910/11390/22 Про визнання недійсними процедури публічної закупівлі та договору про закупівлю робіт - 20.09.2023 Прийняття

1.1. Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій (далі - Позивач, Центр) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського державного науково-дослідного та проектного інституту "УкрНДІпроектреставрація" (далі - Відповідач, Інститут) про розірвання договору №454-СІБД від 17.11.2020 щодо закупівлі послуг у сфері містобудування код СРУ за ДК 021:2015-71410000-5 (розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони комплексів пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва").

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором (порушення календарного графіку виконання робіт, вимог технічного завдання тощо), у зв`язку з чим Позивач вважає, що наявні підстави для розірвання вказаного правочину.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/11390/22 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання Відповідачем зобов`язань з розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони комплексів пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва", що значною мірою могло би позбавити Центр того, на що він розраховував при укладенні договору, як підставу для його розірвання.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/11390/22 у задоволенні заяви Інституту відмовлено у повному обсязі.

Додаткове рішення аргументоване тим, що Відповідачем не надано доказів сплати вартості наданих послуг на користь замовника в передбачений договором строк.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі №910/11390/22 рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву Інституту про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 56 025,99 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна інстанція в цілому погодилась з висновками місцевого господарського суду щодо вирішення справи по суті заявлених вимог та додатково зазначила, що розірвати можна лише договір, який діє (строк якого не закінчився), тоді як дія спірного договору закінчилась 31.12.2020.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, та зважаючи на заперечення Позивача щодо розподілу таких витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви Відповідача та наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 68 025,99 грн до 56 025,99 грн.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11.04.2023 та постанову апеляційної інстанції від 11.07.2023, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02.10.2012 у справі №23/236, постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №910/18384/20, від 06.12.2019 у справі №910/7446/18, від 14.07.2021 у справі №911/1981/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 05.02.2020 у справі №904/2082/19 (щодо застосування статей 853, 882 Цивільного кодексу України), від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (щодо добросовісності та заборони суперечливої поведінки), від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 (щодо стандарту доказування).

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.4. У відзиві на касаційну каргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. 03.08.2020 Центром оголошено про проведення державної закупівлі а саме: послуги у сфері містобудування ДК 021:2015 -71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони пам`яток культурної спадщини м. Києва") за кошти місцевого бюджету в розмірі 1 246 865,47 грн.

4.2. Протоколом №9 засідання тендерного комітету Позивача від 01.09.2020 відхилено тендерну пропозицію Відповідача на підставі абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі".

4.3. Рішенням Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 01.10.2020 №18496-р/пк-пз зобов`язано Позивача скасувати рішення про відхилення тендерної пропозиції Відповідача та рішення про визнання Підприємства об`єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської ради з охорони культурної спадщини України переможцем закупівлі - ДК 021:2015-71410000-5 - Послуги у сфері містобудування, оголошення про проведення якої оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за UA-2020-08-03-005441-с.

4.4. 29.10.2020 Позивачем оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з Інститутом.

4.5. 17.11.2020 між Центром (замовник) та Інститутом (виконавець) укладений договір №454-СІБД закупівлі послуг у сфері містобудування ДК 021:2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони комплексів пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва"), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги у сфері містобудування ДК 021:2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва"), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

4.6. Відповідно до пункту 3.1. договору виконавець надає замовнику послугу поетапно відповідно до календарного графіку надання послуг (додаток №4 до договору) та надає акт здачі-приймання наданих послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів після кожного етапу згідно календарного графіку надання послуг.

4.7. Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання акту здачі-приймання послуг перевіряє відповідність обсягу та якості наданих послуг вимогам договору, за результатами перевірки підписує та спрямовує виконавцю акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від приймання послуг (пункт 3.2. договору).

4.8. Пунктом 3.3. договору сторонами погоджено, що у разі виявлення замовником під час приймання наданих послуг недоліків, сторонами складається акт, у якому фіксується перелік недоліків наданих послуг та строки для їх усунення виконавцем.

4.9. Виконавець усуває недоліки власними силами та за рахунок власних коштів у строки, зазначені замовником (пункт 3.4. договору).

4.10. За змістом пункту 5.1. договору, послуги, виконувані за договором, повинні відповідати вимогам, встановленим договором. Послуги, що не відповідають вимогам договору, вважаються не виконаними та замовник може відмовитися від їх оплати.

4.11. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 9.1. договору).

4.12. Відповідно до пункту 10.9. договору одностороння відмова від виконання сторонами своїх зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених цим договором та законодавством України.

4.13. Згідно календарного графіку надання послуг (додаток №4 до договору) послуги у сфері містобудування мали бути надані Відповідачем у ІІІ етапи у встановлені календарні строки, а саме: І етап - в строк до 30.11.2020 (роботи зазначені в п. 4 - до 20.11.2020); II етап - в строк до 15.12.2020; III етап - грудень 2020 року.

4.14. За повідомленням Позивача, Відповідачем у встановлені договором строки не надано у повному обсязі необхідну науково-проектну документацію. Тоді як отримана ним 30.12.2020 від виконавця науково-технічна документація не відповідала умовам технічного завдання (частині 7. Результат роботи), оскільки подана тільки в паперовому вигляді без додавання цього проекту на електронному носії, що суперечить вимогам Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та ДСТУ ББ.2.2-10:2016 "Склад та зміст науково-проектної документації щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток архітектури і містобудування". 31.12.2020 виконавцем надано замовнику науково-технічну документацію на електронному носії.

4.15. Враховуючи наведене, Позивач стверджує, що Відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони комплексів пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва" у встановлені строки не виконано, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про розірвання вказаного договору.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

5.10. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

5.11. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

5.12. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

5.13. Так, у справах №23/236 та №911/1981/20 вирішувався спір про стягнення заборгованості за договором підряду, укладеного між сторонами, у тому числі основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

5.14. У межах справ №910/18384/20, №910/7446/18 та №910/11592/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором підряду, які обґрунтовані виконанням підрядником роботи, про що складено відповідні акти та довідки, які були передані відповідачу на підписання, однак останній їх не підписав, обґрунтованих заперечень не надав, коштів не сплатив.

5.15. У справі №905/411/17 предметом спору є стягнення заборгованості за договором субпідряду та визнання довідок форм №КБ-3, №КБ-2в такими, що були передані.

5.16. У справі №917/1489/18 позивачем за первісним позовом заявлено вимоги про стягнення попередньої оплати та штрафу за порушення строку виконання робіт, а за зустрічним позовом заявлено вимоги про стягнення заборгованості за фактично виконані роботи.

5.17. У справі №910/6491/18 позивачем за первісним позовом заявлено вимоги про стягнення з підрядника вартості оплачених, але не виконаних робіт та недопоставленого обладнання, стягнення передплати на послуги та роботи, а також пені за прострочення виконання робіт. Також у цій справі подано зустрічний позов за вимогами про стягнення заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за нездійснення замовником оплати обладнання та робіт.

5.18. У справі №910/11191/18 предметом позову є стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем зобов`язань за договором генерального підряду щодо строків виконання робіт.

5.19. Предметом розгляду справи №904/2082/19 було стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат і пені (за первісним позовом) і визнання недійсними актів приймання виконаних будівельних робіт за договором субпідряду (за зустрічним позовом). Первісні позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору субпідряду в частині повної і своєчасної оплати виконаних позивачем робіт. У свою чергу, зустрічний позов обґрунтований тим, що спірні акти складені з перевищенням ціни договору та з відхиленням фактично виконаних робіт від узгоджених за договором, спірні акти зі сторони позивача за зустрічним позовом підписані невстановленою особою та без зазначення дати підпису.

5.20. У справі №390/34/17 розглядалися позовні вимоги про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, обґрунтовані тим, що позивач у вказаній справі отримав у спадщину після смерті своєї баби земельну ділянку. Зазначена родичка позивача та відповідач уклали у минулому договір оренди щодо цієї земельної ділянки на 10 років. Баба позивача померла, а тому, на його думку, указаний договір оренди незаконно зареєстрований майже через місяць після смерті баби, тобто його слід вважати таким, що не пройшов державну реєстрацію, не набув чинності і не є укладеним. Позивач просив визнати цей договір неправомірним, таким, що не набув чинності, і таким, що не був укладений, а також повернути йому земельну ділянку з незаконного володіння.

5.21. Поряд з цим, предметом позову у справі, що розглядається є розірвання договору щодо закупівлі послуг у сфері містобудування.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором (порушення календарного графіку виконання робіт, вимог технічного завдання тощо), у зв`язку з чим наявні підстави для розірвання вказаного правочину.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання Відповідачем зобов`язань з розроблення науково-проектної документації, що значною мірою могло би позбавити Центр того, на що він розраховував при укладенні договору, як підставу для його розірвання.

Додатково апеляційним господарським судом зауважено, що розірвати можна лише договір, який діє (строк якого не закінчився), тоді як дія спірного договору закінчилась 31.12.2020.

При цьому правова позиція, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір, є сталою в судовій практиці Верховного Суду (постанови від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справи №910/16750/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та від 14.09.2023 у справі №910/4725/22).

5.22. Таким чином, правовідносини у наведених скаржником справах за змістовим та об`єктним критеріями не є подібними до спірних правовідносин у цій справі, відтак відрізняється і нормативно-правове регулювання таких правовідносин. Відмінними також є предмет та підстави позовів у наведених справах, що додатково свідчить про неподібність відносин у справі, яка переглядається та справах на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження.

5.23. Посилання заявника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування та оцінки доказів судом, стосуються не порушення чи неправильного застосування судами правових норм, а фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі його повноважень.

5.24. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

5.25. Що стосується посилання скаржника у якості підстави для подання своєї касаційної скарги на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає наступне.

5.26. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.27. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.28. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.29. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.30. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі №922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі №912/217/18.

5.31. За таких обставин, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.32. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.33. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

5.34. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.35. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.36. Верховний Суд також зауважує, що подана касаційна скарга не містить жодних доводів і заперечень щодо законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування зазначеного судового рішення в цій частині за власною ініціативою, оскільки відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.37. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати судом касаційної інстанції покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі №910/11390/22 за касаційною скаргою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.