902/930/21 Про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок - 12.09.2023 Прийняття

2. У процесі реорганізації та приватизації права та обов`язки Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" перейшли до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".

3. Керівник Тульчинської окружної прокуратури, вважаючи, що Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" втратило право постійного користування земельними ділянками одночасно з припиненням діяльності державного підприємства, оскільки таке право в порядку правонаступництва до нього не перейшло, звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками та повернення цих земельних ділянок.

4. Узагальнено основною підставою позову керівника Тульчинської окружної прокуратури визначено те, що право постійного користування в порядку правонаступництва до відповідача не перейшло, оскільки державне підприємство було припинено шляхом реорганізації у процедурі приватизації, що має наслідком втрату права постійного користування земельною ділянкою. Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав і має повернути її Тульчинській міській раді

5. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача та зазначили, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію з набуттям правонаступником прав та обов`язків приватизованого Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та у подальшому перейменованого у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп", до складу якого був включений Тульчинський виробничий рибоводний цех.

6. Ключове питання цього спору сформульовано Верховним Судом так: чи перейшло до відповідача право постійного користування землею в порядку правонаступництва від реорганізованого за результатом приватизації державного підприємства.

7. За результатами касаційного розгляду Верховний Суд ствердно відповів на вказане питання, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

8. Керівник Тульчинської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради (далі - позивач, Міськрада) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі - ДСРП Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп") про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок.

9. На обґрунтування позову прокурор зазначав, що відповідач втратив право постійного користування земельними ділянками водного фонду одночасно з припиненням діяльності об`єднання "Вінницярибгосп", оскільки право постійного користування Тульчинського виробничого рибцеху як структурного підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп" в порядку правонаступництва до відповідача не перейшло. Отже, відповідач користується земельними ділянками без достатніх правових підстав і має повернути їх державі. Державним реєстратором при реєстрації прав постійного користування земельними ділянками водного фонду за ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" не з`ясовано, що останній не є державним чи комунальним підприємством, або іншим суб`єктом господарювання, який в силу статті 92 ЗК України має право набувати земельні ділянки на праві постійного користування, а тому державна реєстрація права постійного користування спірними земельними ділянками підлягає скасуванню, а земельні ділянки - поверненню Міськраді, яка здійснює правомочності власника цих земельних ділянок.

Короткий зміст судових рішень

10. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.03.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

11. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що право постійного користування земельною ділянкою набуте Тульчинським виробничим рибцехом як структурним підрозділом державного об`єднання "Вінницярибгосп" в установленому законом порядку і це право не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення; реорганізація державного підприємства шляхом перетворення в ході проведення приватизації не мала наслідком припинення діяльності такого підприємства; право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України (2768-14) - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника.

12. Окрім цього, судами попередніх інстанцій, в порядку приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), враховано те, що обставини користування відповідачем спірними земельними ділянками були предметом розгляду у інших справах судами адміністративної юрисдикції

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Керівник Рівненської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.03.2023 і постанову суду апеляційної інстанції від 13.06.2023, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

14. У касаційній скарзі прокурор, з урахуванням додаткових пояснень, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 27 Земельного кодексу УРСР, статей 5, 9, 34 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах в частині неможливості переходу прав і обов`язків до іншої юридичної особи у разі наявності відповідних рішень органу, уповноваженого державою на його ліквідацію.

15. На переконання скаржника, оскільки майно державного об`єднання "Вінницярибгосп" перебувало у державній власності, Міністерство рибного господарства України могло створити на базі майна цього об`єднання інше підприємство як без переходу до новоствореного підприємства прав і обов`язків об`єднання (у випадку ліквідації останнього), так і з переходом до новоствореного підприємства прав і обов`язків об`єднання (у випадку реорганізації останнього шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення).

16. Скаржник відзначає, що Міністерство рибного господарства України своїм наказом від 31.07.1995 № 120 однозначно вирішило створити нове державне підприємство "Вінницярибгосп" без переходу до нього прав і обов`язків попередньої юридичної особи - державного об`єднання "Вінницярибгосп", оскільки в цьому наказі (пункт 3) зазначено ліквідувати об`єднання "Вінницярибгосп".

17. Отже, скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про правомірність користування відповідачем земельними ділянками не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з моменту припинення функціонування державного об`єднання "Вінницярибгосп", незалежно від правонаступництва, припинено право користування на спірні земельні ділянки водного фонду його структурним підрозділом - Тульчинським виробничим рибцехом, автоматичного переоформлення прав землекористування діючим законодавством не передбачено, а відповідач право оренди чи право власності не спірні земельні ділянки не оформив, тому державний реєстратор мав відмовити у реєстрації речових прав на земельні ділянки.

18. Також, посилаючись у якості підстави касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення у інших адміністративних справах № 2а/0270/3606/12 і № 2а-351/09 як на такі, що підтверджують правонаступництво відповідача та правомірність користування ним спірними земельними ділянками, оскільки наведене суперечить положенням процесуального закону і правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Позиція інших учасників справи

19. ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" подало відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані прокурором судові рішення - без змін.

20. У відзиві відповідач зазначає, зокрема, про безпідставність заперечень прокурором висновків, до яких дійшли суди попередніх інстанцій про те, що Тульчинський виробничий рибцех окремо наділений правом користування земельними ділянками і таке право не припинилося внаслідок перетворення Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.

21. Окрім того, відповідач наголошує, що оскільки право на користування земельними ділянками виникло раніше, рішення державного реєстратора з приводу оспорюваних земельних ділянок не мали на меті нової, первинної реєстрації, а лише внесення відомостей до реєстру стосовно наявного існуючого, раніше набутого права користування спірними земельними ділянками.

22. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. У розгляді даної справи судами попередніх інстанцій з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

24. Відповідно до пункту 5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибоводного господарства "Вінницярибгосп" (об`єднання "Вінницярибгосп"), зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний № 322, до складу об`єднання "Вінницярибгосп" входили структурні підрозділи, в тому числі Тульчинський виробничий рибцех об`єднання "Вінницярибгосп".

25. Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" надано у постійне користування спірні земельні ділянки згідно з державними актами серії І-ВН від 13.02.1996 № 000182, виданим Тульчинською міською радою народних депутатів на земельні ділянки площею 101,35 га, серії ВН №000047 від 07.02.1996, виданим Тульчинською районною радою народних депутатів на земельну ділянку площею 128,79 га (т. 1, а.с. 37-41).

26. Відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (т. 1, а.с. 122-123).

27. З урахуванням положень статті 6 Закону України "Про підприємство в Україні" 30.07.1996 директором Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" Машко О. А. видано наказ №1, згідно з яким "в зв`язку з державною реєстрацією з 30.07.1996 бувше об`єднання "Вінницярибгосп" стає Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" (т. 2, а.с. 42).

28. Згідно з довідкою з ЄДРПОУ від 30.07.1996 № 23/2313 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за ідентифікаційним кодом 00476576 (т. 1, а.с. 90).

29. Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 18.08.1998 № 115 проведено структурну перебудову Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та створено на його базі Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого входять структурні підрозділи, в тому числі Тульчинський виробничий рибоводний цех (т. 1. а.с. 101).

30. В подальшому, на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 № 1419 було затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство (т. 1, а.с. 99).

31. Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 03.01.1999 № 1, у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" перейменоване у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп". Цим же наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех (т. 2, а.с. 43-44).

32. Згідно з протоколом від 09.06.2000 № 1 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" на базі структурного підрозділу "Тульчинського виробничого рибцеху Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" (т. 1, а.с. 115-120).

33. Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" було зареєстровано за ідентифікаційним кодом 24897147, та включено до ЄДРПОУ.

34. Судами також встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься у ЄДРЮОФОП станом на даний час ДСРП Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" зареєстроване за там же ідентифікаційним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", що підтверджується довідкою від 04.03.2002 № 638 про включення до ЄДРПОУ.

35. Також судами встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що в подальшому Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" було перетворене на ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп".

36. За змістом пункту 1.2 Статуту ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" затвердженого загальними зборами акціонерів від 26.04.2016, дане підприємство є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав і обов`язків заснованого відповідно до рішення Регіонального відділення фонду державного майна України по Вінницькій області від 27.08.1998 № 954 шляхом перетворення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (290/96-ВР) .

37. Відповідно до пункту 3.1 Статуту ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є юридичною особою приватного права за законодавством України.

38. З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник щодо державної реєстрації права постійного користування за ДСРП Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" п`яти земельних ділянок, а саме:

- згідно з витягом НВ-0522227742021 на право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524381700:02:002:0225 площею 68,8314 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер: ВН 000047 від 07.02.1996, виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп";

- згідно з витягом НВ-0522227782021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524381700:02:001:0271 площею 30,2346 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер: ВН 000047 від 07.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп";

- згідно з витягом НВ-0522227802021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:023:0105 площею 89,32 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп";

- згідно з витягом НВ-0522227892021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:022:0230 площею 1,029 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп";

- згідно з витягом НВ-0522227932021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:022:0229 площею 0,06 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп"

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

39. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

40. Судові рішення у справі оскаржуються прокурором з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою

41. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що право постійного користування спірними земельними ділянками на підставі державних актів належало Тульчинському виробничому рибцеху як структурному підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп". У 1995 році на базі об`єднання "Вінницярибгосп" було створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.

42. У межах процедури приватизації затверджено план приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та перетворено останнє в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство, до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех, на базі якого в подальшому створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех".

43. Заперечуючи набуття відповідачем права землекористування на підставі державних актів, прокурор мотивує свою позицію, зокрема, змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою реорганізація юридичної особи є формою припинення цієї юридичної особи та статті 27 ЗК України від 1990 року, відповідно до якої право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення діяльності підприємства. У якості основного істотного аргументу, яким мотивований позов прокурора у даній справі, є посилання на те, що наказ Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 передбачав саме ліквідацію об`єднання "Вінницярибгосп", а відтак і припинення набутих ним прав і обов`язків.

44. Верховний Суд зазначає, що правове питання щодо переходу права постійного користування в порядку правонаступництва вже було принципово вирішено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах.

45. Так, відхиляючи такі аргументи прокурора, суд апеляційної інстанцій, надавши оцінку наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 №120, дійшов висновку про суперечливий характер цього документа, оскільки перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об`єднання "Вінницярибгосп", рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об`єднання "Вінницярибгосп" Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань об`єднання, а друга частина - про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття.

46. Частинами першою, другою статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації державних актів у 1996 році) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

47. Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

48. Як статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного землекористування, зокрема припинення діяльності підприємства.

49. У той же час за змістом підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у відповідній редакції) та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України (у чинній редакції) припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

50. Тобто наведені положення ЗК України (2768-14) потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах, яку врахували суди попередніх інстанцій.

51. Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп") як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).

52. Характерною ознакою реорганізації в розумінні вказаної вище статті є наявність кількох різних юридичних осіб, які беруть участь у реорганізації чи виникають в результаті процесу реорганізації (кілька юридичних осіб зливаються в одну, новостворену, чи на базі однієї юридичної особи утворюються інші, нові).

53. Водночас стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

54. Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.

55. При цьому прокурором не надано належних та допустимих доказів, а судами попередніх інстанцій на встановлено обставин внесення до державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення реєстрації Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

56. При цьому як уже зазначалося та встановлено судами, згідно з відомостями у ЄДРЮОФОП ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" зареєстроване за тим же ідентифікаційним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", тобто впродовж перетворень, яких зазнавало підприємство - ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились.

57. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

58. За таких обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що набуте Тульчинським виробничим рибцехом об`єднання "Вінницярибгосп" право постійного користування спірними земельними ділянками не припинилось, а перейшло до його правонаступника Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, а у подальшому до відповідача.

59. Інше тлумачення результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду, без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.

Щодо посвідчення права відповідача на постійне користування земельною ділянкою

60. Частиною першою статті 23 ЗК України (в редакції на момент видачі та реєстрації державних актів у 1996 році) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

61. Відповідно до статті 125 ЗК України від 2001 року право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

62. Статтею 126 ЗК України від 2001 року передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

63. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

64. У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

65. Як уже зазначалось та встановили суди попередніх інстанцій, державні акти на право постійного користування землею ВН № 000047 від 07.02.1996 та І-ВН № 000182 від 13.02.1996 видані Тульчинському виробничому рибцеху для господарських потреб у розмірі 128,79 гектарів та 101,35 гектарів.

66. Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

67. Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 (v005p710-05) .

68. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України (2768-14) не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

69. При цьому Конституційний Суд України вказав на таке:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України;

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

70. Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

71. Мотивуючи своє рішення Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

72. В такий спосіб, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Вказаний правовий висновок є усталеним та неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 15.02.2022 у справі 906/708/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21 та багатьох інших.

73. Звідси, Верховний Суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України (2768-14) від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

74. З огляду на наведене, видані Тульчинському виробничому рибцеху державні акти є чинними і посвідчують набуте відповідачем право постійного користування земельними ділянками до приведення прав та обов`язків щодо таких земельних ділянок у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 15.02.2022 у справі 906/708/19 та багатьох інших.

Щодо обґрунтованості підстав касаційного оскарження

75. Як уже зазначалося, прокурор оскаржив судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 27 Земельного кодексу УРСР, статей 5, 9, 34 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

76. З огляду на висновки, наведені у справі № 906/620/19 та в контексті наведених прокурором доводів щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування положень статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 27 Земельного кодексу УРСР, статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" у подібних правовідносинах щодо переходу права постійного користування від однієї особи до іншої шляхом правонаступництва (у тому числі в разі зміни організаційно-правової форми), колегія суддів зазначає, що Верховний Суд надавав висновки щодо застосування цих норм права. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень законодавства за правовідносин, що склалися.

77. При цьому посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування інших норм права, а саме статей 5, 9 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав відмови у задоволенні позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування вказаних норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі.

78. Отже, зазначені вище обставини переконливо свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування в цій справі висновку щодо питання комплексного застосування наведених скаржником у пункті 66 цієї постанови норм матеріального права в контексті спірних правовідносин і визнає такі доводи необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

79. Наведене свідчить про те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави.

80. Разом тим, заперечуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності використання відповідачем як правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" спірних земельних ділянок на підставі зазначених вище держаних актів, скаржник звертається до єдиного аргументу, який охоплюється визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження, а саме: порушення судами приписів статті 75 ГПК України внаслідок необґрунтованого врахування як преюдиційних обставин, встановлених у судових рішеннях у інших справах адміністративної юрисдикції (№ 2а/0270/3606/12 і № 2а-351/09).

81. Верховний Суд зазначений довід відхиляє з огляду на таке.

82. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

83. У той же час за змістом частини сьомої статті 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

84. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (на яку посилається скаржник) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такий правовий висновок є усталений у судовій практиці Верховного Суду та наведений у тому числі і в постанові від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17.

85. У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

86. Так, у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2012, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 у справі № 2а/0270/3606/12 за позовом ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області про скасування податкового повідомлення-рішення, серед іншого зазначено, що оскільки ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником ДСРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" - правонаступника усіх прав та обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", тому відповідач правомірно користувався земельними ділянками водного фонду згідно з державними актами на право постійного користування землею серії І-ВН 000182 від 13.02.1996, серії ВН 000047 від 07.02.1996, та серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996. При вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції додатково враховано, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а-351/09 також підтверджено правомірність використання відповідачем, як правонаступником Тульчинського виробничого цеху об`єднання "Вінницярибгосп" земельної ділянки на підставі державного акта серії ІІ-ВН 002908 від 13.02.1996.

87. Отже, суд у справі № 2а/0270/3606/12, на підставі встановлених фактичних обставин, дійшов саме правового висновку щодо юридичних наслідків реорганізації Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у вигляді переходу права постійного користування спірними земельними ділянками до його правонаступника, тому відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України така правова оцінка не є обов`язковою для господарського суду.

88. Більше того, безпосередньо спірні земельні ділянки не були предметом спору у зазначених справах адміністративної юрисдикції.

89. Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій надали власну оцінку наявним в матеріалах справи доказам у відповідності до норм процесуального законодавства та на їх підставі самостійно встановили обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, зокрема, щодо правонаступництва відповідача, а також переходу до останнього права постійного користування спірними земельними ділянками від його правопопередника.

90. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

91. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

92. Таким чином, хоча господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях й помилково посилалися на здійснену у зазначених адміністративних справах оцінку обставин як на преюдиційну, втім це не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення, а відтак не може бути достатньою підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

93. Інші доводи касаційної скарги Суд відхиляє, оскільки вони не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору та/або не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

94. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

95. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

96. З огляду на що, Верховний Суд погоджується з доводами ДСРП Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

99. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.