911/1317/21 Про визнання інформації недостовірною, заборону та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - 07.11.2023 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії "Google LLC" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гугл", в якому просило: 1) визнати недостовірною та такою, шо порушує право на недоторканість ділової репутації Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", всю інформацію, яка міститься у відеоглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу "YouTube" (https://www.youtube.com) за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_9 ("ІНФОРМАЦІЯ_10") від 27.04.2020; ІНФОРМАЦІЯ_4 ("ІНФОРМАЦІЯ_3") від 06.05.2020; ІНФОРМАЦІЯ_11 ("ІНФОРМАЦІЯ_12") від 20.05.2020; ІНФОРМАЦІЯ_8 ("ІНФОРМАЦІЯ_7") від 21.05.2020; 2) заборонити Компанії "Google LLC" будь-яким чином та в будь-який спосіб поширювати визнану недостовірну інформацію стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яка міститься у відеооглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу https://www.youtube.com за вищевказаними посиланнями; 3) заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гугл" будь-яким чином та в будь-який спосіб поширювати визнану недостовірну інформацію стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яка міститься у відеооглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу https://www.youtube.com за вищевказаними посиланнями; 4) зобов`язати Компанію "Google LLC" не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду, вилучити (видалити) з публічного доступу визнану недостовірну інформацію стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яка міститься у відеооглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу https://www.youtube.com за вищевказаними посиланнями; 5) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду, вилучити (видалити) з публічного доступу визнану недостовірну інформацію стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яка міститься у відеооглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу https://www.youtube.com за вищевказаними посиланнями; 6) стягнути з Компанії "Google LLC" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гугл" моральну шкоду у сумі 150 000,00 грн за поширення недостовірної інформації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яка міститься у відеооглядах, що опубліковані та поширені на відеохостингу https://www.youtube.com за вищевказаними посиланнями.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.04.2020, 06.05.2020, 20.05.2020, 21.05.2020 на онлайн платформі відеохостингу "YouTube" користувачем зазначеного відеохостингу ОСОБА_1 на каналі "ОСОБА_1" була поширена негативна та недостовірна інформація щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" та його проекту "Система Bitbon" в чотирьох відеозаписах, і опублікована інформація завдає шкоди діловій репутації позивача та порушує його немайнові інтереси.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

В мережі інтернет на онлайн-платформі "YouTube" користувачем відеохостингу ОСОБА_1 були розміщені наступні відеозаписи: 1) 27.04.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_1" (ІНФОРМАЦІЯ_2); 2) 06.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_3" (ІНФОРМАЦІЯ_4); 3) 20.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6); 4) 21.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_7" (ІНФОРМАЦІЯ_8).

Кожен із зазначених відеозаписів має більше 2 000 переглядів, що сторонами не заперечувалось.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімкорд" є юридичною особою, зареєстрованою в Україні (місцезнаходження: 61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша,18, ідентифікаційний код 37657823).

12 грудня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімкорд" зареєстровано у Державній службі інтелектуальної власності України зображення знаку "Bitbon", а 12.02.2018 зареєстровано зображення знаку "Bitbon System", про що позивачу, як власнику, були видані відповідні свідоцтва № 220286 та № 238013.

Зі змісту спірних відеосюжетів вбачається, що автор цих сюжетів зазначав у них інформацію про компанії "Вitbon", "Симкорд", подавав зображення "Сертификата системы менеджмента качества 9001 образца 2015 года", торгівельного знаку "Вitbon System".

Викладена у відеосюжетах 27.04.2020, 06.05.2020, 20.05.2020, 21.05.2020 інформація про БИТБОН/Bitbon/симкорд не містить фактичних тверджень/даних, а є вираженням суб`єктивної думки автора цих відеозаписів та містить власний аналіз діяльності "компанії сімкорд/бітбон". Зокрема, автор відооглядів надав свою оцінку проєктам позивача, механізму його роботи в сферах блокчейну та криптовалют, виказує своє суб`єктивне ставлення до діяльності позивача із застосуванням критичних висловлювань та алегорій таких, як: "финансовая пирамида", "простое мошенничество", "зазывалы проекта", "запудрить мозги", "компания-сказка, которой нужно доверять и нести деньги", "вишенкой на торте есть знаменитый сертификат", "компания выписала себе самостоятельно грамоту". Вказані вислови є власними інструментами подачі інформаційного матеріалу автором з використанням оціночних суджень.

Висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, виготовлений експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр" Фраймович Л. В. від 06.10.2020 № 14968, у порушення статті 98 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4.12 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін`юсту № 53/5 від 08.10.1998 (z0705-98) , не містить відомостей: щодо підстави проведення експертизи; адреси (місця) проведення експертизи; свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта з відповідного напрямку експертизи; стажу роботи, вченого звання, посади експерта.

У вказаному висновку досліджувались лише окремі речення та слова, у яких згадувалось про "битбон" та "симкорд", проте, у вказаному висновку експерт не визначив, які саме фрагменти спірних відеозаписів були викладені у формі фактичних тверджень. Саме лише зазначення експертом про те, що інформація у відеозаписах має негативний або дискредитуючий характер, не свідчить, що така інформація є недостовірною.

Зазначений висновок не є належним та вірогідним доказом на підтвердження стверджуваних позивачем обставин у даній справі.

Компанія "Google LLC" є постачальником послуг хостингової онлайн-платформи "YouTube", у тому числі, для користувачів в Україні, за адресою веб-сайту www.youtube.com. Сервіс "YouTube" в основному полягає в наданні онлайн-платформи, на якій кожен користувач інтернету може ділитися своїм контентом з іншими користувачами та додавати коментарі до (власного чи чужого) поширеного контенту безкоштовно та з будь-якого місця.

Умови користування платформою "YouTube" (https://www.youtube.eom/t/terms) (надалі - Умови користування) передбачають що:

- власники каналів "YouTube" можуть завантажувати контент у сервіс. Власники каналу несуть юридичну відповідальність за надісланий у сервіс контент" (підрозділ "Завантаження контенту"). За контент несе відповідальність особа чи організація, яка завантажила його в сервіс (підрозділ "Контент сервісу");

- у межах, встановлених чинним законодавством, "YouTube" і партнери не несуть відповідальність за: збитки, які не було завдано в результаті порушення положень цієї угоди з боку "YouTube" чи партнерів; будь-які збитки або шкоду, які на час укладання цієї угоди між власником каналу та "YouTube" не були обґрунтовано передбачуваним наслідком порушення положень цієї Угоди з боку "YouTube" чи партнерів; контент, надісланий будь-яким користувачем, а також містить наклепницьку, образливу чи протизаконну поведінку будь-якого користувача" (підрозділ "Обмеження відповідальності").

Відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16.02.2021 № 7991 представництва Компаній "Google LLC" та "Google International LLC" в Міністерстві не зареєстровані.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" є окремою юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України та не є представництвом американської Компанії "Google LLC" в Україні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" не є постачальником послуг сервісу "YouTube" або власником даного веб-сайту (https://www.youtube.com), не впливає на розміщення чи видалення інформації з платформи "YouTube" та не несе відповідальності за її зміст.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 911/1317/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

- фактично у спірних відеосюжетах застосовуються вислови та певні перебільшення внаслідок самостійної вільної інтерпретації автором цих сюжетів діяльності та проектів позивача, однак, такі висловлювання не виходять за межі оціночного судження, які б вимагали спростування;

- подані висловлювання та інформація користувача каналу "ОСОБА_1" у вказаних сюжетах не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, щодо таких суджень відсутня можливість здійснити перевірку на предмет їх відповідності дійсності;

- висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, виготовлений експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр" Фраймович Л. В. № 14968 від 06.10.2020, не є належним та вірогідним доказом на підтвердження стверджуваних позивачем обставин у даній справі;

- позивачем не наведено фактів та не подано доказів того, яким чином зміст поширеної на платформі "YouTube" інформації у спірних відеосюжетах від 27.04.2020, від 06.05.2020, від 20.05.2020, від 21.05.2020 вплинув на його ділову репутацію та які фактичні (підтверджені відповідними доказами) наслідки для ділової репутації позивача спричинила викладена у сюжетах інформація;

- позивачем не наведено обставин того, в чому полягає завдана йому шкода та не наведено жодних доказів настання такої шкоди;

- позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено порушення його особистих немайнових прав, свободи чи інтересу, внаслідок поширення спірної інформації;

- Компанія "Google LLC", будучи постачальником послуг хостингу проміжного характеру, не несе відповідальність за зміст спірних відеозаписів, поширених автором каналу "ОСОБА_1" на платформі "YouTube";

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" є окремою юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України та не є представництвом американської Компанії "Google LLC"в Україні, а також Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" не є постачальником послуг відеохостингу "YouTube" або власником даного веб-сайту (https://www.youtube.com), не впливає на розміщення чи видалення інформації з платформи "YouTube" та не несе відповідальності за її зміст.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суди попередніх інстанцій невірно застосували статті 32, 34, 62, 68 Конституції України, статті 94, 201, 275, 276, 277, 299, 302 Цивільного кодексу України, статтю 34 Господарського кодексу України, статті 2, 5, 30 Закону України "Про інформацію", не врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.02.2018 у справі № 522/14156/14, від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, від 20.03.2019 у справі № 758/14324/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17, від 31.10.2019 у справі № 760/20787/18, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 18.06.2020 у справі № 522/18103/14-ц, від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 9 Закону України "Про електронну комерцію" до існуючих спірних правовідносин у даній справі та в цілому можливості застосування положень такого закону у подібних правовідносинах;

- в ухваленні оскаржуваного судового рішення (суду першої інстанції) брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України);

- суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив (проігнорував) клопотання про витребування доказів (пункти 1, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу позивача, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому за змістом статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).

Статтею 277 Цивільного кодексу України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, на які посилається скаржник, зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Таким чином, при розгляді справ зазначеної категорії першочергово позивачу слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.

Суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Тому суди при розгляді справ мають виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Відповідно до частини 1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з частиною 2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У частинах 1, 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, і позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін та інших учасників справи.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20 наведено такі висновки: "Згідно зі змістом статей 48, 162 Господарського процесуального кодексу України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.".

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 904/6902/20, відповідно до якої: "Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.".

Як зазначалось вище, вважаючи, що на онлайн платформі відеохостингу "YouTube" була поширена негативна та недостовірна інформація щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" та його проекту "Система Bitbon", і опублікована інформація завдає шкоди діловій репутації позивача та порушує його немайнові інтереси, останнє звернулось з даним позовом, визначивши Компанію "Google LLC" (Wilmington, New Castle, USA) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Гугл" в якості відповідачів. Тобто, пред`явивши позовні вимоги саме до зазначених осіб.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в мережі інтернет на онлайн-платформі "YouTube" користувачем відеохостингу ОСОБА_1 були розміщені наступні відеозаписи: 1) 27.04.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_1" (ІНФОРМАЦІЯ_2); 2) 06.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_3" (ІНФОРМАЦІЯ_4); 3) 20.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6); 4) 21.05.2020 - "ІНФОРМАЦІЯ_7" (ІНФОРМАЦІЯ_8). Кожен із зазначених відеозаписів має більше 2 000 переглядів, що сторонами не заперечувалось.

Також судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту спірних відеосюжетів, розміщених 27.04.2020, 06.05.2020, 20.05.2020, 21.05.2020, вбачається, що автор цих сюжетів зазначав у них інформацію про компанії "Вitbon", "Симкорд", подавав зображення "Сертификата системы менеджмента качества 9001 образца 2015 года", торгівельного знаку "Вitbon System".

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що інформацію, наведену у зазначених відеосюжетах можна ідентифікувати з діяльністю позивача та визначити її такою, що стосувалась саме Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД".

У той же час, із матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень вбачається, що автор поширеної інформації, викладеної у відеосюжетах 27.04.2020, 06.05.2020, 20.05.2020, 21.05.2020 про "БИТБОН/Bitbon/симкорд" онлайн-платформі "YouTube", відомий, яким є ОСОБА_1 . Про вказані обставини зазначає і сам позивач у позові, надаючи докази його електронної переписки із вказаною особою.

При цьому, Суд також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 713/1710/19 наведено такі висновки: "Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб - сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб - сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

Отже, автором публікацій і дописів на персональній веб-сторінці у соціальній мережі Facebook є власник веб-сторінки, який незалежно від власника веб-сайту розміщує інформацію на веб-сторінці та управляє нею. Власник соціальної мережі Facebook не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником веб - сайту, недостовірність якої доводить позивач.

З огляду на викладене та правове регулювання спростування поширеної інформації, захисту гідності та ділової репутації, викладеної в мережі Інтернет, питання залучення до участі у справі власника веб-сайту залежить від того, чи відомий автор поширеної інформації, якщо автор невідомий або неможливо встановити його особу, а також коли інформація є анонімою і доступ до веб-сайта вільним, то належним відповідачем є власник веб-сайта.".

Суд зазначає, що подібні відносини щодо власника веб-сайта та власника веб-сторінки існують у даній справі щодо поширення інформації через хостингову онлайн-платформу "YouTube".

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Компанія "Google LLC" є постачальником послуг хостингової онлайн-платформи "YouTube", у тому числі, для користувачів в Україні, за адресою веб-сайту www.youtube.com. Сервіс "YouTube" в основному полягає в наданні онлайн-платформи, на якій кожен користувач мережі інтернет може ділитися своїм контентом з іншими користувачами та додавати коментарі до (власного чи чужого) поширеного контенту безкоштовно та з будь-якого місця.

За Умовами користування Сервіс ("YouTube") надає змогу знаходити, переглядати та надсилати відео й інший контент, є своєрідним форумом, де можна спілкуватися, ділитися інформацією, а також слугує платформою для поширення оригінального контенту як відомих, так і невідомих рекламодавців і творців.

Контент Сервісу ("YouTube") охоплює відео, аудіо (як-от музику й інші звукові записи), графіку, фотографії, текст (зокрема, коментарі та сценарії), фірмове оформлення (включно з комерційними найменуваннями, торговельними марками, знаками обслуговування й логотипами), інтерактивні функції, програмне забезпечення, показники й інші матеріали, надані власниками каналів, "YouTube" чи третьою особою (далі - разом "Контент"). Контент може бути розміщено в Сервісі ("YouTube") та розповсюджено власниками каналів, а "YouTube" надає послуги з розміщення такого Контенту.

Без облікового запису Google Сервісом ("YouTube") можна користуватись частково, зокрема, переглядати й шукати Контент. Однак обліковий запис Google потрібен, щоб користуватися певними функціями: ставити відео оцінки "подобається", підписуватися на канали, створювати власний канал тощо.

Створивши канал "YouTube", власники каналів отримують доступ до додаткових функцій і переваг, як-от завантаження відео, коментування та створення списків відтворення.

Власники каналів "YouTube" можуть завантажувати Контент у Сервіс ("YouTube").

Таким чином, автором публікацій і дописів на персональній веб-сторінці Сервісу ("YouTube") є власник такої веб-сторінки, який незалежно від власника веб-сайту (Сервісу ("YouTube") розміщує інформацію на веб-сторінці та управляє нею. Власник Сервісу ("YouTube") не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником веб-сторінки, недостовірність якої доводить позивач.

Крім того, слід зазначити, що зважаючи на вимоги, заявлені позивачем у даній справі, першочерговим предметом дослідження/доказування у даній справі є інформація, яка поширена саме шляхом розміщення на відповідній веб-сторінці користувача Сервісу ("YouTube").

Водночас позивачем під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не було доведено того, що саме відповідачами було розміщено інформацію на відповідній веб-сторінці користувача Сервісу ("YouTube"), та відповідна веб-сторінка належить відповідачам.

Навпаки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідна веб-сторінка належить ОСОБА_1, який є автором поширеної спірної інформації, та який незалежно від власника веб-сайту (Сервісу ("YouTube") розміщує інформацію на такій веб-сторінці та управляє нею.

При цьому, у визначений процесуальний спосіб, позивач не використав свого права щодо залучення у справі співвідповідача або ж заміни належного відповідача.

За таких підстав, ураховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, Суд вважає, що відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації, з мотивів необґрунтованості, оцінивши поширену інформацію на предмет достовірності і зробивши відповідні висновки, є безпідставною, а у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити, з огляду на те, що позов у даному випадку пред`явлено до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки позовні вимоги щодо заборони відповідачам будь-яким чином та спосіб поширювати інформацію, що міститься у спірних відеооглядах на Сервісі ("YouTube"), зобов`язання відповідачів її вилучити (видалити), та стягнення моральної шкоди, є такими, задоволення яких залежить від вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації, у задоволенні якої суди правомірно відмовили, відповідні вимоги також не підлягають задоволенню, про що обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також Суд зауважує, що зважаючи на конкретні обставини у даній справі № 911/1317/21, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц.

Зважаючи на викладене у даній постанові, а саме те, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пред`явленням даного позову до неналежних відповідачів, і те, що у даному випадку оцінка поширеної інформації на предмет її достовірності не повинна була досліджуватись, Суд не вбачає за необхідне надавати оцінку щодо врахування/не врахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах від 14.02.2018 у справі № 522/14156/14, від 20.03.2019 у справі № 758/14324/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17, від 31.10.2019 у справі № 760/20787/18, від 18.06.2020 у справі № 522/18103/14-ц, від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19, оскільки у цих постановах фактично розкривається зміст понять "фактичне твердження", "оціночне судження" та вирішується питання щодо характеру поширеної інформації у кожній з цих справ (з урахуванням конкретних обставин справи, змісту та характеру поданої інформації), а саме чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, враховуючи, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пред`явленням даного позову до неналежних відповідачів, і те, що у даному випадку оцінка відповідальності відповідачів за зміст інформації, що міститься у спірних відеооглядах на Сервісі ("YouTube") теж не повинна була досліджуватись, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо питання у застосуванні статті 9 Закону України "Про електронну комерцію" до спірних правовідносин (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції позовну заяву двічі поспіль було залишено без руху, про що свідчать ухвали від 16.08.2021 та 15.09.2021 у даній справі, Суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у даній справі позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" було повернуто заявнику без розгляду з підстав порушення останнім вимог пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у даній справі ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 скасовано, а справу передано до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду, судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" з додатками, який було ним подано до суду 05.05.2021, а у подальшому повернуті заявнику судом.

У зв`язку з тим, що у матеріалах справи № 911/1317/21 відсутня будь-яка позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД", яку суду необхідно перевірити на дотримання вимог статей 162- 164 Господарського процесуального кодексу України (суд позбавлений можливості прийняти позов до розгляду та відкрити провадження усправі), судом першої інстанції була постановлена ухвала від 16.08.2021 про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, після надходження до суду першої інстанції позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМКОРД" судом було перевірено дотримання позивачем вимог статей 162- 164 Господарського процесуального кодексу України, та як наслідок, залишено таку позовну заяву без руху, оскільки встановлено наявність відповідних недоліків.

Такі процесуальні дії суду першої інстанції були зумовлені вказаними обставинами та не свідчать, що вони призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні заяв позивача про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції не знайшли свого підтвердження, оскільки були вирішені відповідно до вимог статей 118, 197 Господарського процесуального кодексу України (відсутність технічної можливості у суду та порушенням заявником строку подання відповідних заяв).

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про не проінформованість його щодо процедурного руху справи, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, такі доводи спростовуються матеріалами справи (докази направлення позивачу ухвал про відкладення, про повідомлення, про зупинення/поновлення провадження, листів суду).

Щодо аргументів скаржника щодо порушення судом першої інстанції розумних строків розгляду справи, Суд зазначає таке.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Зважаючи на викладене, та враховуючи складність справи, активну процесуальну поведінку сторін з метою встановлення усіх обставин справи, участь у справі іноземного елемента та необхідність належного його повідомлення про справу, відповідні доводи скаржника Судом відхиляються.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції поклав тягар перекладу процесуальних документів на позивача відхиляються, з огляду на те, що витрати з перекладу документів на стадії судового розгляду повинна нести заінтересована сторона (у даному випадку позивач).

Щодо доводів скаржника про проведення судом першої інстанції судового засідання 14.02.2023, на якому ухвалено рішення по суті, без участі позивача, Суд зазначає таке.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 та від 06.02.2023 у даній справі, які направлені позивачу, повідомлялось останнього про призначення судового засідання на 14.02.2023 о 14:00 та про задоволення заяви позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Отже, позивач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, протокол судового засіданні від 14.02.2023 у даній справі містить відомості про те, що представник позивача в судове засідання не прибув, запрошення для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду не прийняв, до відеоконференції не приєднався.

Суд зауважує про можливість затримки початку судового засідання на певний час, у такому випадку особа, яка бажає взяти участь у такому засіданні повинна з`явитись на призначений час і очікувати своєї черги у списку (з урахуванням часу, витраченого на розгляд раніше за часом призначених справ). З огляду на наведене Суд відхиляє відповідні доводи скаржника про те, що судове засідання розпочалось не у призначений час і тому представник позивача не зміг взяти участь у ньому.

Аргументи скаржника про те, що судом першої інстанції не було належним чином закрито підготовче провадження у справі, шляхом постановлення відповідної ухвали є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з частинами 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Із протоколу судового засідання від 20.09.2022 у даній справі вбачається, що постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення даної справи до судового розгляду по суті відбулось не виходячи до нарадчої кімнати, а шляхом занесення до протоколу судового засідання (постановлення протокольної ухвали).

Щодо аргументів скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування доказів, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідне клопотання позивача про витребування доказів було подано до суду після закриття підготовчого засідання, тобто, поза межами визначеного законом процесуального строку, без обґрунтування причин пропуску такого строку та без клопотання про його поновлення, з огляду на що правомірно відмовлено у його задоволенні.

Щодо доводів скаржника про те, що в ухваленні оскаржуваного судового рішення (суду першої інстанції) брав участь суддя, якому було заявлено відвід, Суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2023 позивач подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Головіної К.І., доводи якої зводяться до незгоди з прийнятими суддею процесуальними рішеннями та його процесуальними діями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у даній справі заяву позивача про відвід визнано необґрунтованою та передано таку заяву для визначення судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у цій справі у задоволенні заяви позивача про відвід судді Головіної К.І. було відмовлено у зв`язку з тим, що наведені заявником у заяві про відвід обставини не підтверджують упередженість чи необ`єктивність судді при розгляді справи № 911/1317/21 та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 35 Господарського процесуального кодексу України для його відводу, а зводяться до незгоди з прийнятими суддею процесуальними рішеннями та його процесуальними діями.