910/2416/23 Про визнання в частині недійсним договору постачання пально-мастильних матеріалів та стягнення заборгованості - 14.11.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2416/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Косенко Д.В.,

позивача-1: Капелюх А.П.,

позивача-2: Барсук І.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Войніканіс-Мирський Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023

у справі № 910/2416/23

за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України

2) Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія"

про визнання недійсним договору в частині та стягнення 2 833 012,61 грн,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" про визнання недійсним договору в частині та стягнення 2 833 012,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що між Військовою частиною та ТОВ "Західна сировинна компанія" укладено договір №9-22 про постачання пально-мастильних матеріалів, відповідно до умов якого визначено ставку ПДВ у розмірі 20%. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Враховуючи вищевикладене, прокурор просив визнати недійсним пункт 3.1. договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%, а також стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 2 833 012,61 грн, з яких: 2 360 879,40 грн - сплачене ПДВ, 53 944,48 грн - 3% річних та 418 188,73 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий, Шапран В.В., Буравльов С.І.), позов задоволено. Визнано недійсним пункт 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість 20%, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Сировинна Компанія". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Сировинна Компанія" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України сплачене ПДВ у розмірі 2 360 879, 40 грн, 3% річних у розмірі 53 944, 48 грн, інфляційні втрати у розмірі 418 188, 73 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що 14.03.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" (постачальником) укладено договір №9-22, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити замовнику ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (бензин автомобільний А-92) відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума договору складає 18 889 500 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 3 148 250,00 грн.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього договору 31.12.2022. В частині взятих зобов`язань договір діє до їх повного виконання (п. 11.2 договору).

Крім того, 14.03.2022 сторони підписали Специфікацію до договору від 14.03.2022 №9-22, якою погодили найменування продукції, що поставляється, місце поставки, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ - 18 889 500 грн, в т. ч. ПДВ 20% - 3 148 250,00 грн.

В подальшому до зазначеного договору №9-22 додатковими угодами неодноразово вносились зміни щодо зменшення обсягу закупівлі, а саме: додатковою угодою №1-22 від 16.03.2022, додатковою угодою №2-22 від 21.03.2022, додатковою угодою №3-22 від 23.03.2022, додатковою угодою №4-22 від 04.04.2022.

Додатковою угодою №4-22 від 04.04.2022 до договору сторони узгодили зменшити обсяг закупівлі товару відповідно до специфікації, а також зменшити суму договору на 4 359 659,82 грн. Виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: " 3.1. Загальна сума договору складає 14 165 276, 40 грн, у тому числі ПДВ - 2 360 879,40 грн".

Також виклали специфікацію у новій редакції, відповідно до якої погодили найменування продукції, що поставляється, місце поставки, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ - 14 165 276,40 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 2 360 879, 40 грн.

На виконання вказаного договору відповідач поставив позивачу-2 обумовлений сторонами товар на зазначену суму, що підтверджується видатковими накладними.

Крім того, на виконання умов вказаного договору позивач-2 оплатив поставлений відповідачем товар на загальну суму 14 165 276, 40 грн, у тому числі ПДВ - 2 360 879,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Адміністрація Державної прикордонної служби України 22.05.2022 за вих №11-13381/0/6-22 звернулась за індивідуальною податковою консультацією відповідно до пункту 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України.

Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, а також отриманих податкових роз`яснень, 06.06.2022 військова частина звернулась з листом-вимогою №748 до відповідача про повернення сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість за вказаним договором №9-22 у розмірі 2 360 879,40 грн, додавши проект додаткової угоди №5-22.

Відповідач листом від 22.06.2022 вих. №22-06/1 повідомив позивача-2, що сума 2 360 879, 40 грн (ПДВ) не є зайво перерахованою по договору №9-22 від 14.03.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 та відсутні правові підстави для повернення коштів.

Посилаючись на те, що відповідач не повернув безпідставно отримані кошти, прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним пункту 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20% та стягнення з відповідача на користь позивача 2 360 879, 40 грн безпідставно отриманих коштів, 53 944,48 грн 3% річних та 418 188,73 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки замовником товару за договором №9-22 від 14.03.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, пункт 3.1 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою. Відтак, відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 2 360 879,40 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а тому дана сума коштів підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат суд також задовольнив.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Крім цього, скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" не є "іншим випадком, передбаченим законодавством" в розумінні п.п. "г" пункту 195.1.2. ст. 195 Податкового кодексу України, не є частиною Податкового кодексу України (2755-17) , не змінює положень Податкового кодексу України (2755-17) та вступає у протиріччя з п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України та п. 82 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) . При цьому у випадках протиріччя та невідповідності між Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 та положеннями п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України та п. 82 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) повинні вирішуватися на користь Податкового кодексу України (2755-17) . Крім цього, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення положень ст. 236 ГПК України в частині вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №904/69/21, від 27.06.2023 у справі №904/5874/19, від 21.01.2020 у справі № 910/8348/19 та від 30.11.2021 у справі № 904/709/20.

Що ж до клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то відповідача вказує на те, що згідно з інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, протягом 2022-2023 років у господарських судах першої інстанції різних областей та апеляційних господарських судах розглядається значна кількість подібних або тотожних справ, зокрема № 916/1647/22, 924/535/22, 913/175/22, 904/3600/22, 913/176/22, 904/4928/22, 924/980/22, 924/197/23, 904/2698/23, 927/785/23, 920/557/23, 927/785/23, 904/3374/23, 926/1792/23, 904/950/23, 927/941/23, 910/11660/23 та ще десятки справ. Правильне вирішення даної справи зводиться до відповіді на питання чи може Постановою Кабінету Міністрів України встановлюватися елементи податку на додану вартість, які відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) можуть бути визначені виключно Податковим кодексом України (2755-17) або Законом України про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) , тобто правильне вирішення даної справи фактично повинно надати відповідь на питання ієрархії нормативно-правових актів та юридичної сили законів та постанов Кабінету Міністрів України, а також можливості застосування нижчого за юридичною силою нормативно-правового акту - постанови Кабінету Міністрів України за умови чинності Закону ( Податкового кодексу України (2755-17) ), яким взаємовідносини щодо визначення розміру податку на додану вартість регулюються іншим чином.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди застосували ст. 236 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №904/69/21, від 27.06.2023 у справі №904/5874/19, від 21.01.2020 у справі № 910/8348/19 та від 30.11.2021 у справі № 904/709/20. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п.п. "г" пункту 195.1.2. ст. 195 ПК України у взаємозв`язку з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" під час дії ст.ст. 193, 194 ПК України та п. 82 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України (2755-17) .

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду на 14.11.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 06.11.2023.

До Верховного Суду 27.10.2023 від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач-1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.

Також до Верховного Суду 30.10.2023 (з ЕЦП) надійшов відзив (та аналогічний 06.11.2023, поданий поштою), у якому Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Проте вказаний відзив долучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду, оскільки до нього не додано доказів надсилання його копії всім учасникам справи.

Також до Верховного Суду 06.11.2023 від Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить відмовити у задоволенні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.

До Верховного Суду 10.11.2023 від ТОВ "Західна сировинна компанія" надійшли додаткові пояснення та клопотання про поворот виконання рішення.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю вирішити виключну правову проблему.

Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд, здійснивши аналіз наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень практики судів господарської юрисдикції, дійшов висновку про відсутність протилежних судових рішень у подібних справах, а тому вказує на відсутність кількісного критерію наявності виключної правової проблеми. Крім цього, з огляду на нормативне регулювання спірних правовідносин, колегія суддів не вбачає і наявності якісного критерію виключної правової проблеми, з огляду на таке.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

При цьому Верховний Суд зазначає, що поза увагою скаржника залишилось те, що Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.п. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України (2755-17) чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, а тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника не те, що постанова КМУ № 178 від 02.03.2022 суперечить положенням ПК України (2755-17) .

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність виключної правової проблеми у спірних правовідносинах та відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цих підстав.

З урахуванням викладеного, щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ПК України, Верховний Суд зазначає, що судами обох інстанцій встановлено, що договір між позивачем-2 та відповідачем укладено після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" з визначеною у ньому ставкою податку у розмірі 20%.

Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Суд враховує, що виходячи з приписів ст. 217 ЦК України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували положення ст. 236 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №904/69/21, від 27.06.2023 у справі №904/5874/19, від 21.01.2020 у справі № 910/8348/19 та від 30.11.2021 у справі № 904/709/20, а саме - у оскаржених судових рішенням відсутня мотивована оцінка кожного аргументу скаржника, відсутнє зазначення мотивів незастосування положень Податкового кодексу України (2755-17) , на які посилався скаржник, а також відсутнє зазначення інформації про будь-яке порушення прав позивачів.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №904/69/21 зазначено, що: "Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо".

У постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі №904/5874/19 зазначено:

" 6.4. У доповнення до наведеного Суд зазначає, що згідно з частинами другою, п 'ятою статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Тобто обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

А тому чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду викладеної, зокрема, в постановах від 21.01.2020 у справі № 910/8348/19 та від 30.11.2021 у справі № 904/709/20".

Верховний Суд у справі № 910/2416/23 зазначає, що оскаржені у справі судові рішення не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду, оскільки рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відтак, сама лише по собі відсутність у тексті оскаржуваної постанови деяких висновків та посилань на деякі аргументи скаржника автоматично не призводить до неправомірності всього судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні судами оскаржених судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/2416/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.