910/5699/23 Про стягнення 14 150 768 грн 00 коп., що еквівалентно 386 965,0 доларів США або 363 297,0 євро - 06.11.2023 Прийняття

1.1. 12.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Рекламно-інформаційна агенція "АММ" (далі - Позивач) подало позов про стягнення з держави - російської федерації в особі (представницькі органи): Міністерства юстиції російської федерації (Відповідач-1) та Міністерства оборони російської федерації (Відповідач-2) 14 150 768 грн 00 коп., що еквівалентно 386 965,0 доларів США або 363 297,0 євро, майнової шкоди - збитків у формі упущеної вигоди.

1.2. Позов обґрунтований завданням Позивачу збитків у формі упущеної вигоди на спірну суму незаконною військової агресією російської федерації проти України, внаслідок якої зменшився господарський оборот та прибуток Позивача від його основної діяльності - надання реклами, оскільки зменшився попит на рекламу, надання якої основним видом господарської діяльності Позивача, а правовідносини з надання рекламних послуг за частиною договорів з контрагентами Позивача зупинено.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 09.05.2023 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023) про повернення без розгляду позовної заяви.

2.2. Судові рішення мотивовані неусуненням Позивачем у термін, встановлений судом в ухвалі від 19.04.2023 про залишення позовної заяви без руху, недоліків цієї заяви, зауваживши, що в поданій Позивачем новій редакції позовної заяви (її прохальної частини) відповідачем визначено російську федерацію, яка не може бути стороною в господарському процесі, а Позивач не конкретизував позовних вимог до кожного із зазначених ним в позовній заяві відповідачів.

3. Встановлені судами обставини

3.1. 19.04.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив: залишити без руху позовну заяву і встановити Позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви із зазначенням позовних вимог до кожного із визначених в позовній заяві відповідачів, надавши докази її надіслання відповідачам.

3.2. Ухвалу від 19.04.2023 Позивачу надіслано 21.04.2023 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494289500.

3.3. 24.04.2023 Позивач подав до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Представник Позивача 24.04.2023 ознайомився з матеріалами справи.

3.4. З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494289500 вбачається, що Позивач ухвалу суду від 19.04.2023 отримав 02.05.2022.

3.5. 02.05.2023 Позивач подав до суду клопотання про виправлення недоліків позовної заяви, до якої подав нову редакцію позовної заяви, після усунення недоліків, визначених судом ухвалою від 19.04.2023.

У прохальній частині нової редакції позовної заяви Позивач просить стягнути з російської федерації (представницькі органи: міністерство юстиції російської федерації та міністерство оборони російської федерації) на свою користь майнову шкоду - збитки у формі упущеної вигоди в сумі 14 150 768 грн 00 коп. або 386 965,00 доларів США, або 363 297,00 євро, понесених у зв`язку з незаконною військовою агресією російської федерації проти України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 04.09.2023 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023, а справу направити до місцевого суду для подальшого розгляду цим судом.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 56 ГПК України та статей 1, 2, 167, 170 Цивільного кодексу України, оскільки за нормами цих статей відповідні державні органи, зокрема, іноземної держави, у господарському процесі не є самостійними відповідачами, до яких пред`являються самостійні вимоги, а є представниками відповідної держави, до якої заявлені позовні вимоги.

При цьому скаржник вказав на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; та в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 30.01.2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц та від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Згідно з висновками у вказаних рішеннях у спорах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, відповідачем визначено саме державу російську федерацію, а відповідні спори має розглядати компетентний суд тієї держави, на території якій було завдано шкоду, що відповідає положенням про розгляд спорів про відшкодування шкоди: статтям 1, 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992, статтям 1, 42 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 20.11.1993, статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтям 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 3 ГПК України, статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, пунктам 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року; а також не встановлює заборону на розгляд спору у цій справі відповідним компетентним судом - господарським судом.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків подання неналежно оформленої позовної заяви

6.1. ГПК України (1798-12) визначено вимоги до форми і змісту позовної заяви.

Частина третя статті 162 ГПК України (в її редакції, чинній на дату звернення із позовом у цій справі - 12.04.2023, пункт 1.1) містить вимоги до позовної заяви (що позовна заява повинна містити). зокрема: 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

6.2. Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

6.3. За приписами в частині четвертій статті 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

6.4. За змістом наведених норм, з урахуванням положень частини третьої статті 174 ГПК України, суд, вирішуючи про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття за нею провадження у справі або про повернення її особі, яка звернулась з позовною заявою, має дослідити, зокрема, обставини виконання заявником апеляційної скарги вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги, та передусім встановити, чи виконав заявник апеляційної скарги вимоги цієї ухвали, зокрема встановити той факт, чи надав він документи/докази, вимоги щодо надання яких містила ухвала про залишення апеляційної скарги без руху (докази сплати судового збору, клопотання, інші докази на підтвердження повноважень представника тощо).

У цьому висновку Суд звертається до близьких за змістом висновків, сформульованих Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.10.2021 у справі № 910/7184/20.

6.5. У справі, що розглядається, за висновками судів в оскаржуваних рішеннях, Позивач подав неналежно оформлену позовну заяву, яку місцевий суд відповідно до викладених вище процесуальних норм залишив без руху та надав Позивачу строк для усунення недоліків, шляхом подання суду заяви із зазначенням позовних вимог до кожного із визначених в позовній заяві відповідачів, надавши докази її надіслання відповідачам (пункт 3.1 цієї постанови), тоді як Позивач вказаних недоліків не усунув, оскільки в поданій Позивачем новій редакції позовної заяви (її прохальної частини) Позивач зазначив відповідачем російську федерацію, яка не може бути стороною в господарському процесі, а також не конкретизував позовних вимог до кожного із зазначених ним в позовній заяві відповідачів (пункт 2.2).

Щодо відшкодування шкоди, завданої військовою агресією іноземної держави, та змісту відповідних позовних вимог

6.6. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України:

- право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

- юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.7. Згідно зі статтею 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказового провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) у справах про банкрутові - у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутство (2597-19) цим Кодексом) (частина шоста статті 12 ГПК України).

6.8. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

6.9. За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

6.10. Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

6.11. Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві Суд зазначає про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

6.12. Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

6.13. Суди встановили, що предметом спору за вимогами Позивача є відшкодування шкоди у вигляді збитків у формі упущеної вигоди, завданої Позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією російської федерації проти України (пункти 1.1, 1.2).

6.14. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

6.15. Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України (435-15) .

Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

6.16. За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 201/7038/20 (провадження № 61-16141св20), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

6.17. Суд ураховує також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), сформульований з посиланням на висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), згідно з якими Суд зазначив, що: "відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)".

6.18. Щодо іноземних осіб у господарському судочинстві Суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

6.19. Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

6.20. Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені Позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

У цих висновках Суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).

При цьому Суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.

6.21. У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

6.22. А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, з урахуванням висновків в пункті 6.17 (щодо порядку відшкодування шкоди державою), закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.

При цьому Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

6.23. Касаційний суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, діє в межах повноважень, які визначені статтею 300 ГПК України.

Разом з цим, суд касаційної інстанції наділений достатнім обсягом повноважень щодо перевірки та надання оцінки доказам, наданим на підтвердження вчинення або невчинення учасниками справи процесуальних дій, що є складовою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права і впливає на відповідні висновки Суду.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 12.02.2020 у справі № 925/782/18 (пункт 7.15), від 26.07.2022 у справі № 905/825/21 та від 04.05.2023 у справі № 922/803/22.

6.24. З матеріалів справи вбачається та суди попередній інстанцій встановили, що Позивач, як в первісно поданій позовній заяві заявив вимогу про стягнення з держави - російської федерації в особі (представницькі органи): Міністерства юстиції російської федерації (Відповідач-1) та Міністерства оборони російської федерації (Відповідач-2) спірної суми майнової шкоди - збитків у формі упущеної вигоди, завданих Позивачу незаконною військової агресією російської федерації проти України (пункт 1.1).

В прохальній частині нової редакції позовної заяви, поданої після усунення недоліків, визначених судом ухвалою від 19.04.2023 разом з клопотанням про виправлення недоліків позовної заяви, Позивач заявив вимогу про стягнення з російської федерації (в особі її представницьких органів: міністерства юстиції російської федерації та міністерства оборони російської федерації) майнову шкоду - збитки у формі упущеної вигоди на спірну суму (пункт 3.5).

6.25. Отже, Позивач, звертаючись із позовними вимогами у цій справі про відшкодування шкоди, завданої військової агресією російської федерації, та вказавши відповідні представницькі органи вказаної держави (Міністерство юстиції російської федерації та Міністерство оборони російської федерації), яких Позивач вважає порушником прав у спірних правовідносинах та якими, за ствердженням Позивача, завдано шкоду у спірних правовідносинах, дотримав вимоги норм процесуального права (пункт 2 частини третьої статті 162 ГПК України).

6.26. З огляду на викладене місцевий господарський суд не мав повноважень залишати позовну заяву без руху на підставі статті 174 ГПК України з тих мотивів, що Позивач зазначив відповідачем російську федерацію в особі відповідних представницьких органів, а вимога про стягнення спірної суми шкоди заявлена до російської федерації без викладення змісту позовних вимог до кожного із зазначених Позивачем відповідачів, за умови дотримання позивачем інших вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 ГПК України.

6.27. А тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку в оскаржуваних рішеннях, що російська федерація не може бути стороною (відповідачем) у господарському судочинстві, а відсутність конкретизації Позивачем позовних вимог до кожного із зазначених ним в позовній заяві відповідачів є порушенням вимоги пункту 4 частини третьої статті 162 ГПК України та підставою для повернення без розгляду позовної заяви з підстав неусунення Позивачем у встановлений судом в ухвалі від 19.04.2023 термін недоліків позовної заяви.

6.28. Суд також звертається до частини четвертої статті 11 ГПК України, згідно з якою суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) цим судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Беллет проти Франції" від 04.12.1995).

Суворе тлумачення національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 09.03.2011 у справі "Буланов та Купчик проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

При цьому, надмірний формалізм під час відмови у розгляді заяви скаржника, суттєво обмежує його право на звернення до суду, що є порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.12.2016 у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України").

6.29. Отже, допущені судами процесуальні порушення статей 162, 174 ГПК України призвели до безпідставного повернення місцевим судом позовної заяви та до постановлення цим судом незаконної ухвали у цій справі. Суд апеляційної інстанції не усунув допущених судом першої інстанції помилок при постановленні оскаржуваної ухвали, залишивши її без змін та дійшовши помилкового висновку про наявність у місцевого господарського суду передбачених статтею 174 ГПК України підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з невиконанням Позивачем у встановлений строк вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

6.30. З урахуванням наведеного ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та постанову апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки такий висновок зроблено судом без належної оцінки відповідних обставин справи та з неправильним застосуванням норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваних судових рішень.

6.31. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.