4/154 Про стягнення штрафу та пені за невиконання договору відповідального зберігання майна - 03.03.2009 Прийняття

В судовому засіданні 14.08.2008 року представник позивача з урахуванням письмових пояснень № б/н від 07.08.2008 року поданих 11.08.2008 року, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить стягнути з ВАТ "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" до державного матеріального резерву матеріальні цінності, а саме: сталь товстолистову - 619,3 тонн; рейки залізничні вузької колії - 100 тонн; балки та швелери - 8 тонн; сталь тонколистова товщиною 1,9-3,9 мм - 137,1 тонн; дріт звичайної якості - 10 тонн; канати сталеві (трос) - 7 тонн; сплави та суміші тверді - 40,5 кг.; інструмент металорізальний - 491 шт.; інструмент алмазний - 72 шт.; інструмент абразивний - 181 шт. та стягнути з ВАТ "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" до державного бюджету України відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" - 3 993 512, 33 грн., з яких 2 886 400, 00 грн. - штрафу та 1 107 112, 30 грн. - пені. Однак, 03.03.2009 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь матеріальні цінності, а саме: сталь товстолистову - 619,3 тонн; рейки залізничні вузької колії - 100 тонн; балки та швелери - 8 тонн; сталь тонколистова товщиною 1,9-3,9 мм - 137,1 тонн; дріт звичайної якості - 10 тонн; канати сталеві (трос) - 7 тонн; сплави та суміші тверді - 40,5 кг.; інструмент металорізальний - 491 шт.; інструмент алмазний - 72 шт.; інструмент абразивний - 181 шт. та стягнути з ВАТ "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" до державного бюджету України відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" – 4791369 грн.55 коп., з яких 2 886 400, 00 грн. - штрафу та 1 904969 грн. 55 коп. - пені. Вказану заяву прийнято судом до розгляду та долучено до справи.

Представник відповідача позовні вимоги заперечує у повному обсязі, просить в позові відмовити врахувавши наступне. Фактично відсутність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву було виявлене позивачем при проведенні перевірки ще в 2003 році, а 25.09.2005 року вже проводилась перевірка в порядку контролю та складено акт про наявність, якісний стан, умови зберігання, облік та звітність щодо вказаних матеріальних цінностей, тому враховуючи приписи ст.ст. 256, 257 та 261 ЦК України виникла підстава для відмови в задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності. Крім того, 26.02.2009 року представник відповідача надав до суду пояснення яким обгрунтував свою правову позицію щодо відсутнусті підстав для задоволення позову в частині нарахованих до стягнення штрафних санкцій посиланням на приписи ст. 11 ЦК України згідно до яких для виникнення цивільних прав і обовязків необхідні юридичні факти, зокрема договори та інші правочини, акти державних органів влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. На підтвердження закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до відповідача позивач посилається на номенклатуру накопичення матеріальних цінностей, затвердженого наказом Мінважмашу СРСР від 30.06.1988 року №61т відповідно до якої за твердженням позивача відповідачу було встановлено мобілізаційне завдання. Номенклатура накопичення є державним замовленням та не може свідчити про фактитчну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей. Акт про закладення матеріальних цінностей до суду позивачем не подано. Як вбачається із акту перевірки Південного контрольно- ревізійного відділення Держкомрезерву України від 23.09.2005 року облік матеріальних цінностей на підприємстві відповідача взагалі не вівся. Згідно до ст.ст. 937, 208 ЦК України договір зберігання між юридичними особами укладається в письмовій формі. В судовому засіданні 26.02.2009 року оголошувалась перерва до 14 год. 03.03.2009 року. За згодою сторін 03.03.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд

Позивачем вмотивовано позовні вимоги послинанням на ту обставину, що на відповідальному зберіганні ВАТ "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" (в подальшому -відповідач) знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, управління яким здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву ( в подальшому - позивач), що є, відповідно до Указу Президента України від 07.08.2001 № 603/2001 (603/2001) , правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом, створеного, в свою чергу, на базі Державного комітету України по матеріальних резервах, та діє на підставі Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2006 № 810 (810-2006-п) .

Згідно п. 4 Положення (810-2006-п) , позивач здійснює відповідно до законодавства контроль за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасним поверненням позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин між учасниками спору, права та обов'язки можуть виникати з адміністративних актів, зокрема з актів планування. Таким адміністративним актом на думку позивача, є зокрема, номенклатура накопичення матеріальних цінностей, відповідно до якої відповідачу було встановлено мобілізаційне завдання щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у кількості та асортименті, що у ній зазначені.

Згідно з п. З та п. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно Із зазначеними завданнями власними силами. Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на підставі мобілізаційного завдання, яке затверджується Кабінетом Міністрів України та доводиться до підприємства.

Факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до відповідача підтверджується Номенклатурою накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженою наказом Мінважмашу СРСР від 30.06.1988 № біт (має гриф "ДСК") та щорічним звітом -збережувальним зобов'язанням за формою затвердженою наказом Міністерства економіки таз питань європейської інтеграції України від 11.12.2001 № 305-дск.

Відповідно до ст. 154 Цивільного кодексу УРСР договір може бути укладений шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та інше, а також шляхом прийняття до виконання замовлення. Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу УРСР угода вважається укладеною, якщо з правовідносин, що склалися між сторонами, видно волю на укладення такої угоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1998 № 100-03 "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", "Положення про мобілізаційний резерв", затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (мають гриф "ДСК") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань.

Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади., Указом Президента України від 14.11.1995 № 1039/95 (1039/95) "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" (має гриф "ДСК") визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності у разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості, виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

Відповідно до ст. 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

В свою чергу, відповідач засвідчив факт існування зобов'язань по відповідальному зберіганню, надсилаючи на адресу позивача щорічно звіти за формою затвердженою наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.12.2001 № 305-дск.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96 (57/96-ВР) "Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)" Держкомрезерву та його територіальним органам було надано право самостійно здійснювати перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться.

Представниками Південного Контрольно-ревізійного відділення Контрольно- ревізійного управління Держкомрезерву України 23.09.2005 була проведена контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача. Перевірку було проведено на підставі службового завдання Державного комітету України з державного матеріального резерву, припис від 13.07.2005 №273/п. '

В результаті перевірки, зафіксованої актом перевірки від 23.09.2005, встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме:сталь товстолистову - 619,3 тонн; рейки залізничні вузької колії - 100 тонн; балки та швелери - 8 тонн; сталь тонколистова товщиною 1,9-3,9 мм - 137,1 тонн; дріт звичайної якості - 10 тонн; канати сталеві (трос) - 7 тонн; сплави та суміші тверді - 40,5 кг.; інструмент металорізальний - 491 шт.; інструмент алмазний - 72 шт.; інструмент абразивний - 181 шт.

Відповідачем позовні вимоги не визнаються повністю з посиланням на те, що відсутні будь- які правовідносини між учасниками спору, оскільки сторонами не було укладено договір зберігання та позивачем фактично не доведено сам факт передачі на зберігання відповідачу визначеної мобілізаційним завданням кількості матеріальних цінностей.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками споору та надавши їм правову оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги не є обгрунтованим та не підлягають до задоволенння, в позові необхідно повністю відмовити враховуючи наступне.

Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву регулюється Законом України "Про державний матеріальний резерв" за №51/97-ВР від 24.01.1997 (51/97-ВР) року. На його виконання прийнято та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129 (1129-97-п) Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву.

Статею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом (51/97-ВР) . У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Порядок розміщення матеріальних цінностей (1129-97-п) унормований статтею 11 цього Закону. Приписами вказаної норми передбачено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків. Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Порядок відпуску матеріальних цінностей з державного матеріального резерву регулює стаття 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв". Цією нормою передбачено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву регламентують частина 2 статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та пункти 13-18 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву (1129-97-п) .

За приписами наведених норм відпуск матеріальних цінностей державного резерву здійснюється, зокрема: у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; порядком тимчасового позичання; порядком розбронювання; для надання гуманітарної допомоги.

Розбронювання матеріальних цінностей з державного матеріального резерву здійснюється згідно з актами Кабінету Міністрів України за поданням Мінекономіки, які опрацьовуються і погоджуються з Держкомрезервом, Мінфіном, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим на підставі їх звернень.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" під терміном "розбронювання матеріальних цінностей державного резерву" розуміється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що матеріальні цінності були використанні Відкритим акціонерним товариством Олександрійська фірма "Віра- Сервіс" за невстановлених обставин без погодження з позивачем, тобто самовільно.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані лише тим, що відповідачем було самовільно використані матеріальні цінності: сталь товстолистову - 619,3 тонн; рейки залізничні вузької колії - 100 тонн; балки та швелери - 8 тонн; сталь тонколистова товщиною 1,9-3,9 мм - 137,1 тонн; дріт звичайної якості - 10 тонн; канати сталеві (трос) - 7 тонн; сплави та суміші тверді - 40,5 кг.; інструмент металорізальний - 491 шт.; інструмент алмазний - 72 шт.; інструмент абразивний - 181 шт. на загальну суму 2886400 грн., про що позивачеві стало відомо при проведенні 23.090.2005 року перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у звязку з відсутністю вказаних матеріальних цінностей на складах відповідача.

При цьому, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що пунктом 3 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Відповідно до пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву (1129-97-п) , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 1129 ( 1129-97-п ) від 08.10.1997, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акту про їх прийняття, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу.

Аналогічна норма містилася й у Положенні про мобілізаційний резерв, затвердженому постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 29.09.1969 р., що діяла на момент доведення мобілізаційного завдання.

Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою N 1.

Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте вказаний норматив не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.

Посилання позивача як на підставу своїх вимог на номенклатуру накопичення матеріальних цінностей не може бути прийняте судом до уваги, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства документом, що підтверджує факт закладення матеріальних цінностей є відповідний акт закладки матеріальних цінностей за формою N 1.

Зазначений акт суду надано не було. Позивач не спростував твердження відповідача про відсутність такого акта взагалі, а посилання позивача на зобовязання відповідача провести самостійно всі дії по створенню мобілізаційного резерву за власні кошти і проводити постійне освіження матеріальних цінностей на протязі понад 20 років з їх закладання до мобілізаційного резерву, є лише власним міркуванням позивача яке не має будь якого правового обгрунтування та взагалі протирічить приписам ст. 6 ГК України щодо загальних принципів господарювання.

Саме таку правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України по справах №10/658 від 09.10.2008 року та №32/643Т від 21.11.2006 року.

Матеріали справи свідчать, що кошти відповідачеві на утримання матеріальних цінностей не надавалися. Письмовий договір на відповідальне зберігання між держкомрезервом та підприємством відсутній.

Як встановлено господарським судом, акти перевірки відповідача, надані позивачем не дають змоги суду встановити фактичну кількість матеріальних цінностей, які повинні зберігатися у відповідача, оскільки такий акт містить різні дані щодо розміру накопичених матеріальних цінностей так і розміру матеріальних цінностей, які повинні накопичуватися у відповідача.

Так, на аркуші 3 акту №148 від 23.09.2005 року (т.1 а.с.9) значиться, що до категорії самовільно відчужених перевіряючими віднесено неукладені на барабани сталеві канати (трос) в кількості 7 тонн різного діаметру незважаючи на фактичну наявність сталевих канатів в кількості 3 тонни, що перебували в розібраному вигляді. Крім того, при проведенні вказаної перевірки було визнано наявність факту крадіжки металорізального, алмазного та абразивного інструменту, незважаючи на наявність надлишку абразивного інструменту в кількості 123 штук, оскільки в акті зазначено про наявність на складі після крадіжки абразивного інструменту в кількості 92 шт., а фактично на складі знаходиться 215 шт.

Поряд з цим, як вбачається з акту перевірки від 23.09.2005 року, що починаючи з січня 2006 року відповідач не надавав позивачу звіти форми 11-16 мр (т.1 а.с.12), але будь- які дії позивачем щодо витребування вказаних звітів не приймались, що може засвідчувати про відсутність контролю з боку позивача.

Крім того, господарським судом враховуються приписи Указу Президента України № 475/98 від 14.05.1998 року (475/98) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 квітня 1998 року "Про стан державного матеріального резерву та мобілізаційної підготовки" ( Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України N 700/2000 від 23.05.2000 (700/2000) )за приписами якого доручалось Кабінету Міністрів України:

-здійснити інвентаризацію запасів сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів, призначених для забезпечення стратегічних потреб держави, та переглянути у тримісячний строк їх номенклатуру і обсяг накопичення;

- запровадити у тримісячний строк порядок проведення конкурсів на поставку, зберігання та відпуск матеріальних цінностей з державного резерву, включаючи й ті, що підлягають розбронюванню, та визначити в місячний строк механізм продажу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які підлягають розбронюванню і не користуються попитом;

- здійснити інвентаризацію матеріальних цінностей, що закладалися на зберігання до серпня 1991 року і призначалися для використання в особливий період, та прийняти до кінця 1998 року рішення щодо дальшого їх використання.

Як вбачається з матеріалів справи працівниками позивача перевірка проводилась лише 23.09.2005 року щодо проведеного накопичування матеріальних цінностей мобілізаційного резерву згідно до пропозиції відповідача по номенклатурі, нормах та термінах накопичування на 1986 розрахунковий рік, якою визначено строки накопичення матеріальних цінностей в період з 1988 по 1991 рік (т.1 а.с.22-23).

Натомість, господарський суд не погоджується з запереченнями відповідача проти позовних вимог в частині заявленого клопотання про відмову в задоволенні позовних вимог у звязку зі спливом строку позовної давності та розцінює їх як такі, що протирічать приписам законодавства, оскільки згідно до п.6 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про д ержавний матеріальний резерв" (51/97-ВР) ( згідно із Законом N 1713-IV (1713-15) ( 1713-15 ) від 12.05.2004 ).

При розгляді справи господарським судом враховується, що на час виникнення правовідносин між сторонами спору діяв Цивільний Кодекс Української РСР (1540-06) ( ЦК УРСР (1540-06) ) за приписами ст. 4 якого цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків. Згідно до ст. 161 ЦК УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, господарський суд визнає, що сторонами не проведені будь- які дії, направлені на передачу і прийняття на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, між учасниками спору не виникли правовідносини, які підпадають під дію приписів ЦК УРСР (1540-06) , що підпадають під дію будь- яких правовідносин, зокрема договору схову.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

В договорі схову між соціалістичними організаціями може бути також передбачений обов'язок охоронця прийняти на схов майно, яке буде передано йому другою стороною.

Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно до ст. 416 ЦК УРСР охоронець зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна.

Охоронець не вправі користуватися переданим йому на схов майном, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст. 418 ЦК УРСР організація, що здійснює схов в силу своєї діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна, викликаних непереборною силою.

Якщо по закінченні строку схову, передбаченого в договорі, або строку, зазначеного охоронцем у порядку статті 415 цього Кодексу, майно не буде взяте назад тим, хто здав його на схов, охоронець надалі відповідає за втрату, нестачу або пошкодження цього майна лише при наявності з його боку умислу або грубої необережності.

Крім того, згідно до ст. 424 ЦК УРСР правила про договір схову, визначені у статті 413, частині першій статті 415, статтях 416, 418-422 цього Кодексу, відповідно застосовуються також до випадків, коли схов здійснюється на підставі інших договорів або в силу вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними правилами про ці договори.

За приписами п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (435-15) Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, господарський суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 року № 51/97-Вр (51/97-ВР) (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву –це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Виходячи з встановлених обставин справи, господарський суд не визнає вимогу про зобов'язання відповідача повернути зазначені вище матеріальні цінності до державного резерву обгрунтованим.

Крім того, проаналізувавши обгрунтованість позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми штрафу в розмірі 2 886 400, 00 грн., та 1 904969 грн. 55 коп. – пені, господарський суд вважає їх не обгрунтованими, оскільки правомірність їх нарахування і стягнення нерозривно повязана з вирішенням питання щодо наявності підстав для повернення до державного резерву матеріальних цінностей мобілізаційного резерву яерез їх самовільне використання, а саме факт самовільного використання позивачем у визначених ним розмірах після закладення на зберігання і не доведено наданими до суду доказами.

Господарський суд вважає визначальним для стягнення штрафу та пені приписи пункту 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв": за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутності обсягу за кожний день до повного їх повернення.

Згідно до висновку №11790 товарознавчої експертизи від 07.02.2009 року за приписами п.п. 2, 3 ст. 7, п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв щодо фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням, освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву та фінансування витрат, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням матеріальних цінностей за рахунок коштів державного бюджету та п. 7 постанови КМУ від 12.04.02 року відшкодування вказаних витрат повинно проводитись на підставі відповідного договору за рахунок державного бюджету або інших джерел, визначених законодавством, а коефіцієнт сукупного зносу станом на 14.11.2003 та 23.09.2005 року складає 60-80 % по окремих видах матеріальних цінностей при незадовільному фізичному стані цих матеріальних цінностей і повній невідповідності вимогам ДСТУ та ТУ. Вартість нового майна станом на 14.11.2003 року складає 1773382 грн. 89 коп. При залишковій вартості 700103 грн. 42 коп., а станом на 23.09.2005 року вартість нового майна складає 2436254 грн. 24 коп., при залишковій вартості 970807 грн. 18 коп. (т.2 а.с. 38-41), що протирічить заявленому позивачем до поновлення розміру вартості матеріальних цінностей- 2886400 грн.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 218 ГК України передбачається, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.