904/3694/22 Про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу - 02.11.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 904/3694/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові ремонти" - не з`явився,

відповідача - приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2023 ( суддя Ліпинський О.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023 (головуючий суддя: Березкіна О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.)

у справі № 904/3694/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові ремонти" (далі -позивач, ТОВ "Промислові ремонти", Товариство)

до приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач, скаржник, ПрАТ "ПІВНГЗК", Комбінат)

про стягнення заборгованості за виконані роботи в сумі 3 005 447,63 грн.

ВСТУП

На розгляд суду поставлено питання обґрунтованості/необґрунтованості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Промислові ремонти" звернулося до суду з позовом до ПрАТ "ПІВНГЗК" про стягнення заборгованості за виконані роботи в сумі 3 005 447,63 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду від 31.12.2021№1220.

У подальшому, 02.02.2023 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 3 351 913,90 грн., з яких: 3 005 447,63 грн. основний борг, 298 756,62 грн. - інфляційні втрати та 47 709,78 грн. - 3% річних.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/3694/22, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023, позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 005 447, 63 грн. основного боргу, 298 756, 62 грн. інфляційних втрат, 47 709, 78 грн. 3% річних, 50 278, 71 грн. витрат зі сплати судового збору. Крім того апеляційним судом здійснено заміну позивача у справі №904/3694/22 його правонаступником.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/3694/22 заяву ТОВ "Промислові ремонти" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ПрАТ "ПІВНГЗК" на користь ТОВ "Промислові ремонти" 50 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023 залишено без змін додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/3694/22.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ "ПІВНГЗК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення господарського Дніпропетровської області від 11.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі №904/3694/22, ухвалити нове рішення суду, яким частково задовольнити вимоги позивача зменшивши заявлений обсяг суми на 90%.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України (1798-12) ), а саме ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 12.01.2022 у справі № 918/548/21 щодо застосування статті 126 ГПК України стосовно критеріїв, з яких має виходити суд при визначенні суми відшкодування. Зазначає про те, що сума стягнута з відповідача на професійну правничу допомогу (50 000 грн.) є безпідставно та штучно завищена позивачем та не відповідає фактичним наданим послугам.

Доводи інших учасників справи

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.10.2023 № 29.2-02/3082 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 904/3694/22 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.

02.11.2023 від представника ПрАТ "ПІВНГЗК" - адвоката Кравчука А.С. надійшла заява, в якій останній просить Суд розглядати касаційну скаргу без його участі.

3.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, предметом касаційного оскарження є додаткове рішення господарського Дніпропетровської області від 11.04.2023 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі №904/3694/22 щодо стягнення 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції (по суті спору), яке залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, жодною зі сторін не оскаржується, у зв`язку з чим в цій частині судові акти не переглядаються Верховним Судом.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у додаткових постановах від 08.02.2022 у справі №915/1473/20, від 25.01.2022 у справі №910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, на які здійснює посилання скаржник у доводах касаційної скарги.

При цьому частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно статті 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів даної справи, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, позивач посилався на те, що ним були понесені витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн. До заяви позивач додав:

-копію договору про надання правової допомоги від 03.01.2020 року № 1526/, укладеного між позивачем та адвокатом Величко В.О.;

-копію додаткової угоди № 3 від 01.06.2022 року до договору про надання правової допомоги від 03.01.2020 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 11.04.2023 (до договору про надання правової допомоги);

- копію детального опису виконаних робіт від 11.04.2023 року;

- копію рахунку на оплату № 3/1526 від 01.06.2022 року.

- копію платіжної інструкції № 289 від 13.04.2023 року на суму 50 000, 00 грн.

- копію свідоцтва про зайняття про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.05.2009 року серія № 2013;

- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ № 1137383 від 03.09.2020.

Частиною першою статі 74 ГПК України (1798-12) установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Водночас межі розгляду справи судом касаційної інстанції згідно статті 300 ГПК України не передбачають перевірки достовірності того чи іншого доказу, надання переваги одних доказів над іншими, оцінки доказів або додаткової їх перевірки, тощо.

Стосовно аргументів скаржника про неможливість викладення ним своєї незгоди з вимогами позивача в заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з причин неповідомлення його судом першої інстанції про дату та час судового засідання, то Суд відхиляє вказані доводи виходячи з наступного.

Так, при перевірці доводів касаційної скарги матеріалами справи Судом встановлено, що позивачем у судовому засіданні 11.04.2023 у присутності представника відповідача до закінчення судових дебатів заявлено про намір відшкодування розміру судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (орієнтовний розмір витрат складає 50 000 грн). Також зазначено, що їх документальне підтвердження буде надано разом з відповідною заявою в порядку, встановленому приписами статей 126 та 129 ГПК України. Так, 14.04.2023 (в межах строків, встановлених частиною восьмою статті 129 ГПК України) позивачем подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та докази в підтвердження розміру таких витрат, що становить 50 000 грн. Отже відповідач був обізнаний про намір позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заявлене ним усне клопотання, включаючи розмір такого відшкодування. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт надіслання позивачем на адресу відповідача (яка вказана у договорі та зазначена самим відповідачем) копії заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також з матеріалів справи вбачається направлення судом першої інстанції ухвали від 12.04.2023 в електронному вигляді на електронну адресу представника ПрАТ "ПІВНГЗК" - адвоката Кравчука А.С., яку сам представник відповідача - адвокат Кравчук А.С. вказував у поданих ним документах та яка є зареєстрованою офіційною електронною адресою адвоката в ЄСІТС.

Відповідно Суд відхиляє доводи скаржника щодо неможливості ним заявити в суді першої інстанції в порядку частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов заснованого на законі висновку про задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правову допомогу, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований, а також відповідає складності справи та розміру заявлених позовних вимог. При цьому апеляційним судом відхилено доводи відповідача про те, що обсяг виконаних робіт є завищеним, оскільки вказане не спростовано відповідачем жодним чином.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що згідно з укладеною додатковою угодою № 3 від 01.06.2022 року до договору про надання правової допомоги від 03.01.2020 року № 1526/, яка була надана позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення, вбачається, що сторонами погоджено фіксовану ціну у розмірі 50 000 грн., яка підлягає сплаті за надану адвокатом правничу допомогу.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

З аналізу статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України (435-15) становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у праві № 910/19160/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Отже, залишаючи в силі додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційним господарським судом було враховано зазначену судову практику, що також виключає порушення останнім (судом) норм процесуального права, а доводи щодо неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування статті 126 ГПК України стосовно критеріїв, з яких має виходити суд при визначенні суми відшкодування, викладених у зазначених відповідачем постановах Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

Під час розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суди здійснили аналіз розміру витрат на правову допомогу на відповідність критеріям співмірності таких витрат із складністю справи, складністю та обсягом наданих послуг, часом витраченим на надання відповідних послуг, критеріям реальності та розумності.

Тобто, суди при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховували такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах, а саме з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх суб`єктивної переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить цим висновкам, на які посилається скаржник, у свою чергу оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх судових інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

Так як скаржник оскаржує додаткове рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, за яке судовий збір не сплачується, то судові витрати в цьому випадку не розподіляються.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі № 904/3694/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова