910/19206/21 Про визнання недійсними односторонніх правочинів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог та стягнення грошової заборгованості - 28.09.2023 Прийняття

1.1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі - АТ "Львівгаз", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", відповідач) про: визнання недійсними односторонніх правочинів, оформлених заявами про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-4528 від 21.04.2020, ТОВВИХ-20-5696 від 21.05.2020, ТОВВИХ-20-7081 від 19.06.2020, ТОВВИХ-20-7653 від 01.07.2020, ТОВВИХ-20-8462 від 20.07.2020, ТОВВИХ-20-9609 від 20.08.2020, ТОВВИХ-20-9642 від 20.08.2020, ТОВВИХ-20-10700 від 18.09.2020, ТОВВИХ-20-11853 від 20.10.2020, ТОВВИХ-20-11958 від 22.10.2020, ТОВВИХ-20-12976 від 19.11.2020, ТОВВИХ-20-14129 від 16.12.2020, ТОВВИХ-21-593 від 16.01.2021, ТОВВИХ-21-846 від 22.01.2021, ТОВВИХ-21-1986 від 16.02.2021, ТОВВИХ-21-2221 від 22.02.2021, ТОВВИХ-21-3239 від 18.03.2021, ТОВВИХ-21-4421 від 16.04.2021, ТОВВИХ-21-5553 від 17.05.2021, ТОВВИХ-21-6777 від 16.06.2021, ТОВВИХ-21-7756 ВІД 15.07.2021, ТОВВИХ-21-7916 від 20.07.2021 та стягнення 6 784 831,18 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонні правочини ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", оформлені заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог (22 заяви на загальну суму 6 784 831,18 грн) не відповідають вимогам безспірності та відсутності спору між сторонами щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, з огляду на що підлягають визнанню недійсними. Вимоги в частині стягнення 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу мотивовано тим, що у разі визнання судом у даному спорі 22 односторонніх правочинів на загальну суму 6 784 831,18 грн недійсними, у відповідача відновлюються грошові зобов`язання перед позивачем на спірну суму зарахувань, що відповідно, є підставою для стягнення цих коштів у судовому порядку.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2022 (суддя Кирилюк Т.Ю.) зі справи №910/19206/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (колегія суддів: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б., Іоннікова І.А.) позов задоволено частково. Визнано недійсними односторонні правочини ТОВ "Оператор газотранспортної системи України": заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 21.04.2020 ТОВВИХ-20-4528 на суму 393,41 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 21.05.2020 ТОВВИХ-20-5696 на суму 23 405,42 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 19.06.2020 ТОВВИХ-20-7081 на суму 3 707,75 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 01.07.2020 на суму 658 095,77 грн ТОВВИХ-20-7653; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.07.2020 ТОВВИХ-20-8462 на суму 104 337,51 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.08.2020 ТОВВИХ-20-9609 на суму 7,96 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.08.2020 ТОВВИХ-20-9642 на суму 343 061,02 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 18.09.2020 ТОВВИХ-20-10700 на суму 480 217,28 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.10.2020 ТОВВИХ-20-11853 на суму 573 686,70 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 22.10.2020 ТОВВИХ-20-11958 на суму 143,68 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 19.11.2020 ТОВВИХ-20-12976 на суму 870 604, 94 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.12.2020 ТОВВИХ-20-14129 на суму 870 537, 56 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.01.2021 ТОВВИХ-21-593 на суму 414 150,78 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 22.01.2021 ТОВВИХ-21-846 на суму 29,02 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.02.2021 ТОВВИХ-21-1986 на суму 442 916,03 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 22.02.2021 ТОВВИХ-21-2221 на суму 106,93 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 18.03.2021 ТОВВИХ-21-3239 на суму 398 713,59 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.04.2021 ТОВВИХ-21-4421 на суму 478 549,71 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.05.2021 ТОВВИХ-21-5553 на суму 378 994,81 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.06.2021 ТОВВИХ-21-6777 на суму 275 034,62 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 15.07.2021 ТОВВИХ-21-7756 на суму 468 084,78 грн; заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.07.2021 ТОВВИХ-21-7916 на суму 51,91 грн. Стягнуто з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь АТ "Львівгаз" 49 940,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані з посиланням на те, що наявність грошового зобов`язання у відповідача, частину якого він на підставі вчинених ним оспорюваних правочинів зарахував як зустрічне однорідне грошове зобов`язання, є спірним. Заборгованість зі сплати щоденних небалансів у заявленому на момент проведення спірних зарахувань розмірі не відповідає ознакам прозорості та дійсності зарахованих вимог. Також за висновками судів, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача у примусовому порядку 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу позивач має прямий процесуальний обов`язок у загальному порядку довести суду право на її отримання та, відповідно наявність кореспондованого зобов`язання відповідача здійснити перерахування грошових коштів у заявленій позивачем сумі. Водночас позивачем взагалі не надано суду жодного доказу на обґрунтування вказаної вимоги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. АТ Львівгаз" не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 зі справи №19206/21 в частині позовних вимог, щодо яких було відмовлено та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.

3.2. ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" також не погоджується з прийнятими у справі судовими рішеннями, у зв`язку з чим звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (повний текст постанови виготовлено 26.07.2023) зі справи №910/19206/21 в частині позовних вимог, які було задоволено та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні названих вимог.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1.1. Касаційна скарга АТ Львівгаз" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 75 ГПК України, що у свою чергу призвело до незаконної відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу.

4.1.3. За твердженням позивача, суди попередніх інстанцій не врахували, що у всіх спірних правочинах (заявах про зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідач визнав конкретні суми заборгованості зі вказівками на джерело її утворення та, відповідно, строки сплати. Окрім того, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу позивача, у власній апеляційній скарзі та в поданих суду апеляційної інстанції поясненнях відповідач визнав власну заборгованість у розмірі 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу. З огляду на наведене, позивач вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості застосування у даних спірних правовідносинах реституції та відсутності доказів наявності боргу є помилковими, оскільки на обґрунтування вимог про стягнення боргу АТ "Львівгаз" не посилалося на правові наслідки недійсності правочинів, а лише зазначало про визнання відповідачем заборгованості та про необхідність застосування судом положень частини першої статті 75 ГПК України.

4.1.4. За твердженням позивача, за умови визнання судом недійсними односторонніх правочинів, які є предметом спору та визнання відповідачем власної заборгованості, а також настання строків її оплати у заявах по суті справи під час розгляду спору судом, обставини щодо наявності у відповідача спірної суми заборгованості, стягнення якої є похідною вимогою, не підлягають доказуванню в силу положень частини першої статті 75 ГПК України.

4.1.5. Позивач також зазначає про те, що посилання на положення частини першої статті 75 ГПК України міститься у численних постановах Верховного Суду, однак зазначена норма права або цитується, або застосовується у нерелевантних справах відносно справи, що розглядається. Тобто у справах де є неподібними правовідносини.

4.1.6. Касаційна скарга ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.7. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме: положення статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) )], без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 22.01.2021 зі справи №910/11116/19, від 28.02.2018 зі справи №910/4312/17, від 04.07.2018 зі справи №910/16430/16, від 05.07.2018 зі справи №914/3013/16, від 19.07.2018 зі справи №910/14503/16, від 26.09.2018 зі справи №910/20105/17, від 04.04.2019 зі справи №918/329/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 зі справи №305/2082/14-ц, від 02.07.2019 №916/3006/17.

4.1.8. Зокрема, відповідач зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень в частині задоволення вимог позивача про визнання недійсними односторонніх правочинів не врахували положень пункту 11.4 Договору транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 та положень розділу XIV Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) щодо оформлення документів на врегулювання щодобових небалансів замовника послуги транспортування, з урахуванням яких оператор ГТС (відповідач) і визначав та оформлював щодобові небаланси замовника послуги транспортування природного газу (позивача).

4.1.9. Відповідач наголошує на тому, що у сторін, у межах виконання договірних зобов`язань, утворилася взаємна заборгованість, яка визнавалась сторонами та не була оскаржена позивачем в судовому порядку. Саме у відповідності до умов договору, на підставі Акту врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць січень 2020 року №01-2020-2002000109 та в порядку статті 601 ЦК України, відповідачем і було частково проведено між сторонами договору залік взаєморозрахунків на загальну суму 6 784 831,18 грн по існуючим грошовим зобов`язанням щодо заборгованості.

4.1.10. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишились обставини щодо фактичної наявності у обох сторін заборгованості за договором, а також те, що її погашення відповідачем шляхом зарахування між сторонами зустрічних однорідних вимог (у відповідності до статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України) у формі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у повній мірі відповідає як положенням договору, так і вимогам чинного законодавства України щодо однорідності, зустрічності та настання строку для оплати.

4.1.11. Також відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивачем фактично було здійснено часткову оплату за щодобові небаланси за січень 2020 року. Вказані дії позивача, на думку відповідача, свідчать про вчинення ним дій із визнання боргу.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу позивача ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість і просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 6 784 831,18 грн залишити без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

5.1. Сторонами у справі 04.02.2020 укладено договір транспортування природного газу №2002000109 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов`язався надати позивачу послуги з транспортування природного газу, а позивач - сплатити вартість цих послуг та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1 Договору).

5.2. Відповідно до пункту 17.1 Договору він набув чинності з дня його укладення (04.02.2020) та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2020.

5.3. Згідно з пунктом 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.

5.4. Відповідачем через інформаційну платформу (абзац шостий пункту 1 відзиву, сторінка 2) направлено позивачу рахунок від 31.01.2020 №01-2020-2002000109 на суму 47 599 778,87 грн. За поясненнями відзиву на позовну заяву вказаний рахунок на оплату фактично створено відповідачем та надано позивачу за чотири дні до укладення Договору.

5.5. Як встановили суди, зазначена у рахунку відповідача від 31.01.2020 №01-2020-2002000109 сума грошових коштів була частково зарахована відповідачем заявами відповідача про припинення зобов`язань.

5.6. Зокрема, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" у період часу з квітня 2020 року по липень 2021 року направлено АТ Львівгаз" 22 заяви про припинення грошових зобов`язань сторін за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог загальною сумою 6 784 831,18 грн.

5.7. Натомість позивач не визнає вчинення відповідачем вказаних односторонніх правочинів, зазначаючи, що останні не відповідають вимогам, які ставляться до таких правочинів і які визначені у статті 601 ЦК України (безспірність, з огляду на наявність спору у господарській справі №914/2718/20). Позивач також стверджує про відсутність договірних зобов`язань з оплати суми, яка визначена у акті .

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо оскарження рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у контексті доводів касаційної скарги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", Суд зазначає таке.

7.1. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними односторонніх правочинів, оформлених заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог.

7.2. Положеннями статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша - третя, п`ята цієї статті).

7.3. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

7.4. Згідно з частинами першою, другою статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

7.5. Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають бути зустрічними: кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим; однорідними - зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду; строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

7.6. Важливою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

7.7. Отже, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно встановити наявність таких умов, як зустрічність вимог, однорідність вимог, строк виконання яких настав, та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання.

7.8. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, судом застосовується з урахуванням саме відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, однак прямо випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог.

7.9. Так у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (на неврахування якої посилається відповідач у свої касаційній скарзі) Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив раніше викладені висновки щодо безспірності вимог, які зараховуються, згідно з яким:

"…Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення".

7.10. У контексті доводів касаційної скарги відповідача Суд зазначає про те, що відповідно до положень частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

7.11. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 13 ГПК України).

7.12. Згідно із частинами першою, другою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

7.13. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (на які скаржник посилається у касаційній скарзі).

7.14. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що задовольняючи повні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що така умова як безспірність вимог, які зараховуються (відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань), відсутня, оскільки:

- відповідачем не надано жодних доказів які б свідчили про визнання позивачем заборгованості в сумі 47 599 778,87 грн, яка визначена у рахунку від 31.01.2020 №01-2020-2002000109, що виникла на підставі договору і акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць 2020 року, та підлягає частковому зарахуванню за оспорюваними заявами, а всі наявні у матеріалах справи докази свідчать про заперечення позивачем такої заборгованості;

- матеріали справи не містять відповідних актів прийняття-передачі виконаних послуг, актів звірки взаємних розрахунків, листів чи інших документів позивача, якими він визнає існування відповідних грошових зобов`язань;

- з судових рішень у справі №914/2718/20 слідує, що будь-які документи, які б свідчили про визнання позивачем вказаної заборгованості взагалі відсутні, а її наявність відповідач обґрунтовує лише документами, які позивачем не складались та не підписувались;

- суди також взяли до уваги, що рахунок на оплату від 31.01.2020 №01-2020-2002000109 відповідачем створено відповідачем та направлено позивачу за чотири дні до укладання Договору, а тому, за висновком суду, з урахуванням суми зазначеної у рахунку логічною дією було б зафіксувати визначену відповідачем суму заборгованості позивача або у тексті самого Договору, або у будь-якому іншому двосторонньому документі письмової форми (додаткова угода, додаток до договору, акт взаєморозрахунків, акт прийняття наданих послуг тощо). Проте матеріали справи не містять жодного доказу узгодження позивачем у будь-якій формі факту наявності грошового зобов`язання за січень 2020 року у розмірі 47 599 778,87 грн;

- суди також відхилили посилання відповідача на часткову оплату позивачем рахунку від 31.01.2020 №01-2020-2002000109, як на доказ визнання зобов`язання в цілому, оскільки відповідно до наданого відповідачем реєстру платежів обслуговуючого банку призначення платежу у розмірі 2 262 995,45 грн, ініційованого позивачем 20.02.2020, не містить посилань на часткову оплату, а тому, за висновками суду, платіж ініційований позивачем 20.02.2020, рівною мірою може довести як факт часткової оплати так і факт повної оплати вартості послуги у розмірі 2 262 995,45 грн.

7.15. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що правочини, оформлені заявами відповідача про зарахування зустрічних однорідних, не відповідають вимогам статті 601 ЦК України, оскільки грошові вимоги відповідача до позивача, які є предметом зарахування за заявами відповідача, оформленими у період часу з квітня 2020 року по липень 2021 року, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними як таких, що вчинені з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.

7.16. Верховний Суд зазначає про те, що за відсутності узгодженої позиції сторін щодо надання послуг балансування у контексті доводів позивача та правових підстав заявленого позову, задля встановлення обставин щодо спірності/безспірності вимог встановленню підлягають обставини у тому числі і пов`язані з наданням послуг транспортування газу в спірний період, у тому числі з метою встановлення обсягів природного газу, визначених комерційними вузлами обліку у фізичних точках входу/виходу, як це передбачено Кодексом ГТС; акт наданих послуг; акт врегулювання щодобових небалансів за січень 2020 року.

7.17. Поряд з тим, як встановили суди попередніх інстанцій, матеріали справи не містять відповідних актів прийняття-передачі виконаних послуг та довідок про добові небаланси та реєстри файлів, завантажених до інформаційної платформи відповідно до вимог Кодексу ГТС.

7.18. З огляду на що, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень і встановили, що грошові вимоги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" до позивача, які є предметом зарахування за заявами вчиненими відповідачем у період часу з квітня 2020 року по липень 2021 року від 04.08.2021 №23, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання.

7.19. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що інформація про подання позову щодо стягнення заборгованості за з оплати за негативні щодобові небаланси за січень 2020 року не підтверджує спірність заборгованості.

7.20. Також Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги відповідача та висновків судів попередніх інстанцій зазначає про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 викладено правову позицію стосовно добових небалансів замовника послуг транспортування, зокрема такого змісту:

"… Системний аналіз статті 35 Закону України "Про ринок природного газу", пунктів 3, 6, 8, 10, 11, 17 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС, дає підстави для таких висновків: оператор газотранспортної системи доводить до відома замовника інформацію про його попередній добовий небаланс та вартість природного газу в обсязі добового небалансу (пункт 3 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС); добовий небаланс замовника може бути позитивним (замовник надав оператору більше газу, ніж отримав) або негативним (навпаки). У випадку позитивного небалансу вважається, що замовник продав оператору газотранспортної системи природний газ в обсязі добового небалансу і має право на отримання грошових коштів від оператора. У випадку негативного небалансу вважається, що замовник придбав природний газ в оператора газотранспортної системи в обсязі добового небалансу та повинен сплатити оператору газотранспортної системи плату за добовий небаланс (пункти 6, 11 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС); вартість добового небалансу, попередньо доведена оператором газотранспортної системи замовнику, підлягає уточненню. Остаточно плата за добовий небаланс розраховується на підставі маржинальної ціни природного газу, яка визначається на підставі вартості природного газу, придбаного/проданого оператором газотранспортної системи для балансуючих дій, з урахуванням величини коригування (пункти 3, 9, 13 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС); отже, заявлена оператором газотранспортної системи попередня вартість газу в обсязі добового небалансу корегується для визначення остаточної плати за добовий небаланс, яку сплачує оператор замовнику або навпаки, оскільки така плата остаточно встановлюється за наслідками визначення витрат оператора газотранспортної системи на купівлю природного газу для надання послуг балансування".

7.21. Таким чином Суд зазначає також про те, що у вирішенні питання щодо здійснення оплати за добовий небаланс, у тому числі, і з метою здійснення перевірки остаточної плати за добовий небаланс, необхідним є встановлення обставин щодо обґрунтованості витрат оператора газотранспортної системи на купівлю природного газу для надання послуг балансування.

7.22. Наведене вище дає підстави зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій щодо спірності грошових вимог ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" до позивача, які є предметом зарахування за заявами вчиненими відповідачем односторонніми правочинами також узгоджуються і з висновками Великої Палати Верховного Суду стосовно визначення вартості добових небалансів замовника послуг транспортування, які викладено у постанові від 02.11.2022 у справі №910/11273/20. Незважаючи на те, що оскаржувані судові рішення не містять посилання на вказану постанову.

7.23. Як вже було зазначено вище, судами попередніх інстанцій у повній мірі було надано оцінку доводам сторін та встановлено, що вказані вимоги не є безспірними, оскільки обґрунтовані лише первинними документами складеними відповідачем в односторонньому порядку і які позивачем не складались та не підписувались. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували виникнення заборгованості позивача та її розмір. З огляду на, що суди і дійшли висновку про відсутність правових підстав для проведення заліку взаємних зустрічних однорідних вимог.

7.24. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

7.25. Водночас, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій було застосовано статтю 601 ЦК України без врахування висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 щодо її застосування, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

7.26. Так, судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, встановлено, що незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням аргументована спірним характером вимоги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" до позивача. При цьому суди першої та апеляційної інстанції перевірили вказані доводи позивача та відповідні докази і дійшли висновку про обґрунтованість таких доводів.

7.27. У той час, як у справі №910/11116/19 позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину обґрунтовані тим, що спірний правочин суперечить Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) (діяв до 01.07.2019), Закону України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) , якими не передбачено розрахунки за електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Верховний Суд у справі №910/11116/19 погодився із висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оскільки договір, укладений між позивачем та відповідачем, не містить жодних обмежень щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У Законі України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) , який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019, відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання шляхом зарахування.

7.28. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.29. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

7.30. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

7.31. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

7.32. Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.

7.33. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

7.34. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині також окремо відмічає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

7.35. Поряд з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц (на яку посилається відповідач) за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, третя особа - відділ державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: "…Сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї". "Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України "Про нотаріат" слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису".

7.36. У постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 (на яку посилається відповідач) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню Суд зазначив: "..Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості".

7.37. Отже, правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2020 №305/2082/14-ц та у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17, стосуються застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (1172-99-п) , за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Проте наведені висновки не стосуються застосування положень статей 601, 602 Цивільного кодексу України. Таким чином, зазначені справи, на які посилається скаржник, є неподібними за предметом і підставами позову та нормативно-правовим регулюванням правовідносин із справою, що розглядається (№910/19206/21).

7.38. Суд також зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 зі справи №910/4312/17, від 04.07.2018 зі справи №910/16430/16, від 05.07.2018 зі справи №914/3013/16, від 19.07.2018 зі справи №910/14503/16, від 26.09.2018 зі справи №910/20105/17, від 04.04.2019 зі справи №918/329/18 щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків викладених у вказаних постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання заявника здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

7.39. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд наголошує, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас зміст зазначених скаржниками постанов Верховного Суду не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

7.40. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та аналізу висновків судів попередніх інстанцій колегією суддів встановлено, що посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у зазначених ним постановах - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених відповідачем справах хоча і в певній частині мають однакове правове регулювання, але істотно відмінні за змістовним критерієм (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

7.41. Оскільки наведена ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/19206/21 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

7.42. Зміст позовної заяви та оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вимоги позивача в частині стягнення 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу обґрунтовано тим, що у разі визнання судом у даному спорі 22 односторонніх правочинів на загальну суму 6 784 831,18 грн недійсними, у відповідача відновлюються грошові зобов`язання перед позивачем на спірну суму зарахувань, що відповідно, є підставою для стягнення цих коштів у судовому порядку.

7.43. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що:

- визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не може мати прямим правовим наслідком застосування до відносин реституційної правової процедури, оскільки безпосередньо за цим правочином учасниками даного спору отримано не було;

- заявляючи вимогу про стягнення з відповідача у примусовому порядку 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу позивач мав прямий процесуальний обов`язок доведення суду права на її отримання та наявність кореспондованого зобов`язання відповідача здійснити відповідне перерахування грошових коштів;

- позивачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення грошових коштів.

7.44. Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляючи доводи позивача про те, що вказані обставини визнаються відповідачем, а тому не вимагають доведення зазначила також, що оскільки односторонні правочини якими фактично визнавались такі зобов`язання визнані судом недійсними, а інші наявні у справі докази не дають суду можливості ідентифікувати в сукупності підстави виникнення зобов`язання, період, дату виникнення зобов`язання та загальний розмір, а отже суд позбавлений можливості достеменно встановити наявність дійсного зобов`язання та захистити права позивача в обраний ним спосіб.

7.45. На обґрунтування доводів касаційної скарги АТ "Львівгаз" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 75 ГПК України, що у свою чергу призвело до незаконної відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 6 784 831,18 грн плати за недоотримання параметрів якості газу.

7.46. У контексті наведених вище доводів касаційної скарги АТ "Львівгаз" та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає, що норми процесуального права мають загальний (універсальний) характер для усіх справ незалежно від змісту спірних правовідносин.

7.47. Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

7.48. Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що необхідним для звільнення від доказування є наявність двох умов, а саме: (1) учасники справи визнають обставини; (2) у суду не має обґрунтованих підстав вважати такі обставини недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

7.49. Поряд з тим вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.50. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій враховує, що законодавцем у пункті 4 частини третьої статті 13 ГПК України як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина третя положень цієї норми ГПК України (1798-12) ).

7.51. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

7.52. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

7.53. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що до надання оцінки відповідним доказам у справі в порядку статті 86 ГПК України суд у першу чергу повинен визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору, а також які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (тобто встановити факти, які входять в предмет доказування).

7.54. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме АТ "Львівгаз", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за Договором та наявність у останнього грошових зобов`язань перед позивачем на спірну суму, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - подання суду доказів на підтвердження обставин щодо наявності у відповідача обов`язку сплатити спірну суму, тобто первинних документів, визначених умовами договору, які підтверджують настання у відповідача договірного обов`язку сплатити визначену позивачем вартість плати за недоотримання параметрів якості газу. Подання відповідних доказів позивачем дозволило б суду надати оцінку зібраним у справі доказам та на їх підставі встановити обставини справи, на які посилаються її учасники, і які входять до предмету доказування.

7.55. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, суди встановили, що позивачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення грошових коштів, а інші наявні у справі докази не дають суду можливості ідентифікувати в сукупності підстави виникнення зобов`язання, період, дату виникнення зобов`язання та загальний розмір. З огляду на, що і дійшли висновку про неможливість достеменно встановити та перевірити обставини щодо наявності дійсного зобов`язання та, відповідно, захистити порушене право позивача в обраний ним спосіб.

7.56. Поряд з тим відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.57. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.58. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України (1798-12) межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.59. У контексті наведеного вище, Суд зазначає про те, що положення частини першої статті 75 ГПК України є загальними процесуальними нормами.

7.60. Разом із тим, позивач посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, позивач не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (частини першої статті 75 ГПК України) у контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики застосування положень частини третьої статті 13 та статей 74 - 75 ГПК України ГПК України (1798-12) , встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у задоволенні вказаних вимог, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування цієї норми права вплине на висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

7.61. Доводи АТ "Львівгаз" в цій частині свідчать про незгоду останнього з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині. Проте відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

7.62. Таким чином, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції зазначає, що підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

7.63. Щодо доводів касаційної скарги, наведених у пункті 4.1.11 цієї постанови Верховний Суд зазначає про те, що положення частини першої статті 75 ГПК України є нормою процесуального права і висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цієї норми є загальними та універсальними під час розгляду всіх без виключення справ. Таким чином застосування цієї норми Верховним Судом у правовідносинах які є неподібними за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями не може бути підставою для неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у таких справах.

7.64. Разом з тим, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині лише містять посилання скаржника на наявність практики Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 75 ГПК України, однак не містять будь-яких посилань на постанови Верховного Суду у викладались висновки щодо її застосування, Суд зазначає також про непідтвердженість доводів касаційної скарги позивача з підстав оскарження рішень судів попередніх інстанцій, передбачених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.65. З огляду на наведене, касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Львівгаз" в цій частині підлягає закриттю.

7.66. Наведене вище у пунктах 7.42 - 7.65 цієї постанови в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги АТ "Львівгаз".

7.67. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу позивача, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у пунктах 7.42 - 7.62 цієї постанови.

7.68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

7.69. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

8.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.4. Відповідно до частин першої, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та АТ "Львівгаз", про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 7 цієї постанови та доводи, викладені у касаційній скарзі АТ "Львівгаз" про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. З огляду на наведене, касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу позивача подану на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.