921/489/22 Про стягнення заборгованості за постачання природного газу - 15.11.2023 Прийняття

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Позивач, ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз" (далі - Відповідач, ТОВ "Тернопільоблгаз") про стягнення 52 911 376, 62 грн, з яких: 35 550 376,95 грн - основний борг, 8 580 937,48 грн - пеня, 514 856,25 грн - 3% річних, 2 493 145,94 грн - інфляційні втрати та 5 772 060,00 грн - штраф (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, зокрема, в частині оплати вартості поставленого Позивачем природного газу.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі №921/489/22, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Тернопільоблгаз" на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" 27 600 597,94 грн - боргу, 1 716 187,50 грн - пені, 514 856,25 грн - 3% річних, 2 446 350,07 грн - інфляційних втрат, 1 154 412 грн - штрафу та 792 968,71 грн - судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 7 949 779,01 грн основного боргу - закрито. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд виходив з того, що доказів добровільної та повної оплати вартості отриманого протягом листопада 2021 року квітня 2022 року природного газу Відповідач не надав.

При цьому суд першої інстанції, ураховуючи, що в процесі розгляду справи, Відповідачем, внаслідок здійсненого договірного списання, погашено основний борг на суму 7 949 779, 01 грн, закрив провадження у справі в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правомірним є нарахування таких в загальній сумі 2 446 350, 07 грн.

Також посилаючись на приписи статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України (435-15) суди дійшли висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені та штрафу на 80 %.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 6 864 749,98 грн, штрафу в розмірі 4 617 648,00 грн та інфляційних втрат в розмірі 46 795,87 грн і в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статті 233 Господарського кодексу України, статей 551, 625 Цивільного кодексу України, норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та приписів Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 10.09.2003, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, від 03.06.2020 у справі №916/187/17.

Також скаржник посилається на висновки Верховного Суду щодо обов`язковості виконання умов укладеного договору, які викладені у постанові від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 31.10.2021 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (продавець) та ТОВ "Тернопільоблгаз" (покупець) укладений Рамковий договір купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному Індивідуальному договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним Індивідуальним договором та цим Рамковим договором.

4.2. 31.10.2021 між сторонами у справі укладений Індивідуальний договір №БГр-21/22-ТОГ до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, умовами якого визначено загальний обсяг та період поставки природного газу.

4.3. 31.10.2021, 19.11.2021, 21.12.2021, 19.01.2022, 17.02.2022 та 16.03.2022 між сторонами укладені Додаткові угоди №11-БГр-ТОГ, №12-БГр-ТОГ, №01-БГр-ТОГ, №02-БГр-ТОГ, №03-БГр-ТОГ, №04-БГр-ТОГ до Індивідуального договору №БГр-21/22-ТОГ від 31.10.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, у яких визначені, зокрема, помісячний обсяг поставки та відповідну договірну вартість природного газу на кожен період поставки.

4.3. 30.11.2021, 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022 та 30.04.2022 між сторонами підписані Додаткові угоди №1 до вищезазначених Додаткових угод, якими, зокрема, змінено обсяги поставок природного газу у кожному періоді та відповідну договірну вартість.

4.4. У період з листопада 2021 року по квітень 2022 року Відповідачу поставлено природний газ на загальну суму 811 933 500, 00 грн (що підтверджується відповідними комерційними актами приймання-передачі природного газу), однак оплата за поставлений у вказаний період природний газ здійснювалась з порушенням договірних умов в частині повної та своєчасної оплати, внаслідок чого станом на 31.07.2022 сума простроченого та несплаченого основного боргу становила 47 786 146, 96 грн.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Зміст доводів касаційної скарги зводиться до тверджень щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій стосовно зменшення неустойки та часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

5.3. Отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4. Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

5.5. Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.6. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.7. З аналізу наведених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо.

5.8. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

5.9. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. При цьому слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.11. Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання зменшення неустойки судами попередніх інстанцій надана оцінка відповідним аргументам і доказам сторін, враховано ступінь виконання зобов`язання Відповідачем та поведінку винної сторони, у тому числі щодо того, що Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, основний борг систематично погашається шляхом договірного списання.

5.12. За встановлених у цій справі обставин, суди попередніх інстанцій при оцінці пропорційності застосованих до Відповідача заходів відповідальності також врахували обсяги застосування до нього таких заходів відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, несвоєчасно сплаченими боржником та інфляційних нарахувань, що є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів.

5.13. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, застосовуючи положення статей, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення заявленої до стягнення Позивачем неустойки.

5.14. Аналіз постанов суду касаційної інстанції на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як в цілому, так і висновків зроблених в них свідчить, що основною ідеєю, на якій базуються як постанови, так і висновки, є те, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

5.15. При цьому наведені Позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто вищезазначені справи і справа, яка переглядається є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

5.16. В такий спосіб доводи Скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду відхиляються судовою колегією, оскільки висновки судів про наявність підстав для зменшення розміру неустойки у справі №921/489/22 не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

5.17. Крім того, з висновків у цих справах стосовно підстав для зменшення розміру неустойки не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин у зазначених справах і застосувати у даній справі. При цьому Верховний Суд у цих справах не надавав висновків, які б певним чином додаткового обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було б вважати правильним.

5.18. У справі №355/385/17, на яку посилається скаржник, судами розглядався цивільний спір у правовідносинах щодо страхування. Спір у справі стосувався питання визнання певних подій страховим випадком та стягнення відповідних страхових відшкодувань. При цьому у вказаній справі не вирішувалось питання щодо зменшення розміру неустойки за клопотанням сторони.

5.19. Що ж до доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України, норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та приписів Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 10.09.2003, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 26.06.2020 у справі №905/21/19, то Верховний Суд зазначає таке.

5.20. За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

5.21. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

5.22. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

5.23. У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування "інфляційних втрат" за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

5.24. У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) , приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (1078-2003-п) , та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

5.25. Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, здійснивши перевірку та перерахунок заявленої до стягнення у цій справі суми інфляційних втрат, господарські суди попередніх інстанцій з посиланням, у тому числі на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та на яку посилається скаржник, дійшли висновку про наявність правових підстав для її стягнення з Відповідача на користь Позивача у загальному розмірі 2 446 350, 07 грн.

5.26. В такий спосіб аргументи скаржника в наведеній частині фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

5.27. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.