910/17576/20 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 20.09.2023 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до зазначених рішень проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "Євротранссервіс" на нежитлові приміщення № 11 (літ. А) загальною площею 69,7 кв. м та № 12 (літ. А) загальною площею 114 кв. м по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві, проте ці об`єкти є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам цього будинку, тому рішення про державну реєстрацію відповідних прав за відповідачем щодо таких приміщень є незаконними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у місті Києві.

ТОВ "Євротранссервіс" проти позову заперечило та заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023, позов задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14646257 від 23.07.2014 15:23:43, Чекригін Олександр Валерійович, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 414123280000) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14647281 від 23.07.2014 15:39:38, Чекригін Олександр Валерійович, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 414154480000. Стягнуто з ТОВ "Євротранссервіс" на користь ОСББ "Олімпійський" витрати зі сплати судового збору в сумі 4 204,00 грн, витрати на проведення експертизи в сумі 42 902,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 25 000,00 грн.

Не погоджуючись із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, у червні 2023 року ТОВ "Євротранссервіс" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, або при встановленні інших підстав - передати справу повністю або частково на новий розгляд. Також скаржник навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, який приблизно становить 40 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/17576/20 за касаційною скаргою ТОВ "Євротранссервіс" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.09.2023.

ОСББ "Олімпійський" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також у відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом касаційної скарги відповідача та становить 50 000,00 грн.

Головне територіальне управління юстиції у місті Києві в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що ОСББ "Олімпійський" як юридичну особу зареєстровано 31.10.2011.

За змістом статуту ОСББ "Олімпійський" (у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів співвласників від 10.07.2020), об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку № 2-Б, що розташований за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Ділова (пункт 1 розділу І); метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом (пункт 1 розділу ІІ); завданням та предметом діяльності об`єднання є, зокрема, забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном (пункт 3 розділу ІІ).

Відповідно до сертифіката серії КВ № 16412053310 від 06.04.2012 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта: Будівництво житлового будинку на перетині вул. Димитрова та вул. Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва (загальна площа квартир - 25022,2 кв. м, житлова площа квартир - 12865,4 кв. м, кількість квартир - 192 квартири, кількість поверхів - 25 поверхів, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 3339,7 кв. м, офісні приміщення, площа 1 та 2 рівнів підвалів (паркінгів) - 6509,1 кв. м) проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтвердила його готовність до експлуатації.

Розпорядженням Печерської районної в місті Києва державної адміністрації від 24.01.2013 № 34 присвоєно закінченому будівництвом об`єкту "Будівництво житлового будинку на перетині вул. Димитрова та вул. Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва" поштову адресу: вул. Димитрова, 2-Б у Печерському районі м. Києва.

У подальшому рішенням Київської міської ради від 13.11.2014 № 373/373 "Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві" (з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 11.06.2015 № 617/1481) вул. Димитрова перейменована на вул. Ділову (район Голосіївський, Печерський).

Як свідчить зміст наданої позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29.10.2020 № 230192471, 23.07.2014 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіним О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 14646257, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію за ТОВ "Євротранссервіс" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 11 (літ. А) загальною площею 69,7 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ділова, б. 2-Б, приміщення 11 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 414123280000).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29.10.2020 № 230189316, 23.07.2014 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіним О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 14647281, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію за ТОВ "Євротранссервіс" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення №12 (літ. А) загальною площею 114 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, б. 2-Б, приміщення 12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 414154480000).

Підставою для державної реєстрації права власності за відповідачем на ці об`єкти нерухомого майна зазначено договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення від 26.05.2014 № 2605/1, укладений між Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" (далі - ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс") та ТОВ "Євротранссервіс".

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення від 26.05.2014 № 2605/1 (форма договору проста письмова) ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (продавець) продає, а ТОВ "Євротранссервіс" (покупець) купує майнові права на два нежитлових приміщення загальною площею 183,7 кв. м, які будуються в житловому будинку з вбудованими-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса Печерського району м. Києва. Характеристика об`єкта: місто Київ; адреса, № будинку - Димитрова 2-Б; № приміщень - XI, XIІ; секція 1; поверх 17; загальна площа 69,7; 114,0; запланована дата введення будинку в експлуатацію - І кв. 2014 року. Предметом цього договору є майнові права на об`єкти, які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності (володіння, користування та розпорядження) після введення об`єкта будівництва в експлуатацію пункт 1.2); майнові права на об`єкти за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта прийому-передачі майнових прав (пункт 1.3); загальна вартість майнових прав на об`єкт на момент укладення цього договору становить 918 500,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 % - 153 083,33 грн (пункт 2.2).

ТОВ "Євротранссервіс" надано копію акта прийому-передачі від 06.06.2014 № 1 про передачу майнових прав на 2 нежитлових приміщення.

ОСББ "Олімпійський" в обґрунтування позовних вимог у справі, що розглядається, зазначило, зокрема, що приміщення № 11 (літ. А) площею 69,7 кв. м та №12 (літ. А) площею 114 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Димитрова (нині Ділова), 2-Б, право власності на які зареєстровано за відповідачем відповідно до рішень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіна О.В. від 23.07.2014, є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку, належать на праві спільної сумісної власності співвласникам відповідного будинку і не могли бути зареєстровані за відповідачем на праві власності, тому рішення про державну реєстрацію відповідних прав за відповідачем щодо таких приміщень є незаконними та підлягають скасуванню.

ТОВ "Євротранссервіс" проти позову заперечило та зазначило, що спірні приміщення утворилися після проведення реконструкції нежитлових приміщень, є окремими об`єктами нерухомого майна та не належать до допоміжних приміщень у складі багатоквартирного будинку. Водночас відповідач заявив про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що оскільки спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними), тобто за своєю правовою природою мають статус спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, тому ТОВ "Євротранссервіс" не могло набути та зареєстровати ці приміщення на праві власності як окремі нежитлові приміщення, а відтак оспорювані позивачем рішення про здійснення за відповідачем державної реєстрації права власності на спірні приміщення прямо суперечать приписам частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК; у тому числі в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень про державну реєстрацію прав), порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку № 2-Б по вул. Діловій у м. Києві, отже підлягають скасуванню. Крім того, суд на підставі встановлених обставин дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог розпочався 29.10.2020, а тому такий строк позивачем не пропущено.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Євротранссервіс" послалося, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції у цій справі не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, стосовно того, що для правильного вирішення такого спору визначальним є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме, чи належать усі спірні приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень та первинних документів. Судами попередніх інстанцій не було враховано те, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для інших потреб непромислового характеру і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Також не застосовано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12, щодо можливості проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт за договором купівлі-продажу немайнових прав. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 256, 257, 261 ЦК, що стосується питання пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, та не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 24.11.2021 у справі № 760/25506/17, щодо необхідності доведення позивачем обставин, за якими він дізнався про порушення свого права. Судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про призначення у справі повторної експертизи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

ОСББ "Олімпійський", вважаючи порушеним право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку № 2-Б по вул. Діловій у м. Києві на нежитлові приміщення № 11 (літ. А) загальною площею 69,7 кв. м та № 12 (літ. А) загальною площею 114 кв. м у зазначеному будинку, право власності на які відповідно до оспорюваних рішень державного реєстратора зареєстровано за відповідачем, послалося на те, що ці приміщення є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку, належать на праві спільної сумісної власності співвласникам цього будинку, тому рішення про державну реєстрацію відповідних прав за відповідачем щодо таких приміщень суперечить закону.

Відповідач у свою чергу заперечив щодо належності спірних нежитлових приміщень до допоміжних у складі багатоквартирного будинку та зазначав, що вони є окремими об`єктами нерухомого майна.

Таким чином, при вирішенні цього спору необхідним є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме, встановлення того, чи відносяться зазначені приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У частині 2 статті 382 ЦК (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК (у чинній редакції) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За змістом наведеної норми, як у редакції на час виникнення спірних правовідносин, так і в чинній редакції, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011 (v014p710-11) зазначено, зокрема, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об`єднання власників квартир (житла). Таке об`єднання може бути створено також власниками житлових будинків. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону (стаття 385 ЦК у редакції на час створення ОСББ та на час виникнення спірних правовідносин).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку врегульовано Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічне за своєю суттю визначення поняття допоміжних приміщень багатоквартирного будинку наведено і у прийнятому 14.05.2015 Законі України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (417-19) .

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18).

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц).

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається, урахували правові висновки, наведені, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21, від 03.08.2022 у справі № 908/3168/19, за змістом яких чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, передусім відповідач, який є останнім набувачем таких приміщень, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Отже, кожна сторона відповідно до статей 76- 79 ГПК на підставі належних, допустимих, вірогідних, достовірних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

ОСББ "Олімпійський", доводячи правомірність заявлених ним вимог, на підтвердження обставин належності спірних нежитлових приміщень до допоміжних надало суду, зокрема, копії проектної документації щодо спірних приміщень, технічну документацію об`єкта тощо.

Разом із тим за клопотанням позивача судом першої інстанції у справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; на вирішення експертизі поставлено такі питання: яке функціональне призначення приміщень № 11 (літ. А), загальною площею 69,7 кв.м та № 12 (літ. А), загальною площею 114 кв. м, розташованих на 17 поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Ділова, 2-Б; чи належать ці приміщення, право власності на які посвідчено, відповідно, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 25171432, та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 24631973, виданими 23.07.2014 та 05.08.2014 Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві, та які розташовані на 17 поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Ділова, 2-Б, до допоміжних?

Відповідно до висновку експерта від 11.11.2021 № 11584/21-43, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі № 910/17576/20: - приміщення № 11 (літ. А), загальною площею 69,7 кв. м, розташоване на 17 поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Ділова, 2-Б (назва об`єкта вказана згідно з Технічним паспортом від 02.09.2013, а.с. 178-181) не є окремим приміщенням, а є частиною приміщення № XI згідно з Планом від 14.09.2011, з функціональним призначенням допоміжне (технічне); - приміщення № 12 (літ. А), загальною площею 114 кв. м, розташоване на 17 поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Ділова, 2-Б (назва об`єкта вказана згідно з Технічним паспортом від 02.09.2013, а.с. 178-181) не є окремим приміщенням, а є частиною приміщення № XIІ згідно з Планом від 14.09.2011, з функціональним призначенням допоміжне (технічне).

Натомість ТОВ "Євротранссервіс" на підтвердження своїх заперечень було надано суду копію листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 15.05.2020 № 10/26-15/1505/07 (адресованого відповідачу), в якому наведено інформацію про те, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва зареєструвала подані замовником будівництва ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" декларації про початок виконання будівельних робіт: - "Реконструкція нежитлових приміщень по вул. Дмитрова, 2-Б у Печерському районі м. Києва" від 14.08.2013 №КВ082132260091; - "Реконструкція першого та другого рівня підвального приміщення № 1, № 2, № 3 та І-86 на першому рівні, та № 4, 2-89, 2-90 та 2-91 на другому рівні в парко місця, будинку по вул. Дмитрова, 2-Б у Печерському районі м. Києва" від 20.08.2013 №КВ 082132320414. Згодом Інспекція зареєструвала декларації від 04.10.2013 № КВ142132770413 та від 04.10.2013 № КВ142132770413 про готовність до експлуатації цих об`єктів.

Також у листі Департаменту зазначено, що згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.11.2016 та протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 02.12.2016 у Департаменту вилучили оригінал декларації про початок виконання будівельних робіт "Реконструкція нежитлових приміщень по вул. Дмитрова, 2-Б у Печерському районі м. Києва" від 14.08.2013 № КВ082132260091, у зв`язку із чим Департамент не має можливості надати копію цієї декларації, однак надає у додатках незасвідчені копії декларацій № КВ 082132320414, № КВ142132770413 та № КВ142132770419.

Водночас, за висновками судів попередніх інстанцій, зі змісту наданого відповідачем листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 15.05.2020 № 10/26-15/1505/07 неможливо встановити, чи стосувалася реконструкція, обумовлена в деклараціях № КВ082132260091, № КВ082132320414, № КВ142132770413 та № КВ142132770419, спірних приміщень. Зокрема, в назві декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єктів до експлуатації, на які міститься посилання у листі, мова йде про реконструкцію першого та другого рівня підвального приміщення (у той час як спірні приміщення розташовані на 17 поверсі) та реконструкцію нежитлових приміщень без уточнення поверху та будь-яких інших ідентифікуючих ознак.

При цьому відповідач не надав судам попередніх інстанцій зазначені документи ані для огляду, ані для долучення до матеріалів справи, у тому числі не було надано і первинних документів, які б підтверджували факт проведення такої реконструкції (дозвільної та проектної документації на проведення реконструкції, документів про прийняття в експлуатацію об`єкта з урахуванням проведеної реконструкції тощо).

За таких обставин суди правомірно зауважили, що доводи відповідача стосовно утворення спірних приміщень внаслідок проведення реконструкції нежитлових приміщень у будинку, не знайшли свого підтвердження.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачем надано не було, як і не спростовано в установленому процесуальним законом порядку належність спірних приміщень до допоміжних.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам в цілому та кожному доказу окремо, дійшли таких висновків:

- спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками входять до переліку допоміжних приміщень будинку, є призначеними для його обслуговування та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам цього будинку по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві;

- на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій право спільної сумісної власності на спірні приміщення (як на приміщення загального користування) було набуто власниками квартир багатоквартирного житлового будинку за наведеною адресою в силу закону (частина 2 статті 382 ЦК);

- договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення від 26.05.2014 № 2605/1 не може бути розцінений як належна підстава набуття відповідачем права власності на спірні об`єкти, оскільки норми законодавства виключають можливість набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення як на окремий об`єкт цивільних прав, а також в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на квартиру у житловому будинку;

- оспорювані позивачем рішення про здійснення за відповідачем державної реєстрації права власності на спірні приміщення прямо суперечать приписам частини 2 статті 382 ЦК (у тому числі в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень про державну реєстрацію прав) та порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку за наведеною адресою.

З огляду на встановлені фактичні обставини у цій справі, з урахуванням висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірні приміщення належать до допоміжних, а тому не можуть бути самостійним об`єктом права власності як нежитлові приміщення, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ "Євротранссервіс" підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, у яких узагальнено наведено висновок про те, що для правильного вирішення подібного спору, визначальним є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме, чи належать усі спірні приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень та первинних документів.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій, при вирішенні спору, у тому числі було враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, та на підставі наявних у матеріалах справи доказах, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, достеменно встановлено правовий статус спірних приміщень як допоміжних, тому за обґрунтованими висновками судів ці приміщення не можуть бути самостійним об`єктом права власності як нежитлові приміщення

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи, доводи відповідача стосовно того, що спірні приміщення утворилися внаслідок проведення реконструкції нежитлових приміщень у будинку, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, ТОВ "Євротранссервіс" у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало також тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 256, 257, 261 ЦК та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 24.11.2021 у справі № 760/25506/17.

Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник, пославшись на зазначені постанови Верховного Суду, зазначив, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, що розглядається, не враховано, зокрема, такі висновки:

- початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила;

- обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що перебіг строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог розпочався 29.10.2020, з огляду на те, що ОСББ "Олімпійський" про спірні рішення державного реєстратора стало відомо 29.10.2020 з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 230192471 та № 230189316; позивач не є стороною договору від 26.05.2014 № 2605/1 (з посиланням на який державним реєстратором проведено державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірне майно); доказів того, що про порушення прав співвласників багатоквартирного будинку внаслідок прийняття державним реєстратором спірних рішень позивач дізнався (або міг дізнатися) раніше, аніж про це зазначено в позові, відповідачем суду не надано, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що на момент звернення з відповідним позовом до суду позивачем такий строк пропущено не було, у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 ЦК.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви та висновки щодо строку позовної давності у спірних правовідносинах, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Водночас, необхідно зауважити, що обчислення позовної давності для звернення позивача з певним позовом у кожній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ, визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, зазначені ТОВ "Євротранссервіс" доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Разом із тим касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про призначення у справі повторної експертизи, оскільки відповідач вважає висновки проведеної у справі експертизи суперечливими, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги.

Статтею 104 ГПК передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими долученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК.

З огляду на положення наведених норм судами попередніх інстанцій установлено, що підстави для відхилення висновку експерта від 11.11.2021 № 11584/21-43 відсутні, а відповідачем протилежного не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим цей висновок визнано судом належним доказом, оскільки на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета доказування; обставин невідповідності цього висновку вимогам статті 98 ГПК судами встановлено не було, як і не встановлено підстав для проведення повторної експертизи.

Водночас цей висновок експерта було оцінено судами у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, відповідно до вимог статті 86 ЦК.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.