ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3014/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Забаріна А. Ф. (адвокат),

відповідача-1 - Кустової Т. В. (адвокат),

відповідача-2 - Бовкуна В. І. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал", на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 (суддя Ващенко Т. М.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 (головуючий - Алданова С .О., судді Гаврилюк О. М., Пономаренко Є. Ю.)

та касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" з ринку на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 (головуючий - Алданова С .О., судді Гаврилюк О. М., Пономаренко Є. Ю.) у справі

за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське"

до: 1) Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції",

2) Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал",

про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та договору купівлі-продажу майнових прав

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське"

про стягнення 12 134 734,16 грн та 1 263 490,81 євро.

Короткий зміст і підстави вимог первісного та зустрічного позовів

1. У березні 2022 року Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Нападівське" (далі - ПОСП "Нападівське", Підприємство, позичальник, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" (далі - ПАТ "Банк "Національні інвестиції", Банк, відповідач-1) і Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" (далі - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", Інвестфонд), від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал" (далі - ТОВ "КУА "Аста-Капітал", Товариство, Компанія, відповідач-2) про:

1) визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону з реалізації лоту №N019368, що відбулися 23.02.2021 (далі - аукціон з реалізації лоту №N019368, оспорювані торги), та протоколу №EA-2021-02-02-000001-b електронного аукціону від 23.02.2021 за результатами вказаних торгів (далі - протокол № UA-EA-2021-02-02-000001-b, оспорюваний протокол);

2) визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 23.03.2021 № GL18N019368, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 724 (далі - договір купівлі-продажу від 23.03.2021, договір №N019368, оспорюваний договір, оспорюваний правочин), з посиланням на положення статей 203, 215, 598, 599, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Позовна заява обґрунтовується порушенням Банком вимог чинного законодавства України і права та інтересів Підприємства оспорюваним договором внаслідок включення до лоту оспорюваних торгів неіснуючих прав вимоги до ПОСП "Нападівське" за кредитними договорами від 26.07.2012 № 241-12 (далі - кредитний договір № 241-12), від 21.05.2013 № 137-13 (далі - кредитний договір № 137-13) та договорами забезпечення, оскільки відповідні грошові зобов`язання позичальника припинилися повністю шляхом їх належного виконання, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-Факторинг" (далі - ТОВ "Профі-Факторинг") від 08.06.2017 № 08/06-1 та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Комфорт" (далі - ТОВ "Фактор Комфорт") від 29.09.2015 № 29/09/15-09.

2. 16.06.2022 АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ПОСП "Нападівське" про стягнення з Підприємства 12 134 734,16 грн та 1 263 490,81 євро, з яких: 700 000 євро заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № 241-12; 414 458 євро заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 03.07.2015 по 23.03.2021; 3 % річних у сумі 63 115 євро, нарахованих на тіло кредиту в період з 14.06.2019 по 15.06.2022; та 2 306 969,86 грн пені, нарахованої у період з 16.12.2021 по 16.06.2022; 3 000 000 грн заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № 137-13; 4 333 808,25 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 03.07.2015 по 23.03.2021; 3 % річних у розмірі 270 493 грн, нарахованих на тіло кредиту за період з 14.06.2019 по 15.06.2022; 324 164,39 грн пені, нарахованої за період з 14.12.2021 по 15.06.2022; 941 928,86 грн інфляційних втрат за період із червня 2019 року по червень 2022 року.

Зустрічна позовна заява аргументована неналежним виконанням ПОСП "Нападівське" зобов`язань з повернення кредитних коштів (тіла кредиту) та зі сплати процентів за користування кредитом за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13, внаслідок чого у Підприємства за період 03.07.2015 по 15.06.2022 виникла заборгованість у спірній сумі перед Інвестфондом як новим кредитором.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю з тих мотивів, що: 1) укладені між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договори від 04.09.2015 і від 11.09.2015 відступлення права вимоги за кредитними договорами № 137-13 та № 241-12 та договорами забезпечення є нікчемними в силу вимог частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки надходження на поточний рахунок ТОВ "Фактор Комфорт" коштів, які в подальшому використовувалися для оплати вартості (компенсації) за договорами відступлення права вимоги, відбувалося з поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, відкритих в АТ "Банк "Національні інвестиції", при цьому розрахунки відбувалися не реальними грошима, а шляхом внутрішніх проводок у системі Банку, внаслідок чого ліквідний актив (кредитні договори та їх забезпечення) ПАТ "Банк "Національні інвестиції" втратило, що призвело до істотного погіршення фінансового стану Банку та неможливості належного виконання ним своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а також до віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемного банку та в подальшому до визнання його неплатоспроможним; 2) на аукціоні з реалізації лоту №N019368 права вимоги до ПОСП "Нападівське" Банком були реалізовані з дотриманням вимог Закону № 4452-VI (4452-17) , Положення щодо організації продажу та Регламенту ETC, оскільки в зв`язку з нікчемністю укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 відповідні права вимоги до ПОСП "Нападівське" станом на дату електронного аукціону (23.02.2021) належали Банку і могли бути предметом оспорюваного правочину, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсним договору №N019368.

Відхиляючи доводи Підприємства щодо укладення оспорюваного договору під час дії арешту на майно ПОСП "Нападівське", яке було передано в заставу Банку в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13, в тому числі шляхом заборони будь-яким юридичним особам вчиняти будь-які дії, накладеного ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області від 31.07.2019 у справі № 132/2761/19, суд першої інстанції виходив з того, що вказаною ухвалою Банк не обмежувався в праві розпоряджатися правами вимоги за цими кредитними договорами, зокрема шляхом їх відступлення (продажу), а в зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу від 23.03.2021 не відбулося розпорядження арештованим слідчим суддею майном.

Вказаним судовим рішенням зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ПОСП "Нападівське" на користь АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", 700 000 євро заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № 241-12, 3 % річних у сумі 63 115 євро (за період прострочення з 14.06.2019 по 15.06.2022), 3 000 000 грн заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № 137-13, 3 % річних у сумі 270 493 грн (за період прострочення з 14.06.2019 по 15.06.2022), 941 928,86 грн інфляційних втрат (за період прострочення з червня 2019 по червень 2022 року). В решті вимог зустрічного позову відмовлено в зв`язку з тим, що пред`явлені до стягнення суми процентів за користування кредитами, а саме 414 458 євро відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 241-12 і 4 333 808,25 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за кредитним договором № 137-13 нараховано Товариством після закінчення строків кредитування за вказаними договорами (після 01.07.2016 та 14.09.2015 відповідно), а спірну суму пені нараховано Компанією за період з 14.12.2021 по 16.06.2022, тобто після закінчення граничного 6-місячного строку, встановленого частиною 2 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), тоді як право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, яке (право) перейшло до Товариства за договором купівлі-продажу від 23.03.2021, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (такі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).

Рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення зустрічного позову аргументоване тим, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати кредитора та річні проценти як грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Водночас, відхиляючи заяву ПОСП "Нападівське" про застосування наслідків спливу строків позовної давності за вимогами зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за вимогами за кредитним договором № 241-12 у силу статті 264 ЦК України строк позовної давності спочатку переривався в червні 2017 року в зв`язку з частковою сплатою позичальником коштів у рахунок погашення боргу в період з вересня 2015 року по червень 2017 року, а в подальшому цей строк було продовжено на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу (в редакції, чинній з 02.04.2020) на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тоді як за вимогами за кредитним договором № 137-13 строк позовної давності було пропущено Товариством із поважних причин, зумовлених перебуванням у період з 2015 року по червень 2021 року в провадженні адміністративних судів справи № 826/24648/15 зі спору між Банком і ТОВ "Фактор-Комфорт" щодо визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" про визнання нікчемними договорів відступлення прав вимоги, зокрема за кредитним договором № 137-13, укладеним з ПОСП "Нападівське".

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким: первісний позов задоволено частково - визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 23.03.2021, у задоволенні іншої частини вимог первісного позову відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

5. Постанова мотивована посиланням на положення статей 15, 16, 203, 215, 512, 514, 526, 530, 598, 599, 610, 612, 629, 650, 655, 656 ЦК України, статей 37, 38, 48, 51 Закону № 4452-VI, статей 13, 74, 86, 277, 79, 86, 98, 104, 236, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), застосовуючи які апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість первісного позову (в частині визнання недійсним договору №N019368) та повну необґрунтованість зустрічного позову з огляду на те, що: 1) сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 висновки щодо обрання в цій справі боржником неналежного та неефективного способу захисту не можуть бути застосовані при розгляді справи № 910/3014/22, позаяк у справі № 910/12525/20 позов спрямовано на захист інтересу позивача від правової невизначеності, у зв`язку з чим позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу в правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість інтерес позивача в правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. Разом з тим у справі № 910/3014/22 Підприємство звернулося до суду за захистом свого права власності на майно (грошові кошти), а не інтересу в правовій визначеності, позовні вимоги мотивовані саме відсутністю в нього заборгованості, що була предметом відступлення права вимоги на оспорюваних торгах, чим спростовуються доводи відповідача-1 про відсутність порушеного права позивача та неефективність обраного ним способу судового захисту; 2) у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту прав боржника (такий висновок викладено в пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц); 3) в результаті укладення за результатами торгів оспорюваного договору відповідач-2 як новий кредитор набув можливості вимагати неіснуючих на момент вчинення прав вимоги, а отже, повторної сплати позивачем вже погашеної заборгованості та задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна ПОСП "Нападівське", що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022, якою прийнято зустрічний позов нового кредитора - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", до ПОСП "Нападівське" про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 241-12 і № 137-13, яку (заборгованість) у подальшому за договором купівлі-продажу від 23.03.2021 було відступлено Банком на користь Інвестфонду; 4) оскільки торги є правочином і якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту (вказаний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20), тому слід відмовити у задоволенні вимог первісного позову про визнання недійсним аукціону з реалізації лоту №N019368 та протоколу № UA-EA-2021-02-02-000001-b; 5) відповідачами не надано доказів на підтвердження обставин звернення уповноваженої особи ФГВФО до суду з позовами про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, що спростовувало би презумпцію дійсності правочинів (договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015), віднесених Фондом до нікчемних у цій справі, тоді як ФГВФО не може самостійно застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі виявлення нікчемних правочинів Фонд зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20); 6) на виконання договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 на визначений їх сторонами рахунок Підприємством зараховано грошові кошти в повному обсязі, що свідчить про припинення зобов`язань позивача за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13 шляхом їх повного виконання перед ТОВ "Фактор-Комфорт" і ТОВ "Профі-Факторинг", а на момент поновлення відповідачем-1 в бухгалтерському обліку 28.03.2019 вимог (майнових прав) за кредитними договорами та договорами забезпечення, що були відступлені Банком на користь ТОВ "Фактор-Комфорт", було чинним судове рішення в справі № 826/24648/15 (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016), яким визнано протиправним та скасовано накази Уповноваженої особи ФГВФО щодо віднесення договорів про відступлення права до нікчемних.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням місцевого господарського суду, АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" (скаржник-1), звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю, рішення від 15.12.2022 скасувати в частині відмови в стягненні 73 399,32 євро заборгованості з відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 241-12 за період з 03.07.2015 по 01.07.2016 та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову в цій частині, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У своє чергу, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФГВФО (скаржник-2) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати в частині задоволених вимог первісного позову та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник-1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статей 15, 16 ЦК України (в контексті обрання належного способу захисту), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 910/8852/20; 2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України (в контексті неправомірності висновку апеляційного суду про те, що звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів є виключно обов`язком Фонду, а не його правонаступника у відповідних правовідносинах), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16; 3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/11650/16, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20, що призвело до порушення статей 76- 79, 86 ГПК України (пункт 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу); 4) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19; 5) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 01.06.2016 у справі № 6-2558цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц; 6) апеляційний суд помилково не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, оскільки на момент звернення ПОСП "Нападівське" до суду жодних вимог до нього Товариство чи його правопопередник не пред`являли, а наявне посилання суду апеляційної інстанції на прийняття зустрічного позову вже під час розгляду цієї справи не є належним обґрунтуванням застосування іншого способу захисту з огляду на те, що зустрічний позов Компанії був відповіддю на первісний позов Підприємства, а не приводом для пред`явлення первісного позову, що, в свою чергу, повністю спростовує висновок апеляційного суду про обґрунтованість наведених позивачем підстав позову, адже, подаючи первісний позов до суду, позивачем відразу було обрано неналежний спосіб захисту; 7) суд першої інстанції спочатку обґрунтовано встановив, що Товариством було нараховано заборгованість за відсотками починаючи з 03.07.2015, та дійшов законного висновку про право кредитора нараховувати в строк до 01.07.2016 проценти за правомірне користування кредитом за кредитними договором № 241-12, проте в подальшому не зазначив в резолютивній частині відповідну суму, що підлягала до стягнення, тоді як згідно з доданим до апеляційної скарги розрахунком, здійсненим на підставі кредитного договору № 241-12, сума боргу за відсотками за правомірне користування кредитними коштами за цим договором за період 03.07.2015 по 01.07.2016 становить 73 399,32 євро.

В свою чергу на обґрунтування вимог своєї касаційної скарги скаржник-2 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статей 15, 16 ЦК України (в контексті обрання належного способу захисту), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 914/1367/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 02.09.2020 у справі № 922/1614/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17; 2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20; 3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. ПОСП "Нападівське" у відзиві на касаційну скаргу АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", просить відмовити повністю в її задоволенні з мотивів, наведених в оскаржуваній постанові.

ПОСП "Нападівське" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу ФГВФО.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/3014/22 та призначено її до розгляду на 15.08.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГВФО постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/3014/22 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 15.08.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційних скарг ФГВФО та АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/3014/22 до 29.08.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. 26.07.2012 між ПОСП "Нападівське" та ПАТ "Банк "Національні інвестиції" було укладено кредитний договір № 241-12, за умовами якого Банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію на суму 700 000 євро зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,5 відсотків річних, з цільовим призначенням - для поповнення обігових коштів, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти в погоджений сторонами строк та сплатити проценти за користування ними.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання, діє протягом строку дії кредитної лінії і до повного виконання грошових зобов`язань за договором, крім випадків дострокового припинення його дії за згодою сторін у письмовій формі відповідно до закону. У будь-якому разі щодо непогашеної позичальником заборгованості договір діє (в тому числі в частині застосування процентів та пені) до повного погашення заборгованості (пункт 9.11 кредитного договору № 241-12).

Строк дії кредитної лінії встановлено з 26.07.2012 по 01.07.2016 включно (в редакції угоди від 03.07.2015 № 3 про внесення змін до кредитного договору № 241-12).

11. 21.05.2013 між ПОСП "Нападівське" та ПАТ "Банк "Національні інвестиції" було укладено кредитний договір № 137-13, за умовами якого Банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію на суму 3 000 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26 відсотків річних, з цільовим призначенням - для поповнення обігових коштів, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти в погоджений сторонами строк та сплатити проценти за користування ними.

Договір набирає чинності з моменту його підписання, діє протягом строку дії кредитної лінії і до повного виконання грошових зобов`язань за договором, крім випадків дострокового припинення його дії за згодою сторін у письмовій формі відповідно до закону. У будь-якому разі щодо непогашеної позичальником заборгованості договір діє (в тому числі в частині застосування процентів та пені) до повного погашення заборгованості (пункт 9.11 кредитного договору № 137-13).

Строк дії кредитної лінії встановлено з 21.05.2013 по 14.09.2015 включно (в редакції угоди від 17.09.2014 № 2 про внесення змін до кредитного договору № 137-13).

12. Виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами забезпечувалось заставою відповідно до укладених між Банком і Підприємством договорів застави рухомого майна від 26.07.2012 та від 31.05.2013.

ПОСП "Нападівське" не виконувало своїх зобов`язань з повернення Банку кредитних коштів та сплати процентів за користування ними у строки, встановлені кредитними договорами № 241-12 і № 137-13.

13. 04.09.2015 між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт" (новий кредитор) було укладено договір № 137-13 про відступлення права вимоги, за умовами якого Банк відступив у повному обсязі, а новий кредитор набув право вимоги до боржника - ПОСП "Нападівське", а саме вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором № 137-13. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Листом від 10.09.2015 Банк повідомив позичальника про відступлення права вимоги за кредитним договором № 137-13.

29.09.2015 ТОВ "Фактор-Комфорт" видав довідку № 29/09/15-09, відповідно до якої станом на дату видачі цієї довідки у ПОСП "Нападівське" відсутня заборгованість за кредитним договором № 137-13.

14. 11.09.2015 між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт" (новий кредитор) було укладено договір № 241-12 про відступлення права вимоги, за умовами якого Банк відступив у повному обсязі, а новий кредитор набув право вимоги до боржника - ПОСП "Нападівське", а саме вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором № 241-12. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Листом від 11.09.2015 Банк повідомив позичальника про відступлення права вимоги за кредитним договором № 241-12.

29.09.2015 та 30.06.2016 між ТОВ "Фактор-Комфорт" та ПОСП "Нападівське" укладалися додаткові угоди до кредитного договору № 241-12 щодо строків повернення кредитних коштів.

У подальшому за договором про відступлення права вимоги від 31.03.2016 ТОВ "Фактор-Комфорт" відступило права вимоги за кредитним договором № 241-12 на користь ТОВ "Профі-Факторинг", що вбачається з повідомлення від 06.06.2016 № 06/06/16-1.

Із довідки ТОВ "Профі-Факторинг" від 08.06.2017 № 08/06-1 вбачається, що ПОСП "Нападівське" за кредитним договором № 241-12 у період з 01.06.2017 по 08.06.2017 було сплачено відсотки за користування кредитом та основну заборгованість, у зв`язку з чим ТОВ "Профі-Факторинг" вважало зобов`язання за кредитним договором № 241-12 виконаними, а заборгованість за цим договором відсутньою.

15. Відповідно до постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 15.09.2015 № 607/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних" було прийнято рішення про віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована Фондом сума відшкодування за вкладами, крім договорів, укладених до набрання чинності постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

На підставі постанови Правління НБУ від 17.09.2015 № 613 "Про віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 17.09.2015 № 172 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно із вказаним рішенням у ПАТ "Банк "Національні інвестиції" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Національні інвестиції" начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку І. Г. строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

16. Відповідно до постанови Правління НБУ від 01.12.2015 № 853 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02.12.2015 № 214 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким призначено Волощука І. Г. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку.

На підставі пункту 2 частини 5 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 Закону № 4452-VI виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 09.11.2017 № 4967 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" строком на один рік до 02.12.2018 включно.

На підставі частини 6 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 Закону № 4452-VI виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 29.11.2018 № 3203 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" строком на один рік з 03.12.2018 до 02.12.2019 включно.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 Закону № 4452-VI виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 28.11.2019 № 3054 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" на один рік з 03.12.2019 до 02.12.2020 включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 13.08.2020 з 28.08.2020 відкликано повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Національні інвестиції", делеговані Луньо Іллі Вікторовичу рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28.11.2019 № 3054.

17. На виконання положень Закону № 4452-VI (4452-17) Уповноваженою особою Фонду здійснено перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на наявність ознак нікчемності.

Так, Уповноважена особа Фонду встановила, що правочини (в тому числі договори) вчинені (укладені) між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, містять ознаки нікчемності, передбачені частиною 3 статті 38 Закону № 4452-VI, а саме:

- Банк не отримав реальних грошових надходжень на оплату відступлених майнових вимог, при цьому фактор набув прав вимог на активи Банку - майнові права кредитора, що вказує на те, що Банк уклав договори відступлення та в подальшому прийняв оплату за ними без реальних грошових надходжень, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог, що за приписами пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI підпадає під ознаку нікчемності правочину;

- здійснивши відступлення прав вимог за кредитними договорами, Банк до дня визнання Банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним і виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим, що за приписами пункту 2 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI підпадає під ознаку нікчемності правочину;

- Банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що за приписами пунктів 5, 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI підпадає під ознаку нікчемності правочину.

Результати перевірки оформлено: протоколом від 25.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 22.09.2015 № 32; протоколами від 16.10.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів), укладених ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за період з 18.09.2014 до 18.09.2015; наказами Уповноваженої особи Фонду від 25.09.2015 № 38, від 16.10.2015 № 51-ос, від 16.10.2015 № 52-ос.

18. Згідно з протоколом засідання комітету з управління активами АТ "Банк "Національні інвестиції" від 28.03.2019 № 158 було поновлено в бухгалтерському обліку кредитні договори та договори забезпечення, що були відступлені ПАТ "Банк "Національні інвестиції" на користь ТОВ "Фактор Комфорт", в тому числі поновлено права вимоги (майнові права) за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13, укладеними між Банком і Підприємством.

19. 23.03.2021 між Банком (продавець) та АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" (покупець), від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 23.02.2021 № UA-EA-2021-02-02-000001-b (адміністратор аукціону - Державне підприємство "Прозорро.Продажі"), було укладено договір № GL18N019368, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 724.

Предметом оспорюваного правочину є права, що пов`язані або випливають із прав вимоги за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13.

За умовами договору купівлі-продажу від 23.03.2021 Товариство набуло права вимоги ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до ПОСП "Нападівське" за кредитними договорами № 241-12 і № 137-13 та за договорами забезпечення.

20. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 826/24648/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017, позов ТОВ "Фактор-Комфорт" до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "Банк "Національні Інвестиції", третя особа: ОСОБА_1, за участі ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування рішень задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" від 25.09.2015 № 38 та пункту 2 зазначеного наказу в частині, що стосується правочинів (договорів), укладених між ТОВ "Фактор-Комфорт" і ПАТ "Банк "Національні інвестиції", за переліком: №№ 82-09, 225-11, 348-13, 101-14, 432-11, 347-13, 433-11, 379-13, 303-10, 233-09, 84-14, 177-14, 33-13, 271-13, 293-14, 235-14, 394-11, 520-05, 398-11, 14-12, 396-11, 800-07, 799-07, 73-13, 399-12, 400-12, 284-05, 144-14, 196-14, 449-12, 31-15, 10-15, 97-04, 153-15, 154-15, 136-15, 90-14, 275-13, 227-12, 46-11, 381-12, 109-15, 30-13/817, 19-15, 109-11, 715-04, 373-08, 582-07, 219-08, 172-08, 126-14, 137-13, 335-10, 222-12, 29-12, 173-14, 153-07, 76-04, 403-13, 16-13, 241-12, 431-11, 169-12, 499-07 та похідних договорів про відступлення прав за договорами іпотеки та договорів про відступлення прав за договорами застави, за винятком договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 31.08.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. і зареєстрованого за № 5935, від 18.09.2015, посвідченого 18.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В. за реєстровим номером 1327. Визнано протиправним та скасовано підпункт 1.4 пункту 1 наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича від 16.10.2015 № 51-ос "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" та пункту 2 зазначеного наказу в частині, що стосується правочинів (договорів), укладених між ТОВ "Фактор-Комфорт" і ПАТ "Банк "Національні інвестиції", за переліком: №№ 139-15/Ф, 295-14-1 та похідного договору про відступлення прав за договором іпотеки. Визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича від 16.10.2015 № 52-ос "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)". Визнано протиправними дії Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича щодо направлення повідомлення від 08.10.2015 № 3820/03 про нікчемність правочинів (договорів), укладених між ТОВ "Фактор-Комфорт" і ПАТ "Банк "Національні інвестиції", за переліком: №№ 82-09, 225-11, 348-13, 101-14, 432-11, 347-13, 433-11, 379-13, 303-10, 233-09, 84-14, 177-14, 33-13, 271-13, 293-14, 235-14, 394-11, 520-05, 398-11, 14-12, 396-11, 800-07, 799-07, 73-13, 399-12, 400-12, 284-05, 144-14, 196-14, 449-12, 31-15, 10-15, 97-04, 153-15, 154-15, 136-15, 90-14, 275-13, 227-12, 46-11, 381-12, 109-15, 30-13/817, 19-15, 109-11, 715-04, 373-08, 582-07, 219-08, 172-08, 126-14, 137-13, 335-10, 222-12, 29-12, 173-14, 153-07, 76-04, 403-13, 16-13, 241-12, 431-11, 169-12, 499-07 та похідних договорів про відступлення прав за договорами іпотеки та договорів про відступлення прав за договорами застави, за винятком договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 31.08.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. і зареєстрованого за № 5935, від 18.09.2015, посвідченого 18.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В. за реєстровим номером 1327. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича щодо направлення повідомлення від 23.10.2015 № 3927/03 про нікчемність правочинів (договорів), укладених між ТОВ "Фактор-Комфорт" і ПАТ "Банк "Національні інвестиції", за переліком: №№ 139-15/Ф, 295-14-1 та похідного договору про відступлення прав за договором іпотеки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 касаційні скарги ОСОБА_2 та Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні Інвестиції" задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 у справі № 826/24648/15 скасовано та провадження в справі № 826/24648/15 закрито.

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ФГВФО необхідно задовольнити повністю, а касаційну скаргу відповідача-2 -задовольнити частково з таких підстав.

Щодо касаційної скарги скаржника-1

Щодо первісного позову

22. АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

23. В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про недоведеність відповідачами належними та допустимими доказами нікчемності договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015, на виконання яких Підприємство до 08.06.2017 повністю погасило свою заборгованість перед новими кредиторами (ТОВ "Фактор-Комфорт" і ТОВ "Профі-Факторинг") за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13, укладеними з Банком, оскільки:

1) відповідачами не надано доказів на підтвердження обставин звернення уповноваженої особи ФГВФО до суду з позовами про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, що спростовувало би презумпцію дійсності правочинів (договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015), віднесених Фондом до нікчемних у цій справі, тоді як ФГВФО не може самостійно застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі виявлення нікчемних правочинів Фонд зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20);

2) на виконання договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 на визначений їх сторонами рахунок Підприємство перерахувало грошові кошти в повному обсязі, що свідчить про припинення зобов`язань позивача за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13 шляхом їх повного виконання перед ТОВ "Фактор-Комфорт" і ТОВ "Профі-Факторинг", а на момент поновлення відповідачем-1 в бухгалтерському обліку (28.03.2019) вимог (майнових прав) за кредитними договорами та договорами забезпечення, що були відступлені Банком на користь ТОВ "Фактор-Комфорт", було чинним судове рішення в справі № 826/24648/15 (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016), яким визнано протиправним та скасовано накази Уповноваженої особи ФГВФО щодо віднесення договорів про відступлення права до нікчемних;

3) у результаті укладення за результатами торгів оспорюваного договору відповідач-2 як новий кредитор набув можливості вимагати неіснуючих на момент вчинення прав вимоги, а отже повторної сплати позивачем вже погашеної заборгованості та задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна ПОСП "Нападівське", що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022, якою прийнято зустрічний позов нового кредитора - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", до ПОСП "Нападівське" про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 241-12 і № 137-13, яку (заборгованість) у подальшому було відступлено Банком на користь Інвестфонду за договором купівлі-продажу від 23.02.2021.

24. Проте колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимоги первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 та водночас погоджується з доводами скаржника-1 в частині неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновків щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України (в контексті неправомірності висновку апеляційного суду про те, що звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів є виключно обов`язком Фонду, а не його правонаступника у відповідних правовідносинах), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15; 2) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16; 3) висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц; 4) висновку щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, з огляду на таке.

25. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

26. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені: встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

27. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 37 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній з 12.08.2015) Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

28. В пунктах 46- 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України та статей 37, 38 Закону № 4452-VI:

"Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину".

В свою чергу в пунктах 51, 70- 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, викладено такий висновок щодо застосування норм статей 37, 38 Закону № 4452-VI:

"Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених до нікчемних, у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду.

Обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню.

Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів".

29. Таким чином, з урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду звернення з позовом про застосування наслідків нікчемності правочинів є правом, а не обов`язком ФГВФО, за винятком випадку, коли внаслідок проведених операцій саме Фонду, а не банку, завдані збитки.

30. Натомість, перевіряючи застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що, обмежившись посиланням на ненадання відповідачами доказів на підтвердження обставин звернення уповноваженої особи ФГВФО до суду з позовами про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів (договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015), що спростовувало би презумпцію їх дійсності, всупереч вимогам частини 4 статті 236 ГПК України суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16 і від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15.

При цьому колегія суддів відхиляє помилкові посилання апеляційного суду на обґрунтування часткового задоволення первісного позову на викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20 висновок про обов`язок Фонду в разі виявлення нікчемних правочинів вчинити дії щодо застосування наслідків їх недійсності шляхом звернення до суду з відповідним позовом, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 41/207).

Крім того, Верховний Суд зауважує, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд може встановлювати факт нікчемності правочину не виключно при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але й при розгляді будь-якого іншого спору, якщо одна зі сторін правочину чи інша заінтересована особа, які є учасниками справи, вважає його нікчемним.

31. Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній з 12.08.2015, тобто станом на момент укладення договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

32. В пунктах 7.44- 7.46, 8.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 сформульовано такі висновки щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI:

"Отже, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії проблемних, НБУ може зазначити обмеження щодо діяльності такого банку, і така постанова НБУ є обов`язковою для виконання. Якщо постановою НБУ, якою віднесено банк до категорії проблемних, застосовані такі обмеження, як зобов`язання банку здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, то таке обмеження є обов`язковим і порушення такої заборони є незаконною дією. Норми загального банківського законодавства, за якими розрахунки за банківськими операціями здійснюються іншим шляхом, у тому числі через внутрішні розрахункові рахунки банку, не повинні у цих випадках застосовуватись, оскільки законодавство щодо виведення банку з ринку є спеціальним і заборони, застосовані НБУ є заборонами, що застосовуються лише до проблемного банку у конкретному випадку та з певної причини та є обов`язковими до виконання. Застосування НБУ обмежень щодо проведення проблемним банком операцій є формою реалізації регулятором банківських послуг своїх контрольних функцій у межах загального законодавства і порушення таких обмежень є порушенням законодавства.

Як зазначалось вище, порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору.

Такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів) (пункт 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (пункт 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 7).

Корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Зазначене обґрунтовується постановою НБУ № 293/БТ про визнання ПАТ "УПБ" проблемним, де встановлено обмеження для банку здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, положеннями пункту 1.12 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою НБУ від 17 червня 2004 року № 280 (z0918-04) ".

33. Водночас на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України та всупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, апеляційний суд не спростував правомірного висновку суду першої інстанції про нікчемність укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договорів від 04.09.2015 і від 11.09.2015 про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 137-13 та № 241-12 та договорами забезпечення в силу вимог частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, який (висновок суду першої інстанції) ґрунтується на тому, що хоча спочатку грошові кошти надійшли від ПОСП "Нападівське" на поточний рахунок ТОВ "Фактор Комфорт" у рахунок погашення кредитної заборгованості, проте в подальшому використовувалися факторинговою компанією для оплати вартості (компенсації) за договорами відступлення права вимоги на користь Банку (первісного кредитора) шляхом їх перерахування з поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, відкритих в ПАТ "Банк "Національні інвестиції", тобто розрахунки відбувалися не реальними грошима, а шляхом внутрішніх проводок у системі Банку - корегування структури банківського балансу (зміни обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на інший у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження), внаслідок чого ліквідний актив (кредитні договори та їх забезпечення) ПАТ "Банк "Національні інвестиції" втратило, що призвело до істотного погіршення фінансового стану Банку та неможливості належного виконання ним своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а також до віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемного банку та в подальшому до визнання його неплатоспроможним.

34. Cуд апеляційної інстанції на обґрунтування висновку щодо недоведеності нікчемності договорів від 04.09.2015 і від 11.09.2015 про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 137-13 та № 241-12 та договорами забезпечення також зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 826/24648/15 (предмет позову - визнання протиправним та скасування наказів Уповноваженої особи ФГВФО щодо віднесення договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 до нікчемних), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017, які (судові рішення) були чинними на момент поновлення відповідачем-1 в бухгалтерському обліку 28.03.2019 вимог за кредитними договорами та договорами забезпечення, що були відступлені Банком на користь ТОВ "Фактор-Комфорт" (в тому числі права вимоги (майнові права) за вказаними кредитними договорами), було встановлено той факт, що договори відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 не містять у собі ознак нікчемності, передбачених пунктами 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Таким чином, апеляційний суд фактично зазначив, що станом на 28.03.2019 нікчемність договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 було спростовано в судовому порядку.

35. Проте апеляційний суд помилково не звернув уваги на те, що відповідно до імперативних положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

36. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц викладено висновок про те, що у разі скасування судового акта - він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

37. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 826/24648/15, яку (постанову) апеляційний суд вважає носієм преюдиціальних обставин, скасовано та провадження в справі № 826/24648/15 закрито.

Зазначена постанова Верховного Суду, на відміну від постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 у справі № 826/24648/15, є остаточним судовим рішенням та оскарженню не підлягає.

38. В зв`язку з наведеним колегія суддів погоджується з доводами скаржника-1 про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо неможливості встановлення преюдиціальних фактів скасованим судовим рішенням, яке не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц.

39. Разом з тим касаційна інстанція відхиляє аргументи скаржника-1 про неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновку щодо застосування норм статей 15, 16 ЦК України (в контексті обрання позивачем належного способу захисту своїх прав), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2023 № 910/8852/20; 2) висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України (в контексті неправомірності висновку апеляційного суду про те, що звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів є виключно обов`язком Фонду, а не його правонаступника у відповідних правовідносинах), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16; 3) висновків щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/11650/16, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18; 4) висновку щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15; 5) висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц і в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 6-2558цс15, оскільки зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

40. Адже за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в зазначених справах та справі, що розглядається, не є подібними з огляду на відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних.

Так, у пунктах 142, 144- 146, 148 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54- 56).

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)".

41. Разом з тим апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови правомірно звернув увагу на те, що у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту (аналогічний висновок викладено в пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц і в пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

Крім того, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася (схожий висновок викладено в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

42. За таких обставин колегія суддів вважає, що, відхиляючи посилання відповідача-2 на висновки щодо обрання боржником неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, суд апеляційної інстанції, розмежовуючи правовідносини у справах № 910/12525/20 і № 910/3014/22, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в цій справі Підприємство звернулося до суду якраз за захистом свого права власності на майно (грошові кошти), а не інтересу в правовій визначеності, позовні вимоги мотивовані саме відсутністю в нього заборгованості, що була предметом відступлення права вимоги на оспорюваних торгах, чим спростовуються доводи відповідачів про відсутність порушеного права позивача та неефективність обраного ним способу судового захисту. Адже в цій справі договір купівлі-продажу майнових прав оспорюється позичальником як заінтересованою особою в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України, оскільки в результаті укладення оспорюваного правочину було відступлено права вимоги за припиненими кредитними договорами, а також передано майнові права за припиненими договорами застави, якими такі кредитні договори були забезпечені. При цьому в результаті укладення оспорюваного договору відповідач-2 як новий кредитор набув можливості вимагати неіснуючих на момент вчинення прав вимоги, а отже, повторної оплати позивачем вже погашеної заборгованості та задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна ПОСП "Нападівське", що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022, якою прийнято зустрічний позов нового кредитора - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", до ПОСП "Нападівське" про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 241-12 і № 137-13.

Таким чином, у межах розгляду цієї справи кредитор (відповідач-2) вже ініціював судовий процес про стягнення заборгованості, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, подавши відповідний зустрічний позов.

Наведеним повністю спростовується як таке, що не має істотного значення для правильного вирішення спору, твердження скаржника-1 про помилкове неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, з тих причин, що на момент звернення ПОСП "Нападівське" до господарського суду жодних вимог до нього Товариство чи його правопопередник не пред`являли, а наявне посилання суду апеляційної інстанції на прийняття зустрічного позову вже під час розгляду цієї справи не є належним обґрунтуванням застосування іншого способу захисту з огляду на те, що зустрічний позов Компанії був відповіддю на первісний позов Підприємства, а не приводом для пред`явлення первісного позову, що, в свою чергу, повністю спростовує висновок апеляційного суду про обґрунтованість наведених позивачем підстав позову, адже, подаючи первісний позов до суду, позивачем відразу було обрано неналежний спосіб захисту.

43. Касаційна інстанція не бере до уваги безпредметне посилання скаржника-1 на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2023 № 910/8852/20, оскільки в цій справі предметом касаційного перегляду є ухвала про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була учасником справи, постановлена на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, тобто питання належності та ефективності способу захисту прав Верховним Судом у вказаній постанові не вирішувалося та відповідний висновок не формувався.

44. Водночас у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16 взагалі не міститься висновку щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України, а саме про те, що звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів є виключно обов`язком ФГВФО у відповідних правовідносинах, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування зазначеної правової позиції Верховного Суду під час вирішення спору в цій справі.

45. З тих самих мотивів колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI (щодо конкретних підстав нікчемності правочинів(у тому числі договорів) неплатоспроможного банку, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/11650/16, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, оскільки в дійсності зазначені постанови не містять відповідних правових висновків Верховного Суду (щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI), натомість вони містять висновки: 1) щодо визнання недійсним договору з моменту укладення, а не на майбутнє чи в зв`язку з припиненням зобов`язань за договором шляхом повного виконання (справи №№ 905/1227/17, 910/11650/16); 2) щодо неналежності таких способів захисту прав позивача, як визнання правочину нікчемним чи визнання нікчемного правочину недійсним (справи №№ 463/5896/14-ц, 916/3156/17); 3) щодо застосування положень статей 92, 232, 237, 241 ЦК України (в контексті визнання недійсним оспорюваного правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною) (справа № 911/2129/17); 4) щодо недоведеності порушення оспорюваним іпотечним договором прав позивача, який не власником предмета іпотеки (справа № 912/1104/18).

Мотиви відхилення посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20 наведено в пункті 30 цієї постанови.

46. Касаційна інстанція зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 взагалі не містить висновку щодо застосування статті 514 ЦК України в подібних правовідносинах, чим спростовується твердження скаржника-1 про зворотне.

47. В свою чергу в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у цивільній справі № 644/7422/16-ц насправді не було викладено та й об`єктивно не могло бути викладено висновку щодо застосування норми господарського процесуального права - частини 4 статті 75 ГПК України, оскільки в зазначеній постанові міститься виключно посилання на мотиви ухвалення рішення Апеляційного суду Харківської області від 15.03.2017 в іншій цивільній справі, а саме: "станом на 08 серпня 2016 року була відсутня підстава для приватизації квартири лише Пірятенцем О. Ф., оскільки скасоване судове рішення жодних правових наслідків не породжує".

Також постанова Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 6-2558цс15, на яку помилково посилається скаржник-1, не містить висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, натомість вона містить лише висновок щодо застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

48. Разом з тим колегія суддів наголошує, що в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19 (предмет позову - визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги від 13.06.2019 № 1514/К, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп") зі спору, що виник з подібних правовідносин, викладено такий висновок щодо застосування норми статті 514 ЦК України:

"Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором".

49. Під час вирішення спору в цій справі апеляційний суд виходив з тих достовірно встановлених та неспростованих сторонами обставин, що в 2015 році та в 2017 році, тобто задовго до укладення між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та Інвестфондом договору купівлі-продажу від 23.03.2021 (оспорюваного правочину), на виконання договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 Підприємство з рахунку, відкритого в Комерційному банку "ПриватБанк", перерахувало грошові кошти за кредитом у повному обсязі, що підтверджується наявними в справі платіжними дорученнями, довідкою ТОВ "Фактор-Комфорт" від 29.09.2015 № 29/09/15-09 про відсутність заборгованості за кредитним договором № 137-13 та довідкою ТОВ "Профі-Факторинг" від 08.06.2017 № 08/06-1 про відсутність заборгованості за кредитним договором № 241-12.

Викладене достеменно свідчить про факт припинення зобов`язань позивача за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13 шляхом їх повного виконання перед новими кредиторами - ТОВ "Фактор-Комфорт" і ТОВ "Профі-Факторинг" як на момент поновлення Банком (первісним кредитором) в бухгалтерському обліку 28.03.2019 вимог (майнових прав) за вказаними кредитними договорами, так і на момент вчинення оспорюваного правочину в березні 2021 року.

Наведеним також підтверджується як часткове врахування судом апеляційної інстанції зазначеного правового висновку Верховного Суду при ухваленні оскаржуваної постанови, а саме в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості за правом вимоги, яке припинилося до моменту його відступлення на користь відповідача-2, так і одночасне неврахування апеляційним судом вказаного висновку в частині задоволення первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021, позаяк відсутність переходу дійсної вимоги до Інвестфонду як нового кредитора не означає недійсності вказаного оспорюваного договору, тому що правовим наслідком передачі недійсної вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

50. Разом з тим Верховний Суд не бере до уваги передчасні посилання скаржника-1 на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки такі посилання зводяться виключно до аргументів щодо ненадання апеляційним судом правової оцінки висновкам суду першої інстанції щодо нікчемності договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 на підставі частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, тоді як касаційна скарга взагалі не містить обґрунтування на підтвердження допущення апеляційним судом конкретних процесуальних порушень (відсутність дослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотань), що, зокрема, є предметом правового регулювання норм пунктів 1 і 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

51. Таким чином, з мотивів, наведених у пунктах 28- 38, 48, 49 цієї постанови, враховуючи зазначені скаржником правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц, колегія суддів погоджується з доводами скаржника-1 щодо неспростування апеляційним судом висновку суду першої інстанції про те, що в зв`язку з нікчемністю укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 відповідні права вимоги до ПОСП "Нападівське" станом на дату електронного аукціону (23.02.2021) належали Банку як первісному кредитору та могли бути предметом оспорюваного правочину, що зумовлює відсутність передбачених цивільним законодавством підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021.

52. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний суд не врахував як висновків щодо застосування положень статей 203, 215, 514 ЦК України, частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, так і висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/11965/16 та в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-332цс15, від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі № 761/39393/14-ц, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

53. Однак Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні первісного позову в частині визнання недійсними аукціону з реалізації лоту №N019368 та протоколу №EA-2021-02-02-000001-b, оскільки вимоги про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону та протоколу такого аукціону не є ефективним та належним способом захисту прав позивача, якщо торги вже завершено оформленням договору купівлі-продажу, який (договір) може бути оспорено (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 910/20769/20 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

54. З огляду на наведені раніше висновки Верховний Суд відхиляє доводи позивача (в частині, що стосується часткового задоволення первісного позову), викладені у відзиві на касаційну скаргу відповідача-2.

Щодо зустрічного позову

55. Стосовно відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення з ПОСП "Нападівське" на користь Інвестфонду 12 134 734,16 грн і 1 263 490,81 євро заборгованості по тілу кредиту та відсотків за користування кредитом, пені, інфляційних втрат і 3 % річних Верховний Суд зазначає таке.

56. Відповідно до частин 2, 3 статті 13 та частини 3 статті 509 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2- 5 статті 13 цього Кодексу.

57. У пунктах 10.28- 10.36 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі детальні висновки щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 та частини 3 статті 509 ЦК України:

"Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України (435-15) є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України (435-15) та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України (435-15) або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства".

Схожий висновок щодо застосування норм пункту 6 частини 1 статті 3 та частини 3 статті 13 ЦК України викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21.

58. Як зазначено вище, ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд виходив з тих достовірно встановлених та неспростованих сторонами обставин, що в 2015 році та в 2017 році, тобто задовго до укладення між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та Інвестфондом договору купівлі-продажу від 23.03.2021 (оспорюваного правочину), на виконання договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 Підприємство з рахунку, відкритого в Комерційному банку "ПриватБанк", перерахувало кредитні грошові кошти в повному обсязі, що підтверджується наявними в справі первинними документами (платіжними дорученнями), а також довідкою ТОВ "Фактор-Комфорт" від 29.09.2015 № 29/09/15-09 про відсутність заборгованості за кредитним договором № 137-13 та довідкою ТОВ "Профі-Факторинг" від 08.06.2017 № 08/06-1 про відсутність заборгованості за кредитним договором № 241-12.

Викладене достеменно свідчить про факт припинення зобов`язань позичальника за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13 належним чином, а саме шляхом їх повного виконання позивачем перед новими кредиторами - ТОВ "Фактор-Комфорт" і ТОВ "Профі-Факторинг" як на момент поновлення Банком (первісним кредитором) в бухгалтерському обліку 28.03.2019 вимог (майнових прав) за вказаними кредитними договорами, так і на момент вчинення оспорюваного правочину в березні 2021 року (див. пункт 49 цієї постанови).

59. За таких обставин колегія суддів не може не погодитися з правильним висновком апеляційного суду про те, що в результаті укладення за результатами торгів оспорюваного договору відповідач-2 як новий кредитор набув можливості вимагати неіснуючих на момент вчинення прав вимоги, а отже, повторної сплати позивачем вже погашеної заборгованості та задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна ПОСП "Нападівське", що підтверджується поданням новим кредитором - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", у межах цієї справи зустрічного позову до ПОСП "Нападівське" про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 241-12 і № 137-13, яку (заборгованість) за договором купівлі-продажу від 23.03.2021 було відступлено Банком (первісним кредитором) на користь Інвестфонду.

При цьому наявне часткове задоволення судом першої інстанції вказаного зустрічного позову суперечить вимогам пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 та частини 3 статті 509 ЦК України щодо необхідності дотримання принципів добросовісності, розумності та справедливості при виконанні сторонами своїх зобов`язань, а також свідчить про помилкове неврахування місцевим господарським судом при ухваленні рішення від 15.12.2022 як вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права, так і викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19 висновку про те, що у разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.

Верховний Суд вважає, що наведене також свідчитиме про фактичне покладання судом подвійної цивільно-правової відповідальності на позивача як доброчесного боржника, який ще в 2017 році добросовісно виконав всі свої кредитні зобов`язання, оскільки подання Інвестфондом зустрічного позову є проявом зловживання правом з боку нового кредитора та в силу вимог частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 та частини 3 статті 509 ЦК України є неприпустимим.

60. Крім того, як зазначено вище, апеляційним судом не спростовано нікчемність укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 в силу вимог частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, який (висновок суду першої інстанції) ґрунтується на тому, що хоча спочатку грошові кошти надійшли від ПОСП "Нападівське" на поточний рахунок ТОВ "Фактор Комфорт" у рахунок погашення кредитної заборгованості, проте в подальшому використовувалися факторинговою компанією для оплати вартості (компенсації) за договорами відступлення права вимоги на користь Банку (первісного кредитора) шляхом їх перерахування з поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, відкритих в ПАТ "Банк "Національні інвестиції", тобто розрахунки відбувалися не реальними грошима, а шляхом внутрішніх проводок у системі Банку - корегування структури банківського балансу (зміни обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження), внаслідок чого ліквідний актив (кредитні договори та їх забезпечення) ПАТ "Банк "Національні інвестиції" втратило, що призвело до істотного погіршення фінансового стану Банку та неможливості належного виконання ним своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а також до віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемного банку та в подальшому до визнання його неплатоспроможним (див. пункти 32, 33, 51 цієї постанови)

61. Верховний Суд з метою дотримання принципів добросовісності, розумності, справедливості також звертає увагу на те, що частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

62. Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

63. Враховуючи нікчемність укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор Комфорт" договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015, на виконання яких ТОВ "Фактор-Комфорт" у 2015 році, а згодом і ТОВ "Профі-Факторинг" у 2017 році на підставі договору про відступлення права вимоги від 31.03.2016, укладеного з ТОВ "Фактор-Комфорт", отримали від Підприємства грошові кошти в повному обсязі в рахунок виконання зобов`язань позичальника за кредитними договорами № 241-12 та № 137-13, Верховний Суд наголошує на тому, що до 22.03.2021 Банк як первісний кредитор вправі був вимагати від ТОВ "Фактор-Комфорт", а з 23.03.2021 Інвестфонд як легітимний новий кредитор на підставі чинного договору купівлі-продажу від 23.03.2021 вправі ініціювати перед ТОВ "Фактор-Комфорт" питання про повернення отриманих від позивача коштів як безпідставно набутих у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, як це передбачено частинами 1, 5 статті 216 та пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України, а також від ТОВ "Профі-Факторинг" в разі оспорювання договору про відступлення права вимоги від 31.03.2016 і набрання законної сили рішенням суду про визнання такого договору недійсним, позаяк нікчемність вказаного договору судами не встановлено, а тому він є оспорюваним правочином.

При цьому колегія суддів зауважує про неможливість застосування наслідків недійсності договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 як нікчемних правочинів з власної ініціативи суду з огляду на необхідність підтвердження відповідачем-2 процесуального правонаступництва стосовно ПАТ "Банк "Національні інвестиції" в порядку статті 52 ГПК України з урахуванням змісту прав вимоги, відчужених за договором купівлі-продажу від 23.03.2021, та з урахуванням висновків щодо застосування вказаної норми процесуального права, викладених у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18.

64. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

65. З огляду на те, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21 офіційно оприлюднено 11.07.2023, тобто вже після подання відповідачем-2 і Фондом касаційних скарг у цій справі (12.05.2022 і 15.05.2023 відповідно), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 та частини 3 статті 509 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, що, в свою чергу, підтверджує правильність висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

66. Отже, колегія суддів вважає, що вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову є законним та обґрунтованим, оскільки відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21.

67. Водночас, зважаючи на відсутність підстав для скасування законної та обґрунтованої оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні зустрічного позову повністю, колегія суддів відхиляє безпредметні аргументи скаржника, які стосуються незгоди зі скасованим рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення 73 399,32 євро заборгованості з відсотків за користування кредитом.

68. Оскільки скаржник-1 в частині вимог зустрічного позову належним чином не обґрунтував і не довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, а при вирішенні цього спору судом апеляційної інстанції достовірно встановлено та судом першої інстанції не спростовано неприпустимість повторного стягнення позивача (позичальника) вже погашеної ним кредитної заборгованості, то колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишити без змін, а касаційну скаргу скаржника-1 в цій частині - без задоволення.

69. Наведене вище свідчить про наявність достатніх підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача-2 шляхом скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в цій частині первісного позову, а в решті (в частині відмови в задоволенні зустрічного позову) оскаржувану постанову необхідно залишити без змін.

70. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд погоджується з доводами позивача (в частині, що стосується відмови в задоволенні зустрічного позову), викладеними у відзиві на касаційну скаргу відповідача-2.

Щодо касаційної скарги ФГВФО (скаржника-2)

71. З мотивів, наведених у пунктах 28, 29, 31- 33, 48, 49 цієї постанови, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимоги первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 та водночас погоджується з доводами скаржника-2 в частині неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16; 2) висновку щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19.

72. Водночас з мотивів, наведених у пунктах 39- 46 цієї постанови, колегія суддів відхиляє твердження скаржника-2 про неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень статей 15, 16 ЦК України (в контексті обрання належного способу захисту), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 914/1367/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 02.09.2020 у справі № 922/1614/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17; 2) висновків щодо застосування норми частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20; 3) висновків щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17.

73. Отже, зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний суд не врахував як висновків щодо застосування положень частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, так і висновку щодо застосування норми статті 514 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

74. Зважаючи на те, що вимоги касаційної скарги ФГВФО обмежуються незгодою з оскаржуваною постановою лише в частині задоволення первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021, колегія суддів погоджується з доводами скаржника-2 про необхідність скасування вказаної постанови в цій частині та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в зазначеній частині первісного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

75. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

76. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог первісного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021.

77. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

78. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення первісного позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в частині вимог первісного позову отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги відповідача-2 та повного задоволення касаційної скарги ФГВФО шляхом скасування оскаржуваної постанови в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову в цій частині.

79. Разом з тим, оскільки скаржник-1 в частині вимог зустрічного позову належним чином не обґрунтував і не довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, а при вирішенні цього спору судом апеляційної інстанції достовірно встановлено та судом першої інстанції не спростовано неприпустимість повторного стягнення з Підприємства (позичальника) вже погашеної ним кредитної заборгованості, то колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишити без змін, а касаційну скаргу скаржника-1 в цій частині - без задоволення.

Розподіл судових витрат

80. З огляду на те, що касаційні скарги ФГВФО та Товариства підлягають задоволенню та частковому задоволенню відповідно, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для пропорційного розподілу: 1) судових витрат Фонду у виді судового збору в сумі 4962 грн (2481 грн х 2), сплаченого ФГВФО за подання касаційної скарги (з урахуванням оскарження ним постанови в частині задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру), шляхом покладання на позивача обов`язку з відшкодування витрат скаржника-2, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції; 2) судових витрат АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" у виді судового збору в сумі 4962 грн, сплаченого відповідачем-2 за подання касаційної скарги (в частині оскарження постанови щодо задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" з ринку задовольнити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал", задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/3014/22 скасувати в частині задоволення вимоги первісного позову про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 23.03.2021 № GL18N019368, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 724.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову в цій справі залишити в силі.

В решті (в частині відмови в задоволенні зустрічного позову) постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/3014/22 залишити без змін.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське" на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" з ринку 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції та на користь Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал", 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Накази доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай