924/342/21 Про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки - 01.11.2023 Прийняття

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято на порушення вимог законодавства, оскільки земельна ділянка на підставі цього рішення передана іншій особі, в той час, як ця ділянка належить Міністерству оборони України та перебуває у позивача на праві оперативного та бухгалтерського обліку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, у позові відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 910/5210/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 10.10.2019 у справі № 910/10986/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 02.12.2020 у справі № 310/5980/13-ц, від 10.02.2021 у справі № 826/24892/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Також скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що Шепетівській КЕЧ району у 1978 році видано Державний акт серії Б № 041574 про право користування земельною ділянкою № 6 загальною площею 264,7 га, яка розміщена на землях Славутського району Хмельницької області. До акту додано план землекористування з описом суміжних земель.

4.2. Згідно з інформацією Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 19.11.2015 № 303/23/з/ та відповідно до витягу з Директиви Міністра оборони України від 20.01.2005 № Д-322/1/*3 (зі змінами відповідно до Директиви Міністра оборони України № Д-322/1/*20) Шепетівську квартирну-експлуатаційну частину району (м.Шепетівка Хмельницької області) було розформовано та визначено її правонаступником Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький.

4.3. На підставі наказу начальника Славутського гарнізону № 10 від 19.05.2005 було проведено інвентаризацію земель оборони України по Славутському району Хмельницької області, які відповідно до Державного акту закріплені за Шепетівською КЕЧ району в безстрокове і безплатне користування та сформовано результати інвентаризації - акт від 23.05.2005.

4.4. У пункті 3 Акту зазначено, що відповідно до Державного акту на право землекористування Б № 0415574 до військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 (в/ч НОМЕР_2 ) належить земельна ділянка площею 264,6 га, яка використовується за призначенням.

4.5. 30.12.2005 начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління затверджено Загальний акт приймання-передачі військового майна, включаючи військове майно Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м. Хмельницький, відповідно до якого, комісія провела обстеження та прийом-передачу об`єктів військових частин та організацій Міністерства оборони України, які перебували в районі обслуговування та на обліку Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м. Хмельницький станом на 27.12.2005. Відповідно до пункту 22 Загального акту - площа земельної ділянки, що передана для військового містечка № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 (в/ч НОМЕР_2 ) становить 1112,2 га.

4.6. Листом № 11-28-0.21-8313/2-14 від 15.07.2014 Держземагентство України надало інформацію КЕВ щодо земель переданих в користування Міністерству оборони України (військових частин та установ) на території Хмельницької області. Додатком до листа додано інформацію, в тому числі, щодо земельної ділянки площею 264,6 га (Цвітоської сільської ради).

4.7. 31.03.2006 начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління видана Довідка про те, що КЕВ м. Хмельницький прийняв від Шепетівської квартирно-експлуатаційної частини району будівлі, споруди, комунальні платежі та земельні ділянки Славутського та Ізяславського гарнізонів, в тому числі і фонди будинкоуправління № 2 м.Славута та будинкоуправління № 3 м.Ізяслав.

4.8. Суди встановили, що у матеріалах справи містяться відомість щодо розбіжностей станом на 01.01.2013, відомість наявності та використання земельних ділянок за 2020 рік, Книгу обліку земельних ділянок, розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 15.06.2017 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надану в постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 2018 р., виготовлена Приватним Підприємством "Проекція", Положення КЕВ. м.Хмельницький, рішення про відмову у внесенні відомостей від 15.02.2019.

4.9. Суди встановили, що рішенням Цвітоської сільської ради № 37 від 21.11.1996 ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,21 га передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування.

4.10. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2015 - спадкоємцем майна ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 .

4.11. Згідно витягу з погосподарської книги № 4 Цвітоської сільської ради станом на 01.06.2015, виданого Цвітоською сільською радою, домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, в тому числі: житловий будинок - рік побудови 1964; надвірні будівлі - роки побудови 1965-1993 рр. та земля в особистому користуванні площею 0,21 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

4.12. У висновку експерта від 04.11.2022 № 1824/1825/21-26 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у справі №924/342/21, зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823989200: 04:040:0002 загальною площею 0,21 га, що за рішенням Цвітоської сільської ради передана у приватну власність ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку площею 264,7 га, що була передана Шепетівській КЕВ району за рішенням Славутської РВК від 13.01.1978 та посвідчується Державним актом серії Б №041574 від 1978 року.

4.13. Вважаючи, що рішення № 37 від 21.11.1996 було прийняте органом місцевого самоврядування без належної правової підстави та з перевищенням повноважень, позивач звернувся з позовом про його скасування.

4.14. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.15. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

4.16. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

4.17. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

4.18. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

4.19. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

4.20. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

4.21. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

4.22. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.23. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

4.24. Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

4.25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, пункт 39, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, пункт 6.27, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, пункт 35, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, пункт 52, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, пункт 109. Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67, Від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

4.26. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52) зазначала, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

4.27. Позивач на захист порушеного права просив визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування.

4.28. При цьому судами встановлено і позивачем не заперечувалося, що за оспореним позивачем рішенням Цвітоської сільської ради народних депутатів земельну ділянку загальною площею 0,21 га передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування.

4.29. Таким чином, позивач звертаючись з позовними вимогами обрав спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки такий спосіб захисту не відновить порушених його прав.

4.30. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування не призведе до поновлення майнових прав позивача, що свідчить про неефективність означеного способу захисту та наявність підстав для відмови в позові.

4.31. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно вимог частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

4.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.34. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.35. Водночас заявник у касаційній скарзі просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.36. Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.37. Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

4.38. Отже, саме Велика Палата Верховного Суду забезпечує однакове застосування судами норм права, а відповідно і формує судову практику у відповідних правовідносинах.

4.39. Перевіривши такі доводи відповідача стосовно необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду (пункти 3.2, 4.34) колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

4.40. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

4.41. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.

4.42. З огляду на викладене відступ у даному спорі від наведених заявником висновків Великої Палати Верховного Суду суперечитиме висновкам ЄСПЛ, викладеним у вище зазначених його рішеннях щодо того, що засіб судового захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці.

4.43. Отже, колегія суддів не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

4.44. Відповідно до статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.45. Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі у частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови у цій частині, підстав для її скасування в частині необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

4.46. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 910/5210/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 10.10.2019 у справі № 910/10986/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 02.12.2020 у справі № 310/5980/13-ц, від 10.02.2021 у справі № 826/24892/15, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, з огляду на відмінність предмету, підстав позовів, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та вважає про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

4.47. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.48. Отже, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.