910/2376/22 Про стягнення безпідставно збережених коштів - 07.11.2023 Прийняття

1.1. У березні 2022 року Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" (далі - позивач, Дирекція) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Завод "Кузня на Рибальському" (далі - відповідач, Завод) про стягнення коштів у розмірі 21346176,07 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлена до стягнення сума коштів утримується відповідачем без належної правової підстави та відповідно до п.4.2.9 укладеного між сторонами договору і статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) має бути повернута позивачу.

2. Стислий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2022, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що:

- до правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення статті 1212 ЦК України, оскільки позивач перераховував кошти на виконання діючого правочину та з урахуванням його істотних умов;

- в укладеному між сторонами договорі не встановлено порядку відшкодування різниці наданих коштів та фактичних витрат у разі, якщо за результатами виконання умов договору така різниця виникне;

- положення п.4.2.9 договору, на які послався позивач, не породжують обов`язку відповідача повертати на користь позивача різницю між очікуваними та фактичними витратами.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

3.1. Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.11.2003 №2165 "Про відновлення робіт із будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві для руху метрополітену та автотранспорту", позивач виступає замовником по об`єкту: "Будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві" (далі- об`єкт).

3.2. Згідно з п.4 рішення Київської міської ради від 12.07.2007 №1153/1814 "Про заходи, спрямовані на забезпечення будівництва Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві" (зі змінами та доповненнями), відповідачеві для забезпечення суспільних потреб міста Києва, як балансоутримувачу гуртожитку на вул. Електриків, 31, було доручено:

- відселити мешканців з гуртожитку на вул. Електриків, 31 у м. Києві за рахунок коштів, які будуть сплачені ПАТ "Завод "Ленінська Кузня" як відшкодування збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - будівлю гуртожитку на вул. Електриків, 31 у м. Києві в межах витрат, передбачених зведеним кошторисом вартості будівництва Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві відповідно до проекту, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.10.2004 № 1851;

- протягом 60 календарних днів з дати отримання відшкодування, зазначеного у п. 4.1. цього рішення, забезпечити відселення мешканців гуртожитку та знести будівлю гуртожитку на вул. Електриків, 31 у місті Києві;

- списати з балансу в установленому порядку будівлю житлового будинку гуртожитку на вул. Електриків, 31 у м. Києві після виконання підпункту 4.2. цього рішення.

3.3. 07.03.2014 між позивачем та відповідачем було укладено договір №07/03-2014 щодо врегулювання майнових питань та порядку відшкодування збитків за знесення у зв`язку із суспільними потребами, пов`язаними з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві, будівлі гуртожитку, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 31 (далі - договір), за умовами якого з метою забезпечення суспільних потреб міста Києва - будівництва мостового переходу через річку Дніпро у місті Києві та в порядку, визначеному цим договором, сторони домовилися врегулювати свої відносини, пов`язані з відшкодуванням збитків Заводу від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - будівлю гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 31, загальною площею 3385,9 кв.м., який підлягає знесенню в зв`язку з будівництвом Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві на наступних умовах:

- Завод зобов`язується за рахунок коштів, які будуть сплачені як відшкодування збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - гуртожиток, відселити мешканців гуртожитку, забезпечивши житлом з дотримання вимог Житлового кодексу України (5464-10) ;

- Завод зобов`язується після відселення мешканців з гуртожитку знести гуртожиток та списати його з балансу в установленому порядку за власні кошти відповідно до Рішення Київської міської ради від 12.07.2007 №1153/1814.

3.4. Згідно з п. 1.2. договору, загальний розмір збитків становить 131402240 грн без ПДВ. Цей розмір збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна визначений Актом комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам №48 від 20.02.2013, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 11.04.2013 №523.

3.5. У розділі 2 договору сторони погодили, що Дирекція зобов`язана сплатити Заводу грошові кошти в сумі 131 402 240 грн без ПДВ як відшкодування збитків протягом строку дії Акту комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам №48 від 20.02.2013, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 11.04.2013 №523, за умови наявності бюджетного фінансування відповідного призначення.

3.6. Відповідно до п.п.4.2.2.-4.2.6. договору Завод зобов`язаний:

- протягом 60 календарних днів з моменту отримання грошових коштів, в обсязі визначеному п. 2.1. договору, відселити мешканців гуртожитку, забезпечивши їх житлом з дотриманням вимог Житлового кодексу України (5464-10) та надати Дирекції копії документів, вірність яких засвідчено нотаріусом, що підтверджують право власності відселених мешканців гуртожитку на 158 квартир;

- кількість квартир станом на 31.12.2012, які необхідні для розселення всіх мешканців гуртожитку становить 158, що визначено Звітом "Про оцінку майна - вартості компенсації, яка має бути виплачена ПАТ "Завод "Ленінська Кузня" в зв`язку із знесенням будівлі гуртожитку по вул. Електриків, 31 в м. Києві, що належить Товариству на праві власності", виконаний Державним підприємством "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" із залученням орендного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (ОП НДІБВ), який діє на підставі Статуту та Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності ОП НДІБВ №12173, виданого Фондом державного майна України від 08.07.2011;

- протягом 60 календарних днів з дати отримання грошових коштів, в обсязі визначеному п.2.1. договору та після повного відселення всіх мешканців гуртожитку надати Дирекції документи, визначені чинним законодавством України, які підтверджують зняття всіх мешканців гуртожитку з реєстрації за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 31;

- до моменту демонтажу (знесення) відключити гуртожиток від інженерних мереж, про що надати Дирекції відповідні підтверджуючі документи;

- протягом 90 календарних днів з дати отримання грошових коштів, в обсязі визначеному п.2.1 договору, організувати та здійснити демонтаж (знести) гуртожиток в повному обсязі, а також забезпечити вивезення будівельного сміття, конструкцій та інших відходів, що з`являться після демонтажу будівлі, з території будівництва та утилізувати їх в установленому порядку у відповідних організаціях за власні кошти;

- після виконання п.п.4.2.5 договору протягом 30 календарних днів списати з балансу в установленому порядку гуртожиток та надати Дирекції відповідні підтверджуючі документи, що засвідчують факт списання.

3.7. До розділу 4 договору сторони неодноразово вносили зміни шляхом підписання відповідних Додаткових угод. Так, зокрема, відповідно до Додаткової угоди № 19 від 20.11.2020, строк дії договору та строки виконання зобов`язань, визначених у п.п.4.2.2-4.2.7 договору продовжено до 31.12.2021.

3.8. 07.03.2014 на виконання умов договору позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в розмірі 131402240 грн відповідно до платіжного доручення №14, призначення платежу: комп. від. втр. права нерх. майн (ПМП) №Розп. КМД №523 в_д 11.04.13 дог №07/03-2014, 07.03.14 акт №48 в_д 20.02.13р №без ПДВ№.

3.9. Заявлена до стягнення сума коштів у розмірі 21346176,07 грн є різницею між вартістю витрат, пов`язаних з відселенням мешканців гуртожитку, визначеної в Звіті про оцінку майна та фактичними витратами, пов`язаними з відселенням мешканців гуртожитку складає. Позивач вважає, що вказана різниця має бути повернута відповідно до п.4.2.9 договору, а відповідач утримує вказані грошові кошти без належної правової підстави.

4. Стислий зміст касаційної скарги

4.1. КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

5. Узагальнені доводи касаційної скарги

5.1. Розглядаючи дану справу та встановивши, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин сторін, суди повинні були визначити відповідну правову норму та, застосувавши її, вирішити спір. Відповідний правовий висновок (jura novit curia - суд знає закони) викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

5.2. Підставою виникнення спірних правовідносин є поєднання незалежних від волі сторін договору обставин, які полягають у майбутньому знесенні будинку, необхідності компенсації вартості придбання житла для мешканців будинку (публічно-правовий аспект правовідносин, на які не можуть вплинути сторони) та обставин безпідставного утримання у своєму володінні відповідачем грошових коштів, які були ним отримані як компенсаціям витрат на придбання житла для розселення громадян, однак не були використанні для цього. При цьому отримання таких коштів не є господарською діяльністю та не може вважатися результатом господарської діяльності. Грошові кошти не дарувалися відповідачу і він не отримував зустрічного зобов`язання. Зобов`язання відповідача виникало в інтересах фізичних осіб з метою реалізації гарантованого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права на житло. Практика та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутні.

6. Касаційне провадження

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2023 - 15:15, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

6.2. Відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

6.3. В судове засідання 10.10.2023 з`явилися лише представники позивача. Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини нез`явлення Суд не повідомив.

6.4. Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2023 розгляд справи було відкладено на 07.11.2023 - 15:00.

6.5. В судовому засіданні 07.11.2023 представники позивача підтримали касаційну скаргу з викладених у ній підстав та просили Суд скаргу задовольнити.

6.6. Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини нез`явлення Суд не повідомив.

6.7. До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 07.11.2023.

6.8. Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, який не забезпечив явку свого представника.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. У цій справі розглядаються позовні вимоги КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" про стягнення з ПАТ "Завод "Кузня на Рибальському" коштів у загальному розмірі 21346176,07 грн відповідно до статті 1212 ЦК України як таких, що безпідставно утримані відповідачем.

7.2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, зазначивши про те, що до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, оскільки кошти були перераховані позивачем на виконання укладеного з відповідачем договору, тобто за наявності відповідної правової підстави. Обставин, за наявності яких можна було б вважати згаданий договір нікчемним або неукладеним, судами не встановлено, як і обставин визнання цього договору недійсним.

7.3. За змістом наведеного у касаційній скарзі обґрунтування, позивач заперечує висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові з тих підстав, що суди мали застосувати до спірних правовідносин відповідну правову норму, а не лише обмежитися констатацією того, що стаття 1212 ЦК України, на яку міститься посилання у позові, не підлягає застосуванню. Також позивач посилається на відсутність судової практики і висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

7.4. Надаючи оцінку доводам скаржника, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

7.5. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

7.6. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

7.7. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

7.8. Положення глави 83 ЦК України (435-15) "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

7.9. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

7.10. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

7.11. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

7.12. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.11.2003 №2165 відновлено у 2003 році підготовчі роботи на трасі будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві та серед іншого доручено позивачеві виконувати функції замовника з виконання підготовчих робіт вищезгаданого будівництва;

- 12.07.2007 Київська міська рада прийняла рішення №1153/1814 "Про заходи, спрямовані на забезпечення будівництва Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві", згідно з яким відповідачу, як балансоутримувачу гуртожитку на вулиці Електриків, 31 (пункт 4 рішення), доручалося відселити мешканців з гуртожитку, знести будівлю та у встановленому порядку списати її з балансу;

- 07.03.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір № 07/03-2014, в якому з метою забезпечення суспільних потреб міста Києва - будівництва Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві сторони домовилися врегулювати свої відносини з відшкодування збитків відповідача від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - будівлю гуртожитку у м. Київ по вул. Електриків, 31, загальною площею 3385,9 кв. м., який підлягає знесенню. Зокрема, відповідач зобов`язався за рахунок коштів, які будуть сплачені як відшкодування збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - гуртожиток, відселити мешканців гуртожитку, забезпечивши житлом з дотримання вимог Житлового кодексу України (5464-10) , після чого знести гуртожиток та списати його з балансу за власні кошти. Позивач зобов`язався сплатити відповідачеві грошові кошти в сумі 131402240 грн без ПДВ як відшкодування збитків, розмір яких визначений Актом комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам №48 від 20.02.2013, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 11.04.2013 №523;

- відшкодування збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна, який мав бути сплачений позивачем за умовами укладеного з відповідачем договору у загальному розмірі 131402240 грн без ПДВ складається з: 101439400 грн без ПДВ - вартості витрат, пов`язаних з відселенням мешканців гуртожитку; 2350440 грн без ПДВ - вартості витрат, пов`язаних з демонтажем будівлі гуртожитку та утилізацією відходів; 27612400 грн без ПДВ - вартості збитків від втрати прав на об`єкт нерухомого майна - гуртожиток;

- сторонами неодноразово вносилися зміни до договору шляхом підписання відповідних Додаткових угод, зокрема щодо строку дії договору та строків виконання зобов`язань відповідача. Так, додатковою угодою №19 від 20.11.2020 вказані строки продовжено до 31.12.2021;

- на виконання умов договору позивачем перераховано відповідачеві 131402240 грн відповідно до платіжного доручення від 07.03.2014 №14;

- позивач доводить, що заявлена до стягнення сума коштів становить різницю між вартістю витрат, пов`язаних з відселенням мешканців гуртожитку, визначену в Звіті про оцінку майна, та фактичними витратами відповідача, пов`язаними з відселенням мешканців гуртожитку, і ця різниця бути повернута відповідно до п.4.2.9 укладеного між сторонами договору, оскільки відповідач утримує вказані грошові кошти без належної правової підстави.

7.13. Зважаючи на те, що позивач перерахував кошти відповідачеві в обсязі та на умовах, визначених в укладеному між сторонами договорі від 07.03.2014 №07/03-2014, доказів визнання якого недійсним не надано, а підстав вважати, що вказаний договір є нікчемним чи неукладеним судами попередніх інстанцій не встановлено, колегія суддів вважає правильним висновок, викладений в оскаржуваних судових рішеннях, про те, що у даному конкретному випадку до правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми статті 1212 ЦК України, оскільки кошти сплачені за наявності відповідної правової підстави - договору від 07.03.2014 №07/03-2014.

7.14. Посилання позивача в обґрунтування підстав повернення спірної суми коштів на пункт 4.2.9 укладеного між сторонами договору правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки умовами зазначеного пункту договору передбачено повернення відповідачем всієї перерахованої позивачем суми, а не якоїсь частини коштів, у разі невиконання ПАТ "Завод "Ленінська Кузня" зобов`язань, регламентованих п.п.4.2.2-4.2.7 п.4.2 договору. Натомість порядку (умов) відшкодування різниці між загальною сумою сплачених коштів та сумою фактичних витрат за результатами виконання умов договору, якщо така різниця виникне, в договорі не визначено.

7.15. Скаржник у касаційній скарзі, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України (пункт 5.1 цієї постанови), послався на неврахування судами постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, у якій Суд висловив наступну правову позицію: "суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

7.16. Колегія суддів бере до уваги, що предметом позову вважається певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини.

7.17. Згідно із частиною першою статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

7.18. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої вищезгаданої статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

7.19. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

7.20. Так, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц [провадження №14-473цс18]).

7.21. У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 [провадження №12-15гс19]).

7.22. Разом з тим, суд не має права самостійно змінювати предмет і підстави позову, адже це могло б свідчити про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності (подібний висновок викладений Верховний Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №922/2507/18).

7.23. Відтак, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а не змінювати підстави позову.

7.24. У справі, що переглядається, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 21346176,07 грн коштів, які згідно з умовами укладеного між сторонами договору входять до складу витрат, пов`язаних з відселенням мешканців гуртожитку по вул. Електриків, 31 у м. Києві, що належить відповідачу, але використання спірної суми коштів відповідачем не підтверджено документально. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги відсутністю правових підстав для утримання відповідачем вказаних коштів та необхідністю їх повернення позивачеві для перерахування до бюджету міста Києва.

7.25. Розглядаючи позов у даній справі, суди попередніх інстанцій встановили, що перерахування позивачем на користь відповідача коштів у загальному розмірі 131402240 грн (у складі яких заявлена до стягнення сума) було здійснено на виконання укладеного між сторонами договору від 07.03.2014 №07/03-2014 та з урахуванням його істотних умов. Правова природа і доведення обґрунтованості позовних вимог про стягнення коштів, які по суті є різницею між загальною сумою передбачених договором і сплачених позивачем на користь відповідача коштів та фактичними витратами відповідача в ході виконання умов такого договору з підстав відсутності документального підтвердження використання всієї сплаченої суми коштів є відмінним від кондикційних правовідносин, тому у даному випадку доводи скаржника про необхідність суду самостійно визначити кваліфікацію спірних правовідносин є безпідставними, оскільки суд може самостійно здійснювати кваліфікацію спірних правовідносин, але при цьому не може змінювати підстави позову.

7.26. Посилання позивача в касаційній скарзі та додаткових поясненнях на необхідність врахування висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 36.1 постанови від 25.08.2022 у справі №903/357/21, відхиляється колегією суддів з підстав неподібності правовідносин у названій справі та справі №910/2376/22, що підтверджується наступним.

7.27. Так, за змістом встановлених у справі №903/357/21 обставин, заявлені позивачем вимоги про стягнення відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутих коштів з урахуванням сум 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на тому, що відповідачем безпідставно утримуються сплачені позивачем кошти за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на підставі рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 та №854-1 від 18.12.2018 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", оскільки такі рішення були скасовані в судовому порядку.

7.28. Натомість у справі, що переглядається судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин оскарження або визнання недійсним укладеного між сторонами договору, на виконання якого були перераховані грошові кошти, що включають в себе і заявлену до стягнення суму.

7.29. Тобто висновки Верховного Суду у справі №903/357/21 стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними із правовідносинами у справі, що переглядається. До того ж, навівши фрагмент тексту з вищезгаданої постанови у справі №903/357/21, скаржник виокремив висновки Верховного Суду з судового рішення, не врахувавши правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у названій справі доказів та встановлених фактичних обставин.

7.30. Водночас, відмова у позові в цій справі не перешкоджає позивачеві у реалізації права на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом (заявою) із зазначенням інших, ані ж у даній справі, підстав для стягнення спірної суми коштів.

7.31. Відносно визначеної скаржником такої підстави для касаційного оскарження ухвалених у цій справі рішень судів попередніх інстанцій, як відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

7.32. За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.33. Однак за змістом касаційної скарги вбачається, що скаржник не навів відповідну норму (норми) права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та практику застосування якої (яких) необхідно сформувати.

7.34. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин, які на переконання скаржника не були встановлені, та переоцінки наявних у справі доказів всупереч тому, що відповідну оцінку їм вже було надано судами першої та апеляційної інстанції, що виходить за встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справ судом касаційної інстанції.

7.35. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.36. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного.

7.37. З урахуванням вище викладеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних позивачем судових рішень у цій справі, оскільки аргументи касаційної скарги не доводять порушення або неправильне застосування під час розгляду справи норм матеріального чи процесуального права.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.2. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.