250500 євро.

8. Кредитний договір №1 укладено для фінансування 85% вартості експортного контракту, який складався з двох окремих договорів від 07.03.2007, укладених між боржником та Кеміанлагенбау Кемніц ГмбХ (найменування німецькою - Chemieanlagenbau Chemnitz GmbH), на загальну суму 28530000 євро.

9. 01.10.2012 та 12.12.2012 між боржником та кредитором було укладено додаткові угоди, згідно з пунктом С яких сторони домовились внести зміни до кредитного договору №1, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 замінити Закрите акціонерне товариство "Кримський Титан" на Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан".

10. 28.05.2014 між боржником та кредитором укладено додаткову угоду №2, згідно з пунктом С якої сторони домовились внести зміни до кредитного договору №1, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 змінено адресу місцезнаходження боржника з адреси: Україна, 96012, Автономна Республіка Крим, місто Армянськ, Північна Промзона; на адресу: 01601, Україна, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 2, літера А.

11. 13.05.2015 між боржником та кредитором укладено додаткову угоду №3, згідно з пунктом С якої сторони домовились внести зміни до кредитного договору №1, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 замінити найменування Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан" на ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс", а також змінено реквізити банківського рахунку боржника.

12. Відповідно до п. 1 ст. 3 кредитного договору №1 кредити мали надаватися кредитором пропорційно здійсненим поставкам та/або наданим послугам відповідно до листа інструкцій безпосередньо на рахунок експортера №1004001 в Банку, відділенні в Кемніц, банківський код 87040000 (IBAN: DE34 8704 0000 01004001 00).

13. Згідно з домовленістю сторін, кредитор був безвідклично уповноважений боржником здійснювати виплати кредиту безпосередньо на банківський рахунок експортера, передбачений кредитним договором №1.

14. Відповідно до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, ініціюючий кредитор вказує, що підставою для кожної такої виплати слугували листи експортера за формою, що передбачена додатком А/2 до кредитного договору №1. У відповідь на вказані листи кредитор підтверджував отримання відповідних документів для здійснення виплат.

15. Як зазначив ініціюючий кредитор, за кредитним договором №1 кредитор здійснив виплати сум кредиту на загальну суму 24250478,52 євро.

16. Згідно з приписами п. 1 ст. 11 кредитного договору №1 погашення має бути здійснено не більше ніж 17 однаковими, послідовними, піврічними платежами.

17. Відповідно до п. 2 ст. 11 кредитного договору №1 перший платіж в рахунок погашення боргу зі сторони боржника мав бути здійснений або через 6 місяців з дати надання останнім сертифікату про дату початку (додаток А/З), або 01.06.2011, залежно від того, яка з цих дат настане раніше.

18. Оскільки боржник так і не надав кредитору відповідний сертифікат про дату початку, листом від 28.03.2011 кредитор в односторонньому порядку, керуючись умовами кредитного договору №1, визначив графік платежів боржника в рахунок погашення заборгованості.

19. Відповідно до вказаного графіку перший платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1 мав бути здійснений боржником 01.06.2011, а останній - 03.06.2019.

20. Згідно зі ст. 6 кредитного договору №1 позичальник повинен сплачувати відсотки на кредит в останній день кожного відсоткового періоду. На кредити нараховуються відсотки за ставкою, що складається з маржі та ЮРІБОРа.

21. Відповідно до ст. 1 кредитного договору №1: "ЮРІБОР" означає Європейську міжбанківську ставку пропозиції для депозитів у євро на період, співвідносний з відповідним відсотковим періодом, визначену Європейською банківською асоціацією та опубліковану об 11 годині ранку (за брюссельським часом) або близько цієї години на сторінці екрану Рейтерз EUR1BOR. "Маржа" означає 0,75% річних".

22. 27.05.2008 між боржником та кредитором було укладено кредитний договір №2 на загальну суму кредиту до 6787034 євро.

23. Кредитний договір №2 укладений для фінансування 85% вартості експортного контракту, укладеного між боржником та Кеміанлагенбау Кемніц ГмбХ від 09.03.2007 на загальну суму 7984746 євро.

24. 27.09.2012 та 12.12.2012 між боржником та кредитором було укладено додаткові угоди, згідно з пунктом С яких сторони домовились внести зміни до кредитного договору №2, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 замінити Закрите акціонерне товариство "Кримський Титан" на Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан".

25. 28.05.2014 між боржником та кредитором укладено додаткову угоду №2, згідно з пунктом С якої сторони домовились внести зміни до кредитного договору №2, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 змінено адресу місцезнаходження боржника з адреси: Україна, 96012, Автономна Республіка Крим, місто Армянськ, Північна Промзона; на адресу: 01601, Україна, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 2, літера А.

26. 13.05.2015 між боржником та кредитором укладено додаткову угоду №3, згідно з пунктом С якої сторони домовились внести зміни до кредитного договору №2, зокрема, відповідно до п. 4.1 розділу 4 замінити найменування Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан" на ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс", а також змінено реквізити банківського рахунку боржника.

27. Відповідно до п. 1 ст. 3 кредитного договору №2 кредити мали надаватися кредитором пропорційно здійсненим поставкам та/або наданим послугам відповідно до листа інструкцій безпосередньо на рахунок експортера №1004001 в Банку, відділенні в Кемніц, банківський код 87040000 (IBAN: DE34 8704 0000 01004001 00)

28. Згідно з домовленістю сторін, кредитор був безвідклично уповноважений боржником здійснювати виплати кредиту безпосередньо на банківський рахунок експортера, передбачений кредитним договором №2.

29. Підставою для кожної такої виплати були листи експортера за формою, що передбачена додатком А/2 до кредитного договору №2. У відповідь на вказані листи, кредитор підтверджував отримання відповідних документів для здійснення виплат.

30. Відповідно, як зазначив ініціюючий кредитор, за кредитним договором №2 виплачено суму кредиту в загальному розмірі 6787034,00 євро.

31. Згідно з приписами п. 1 ст. 11 кредитного договору №2 погашення має бути здійснено не більше ніж 17 однаковими, послідовними, піврічними платежами.

32. Відповідно до п. 2 ст. 11 кредитного договору №2 перший платіж в рахунок погашення боргу зі сторони боржника мав бути здійснений або через 6 місяців з дати надання останнім сертифікату про дату початку (додаток А/З), або 01.06.2011, залежно від того, яка з цих дат настане раніше.

33. Оскільки боржник так і не надав кредитору відповідний сертифікат про дату початку, листом від 28.03.2011 кредитор в односторонньому порядку, керуючись умовами кредитного договору №2, визначив графік платежів боржника в рахунок погашення заборгованості.

34. Відповідно до вказаного графіку перший платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2 мав бути здійснений боржником 01.06.2011, а останній - 03.06.2019.

35. Згідно з п. 2 ст. 6 кредитного договору №2 на кредити нараховуються відсотки за ставкою, що складається з маржі та ЮРІБОРа.

36. Заявник зазначає, що боржник сплатив сумарно за тілом та відсотками за користування кредитом за обома кредитними договорами заборгованість на загальну суму 16949261,85 євро.

37. Боржником подано заяву про застосування позовної давності, яку він обґрунтовує тим, що згідно з приписами п. 1 ст. 11 кредитного договору №2 погашення має бути здійснено не більше ніж 17 однаковими, послідовними, піврічними платежами. Згідно з ст. 6 кредитного договору №1 позичальник повинен сплачувати відсотки на кредит в останній день кожного відсоткового періоду.

38. Враховуючи той факт, що кредитними договорами встановлено періодичність платежів в рахунок погашення кредиту та процентів, позовна давність щодо кожного платежу спливає через три роки з відповідної дати чергового платежу.

39. Боржник зазначає, що з огляду на подану заявником таблицю №5 "Погашення заборгованості за кредитними договорами №№1, 2", позовна давність по періодичним платежам спливла.

40. Ініціюючий кредитор вказує, що факт виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором визнавався неодноразово боржником та посилається на: лист від 09.05.2018; Афідевіт від 06.08.2018; лист від 31.03.2020; лист №75 від 19.06.2020; лист від 17.08.2020.

41. Боржник в поданому відзиві заперечує, що лист від 09.05.2018 та Афідевіт від 06.08.2018 свідчать про визнання заборгованості та змінює тривалість позовної давності та звертає увагу суду на відсутність реєстрації цього листування в Національному банку України.

42. Щодо листа від 17.08.2020, то ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" зазначає, що не підписувало вказаний лист, а отже він не може бути доказом визнання заборгованості, та в цьому листі не зазначено актуальний розмір заборгованості.

43. Окрім викладеного, боржник зазначив, що ініціюючим кредитором не надано усіх необхідних документів, які б підтверджували заборгованість, видачу кредиту та погашення кредиту, відсутній детальний арифметичний розрахунок заборгованості, який би можна було перевірити, а надані кредитором документи мають розбіжності в нарахуванні суми заборгованості.

44. Також боржник в поданому відзиві заперечує нарахування відсотків після спливу строку кредитування та зазначає про порушення кредитором умов кредитних договорів.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

45. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 відмовлено Банку у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс".

46. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 залишено без змін.

47. Судові рішення мотивовані тим, що грошові вимоги кредитора носять спірний характер, зазначена сума боргу, строки та підстави виникнення заборгованості викликають розбіжності між сторонами, що, в свою чергу, унеможливлює їх розгляд на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство.

48. Господарські суди зазначили, що зі змісту відзиву боржника на заяву Банку з доданими до нього документами вбачається, що заявлені грошові вимоги кредитора носять спірний характер, оскільки вони заперечуються боржником з підстав відсутності в матеріалах справи необхідних документів для підтвердження заборгованості, суми заборгованості, нарахування відсотків, детального арифметичного розрахунку заборгованості, доказів формування та моменту фіксації відсоткової ставки з врахуванням EURIBOR, а також спливу позовної давності. Крім того, боржник ставить під сумнів факт видачі кредиту та погашення кредиту, а також зазначає про порушення кредитором умов кредитних договорів.

49. Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку, що оскільки боржник заперечує та не визнає як сам факт наявності у нього заборгованості перед Банком, так і розмір такої заборгованості, це викликає розумний сумнів в наявності безспірності вимог ініціюючого кредитора.

50. Крім того, господарські суди зазначили, що в силу приписів чинного спеціального законодавства, господарський суд, на розгляді якого перебуває заява про відкриття провадження у справі про банкрутство, не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), вищенаведені суперечки та розбіжності щодо наявності чи відсутності заборгованості боржника перед кредитором за вказаними договорами та її розміру підлягають вирішенню саме у порядку позовного провадження із застосуванням усього інструментарію, характерного такому провадженню, а тому вимоги кредитора в цьому випадку не є безспірними та свідчать про наявність спору про право, що відповідно до ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.

51. Також в судових рішеннях вказано, що правовідносини, які виникли на підставі кредитних договорів, регулюються законодавством Федеративної Республіки Німеччина (ст. 22 кредитних договорів №№1, 2), тоді як встановлення і застосування змісту іноземного права - це правозастосовний процес, який здійснюється судом на підставі та в межах національного права згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, такими, як: суверенна рівність держав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи. Отже, необхідність з`ясування норм іноземної держави спричиняє ускладнення розгляду спору, безпосередньо пливає на строк розгляду справи та може породжувати додаткові спірні питання, пов`язані з тлумаченням цих норм.

52. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження про банкрутство ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" на підставі ч. 6 ст. 39 КУзПБ з огляду на існування між ініціюючим кредитором та боржником спору, який не був предметом судового розгляду щодо заявлених кредитором вимог.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

53. Банк (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 та направити справу до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.

54. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1, п. 2, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

55. Так, скаржник зазначає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не було враховано висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, викладений у постановах від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 26.01.2023 у справі №917/1268/21, від 02.08.2023 у справі №910/4288/22 (щодо заперечень боржника на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство), від 06.04.2023 у справі №902/560/20, від 09.03.2023 у справі №911/931/22, від 12.01.2023 у справі №926/2770-б/22, від 20.10.2021 у справі №910/18376/20 (щодо спору про право), від 24.11.2021 у справі №910/16246/18 (щодо моменту виникнення "спору про право"), від 09.05.2023 у справі №911/1755/22, від 13.12.2022 у справі №910/862/22, від 06.07.2023 у справі №914/1650/22 (щодо перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора).

56. Також скаржник вказує про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, який викладено у постановах від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 13.12.2022 у справі №910/862/22, від 26.01.2023 у справі №917/1268/21.

57. На думку скаржника, наразі існує два кардинально протилежних правових висновки Верховного Суду щодо питання застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, перший із яких вказує, що відзиву боржника нібито достатньо для встановлення спору про право, а другий - що для встановлення такої обставини самих лише заперечень недостатньо, потрібні відповідні докази.

58. Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" (стосовно обов`язковості тлумачення та застосування норм права іноземної держави при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою іноземної юридичної особи, у випадку, якщо відповідні правовідносини врегульовані правом іноземної держави).

59. Також скаржник зазначає про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм та матеріального права, зокрема: ч. 6 ст. 39 КУзПБ у сукупності зі ст. 236 ГПК України; ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право"; ч. 1, ч. 3 ст. 2 ГПК України у сукупності з неврахуванням ч. 1 ст. 129 Конституції України та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

60. Скаржник вважає, що наразі наявна ситуація, за якої, з одного боку, українське законодавство наділяє інвестора правом на звернення до національних судів України, проте, з іншого - національний суд фактично блокує таке право інвестора, розглядаючи справу формально, з порушенням принципу справедливості.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

61. ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

62. Боржник з посиланням на висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 26.01.2023 в справі №917/1268/21, вважає, що наявність заперечень боржника, які викладені в відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, за відсутності доданих до цієї заяви доказів, є достатньою підставою стверджувати, що має місце спір про право, який повинен розглядатися в порядку позовного провадження.

63. Боржник зауважує, що посилання Банку на висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №910/4288/22 повинно сприйматися судом касаційної інстанції критично, адже висновки в цій справі не спростовують доводи, що до відзиву боржника не повинні в обов`язковому порядку додаватися певні докази.

64. Окремо, на переконання боржника, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було враховано обсяг наявних в матеріалах справи доказів, а також невиконання Банком вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 в справі №910/2423/23 щодо надання оригіналів документів, які були додані до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

65. Додатково боржник зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду саме на ініціюючого кредитора покладено "стандарт підвищеного доказування", який полягає в необхідності доведенні саме ініціюючим кредитором існування права вимоги. При цьому, навіть визнання боржником обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (подібні висновки, викладено в постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20, від 04.05.2023 у справі №925/636/22). Отже, відсутність доказів, які надані боржником для спростування аргументів ініціюючого кредитора, не є підставою стверджувати про відсутність спору про право.

66. Боржник вважає, що Банком жодним чином не спростовані заперечення боржника, а також Банк не зазначив, яким конкретним доводам Банку господарські суди першої та апеляційної інстанцій не надали обґрунтованої оцінки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

67. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс".

68. КУзПБ встановлює порядок та підстави для здійснення провадження у справі з відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює КУзПБ.

69. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.

70. Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства (ст. 215 Господарського кодексу України, ст. 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а також недопущення доведення боржника до банкрутства (ст. 219 Кримінального кодексу України).

71. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

72. Дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів є однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство.

73. Положення ст. 1 КУзПБ визначають, що неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом; грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

74. Частинами 1, 2 ст. 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.

75. Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.

76. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).

77. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №914/1126/14, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 09.06.2022 у справі №922/313/20 (922/3069/21)).

78. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ.

79. Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

80. Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

81. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 16.09.2020 у справі №911/593/20, від 03.09.2020 у справі №910/16413/19).

82. При цьому, якщо КУзПБ підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство прямо не визначені та з`ясовуються судом шляхом встановлення, на підставі доказів у справі, заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство, визначених Законом (прямих або непрямих, загальних або спеціальних, тимчасових або не обмежених в часі, умовних або безумовних), то підстави для відмови у відкритті провадження прямо визначені в ч. 6 ст. 39 КУзПБ: - вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; - вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

83. Важливим елементом судового контролю при відкритті провадження у справі про банкрутство є встановлення обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.

84. Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

85. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

86. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).

87. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 в чергове наголосив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).

88. Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, від 09.05.2023 у справі №911/1755/22, від 31.05.2023 у справі №905/1029/22, від 06.07.2023 у справі №914/1650/22).

89. Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.

90. При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.

91. У цій справі, відмовляючи у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" за заявою Банку на підставі ч. 6 ст. 39 КУзПБ, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що між вказаним кредитором та боржником існує спір про право.

92. Верховний Суд зауважує, що правова категорія "спір про право", яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як у процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і у матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дають змогу зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у структурі вимог кредитора, а отже, про відсутність можливості на цій стадії судового провадження встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника.

93. При цьому законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування спору.

94. Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з приводу заявленої вимоги кредитора.

95. З огляду на викладене, Верховний Суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо правозастосування ст. 39 КУзПБ, згідно якої встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

96. Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 16.09.2020 справі №911/593/20 від 25.11.2020 у справі №910/5799/20.

97. Отже, суд не може формально підходити до визначення наявності "спору про право", який зводиться лише до заперечень боржником існування тих чи інших правовідносин. У кожному конкретному випадку судом досліджуються заперечення боржника, зокрема, чи ґрунтуються вони на обставинах справи та підтверджуються відповідними доказами. Наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не базуватися виключно на припущеннях боржника.

98. Задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватись до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 20.12.2021 у справі №911/3185/20, від 06.04.2023 у справі №902/560/20).

99. Господарські суди попередніх інстанцій не встановили обставин про те, що боржник звернувся до суду (арбітражу) з позовною заявою щодо оспорення відповідних кредитних договорів, на яких грунтуються вимоги ініціюючого кредитора, до подання заяви ініціюючого кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

100. Водночас в матеріалах справи наявний відзив боржника на заяву Банку про відкриття провадження у справі, в якому містяться заперечення боржника щодо суми заборгованості та строку виконання зобов`язань за кредитними договорами.

101. По суті заперечення боржника базуються на твердженні про пропуск позовної давності щодо вимог ініціюючого кредитора на підставі ст. 261 ЦК України, з посиланням на те, що кредитні договори укладені в 2008 році (тобто боржник не заперечує їх укладення), і за цей період було оформлено значну кількість документів, які мають відношення до кредитних договорів, що ускладнює їх опрацювання. Також заперечення боржника зводяться до того, що господарський суд зобов`язаний застосовувати норми Федеративної Республіки Німеччини з огляду на умови кредитних договорів, укладених між сторонами, що ускладнює розгляд спору, впливає на строк розгляду справи та може породжувати додаткові спірні питання, які пов`язані з тлумаченням цих норм.

102. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що спірні кредиторські вимоги заявлено банком - нерезидентом України у справі про банкрутство боржника-резидента з обґрунтуванням їх виникнення на підставі кредитних договорів, за якими боржник отримав кредитні кошти з визначенням сторонами в п. 22 кредитних договорів права Федеративної Республіки Німеччини як права іноземної держави, згідно з яким регулюються правовідносини, що виникли з кредитних договорів, а також тлумачяться умови цих правочинів.

103. За змістом ч.ч. 1, 6 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України (1798-12) , іншими законами України, а в разі участі у цих справах кредиторів-нерезидентів до процедури банкрутства застосовується КУзПБ, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

104. Отже розгляд спірних грошових вимог Банку як кредитора-нерезидента здійснюється згідно з процесуальними правилами КУзПБ та ГПК України (1798-12) .

105. Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню в зобов`язальних правовідносинах між резидентом України (боржником) та нерезидентом України (кредитором), господарським судам необхідно було керуватися приписами Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , яким встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин суб`єктів, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

106. Сфера застосування Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) визначається переліком питань, що виникають у приватноправових відносинах з іноземним елементом, зокрема щодо визначення застосовуваного права (п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону). Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

107. Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено поняття іноземного елемента як ознаки, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: (1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; (2) об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; (3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

108. У ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" розкрито суть автономії волі (lex voluntatis) як принципу міжнародного приватного права.

109. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з ч. 1 цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 5 цього Закону).

110. Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

111. Отже, у правовідносинах з іноземним елементом, які виникли на підставі правочину з вибором сторонами права іноземної держави, що підлягає застосуванню до таких правовідносин, як зміст правочину, так і його тлумачення визначаються іноземним правом, що сторони обрали за принципом автономії волі.

112. У справі, що розглядається, між боржником та Банком-кредитором склались приватноправові відносини за кредитними договорами, у яких наявний іноземний елемент (стороною договору є іноземна юридична особа).

113. Статтею 22 кредитних договорів №№1, 2 сторони визначили, що правовідносин, які виникли на підставі кредитних договорів, регулюються законодавством Федеративної Республіки Німеччина.

114. Визначаючи обсяг застосування права іноземної держави до правовідносин з іноземним елементом, законодавець у ч. 1 ст. 6 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачив, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

115. Отже, твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" не знайшли своє підтвердження, оскільки відповідні висновки вже викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 під час розгляду спірних кредиторських вимог нерезидента до боржника, що зареєстрований в Україні.

116. У спірних правовідносинах між кредитором та боржником право Федеративної Республіки Німеччина підлягає застосуванню як щодо наслідків вчинення кредитних договорів для його сторін, так і щодо строку дії кредитних договорів, а також щодо позовної давності за вимогами кредитора до боржника.

117. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає заперечення боржника щодо кредиторських вимог Банку взаємовиключними, оскільки у випадку застосування до спірних правовідносин норм іноземної держави, такі норми розповсюджуються і на позовну давність, а тому застосування до цих правовідносин ст. 261 ЦК України, тобто законодавства України, є помилковим. Водночас без з`ясування норм Федеративної Республіки Німеччини щодо позовної давності, відсутні підстави стверджувати, що до цих кредитних правовідносин позовна давність спливла, оскільки норми Федеративної Республіки Німеччини та законодавства України можуть бути різними.

118. Статтею 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" перебачено порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. Так, за приписами частини першої цієї статті вбачається обов`язок суду при застосуванні права іноземної держави встановити зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (ч. 2 ст. 8 цього Закону).

119. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

120. Такі правові висновки викладено Верховним Судом в постановах від 19.05.2021 у справі №501/1350/17 та від 16.09.2020 у справі №642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, та які згодом підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 під час розгляду спірних кредиторських вимог нерезидента у наведеній справі.

121. Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень.

122. Диспозиція ч. 4 ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" є відсильною та для цілісного розуміння її змісту має одночасно застосовуватися з частинами першою та другою цієї статті. Неможливість встановлення судом, який вжив передбачені частинами першою, другою статті 8 цього Закону способи здобуття інформації, змісту норм права іноземної держави може бути підставою для застосування судом права України для забезпечення розгляду такої справи в розумні строки.

123. Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 щодо необхідності з`ясування норм іноземної держави, таких вимог не виконали, а лише зауважили, що це спричиняє ускладнення розгляду спору, безпосередньо впливає на строк розгляду справи та може породжувати додаткові спірні питання, пов`язані з тлумаченням цих норм.

124. При цьому, господарські суди зауважили про 14-денний строк, визначений ч. 2 ст. 35 КУзПБ, яким господарський суд обмежений при проведенні підготовчого засідання.

125. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на такому.

126. Відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 35 КУзПБ, у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п`яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду. Підготовче засідання суду проводиться не пізніше 14 днів з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов`язань кредиторам тощо) - не пізніше 20 днів.

127. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи (ч. 2 ст. КУзПБ).

128. Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

129. Верховний Суд також враховує, що з урахуванням положень ст.ст. 202, 216 ГПК України щодо підстав для відкладення розгляду справи та перерви в судовому засіданні, а також з огляду на особливості кожної конкретної справи, підготовче засідання може буте проведено не в одному судовому засіданні.

130. Слід також зауважити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

131. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції, що необхідність з`ясування норм іноземної держави спричиняє ускладнення розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, безпосередньо впливає на строк розгляду справи та може породжувати додаткові спірні питання, пов`язані з тлумаченням цих норм та може призвести до порушення 14-денного строку, визначеного ч. 2 ст. 35 КУзПБ, яким господарський суд обмежений при проведенні підготовчого засідання.

132. Водночас, в будь-якому випадку, наведені обставини, зокрема обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

133. Так, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України.

134. Згідно з п. ч. 1 ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України.

135. Враховуючи викладене, а також те, що ініціюючим кредитором-нерезидентом ініційовану справу про банкрутство до боржника, який є юридичною особою приватного права за законодавством України та створений відповідно до законодавства України, вирішення питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство належить до підсудності судам України.

136. При цьому, у ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено обов`язок суду, який розглядає спір у правовідносинах з іноземним елементом, з`ясувати дійсний зміст норм права іноземної держави, яке сторони обрали задля врегулювання правовідносин між ними, згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

137. Інших особливостей щодо розгляду справ про банкрутство чинним законодавством не передбачено.

138. Верховний Суд вважає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі ч. 6 ст. 39 КУзПБ у зв`язку з наявністю спору про право між кредитором-нерезидентом і боржником, що зареєстрований в Україні, господарські суди діяли передчасно, оскільки не з`ясували норми права іноземної держави, зокрема і щодо позовної давності до спірних кредитних правовідносин сторін.

139. Зокрема, господарські суди, зазначаючи про те, що обставини справи свідчать про наявність неоднозначності у частині вирішення питань зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання, не дослідили поданий ініціюючим кредитором розрахунок, який наведено як в самій заяві так і в доданих до заяви документах і не встановили, чи є заперечення боржника щодо самого тіла кредиту.

140. Враховуючи викладені вище правові позиції щодо категорії "спору про право", Верховний Суд вважає передчасним висновок господарських судів попередніх інстанцій про застосування у даному випадку абз. 1 ч. 6 ст. 39 КУзПБ як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, позаяк, ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не з`ясували норми права іноземної держави, зокрема і щодо позовної давності до спірних кредитних правовідносин сторін, що ставить під сумнів доводи боржника щодо наявності, суті, розміру, структури зобов`язання, враховуючи також те, що сам факт отримання кредиту боржником не заперечується.

141. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд частково погоджується з аргументами касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми ч. 6 ст. 39 КУзПБ з підстав неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 26.01.2023 у справі №917/1268/21, від 02.08.2023 у справі №910/4288/22, від 06.04.2023 у справі №902/560/20, від 09.03.2023 у справі №911/931/22, від 12.01.2023 у справі №926/2770-б/22, від 20.10.2021 у справі №910/18376/20, від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 09.05.2023 у справі №911/1755/22, від 13.12.2022 у справі №910/862/22, від 06.07.2023 у справі №914/1650/22.

142. Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

143. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати в такий спосіб, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

144. В свою чергу, господарські суди попередніх інстанцій, погоджуючись з запереченнями боржника щодо правильності розрахунку заборгованості за кредитними договорами, тобто засновуючи свою позицію на неправильності здійсненого ініціюючим кредитором розрахунку кредиторських вимог, фактично вдаючись до негативного доказування, не звернули увагу, що боржник не навів власний розрахунок у судах попередніх інстанцій з відповідним обґрунтуванням та намагався перекласти тягар доказування правомірності підходу щодо визначення розміру спірної суми на іншу сторону.

145. Виходячи з наведеного, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог ст.ст. 74, 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи.

146. При цьому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що про наявність спору про право свідчить лише оспорення у судовому порядку боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги ініціюючого кредитора, коли позов має бути поданий боржником до подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 02.02.2021 у справі №922/2503/20, від 20.12.2021 у справі №911/3185/20), оскільки самостійною підставою відмови судом у відкритті провадження у цій справі про банкрутство є непідтвердження ініціюючим кредитором грошових вимог та наявність спору між сторонами щодо таких вимог.

147. Верховний Суд зауважує, що про наявність спору про право може свідчити як наявність поданого позову до відкриття провадження у справі про банкрутство, так і інші юридичні факти, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, про наявність спору про право між ініціюючим кредитором і боржником (п. 72 постанови Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №917/1268/21).

148. Водночас, сам по собі момент звернення із позовом (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), зокрема, після подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (за умови, що це звернення мало місце до дати проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство), не має остаточно-визначального характеру, оскільки на існування цього спору можуть вказувати також інші фактори та докази, зокрема: - характер та зміст заперечень боржника проти вимог про відкриття провадження у справі про банкрутство (заперечення факту виникнення та існування боргу у конкретних правовідносинах або факту виникнення цих правовідносин, або особи кредитора тощо); - хронологія обставин та фактів, що передували виникненню спору - правовідносини та обставини, якщо вони мали місце до ініціювання справи про банкрутство боржника (листування між сторонами із запереченням боржником боргу, заявленого кредитором у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство), обставини та підстави виникнення цього боргу, набуття кредитором відповідних прав тощо.

149. Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом у постанові від 26.01.2023 у справі №917/1268/21, на яку посилається скаржник, а також підтримана Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі №911/2247/21, від 02.03.2023 у справі №910/2528/22.

150. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі просить відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 13.12.2022 у справі №910/862/22, від 26.01.2023 у справі №917/1268/21 щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ.

151. У цьому зв`язку Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити нормативне вмотивування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

152. Проте, скаржник не навів вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення); посилання скаржника на приписи п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України взагалі носять декларативний характер, оскільки скаржник у касаційній скарзі не зазначає мотивів необхідності такого відступлення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відсутні.

153. Також Верховний Суд зауважує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вважав, що суди неправильно застосували норми ч. 6 ст. 39 КУзПБ з підстав неврахування висновків Верховного Суду, викладених в тому числі у постановах від Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 13.12.2022 у справі №910/862/22, від 26.01.2023 у справі №917/1268/21, а оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник просить відступити від висновку, викладених у цих же постановах Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ.

154. Верховний Суд вважає, що такі посилання скаржника у касаційній скарзі є взаємовиключними, тобто скаржник в одному випадку стверджує про необхідність відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, а в іншому посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування цих же норми у подібних правовідносинах, що, у свою чергу, свідчить про зловживання Банком своїми процесуальними правами, і такі дії учасника судового процесу є неприпустимими відповідно до ст. 43 ГПК України, що виключає можливість для Верховного Суду надати оцінку вказаним доводам касаційної скарги.

155. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що наразі існує два кардинально протилежних правових висновки Верховного Суду щодо питання застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, перший із яких вказує, що відзиву боржника нібито достатньо для встановлення спору про право, а другий - що для встановлення такої обставини самих лише заперечень недостатньо, потрібні відповідні докази, оскільки такі твердження скаржника не відповідають дійсності.

156. Так, відповідно до сталої практики Верховного Суду, суть підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство через те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, полягає в тому, що саме на час підготовчого засідання (тобто до відкриття провадження у справі) існує спір, який не був предметом судового розгляду, між ініціюючим кредитором та боржником щодо вимог, які є підставою для звернення кредитора з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. При цьому, про наявність спору про право може свідчити як наявність поданого позову до відкриття провадження у справі про банкрутство, так і інші юридичні факти, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, про наявність спору про право між ініціюючим кредитором і боржником.

157. Щодо клопотання боржника про долучення до матеріалів справи пояснень експерта з німецького права щодо наявності спору про право між Банком та боржником, Верховний Суд виходить з такого.

158. Відповідно до ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

159. Крім того, такий висновок експерта, поданий до суду касаційної інстанції, тобто після постановлення судових рішень, що є предметом оскарження. У зв`язку з викладеним, суди попередніх інстанцій не надавали і не могли з об`єктивних причин надати правову оцінку згаданому висновку в силу відсутності останнього на час ухвалення судових рішень, про що обґрунтовано зазначено банком у запереченнях на клопотання боржника про долучення доказів до матеріалів справи.

160. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

161. Згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

162. Отже, суд касаційної інстанції не приймає до розгляду наведений висновок експерта, який є новий доказом у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

163. Відповідно до положень ст.ст. 300, 310 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

164. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

165. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а прийняті у справі постанова апеляційного господарського суду та ухвала господарського суду - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.