910/15587/21 Про задоволення заяви про визнання поточних кредиторських вимог до боржника у справі про визнання боржника банкрутом - 16.11.2023 Прийняття

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність Боржника, введено процедуру реструктуризації боргів Боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

3. У межах зазначеної справи 31.12.2021 Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (далі - Банк) подало заяву з грошовими вимогами до Боржника у загальній сумі 5750208,98 доларів США, що за курсом НБУ станом на 31.12.2021 (курс долара США по відношенню до гривні 27,2077) складає 156449960,87 грн, у тому числі: 266496,00 доларів США загальної заборгованості за кредитом (7250743,22 грн), 557604,25 доларів США процентів за користування кредитом (15171129,15 грн), 1993776,85 доларів США пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом (54246082,40 грн), 2932331,88 доларів США пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом (79782006,09 грн).

4. Заяву Банку мотивовано наявністю заборгованості Боржника перед Банком за договором про відкриття кредитної лінії №15-05-08/ФО від 21.05.2008 із посиланням на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011.

5. 04.01.2022 від ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС надійшла заява з грошовими вимогами до боржника в сумі 9372,22 грн заборгованості з єдиного соціального внеску.

6. 13.01.2022 надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до Боржника в сумі 2830761,24 грн (з урахуванням усунення недоліків), з яких 1021044,50 грн основного боргу, 124426,12 грн інфляційних втрат, 311763,79 грн 3% річних, 1371206,27 грн процентів, а також 2320,56 грн судових витрат.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. Між Закритим акціонерним банком "Банк НРБ" (кредитодавець), правонаступником якого є Банк, та Боржником (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії №15-05-08/ФО від 21.05.2008 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк відкрив Боржнику відновлювальну кредитну лінію та зобов`язався надати кредитні кошти, а Боржник зобов`язався використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 Кредитного договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути Банку кредит у розмірах та у строки, передбачені Кредитним договором.

8. Ліміт кредитної лінії становив 600000,00 доларів. З дати укладення кредитного договору діяла фіксована процентна ставка, яка складала 13,25% річних. Останній день дії кредитної лінії - 21.05.2015 (п.п. 1.2 - 1.4 Кредитного договору).

9. У розділі 6 Кредитного договору сторони досягли згоди щодо порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитом. Так, проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією (п. 6.2 Кредитного договору).

10. Нарахування процентів повністю та остаточно припиняється в останній день дії кредитної лінії (21.05.2015), а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість за кредитною лінією в такий день - то нарахування процентів повністю та остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією (п. 6.4 Кредитного договору).

11. Відповідно до пункту 10.1 Кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором позичальник зобов`язаний сплачувати Банку неустойку (пеню) у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення терміну/ів повернення кредиту, який/які визначено в пункті 8.1 Кредитного договору; б) за прострочення строку повернення повної суми заборгованості за кредитною лінією за вимогою Банку в достроковому порядку, який визначено в пункті 8.4 Кредитного договору; в) за прострочення терміну/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені статтею 6 Кредитного договору; г) за прострочення строку/ів сплати комісій, які визначені статтею 5 Кредитного договору, та/або інших комісій, передбачених Кредитним договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.

12. Нарахування пені і інших штрафних санкцій, які передбачені Кредитним договором, припиняється в момент виконання позичальником зобов`язання, за невиконання якого така пеня була застосована до позичальника (пункт 10.3 Кредитного договору).

13. Пунктом 11.5 Кредитного договору встановлено, що за будь-якими вимогами сторін, які випливають за Кредитним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.

14. Банк виконав у повному обсязі свої зобов`язання за Кредитним договором щодо надання кредитних коштів Боржнику.

15. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011 у повному обсязі задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (правонаступником якого є Банк) про стягнення з ОСОБА_2 (Боржник) заборгованості за Кредитним договором в розмірі 451763,82 долари США та 3887895,81 грн, судового збору в розмірі 1700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.04.2012).

16. Постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 18.08.2016 відкритого виконавче провадження №51963514 на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011.

17. Станом на день подання Заяви (31.12.2021) заборгованість Боржника перед Банком за Кредитним договором не погашена.

18. Нарахування Банком пені за Кредитним договором з 12.03.2020 не здійснювалося.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022, яку залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023, зокрема, визнано кредиторами у справі: Банк на суму 156454500,86 грн (з яких: 4540,00 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 22421872,37 грн - вимоги другої черги; 134028088,49 грн - вимоги третьої черги), Головне управління ДПС у м. Києві на суму 13912,22 грн (з яких: 4540,00 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 9372,22 грн - вимоги другої черги); ОСОБА_1 на суму 2835723,24 грн (з яких 4962,00 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 2830761,24 грн - вимоги другої черги).

20. Судові рішення мотивовано посиланням на приписи статей 45, 47, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 202, 204, 259, 549, 611, 625, 627- 629 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України та обґрунтованість кредиторських вимог Банку.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

21. Боржник подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Боржник зазначив, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими та постановленими з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права в частині визнання грошових вимог Банку та ОСОБА_1 .

23. У зв`язку з наведеним ухвалою Верховного Суду від 04.10.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині розгляду кредиторських вимог Банку та ОСОБА_1 .

24. Однак у судовому засіданні 16.11.2023 Боржник підтримав вимоги касаційної скарги лише в частині, що стосується визнання грошових вимог Банку.

25. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги та позиції Боржника в судовому засіданні) мотивована наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

26. Боржник вважає, що суди попередніх інстанції розглянули справу без врахування висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування частини 2 статті 625 і частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

27. З урахуванням вказаних правових позицій Боржник наголошує, що в Кредитному договорі відсутні умови про сплату процентів як плати за неналежне виконання зобов`язань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

28. Також Боржник посилається на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України та судову практику щодо неспівмірно високих штрафних санкцій, зокрема, постанову Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

29. Крім того, Боржник зазначає про застосування судами частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України без урахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.05.2016 у справі №6-474цс16, щодо застосування позовної давності в подібних правовідносинах.

30. Боржник заявляє про застосування позовної давності щодо вимог Банку, до вимог щодо сплати пені.

31. Водночас Боржник визнає частково грошові вимоги Банку в межах рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

32. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення щодо його грошових вимог залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

33. ОСОБА_1, зокрема, вважає безпідставним посилання Боржника на висновки Верховного Суду, які стосуються кредитних правовідносин, адже грошові вимоги ОСОБА_1 стосуються письмових боргових розписок, що вважаються формою договорів позики.

34. Також ОСОБА_1 вважає необґрунтованими заперечення Боржника щодо спливу позовної давності, адже він не подав відповідної письмової заяви про її застосування щодо певних кредиторських вимог відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.

35. Банк у встановлений судом термін відзив на касаційну скаргу не подав.

Позиція Верховного Суду

36. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

37. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду грошових вимог до Боржника, заявлених Банком за Кредитним договором в частині, яка не підтверджена рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011. Обґрунтованість визнання грошових вимог Банку у частині, що підтверджена зазначеними судовими рішеннями, а також грошових вимог інших кредиторів Боржник у касаційній інстанції не заперечує.

38. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

39. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

40. Згідно зі статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

41. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

42. Зокрема, згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).

43. Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 Цивільного кодексу України).

44. Крім того, відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

45. Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

46. Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

47. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

48. У вказаній постанові у справі №912/1120/16 також викладений висновок про необхідність тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів, що має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відзначила про таке у контексті відступлення від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо відсутності підстав для застосування відповідної правової позиції, наведеної в зазначеній постанові у справі №444/9519/12, через обумовлення сторонами у договорі нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

49. Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

50. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми позики передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

51. Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

52. Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

53. При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

54. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

55. При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

56. Водночас зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень Верховний Суд вбачає, що під час розгляду грошових вимог Банку (в частині, що переглядається) суди першої та апеляційної інстанцій викладені правові висновки належним чином не врахували з огляду на таке.

57. Визнаючи у повному обсязі грошові вимоги Банку, які складаються з процентів за користування кредитом, господарські суди послались на положення статей 627- 629 Цивільного кодексу України та виходили з того, що сторони у пунктах 6.2, 6.4 Кредитного договору на власний розсуд погодили розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно з положеннями статей 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України, зокрема, після завершення строку кредитування.

58. Тобто суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що згідно з положеннями цивільного законодавства сторонам надано право погодження на власний розсуд саме розміру процентів, які підлягають сплаті в разі правомірного використання кредитних коштів та/або в разі прострочення виконання грошового зобов`язання, але не врегулювання охоронних правовідносин між ними регулятивними нормами.

59. З огляду на таке наявність у пункті 6.4 Кредитного договору умови, згідно з якою, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість у останній день кредитної лінії, то нарахування процентів повністю та остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією, не надає підстав для нарахування процентів саме за користування кредитом після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, коли правовідносини сторін трансформувалися в охоронні.

60. Разом з тим, зміст наведеної умови Кредитного договору не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом). До того ж пункти 6.2, 6.4 Кредитного договору, на які послалися суди, розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін (розділ 6 "Проценти за користування кредитом"), а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника (розділ 10 "Відповідальність позичальника").

61. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про те, що грошові вимоги Банку до Боржника в сумі 10130417,89 грн процентів за користування кредитом (372336,43 доларів США за курсом НБУ станом на 31.12.2021 (курс долара США по відношенню до гривні 27,2077)) передчасно визнані судами попередніх інстанцій та включені до реєстру вимог кредиторів Банку. Адже під час розгляду заяви Банку не встановлено обставини нарахування зазначених процентів (їх частини) саме до моменту звернення його до Боржника з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором (яке підтверджується судовим рішенням у справі №2-746/2011).

62. У зв`язку з наведеним безпідставним є також нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у зазначеній частині. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень, не можливо з`ясувати, яка частина заявленої Банком пені нарахована саме за прострочення сплати помилково нарахованих ним процентів за користування кредитом.

63. Крім того, при визнанні грошових вимог Банку щодо стягнення пені як за прострочення сплати процентів за користування кредитом, так і за прострочення повернення основної заборгованості за кредитом суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини щодо конкретних періодів нарахування відповідних сум пені, обмежившись зазначенням про те, що нарахування Банком пені за Кредитним договором не здійснювалося з 12.03.2020. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає недостатньо обґрунтованим твердження судів про те, що Банк заявив вимоги щодо стягнення пені в межах встановленої Кредитним договором позовної давності, про застосування якої заявлено Боржником у відзиві на заяву про грошові вимоги Банку.

64. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає передчасним визнання судами попередніх інстанцій заявлених Банком грошових вимог до Боржника, які складаються з пені за прострочення повернення основної заборгованості за кредитом та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, у частині, що не підтверджена судовим рішенням у справі №2-746/2011.

65. При цьому Верховний Суд зауважує, що до належного встановлення судами обставин щодо тієї суми пені, яка правильно нарахована Банком та заявлена ним у межах позовної давності, відсутні достатні підстави для висновку про надмірність розміру неустойки як передумови для застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та частини 2 статті 21 Закону України "Про споживче кредитування", на які посилається Боржник у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

67. Відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині визнання грошових вимог Банку до Боржника в сумі 140270610,57 грн (яка не підтверджена судовим рішенням у справі №2-746/2011) з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

68. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

69. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 у справі №910/15587/21 скасувати в частині визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" до ОСОБА_2 в сумі 140270610,57 грн. Справу в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.