13/35-ПН-09 Про скасування рішення постійно діючого третейського суду при корпорації - 09.04.2009 Прийняття

26 лютого 2009 року порушено провадження у даній справі за вимогами кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база", спрямованими до закритого акціонерного товариства "Комерційний Торговий центр "Пушкарівський", про скасування рішення постійно діючого третейського суду при корпорації "Принцип" Херсонського відділення від 21.07.2008 р., прийнятого за позовом ЗАТ "Комерційний Торговий центр "Пушкарівський" до кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база" про припинення юридичної особи.

Безпосередньо позовні вимоги, викладені в позовній заяві та підтримані представниками позивача Стаднік С.М. і Козир Т.О. при розгляді справи по суті, ґрунтуються на незаконності прийнятого рішення, оскільки воно прийняте з порушення приписів частини 3 статті 51 Закону України "Про третейські суди", а саме справу розглянуто за відсутності підписаної між сторонами третейської угоди. При цьому представники позивача вказують, що третейську угоду від 24 червня 2008 року, яка міститься в матеріалах третейської справи керівник не підписував та нікого на її підписання не уповноважував, а Вакуліна М.А., яка підписала угоду на підставі довіреності від іменні підприємства від 24.11.2006 р., також не мала права підписувати угоду, так як Тукало В.І., котрий видав довіреність, не являвся керівником. За таких обставин, на думку позивача, третейська угода є нікчемною, оскільки вона укладена в порушення приписів статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються. В якості обґрунтування такої позиції ним зазначено, що третейська угода підписана повноважною особою, яка діяла на підставі виданої їй довіреності повноважним керівником станом на день її видачі, ця довіреність не була відкликана у відповідності до статей 248, 249 ЦК України, а тому зберігала чинність станом на час підписання третейської угоди. Крім того, відповідач вказує, що підстави для скасування рішення третейського суду викладені в частині 3 статті 51 Закону України "Про третейські суди", вони є вичерпними та в даному випадку не мають місця і не доведені позивачем, оскільки третейська угода не визнана компетентним судом недійсною.

Під час судового розгляду справи виникло питання визначення повноважень представників сторін, зокрема, інтереси позивача представляли 3 особи, які діяли у взаємовиключному контексті. Так, позовну заяву підписано та підтримано в судовому засіданні представниками Стаднік С.М. (директором) і Козирь Т.О. (представником за дорученням), а іншим представником –Кушнірчук Р.О. (головою ліквідаційної комісії) подано до суду заяву про відмову від позову. Вона мотивована тим, що голова ліквідаційної комісії є керівником юридичної особи, яка знаходиться на даний час в стані припинення, а тому до голови перейшли всі керівні повноваження. В свою чергу інші представники кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база" Стаднік С.М. та Козирь Т.О. висловилися із запереченнями проти задоволення заяви, вказавши про відсутність у Кушнірчука Р.О. повноважень на представлення інтересів товариства. Проаналізувавши позиції вказаних представників суд ухвалою від 31.03.2009 р. зазначив, що заява про відмову від позову задоволенню не підлягає, оскільки з аналізу наявних у справі документів слідує висновок про фактичний спір не тільки відносно законності припинення юридичної особи –КП "Міжрайонна оптово-торговельна база", але й визначення повноважності представників Стаднік С.М. та Кушнірчук Р.О., оскільки їх позиції відносно подальшого розгляду справи є взаємно протилежними. Вирішуючи це питання суд зазначив, що у випадку прийняття відмови від позову позивач буде позбавлений права на судовий захист в частині спору щодо законності припинення підприємства, а визначення повноважень представників повинно відбуватися лише в межах судового розгляду справи. У зв’язку з викладеним заява про відмову від позову судом відхилена.

Розгляд справи розпочато в судовому засіданні 19 березня поточного року, з відкладенням до 31 березня за заявою Стаднік С.М. та 9 квітня –у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів. В судове засідання 9 квітня представники позивача Стаднік С.М. і Козирь Т.О. не прибули та попередньо причини неявки суду не повідомили, а тому розгляд справи завершено без їх участі. За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 21 липня 2008 року постійно діючим третейським судом при корпорації "Принцип" Херсонського відділення за позовом ЗАТ "Комерційний Торговий центр "Пушкарівський" до кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база" про припинення юридичної особи, прийняте рішення № ДР-87-07-01/08, за яким припинено юридичну особу –КП "Міжрайонна оптово-торговельна база" та призначена комісія з припинення (ліквідаційна) у складі Кушнірчука Р.О.

З матеріалів третейської справи № ДР-87-07-01/08 вбачається, що рішення третейського суду прийняте за наявності третейської угоди, укладеної між сторонами 24 червня 2008 року, підписаної від імені ЗАТ "Комерційний Торговий центр "Пушкарівський" головою правління Степановою О.О. та від імені КП "Міжрайонна оптово-торговельна база" –представником за довіреністю від 24.11.2006 р. Вакуліною М.А., за змістом якої (серед інших положень) сторони підтвердили свої наміри про розгляд спорів і розбіжностей, що можуть виникнути між ними, в тому числі пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності, вирішувати шляхом переговорів, а неврегульовані таким шляхом спори і розбіжності вирішувати у постійно діючому третейському суді при юридичній корпорації "Принцип".

В свою чергу, за змістом довіреності, на підставі якої діяла Вакуліна М.А., слідує, що вона видана 24 листопада 2006 року КП "Міжрайонна оптово-торговельна база" Вакуліній Марині Анатоліївні з наступними правами: підписувати і подавати від підприємства заяви та інші необхідні документи, що стосуються виконання наданих повноважень, включаючи третейські угоди; користуватися правами, наданими законодавством як стороні, третій особі при участі у цивільному, господарському, адміністративному процесі, або стороні чи іншому учаснику третейського спору, в тому числі подання позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, повного або часткового визнання позову тощо. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 24 листопада 2009 року та підписана від імені підприємства виконуючим обов’язки директора Тукало В.І.

Порядок утворення, діяльності третейських судів в Україні, вимоги щодо третейського розгляду спорів з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, визначено положеннями Закону України "Про третейські суди" (1701-15) . Зокрема, відповідно до статті 2 цього Закону, в редакції, яка діє на час вирішення даного спору, третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, а третейською угодою є угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Враховуючи дату винесення оспорюваного рішення третейським судом, суд вказує на певні положення названого Закону (1701-15) в попередній редакції. Так, за статтею 6 третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом (1701-15) , могли розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

У відповідності до статті 45 Закону за результатами розгляду справ третейським судом приймаються рішення, які згідно до статті 51 є остаточними і оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених цим Законом (1701-15) . За тією ж статтею такими випадками є: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки у випадках, передбачених цим Законом (1701-15) , до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Враховуючи викладені положення суд констатує, що підстави для скасування рішення третейського суду є вичерпними та, з урахуванням положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, підлягають доведенню позивачем у даному спорі.

Як зазначено вище, позивач в якості необхідності скасування спірного рішення третейського суду вказує на нікчемність третейської угоди, оскільки вона підписана особою, яка не була повноважна на її підписання від імені підприємства, а тому вона не потребує визнання недійсною в судовому порядку. Оскільки третейська угода підписана представником юридичної особи, яка діяла за довіреністю, а також у зв’язку із попередньо встановленими обставинами суд зазначає, що правові приписи про представництво встановлені главою 17 Цивільного кодексу України (435-15) . У відповідності до статті 237 Кодексу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку він представляє; воно виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. За статтею 238 Кодексу представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Поряд з цим, згідно до статті 239 Кодексу правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Правові приписи щодо представництва за довіреністю встановлені статтями 244- 249 ЦК України. Так, статтею 244 довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами, форма якого визначена приписами статті 245, а саме –вона повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Статтею 246 визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи, а у відповідності до статті 246 Кодексу строк довіреності встановлюється в ній.

Досліджуючи вказані обставини суд доходить висновку про підписання третейської угоди повноважним представником Вакуліною М.А., оскільки вона діяла на підставі довіреності від імені юридичної особи –кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база". В свою чергу, ця довіреність видана від імені підприємства виконуючим обов’язки директора Тукало В.І. Повноваження цієї особи на представлення інтересів підприємства на час підписання довіреності підтверджуються наказом № 2 від 23.11.2006 р. (т. 2 а.с. 4) про призначення Тукало Володимира Івановича виконуючи обов’язки директора підприємства з наданням йому прав і обов’язків, передбачених статутом та статутним договором. Згідно до пояснення Тукало В.І. (т. 2 а.с. 6) він виконував обов’язки директора до 15 липня 2008 року, підтвердженням чому є також розрахунково-платіжна відомість за листопад 2006 року (т. 2 а.с. 13). В той же час, твердження про відсутність у Тукало В.І. повноважень на видачу довіреності не знайшли свого підтвердження. Статтею 248 ЦК України встановлено випадки припинення представництва за довіреністю, які в даному випадку позивачем не доведені, а тому суд вказує про повноважність Вакуліної М.А. діяти від імені підприємства за довіреністю, яка не була припинена у відповідності до законодавства.

Безпосередньо недійсність правочинів встановлена, серед інших норм, положеннями статей 215 та 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В свою чергу, статтею 203 передбачено фактичні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. В даному випадку позивач вказує, що третейська угода не відповідає положенням частини 2 статті 203 ЦК України, а саме особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Поняття та характеристики цивільної дієздатності юридичної особи наведені в статті 92 ЦК України, за якою юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Враховуючи викладене суд зазначає, що представник Вакуліна М.А., в частині підписання третейської угоди, та виконуючий обов’язки директора Тукало В.І., щодо видачі довіреності, діяли в межах наданих повноважень, а тому підстави для визнання третейської угоди нікчемною відсутні, у зв’язку з чим скасування рішення третейського суду за пунктами 1, 2, та 3 названої вище статті 51 Закону України "Про третейські суди" без визнання третейської угоди недійсною у встановленому законом порядку є неможливим. Що стосується визнання недійсною третейської угоди суд констатує, що вона не визнана недійсною у встановленому порядку за діючим законодавством в окремому провадженні, а також позивачем не доведено її недійсність в даному провадженні.