910/13835/21 Про скасування рішень державних реєстраторів щодо реєстрації нерухомого майна - 26.09.2023 Прийняття

1.1. У серпні 2021 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України"), в якому просила:

- скасувати рішення державного реєстратора від 17.02.2021 з індексним номером: 56655644 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, що є підставою для припинення права власності Держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу;

- скасувати рішення державного реєстратора від 31.05.2021 з індексним номером: 58454621 про державну реєстрацію права господарського відання ДП "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, що є підставою для припинення права господарського відання ДП "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна.

1.2. Позовні вимоги Одеської міської ради обґрунтовані порушенням прав територіальної громади м. Одеси. За доводами позивача, до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, оскільки у складі об`єкта "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, зареєстровано право власності на об`єкт "Митна площа" площею 6200 м2, який фактично знаходиться поза межами режимної території порту в зоні об`єктів загальноміського значення міської забудови, та є земельною ділянкою, а також низку інших об`єктів, безпідставно визначених "складовими частинами" будівель та споруд (огорожу, підпірну стінку, тротуар, прожекторні щогли тощо).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 у справі № 910/13835/21, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до Міністерства інфраструктури України та ДП "Адміністрація морських портів України" про скасування рішень державних реєстраторів.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про морські порти України" державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Право господарського відання майном виникає з дати підписання актів приймання-передачі або інших відповідних первинних документів.

2.3. За висновками господарських судів, не підлягають державній реєстрації речові права окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема, на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, оскільки складові частини речі повинні бути включені до опису об`єкта нерухомого майна, який підлягає реєстрації.

2.4. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України розпорядчим актом передала стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше майно на баланс новоутвореного ДП "Адміністрація морських портів України" і зобов`язала це підприємство зареєструвати майнові права на нерухоме майно, яке обліковується на його балансі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2.5. До стратегічних об`єктів портової інфраструктури з урахуванням положень Закону України "Про морські порти України" (4709-17) належать об`єкти права державної власності: гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, тобто всі рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, в тому числі ті, що розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

2.6. Господарські суди констатували, що будівля КТПН-3957 та насосна станція-3 є об`єктами нерухомості, розташованими на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення та зміни їх призначення. Будівля КТПН-3957, як і насосна станція-3, є самостійними об`єктами нерухомості, проте обслуговують діяльність всього порту, а тому становлять з портом правовий режим складної речі.

2.7. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що об`єкт "Митна площа" загальною площею 6200 м2 належить до категорії: майдани, тротуари та пішохідні зони з плитки та асфальтобетону, що визначено у витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, та знаходиться перед контрольно-пропускним пунктом Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (2600 м2) та за контрольно-пропускним пунктом Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (3600 м2), що зазначено в інвентарній картці обліку основних засобів № 072525. Крім того, суди зазначили, що об`єкт "Митна площа" загальною площею 6200 м2 включає в себе об`єкт площею 1876,4 м2 з огородженням, із опорами з елементами освітлення, з покриттям - асфальтобетоном, який при реорганізації підприємств морського транспорту був переданий на баланс Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" у вигляді, в якому існував на момент передачі.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі № 910/13835/21, до Верховного Суду звернулася Одеська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Одеська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Одеська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Одеська міська рада вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення пункту 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на момент звернення з позовом, та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

3.4. При цьому, на думку Одеської міської ради, у цій справі необхідно сформувати висновок щодо застосування частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Висновок, на думку скаржника, має стосуватися визначення законності реєстрації інженерних споруд як основних об`єктів нерухомого майна з одночасним включенням до їх складових частин об`єкта значно більшої площі, який є міською площею, та не належить ні до будівель, ні до споруд. Скаржник звертає увагу на те, що трансформаторна станція і насосна станція є допоміжними спорудами, та не є самостійними об`єктами нерухомості, а тому речові права на ці об`єкти не підлягають державній реєстрації як на самостійні об`єкти нерухомості. Таким чином, Одеська міська рада вважає, що на цей час відсутній висновок щодо неможливості реєстрації інженерних споруд як самостійних об`єктів нерухомості разом зі складовими частинами, які перевищують площу таких споруд, та взагалі не є ні будівлями, ні спорудами.

3.5. Крім того, за доводами Одеської міської ради, господарські суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Скаржник зазначає, що в цьому випадку господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини наявності у Держави Україна права власності на об`єкт "Митна площа" на підставі документів про балансове розмежування, які в розумінні законодавства не є правовстановлюючими документами. З огляду на це, за доводами скаржника, наведені докази є недопустимими.

3.6. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України у відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України зазначає, що позивачем не спростовано належність до державної власності об`єкта нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, який включає у тому числі й таку складову як "Митна площа", а також не доведено, що об`єкт та / або його окремі складові належать до комунальної власності. Така обставина, за доводами Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, виключає можливість та необхідність захисту прав Одеської міської ради.

3.7. ДП "Адміністрація морських портів України" у відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ДП "Адміністрація морських портів України" звертає увагу на те, що у цьому випадку державна реєстрація комплексу будівель та споруд виробничого призначення здійснювалася із внесенням до державного реєстру відомостей про складові частини об`єкта. Окремо / самостійно трансформаторна станція та насосна станція як самостійні об`єкти не реєструвалися, як про це необґрунтовано зазначає Одеська міська рада.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" (133-2013-р) погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури України щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту за переліком згідно з додатком, шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів; передбачено утворення внаслідок виділу ДП "Адміністрація морських портів України" та віднесення його до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

4.2. Наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення ДП "Адміністрація морських портів України" було реорганізовано державні підприємства морського транспорту за переліком згідно з додатком 1 шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів, та утворено внаслідок виділу ДП "Адміністрація морських портів України".

4.3. Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський морський торговельний порт") розташоване за адресою: місто Одеса, площа Митна, 1, увійшло до переліку державних підприємств морського транспорту, які підлягають реорганізації згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р (133-2013-р) .

4.4. На виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 комісією з реорганізації складено розподільчий баланс майна, майнових прав та зобов`язань ДП "Одеський морський торговельний порт", що переходять до ДП "Адміністрація морських портів України" станом на 13.06.2013.

4.5. Згідно з актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 ДП "Одеський морський торговельний порт" передано, а ДП "Адміністрація морських портів України" прийнято майно, розташоване за адресою: місто Одеса, Митна площа, 1, зокрема, об`єкт: "Митна площа", який введений в експлуатацію 01.03.1966, інвентаризаційний номер: 072525.

4.6. Наказом ДП "Адміністрація морських портів України" від 23.06.2013 № 17, зокрема, наділено філію ДП "Адміністрація морських портів України" майном, яке є частиною майна ДП "Адміністрація морських портів України" згідно з актами приймання-передачі.

4.7. Відповідно до акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 № 19 наведене майно було передано Одеській філії ДП "Адміністрація морських портів України".

4.8. Господарські суди зазначили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна у реєстрі наявні такі відомості: суб`єкт управління, який здійснює управління майном - Міністерство інфраструктури України, балансоутримувач майна - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", відомості про державне майно, зокрема: назва майна - "Митна площа", інвентаризаційний номер: 072525, назва майна відповідно до Класифікатора державного майна - майдани, тротуари та пішохідні зони, розташовані за адресою: місто Одеса, площа Митна, 1/2, площею 6 200 м2.

4.9. Крім того, господарські суди зазначили, що відповідно до Статуту ДП "Адміністрація морських портів України", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18.05.2021 № 288, це підприємство є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" (133-2013-р) , та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

4.10. Пунктом 21 розділу 4 Статуту ДП "Адміністрація морських портів України" передбачено, що майно підприємства становлять оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

4.11. Згідно з пунктом 22 розділу 4 Статуту ДП "Адміністрація морських портів України" майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, ДП "Адміністрація морських портів України" користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України та цим Статутом.

4.12. Положення пункту 24 Статуту ДП "Адміністрація морських портів України" визначають, що право господарського відання майном виникає з дати підписання актів приймання-передачі або інших відповідних первинних документів.

4.13. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 17.02.2021 зареєстровано право власності Держави в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди", розташований за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2.

4.14. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрацію вчинено на підставі витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15-22948, виданого 13.11.2018, видавник: Фонд державного майна України.

4.15. 26.05.2021 на підставі витягу з акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань, виданого 25.05.2021, видавник: Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація одеського морського порту); наказу, серія та номер: 163, виданого 19.03.2013, видавник: Міністерство інфраструктури України, зареєстровано право господарського відання ДП "Адміністрація морських портів України", власник: Держава в особі Міністерства інфраструктури України.

4.16. Позивач, вважаючи, що до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, звернувся до Господарського суду міста Києва з цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1 Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Одеської міської ради до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, ДП "Адміністрація морських портів України" про скасування рішень державних реєстраторів.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Одеської міської ради, є безпідставне включення до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" частини земель загального користування комунальної власності.

5.5. Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про морські порти" встановлено, що об`єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи, лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

5.6. Згідно із частиною 3 статті 23 Закону України "Про морські порти" державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

5.7. Відповідно до частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

5.8. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.9. Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.10. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

5.11. Згідно із частиною 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема, на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

5.12. Положеннями частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

5.13. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.14. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено. що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про морські порти України" державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Право господарського відання майном виникає з дати підписання актів приймання-передачі або інших відповідних первинних документів.

5.16. За висновками господарських судів, не підлягають державній реєстрації речові права окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема, на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, оскільки складові частини речі повинні бути включені до опису об`єкта нерухомого майна, який підлягає реєстрації.

5.17. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України розпорядчим актом передала стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше майно на баланс новоутвореного ДП "Адміністрація морських портів України", і зобов`язала це підприємство зареєструвати майнові права на нерухоме майно, яке обліковується на його балансі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.18. Суди зазначили, що до стратегічних об`єктів портової інфраструктури з урахуванням положень Закону України "Про морські порти України" (4709-17) належать об`єкти права державної власності: гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, тобто всі рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі ті, що розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

5.19. Господарські суди констатували, що будівля КТПН-3957 та насосна станція-3 є об`єктами нерухомості, розташованими на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. За висновком судів, будівля КТПН-3957, як і насосна станція-3, є самостійними об`єктами нерухомості, проте обслуговують діяльність всього порту, а тому становлять з портом правовий режим складної речі.

5.20. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що об`єкт "Митна площа", загальною площею 6200 м2, належить до категорії: майдани, тротуари та пішохідні зони з плитки та асфальтобетону, що визначено у витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, та знаходиться перед контрольно-пропускним пунктом Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (2600 м2) та за контрольно-пропускним пунктом Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (3600 м2), що зазначено в інвентарній картці обліку основних засобів № 072525. Крім того, суди зазначили, що об`єкт "Митна площа", загальною площею 6200 м2, включає в себе об`єкт площею 1876,4 м2 з огородженням, із опорами з елементами освітлення, з покриттям - асфальтобетоном, який при реорганізації підприємств морського транспорту був переданий на баланс Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" у вигляді, в якому існував на момент передачі.

5.21. Одеська міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. Одеська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення пункту 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на момент звернення із позовом, та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

5.24. Одеська міська рада наголошує на тому, що на момент звернення з позовом у цій справі та на момент ухвалення рішення господарським судом першої інстанції діяла інша редакція частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ніж на момент ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

5.25. Одеська міська рада вважає, що апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові застосував редакцію частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка не була чинною на момент ухвалення постанови апеляційного суду.

5.26. При цьому скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) щодо застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.27. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з огляду на таке.

5.28. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" до Акціонерного товариства "Мегабанк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідії Миколаївни про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності в межах справи № 914/2350/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА" до Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" про банкрутство.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), на яку посилається скаржник, викладено висновки, які, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"122. В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

…131.Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

…151. Пункт 126 цієї постанови свідчить, що обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.

…153.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких, як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами)".

5.29. Колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", наведені у пунктах 122, 151, 153 зазначеної постанови сформовано Великої Палатою Верховного Суду стосовно редакції зазначеного Закону, що була чинною станом на момент звернення із позовом у справі № 914/2350/18 (914/608/20), тобто станом на 13.02.2020.

При цьому у справі № 910/13835/21 Одеська міська рада звернулася з позовом 25.08.2021, рішення у цій справі ухвалене судом першої інстанції 30.06.2022, а відтак до спірних правовідносин підлягала застосуванню та ж редакція статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.30. Водночас, на думку скаржника, до спірних правовідносин апеляційний господарський суд повинен був застосувати редакцію статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що діяла на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції.

5.31 Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

5.32. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення на конституційному рівні принципу незворотності дії в часі нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20, від 22.12.2020 у справі № 923/705/18, від 16.11.2021 у справі № 914/2041/20, від 30.01.2018 у справі № 904/9839/16.

5.33. Крім того, положеннями процесуального законодавства (частина 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому апеляційний господарський суд при розгляді справи № 910/13835/21 не міг застосовувати норму матеріального права, яка не була чинною як на момент звернення із позовом, так і на момент ухвалення господарським судом рішення за результатами розгляду спору по суті.

5.34. Отже, доводи скаржника щодо неправильного застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), в цій частині є необґрунтованими.

5.35. Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо передчасності висновків судів попередніх інстанцій про те, що Одеська міська рада не довела факту порушення її речових прав оспорюваними реєстраційними діями.

5.36. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вимог земельного законодавства питання щодо належності земельної ділянки до земель комунальної чи державної форми власності повинно вирішуватися залежно від установлених обставин щодо наявності чи відсутності на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної власності.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.37. На думку Одеської міської ради, у цій справі необхідно сформувати висновок щодо застосування частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Висновок, на думку скаржника, має стосуватися визначення законності реєстрації інженерних споруд як основних об`єктів нерухомого майна з одночасним включенням до їх складових частин об`єкта значно більшої площі, який є міською площею та не відноситься ні до будівель, ні до споруд. Скаржник звертає увагу на те, що трансформаторна станція і насосна станція є допоміжними спорудами та не є самостійними об`єктами нерухомості, а тому речові права на ці об`єкти не підлягають державній реєстрації як на самостійні об`єкти нерухомості. Таким чином, Одеська міська рада вважає, що на цей час відсутній висновок щодо неможливості реєстрації інженерних споруд як самостійних об`єктів нерухомості разом зі складовими частинами, які перевищують площу таких споруд, та взагалі не є ні будівлями, ні спорудами.

5.38. Крім того, Одеська міська рада звертає увагу на те, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач наголошував, що об`єкт "Митна площа" площею 6200 м2 є складовою частиною трансформаторної підстанції та насосної станції, загальною площею 64,6 м2. Проте, на думку Одеської міської ради, об`єкт "Митна площа", площею 6200 м2 не може бути складовою частиною об`єкта "виробничі будівлі та споруди" площею 64,6 м2, оскільки загальна площа інших складових частин виробничих будівель і споруд у сотні разів перевищує загальну площу об`єкта в цілому.

При цьому скаржник зазначає, що спірна територія автостоянки є частиною земельної ділянки, яка огороджена по периметру металевим профілем автостоянки із опорами з елементами освітлення та асфальтобетонним покриттям, із нанесеною паркувальною розміткою, при в`їзді та виїзді встановлені автоматичні шлагбауми та модульна будова, що розташована поза (перед) огородженою територією Одеського морського порту, і така автостоянка, за доводами скаржника, не може мати спільне призначення з виробничими будівлями.

5.39. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що у статті 186 Цивільного кодексу України визначено поняття "головної речі і її приналежності", а саме у частинах 1, 2 наведеної статті зазначено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.40. Відповідно до статті 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

5.41. Статтею 188 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

5.42. Отже, головна річ та приналежність - це відокремлені одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без приналежності, а приналежність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а приналежність лише виконує допоміжну роль.

5.43. Правове значення поділу речей на головну річ і приналежність полягає в тому, що приналежність наслідує долю головної речі, якщо в законі чи договорі не вказано інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах тощо.

5.44. Водночас складові частини речі - це такі частини, які конструктивно повґязанні з річчю, при відокремленні яких річ втрачає своє першочергове призначення. Річ може бути самостійним обґєктом, а може бути частиною іншої складної речі, складовою частиною цієї речі. Складові частини речі не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

5.45. Складна річ - це сукупність різнорідних простих речей, що складають одне ціле завдяки їх використанню за спільним призначенням. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 923/52/18.

5.46. При цьому колегія суддів враховує, що згідно із частиною 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема, на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

5.47. Пунктом 1 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (1141-2011-п) (тут і далі - в редакції постанови Кабінету Міністрів України 06.06.2018 № 484 (484-2018-п) ) передбачено, що цей Порядок визначає процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, його невід`ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб`єктів та об`єкти таких прав.

5.48. За змістом підпункту 2 пункту 29 зазначеного Порядку до державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці: тип об`єкта нерухомого майна; площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та / або присвоєна літера, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є складною річчю).

5.49. Крім того, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд "ДК 018-2000" затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, під спорудами розуміють будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

5.50. Цим Державним класифікатором також окремо визначено поняття інженерних споруд. Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін. Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта.

5.51. До інженерних споруд належать: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та ін.

5.52. Водночас господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, обмежившись посиланням на те, що Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України розпорядчим актом передала стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше майно на баланс новоутвореного ДП "Адміністрація морських портів України" і зобов`язала це підприємство зареєструвати майнові права на нерухоме майно, яке обліковується на його балансі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не встановили інших суттєвих фактичних обставин справи, які впливають на правильне вирішення цього спору.

5.53. Зокрема, господарські суди попередніх інстанцій достеменно не встановили, до якого виду будівель та споруд належать трансформаторна підстанція та насосна станція з урахуванням їх функціональних характеристик, чи можуть вони вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна, чи є складовими частинами іншого об`єкта, а відтак не установили, чи підлягають речові права на них державній реєстрації. При цьому суди також не встановили, чи можуть функціонувати трансформаторна підстанція та насосна станція без об`єкта "Митна площа" та чи призначений об`єкт "Митна площа" саме для обслуговування іншої (головної) речі, чи пов`язані ці об`єкти (трансформаторна підстанція, насосна станція, об`єкт "Митна площа", інші об`єкти) спільним призначенням.

5.54. Таким чином, під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду необхідно належним чином встановити, чи може бути зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію та насосну станцію як самостійні об`єкти нерухомого майна / складові частини об`єкта нерухомого майна. Судам також необхідно з`ясувати чи може бути включено до складу іншого об`єкта нерухомого майна об`єкт "Митна площа" (в якості його складової чи приналежності), оскільки Верховний Суд відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.55. На думку Одеської міської ради, господарські суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Скаржник зазначає, що в цьому випадку господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини наявності у Держави Україна права власності на об`єкт "Митна площа" на підставі документів про балансове розмежування, які в розумінні законодавства не є правовстановлюючими документами. З огляду на це, за доводами скаржника, наведені докази є недопустимими.

5.56. Розглянувши такі доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не можуть бути враховані, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

5.57. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які згідно із законодавством повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.58. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

5.59. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що доводи скаржника стосуються належності та достатності доказів, водночас скаржником не доведено того факту, що судами застосовано недопустимі докази у справі.

5.60. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.61. Водночас загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Проте оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не відповідають зазначеним вимогам процесуального права.

5.62. Однак Верховний Суд позбавлений можливості досліджувати докази та з`ясовувати усі істотні обставини справи, а тому, оскільки частково підтвердилися доводи касаційної скарги, під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно належним чином встановити істотні фактичні обставини справи, наведені у пунктах 5.53-5.54 цієї постанови, достеменне встановлення яких вплине на правильне вирішення цього спору.

5.63. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Одеської міської ради належить задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у цій справі скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу № 910/13835/21 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чи встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.