910/1266/23 Про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки продукції за прострочку поставки товару - 15.11.2023 Прийняття

У січні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колтекс" (далі - ТОВ "Колтекс") про стягнення 1 442 206,64 грн пені та 1 008 214,20 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору від 11.05.2022 № 189/ВЗЗ-2022 в частині строків поставки товару, що відповідно до умов зазначеного договору є підставою для стягнення пені та штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Колтекс" на користь Військової частини 144 220,66 грн штрафу та 100 821,42 грн пені; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ТОВ "Колтекс" на користь Військової частини 1 442 206,64 грн пені, 1 008 214,20 грн штрафу та судові витрати.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2023 року ТОВ "Колтекс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1266/23 за касаційною скаргою ТОВ "Колтекс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 до закінчення перегляду цієї постанови в касаційному порядку; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.11.2023.

Військова частина у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до формальних міркувань та переоцінки доказів, які всебічно, повно та об`єктивно були оцінені судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 11.05.2022 між Військовою частиною (замовник) та ТОВ "Колтекс" (учасник) було укладено договір № 189/ВЗЗ-2022, відповідно до умов якого учасник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку № 1 до цього договору. Код ДК 021:2015 18330000-1 - футболки та сорочки.

Ціна договору складає 24 495 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 20% (пункт 3.1 договору).

У пункті 4.1 договору передбачено, що розрахунки за товар, що поставляється, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній.

Згідно з пунктом 5.1 договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці позивача, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту учасника tovkolteks@gmail.com, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов`язаний засобами телефонного зв`язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. У випадку корегування інформації, яка визначена у заявці, замовник має право здійснити таке корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається недійсним.

Усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання учасником) (пункт 11.8 договору).

11.05.2022 сторонами договору також підписано специфікацію (додаток № 1 до договору), якою погоджено найменування товару - фуфайка (з короткими рукавами) вид 2, кількість товару - 250 000, ціну за одиницю (з ПДВ) - 97,98 грн та загальну вартість товару - 24 495 000,00 грн (з ПДВ).

15.07.2022 представник відповідача на підставі довіреності від 06.06.2022 № 10 отримав заявку позивача від 15.07.2022 № 78/8/2-1070 щодо поставки товару на склад замовника за адресою: вул. Нижньоюрківська, 8-А, м. Київ, у строк: до 30.06.2022 у кількості 85 000 штук; до 31.07.2022 у кількості 55 000 штук; до 30.08.2022 в кількості 55 000 штук; до 30.09.2022 в кількості 55 000 штук.

Як установлено судом апеляційної інстанції, у строк до 30.06.2022 відповідач здійснив поставку товару у кількості 50 600 штук, вартістю 4 957 788,00 грн, а у період з 05.07.2022 по 06.12.2022 - 68 450 штук, вартістю 6 706 731,00 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Іншу частину товару у кількості 130 950 штук, вартістю 12 830 481,00 грн відповідачем не було поставлено.

07.12.2022 Військова частина направила ТОВ "Колтекс" повідомлення (лист № 78/8/2-2356) про розірвання договору від 11.05.2022 № 189/ВЗЗ-2022 в односторонньому порядку з 16.12.2022 у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором.

06.01.2023 Військова частина направила ТОВ "Колтекс" претензію (лист № 78/8/2-48) про сплату відповідачем 1 856 816,02 грн пені та 1 008 214,74 грн штрафу за порушення строку поставки товару.

Зазначена претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Військова частина, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення 1 442 206,64 грн пені та 1 008 214,20 грн штрафу, обґрунтувало їх неналежним виконанням ТОВ "Колтекс" зобов`язань за договором від 11.05.2022 № 189/ВЗЗ-2022 в частині строків поставки товару, що відповідно до умов договору є підставою для нарахування пені і штрафу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши порушення ТОВ "Колтекс" строків поставки товару та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, дійшов висновку про його обґрунтованість. Разом з цим, оцінивши доводи відповідача про зменшення пені та штрафу, суд першої інстанції, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про наявність обставин для їх зменшення на 90%.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення ТОВ "Колтекс" строків поставки товару та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, погодився з висновком суду першої інстанції, що нараховані до стягнення суми пені та штрафу є обґрунтованими та арифметично правильними. При цьому, надавши оцінку доводам відповідача щодо зменшення нарахованих позивачем сум пені та штрафу, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зменшення.

ТОВ "Колтекс", у поданій касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосовано норми частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що розмір нарахованих позивачем сум пені та штрафу фактично є четвертою частиною від розміру оплаченого позивачем товару, а також є несправедливим щодо ТОВ "Колтекс" та третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання товариством певних зобов`язань, зокрема, щодо виплати заробітної плати працівникам, а також виплат іншим кредиторам.

Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини 3 статті 219, частини 3 статті 220, частин 1, 3 статті 221 ГК України, частини 4 статті 612, частини 1 статті 613 ЦК України у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За змістом статей 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як установлено судом апеляційної інстанції, умовами договору сторони погодили, що місце та строки поставки товару зазначаються у письмовій заявці позивача.

Так, 15.07.2022 представником відповідача було отримано заявку позивача від 15.07.2022 № 78/8/2-1070 на поставку товару із зазначенням місця та строків такої поставки.

Корегування заявки, відповідно до умов договору від 11.05.2022 № 189/ВЗЗ-2022, сторони не проводили.

Разом з цим судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач свого обов`язку з поставки товару у визначені строки не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судом апеляційної інсьанції, сторони у договорі погодили застосування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

У пункті 7.3 договору сторонами погоджено, що за порушення строку поставки товару, зазначеного в письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості недопоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи ненадання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7 договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання договору.

З огляду на викладене, встановивши порушення відповідачем зобов`язань за договором від 11.05.2022 № 189/ВЗЗ-2022, що є підставою для стягнення пені та штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 442 206,64 грн пені та 1 008 214,20 грн штрафу.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені та штрафу.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Отже, зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відмовляючи у зменшенні нарахованих до стягнення сум пені та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із такого:

- загальна сума штрафних санкцій складає 10% від ціни договору (24 492 500,00 грн), тому нараховані позивачем пеня та штраф не є надмірно великими штрафними санкціями порівняно зі збитками кредитора;

- ведення воєнних дій на території України та відключення електроенергії негативно впливає на майновий стан обох сторін;

- договір від 11.05.2022 № 189/333-2022 було укладено сторонами вже під час дії на території України воєнного стану, отже відповідач як юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому укладаючи договір поставки продукції для державних потреб оборони, повинен був належним чином планувати з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки;

- відсутні докази на підтвердження існування інших обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу.

Таким чином, встановивши відсутність обставин, необхідних для застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у зменшенні пені та штрафу.

За таких обставин, суду апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

ТОВ "Колтекс", обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосовано положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ТОВ "Колтекс" у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 відповідно до якого суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір неустойки, та у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 відповідно до якого, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Разом з тим, у справі № 910/1266/23, що розглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, оцінив надані сторонами докази та врахувавши встановлені обставини наведені вище, у тому числі те, що нарахований позивачем розмір штрафних санкцій не має ознак каральної санкції, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зменшення.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судом апеляційної інстанції мотиви та висновки щодо відсутності підстав для зменшення пені та штрафу не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

ТОВ "Колтекс", у поданій касаційній скарзі, однією із підстав оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/1266/23, що розглядається, зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Колтекс" зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень частини 3 статті 219, частини 3 статті 220, частин 1, 3 статті 221 ГК України, частини 4 статті 612, частини 1 статті 613 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, питання щодо застосування положень частини 3 статті 219, частини 3 статті 220, частин 1, 3 статті 221 ГК України, частини 4 статті 612, частини 1 статті 613 ЦК України не було предметом розгляду як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, оскільки відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не ставив питання звільнення його від відповідальності внаслідок прострочення кредитора, а рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідачем не оскаржувалось. При цьому, у поданій касаційній скарзі, ТОВ "Колтекс" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, у якому судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені та штрафу є арифметично привільним та обґрунтованим, тобто скаржник погоджується з розрахунком пені та штрафу за встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду, що виключає можливість перегляду оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.