916/476/21 Про визнання договорів підряду на виконання будівельних робіт недійсними - 29.08.2023 Прийняття

1.1. Громадська організація "Товариство по спільній охороні транспортних засобів "КОМБІ-2" (далі - ГО "КОМБІ-2") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсними з моменту укладення: договору підряду на виконання будівельних робіт від 05.06.2017 № 05/06/17 (далі - договір підряду від 05.06.2017 № 05/06/17), договору підряду на виконання будівельних робіт від 25.04.2018 № 25/04/18 (далі - договір підряду від 25.04.2018 № 25/04/18), договорів поруки від 01.05.2018 № 01/05/18 та від 12.06.2017 № 12/06/17.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ГО "КОМБІ- 2" зазначало, що позивач не має інформації про оспорювані договори, вважає оспорювані договори та акти до цих договорів такими, що вчинені не в інтересах позивача, з метою завдати шкоди, а саме безпідставно заволодіти грошовими коштами, належними позивачу. Тому ГО "КОМБІ- 2" ставило під сумнів дійсність та реальність договорів підряду від 05.06.2017 № 05/06/17 і від 25.04.2018 № 25/04/18 та актів, які, начебто, були складені за результатами виконання цих договорів підряду, а також договорів поруки від 01.05.2018 № 01/05/18 та від 12.06.2017 № 12/06/17. Посилаючись на положення статей 203, 215, 216, 232, 241 Цивільного кодексу України, ГО "КОМБІ- 2" зазначало про їх недійсність.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 у справі № 916/476/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023, позовну заяву ГО "КОМБІ- 2" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір підряду від 05.06.2017 № 05/06/17, укладений між ГО "КОМБІ- 2" та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір підряду від 25.04.2018 № 24/04/18, укладений між ГО "КОМБІ- 2" та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір поруки від 01.05.2018 № 01/05/18, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано недійсним договір поруки від 12.06.2018 № 12/06/17, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У задоволенні позовних вимог ГО "КОМБІ- 2" до ОСОБА_1 відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори не були укладені та не були узгоджені сторонами в момент їх підписання, вони складені та підписані пізніше від дати їх укладення, тобто сторони не узгодили їх умов та не підписали правочини. Суд першої інстанції зазначив, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів цілком вірогідним є факт неукладення договорів та відсутність волевиявлення на виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків за ними; відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами виконання таких договорів або вчинення відповідних дій щодо виконання умов договорів. Враховуючи відсутність доказів, що засвідчують дії, спрямовані на виконання умов оспорюваних договорів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставин, які свідчать про відсутність схвалення та виконання спірних правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ГО "КОМБІ- 2" до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами за оспорюваними договорами були ГО "КОМБІ- 2", ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а ОСОБА_1 не є стороною цих правочинів, а лише здійснював підписання договорів від імені позивача як керівник.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами укладення договорів підряду від 05.06.2017 № 05/06/17 та від 25.04.2018 № 25/04/18. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що після отримання висновку експерта є підстави для встановлення факту невчинення (неукладення) договору підряду на виконання будівельних робіт № 05/06/17 від 05.06.2017, договору підряду на виконання будівельних робіт № 25/04/18 від 25.04.2018, оскільки вони виготовлені орієнтовно після спливу двох років від тих дат, що зазначені в цих договорах". Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведення позивачем того, що договори не укладалися, оскільки докази, надані позивачем на підтвердження обставин неукладення спірних договорів, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 у справі № 916/476/21 та закрити провадження у справі.

3.2. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не застосував статті 7, 9 Закону України "Про судову експертизу", частину 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, пункти 13, 14 Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 № 1666/5 (z0924-08) , Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів від 03.03.2015 № 301/5, розділ ІІІ Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що працюють у державних спеціалізованих установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 1431/20169. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі № 396/1481/14-ц, а також не надав належну оцінку фактам і доказам, наданим скаржником.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 05.06.2017 між ГО "КОМБІ- 2" (замовник) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) укладено договір підряду № 05/06/17, за умовами якого підрядник зобов`язується виконати ремонтні роботи дорожніх поверхонь в`їзду і міжквартальної вулиці на території ГО "КОМБІ- 2", дорожніх поверхонь рядів 3, 4, 10, 11 на території ГО "КОМБІ- 2", адреса розташування об`єкта: Одеська обл., Лиманський район, селище Ліски, вул. Вишнева, буд. 52 .

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи містять акт передачі-приймання виконаних робіт від 15.09.2017 до договору підряду від 15.09.2017 № 05/06/17.

4.3. 12.06.2017 між ОСОБА_3 (поручитель) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) (кредитор) укладено договір поруки № 12/06/17, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ГО "КОМБІ- 2" всіх зобов`язань за договором підряду від 05.06.2017 № 05/06/17.

4.4. 25.04.2018 між ГО "КОМБІ- 2" (замовник) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) укладено договір підряду № 25/04/18, за умовами якого підрядник зобов`язується виконати ремонтні роботи дорожніх поверхонь рядів 8, 9, 11-15 на території ГО "КОМБІ- 2", адреса розташування об`єкта: Одеська обл., Лиманський район, селище Ліски, вул. Вишнева, буд. 52 .

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи містять акт передачі-приймання виконаних робіт від 29.07.2018 до договору підряду від 25.04.2018 № 25/04/18.

4.6. 01.05.2018 між ОСОБА_3 (поручитель) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) (кредитор) укладено договір поруки № 01/05/18, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ГО "КОМБІ- 2" всіх зобов`язань за договором підряду від 25.04.2018 № 25/04/18.

4.7. Як зауважив суд першої інстанції, на обґрунтування цього позову позивач зазначав, що ГО "КОМБІ- 2" не має інформації про вказані договори та акти, вважає ці договори та акти такими, що вчинені не в інтересах позивача, з метою завдати шкоди, а саме безпідставно заволодіти грошовими коштами, належними позивачу; позивач ставить під сумнів дійсність та реальність договорів підряду та актів, які начебто були складені за результатами виконання цих договорів підряду; про договори позивачу було невідомо, будь-яких звернень до позивача з боку ОСОБА_2 з приводу погашення заборгованості не надходило.

4.8. Суд першої інстанції зазначив, що, за твердженням позивача, документи фактично містять суперечливу інформацію, тому виникають сумніви щодо реальності господарської операції, дійсності договорів, переліку начебто виконаних робіт та розрахунку вартості цих робіт. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що, за твердженням позивача, ремонтні роботи станом на дати, які зазначені в оспорюваних договорах та актах, не проводилися ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 незаконно перебував на посаді ГО "КОМБІ-2" та здійснював збір коштів на ремонт; фактично ремонтні роботи дорожніх поверхонь проводились іншою особою на підставі укладених договорів, виконання ремонтних робіт підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт та оплатою за такими договорами; дати договорів та актів, підписаних ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не відповідають реальному часу, коли вказані договори були виготовлені; спірні договори поруки є фіктивними та не відповідають реальному часу, коли такі договори були виготовлені.

4.9. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2021 у справі № 916/476/21 задоволено клопотання позивача від 19.04.2021 вх. № ГСОО 10682/21, призначено судову технічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Незалежний інститут судових експертиз" (далі - ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз").

4.10. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2021 у справі № 916/476/21 задоволено клопотання ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" щодо призначення експерта, погодження строків проведення експертизи та надання дозволу на пошкодження документів від 13.09.2021р. вх. № ГСОО 24138/21, доручено проведення судової технічної експертизи у справі № 916/476/21 Юрченку Євгену Миколайовичу .

4.11. Як установили суди, у висновку фізико-хімічної експертизи ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" від 11.02.202 зазначено, що виконання експертизи доручено експерту Юрченку Є. М., який має вищу хімічну освіту, кваліфікація - спеціаліст-хімік; пройшов підготовку в Закритому акціонерному товаристві "Спеціальне конструкторське бюро "Хроматек", де ним здобуто кваліфікацію інженер апаратно-програмованих комплексів на базі газових хроматографів серії "Кристал"; спеціальні знання, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 2.2 "Дослідження матеріалів документів" (додаток до свідоцтва № 231 виданий експертно-кваліфікаційною комісією Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 11.10.2007), свідоцтво скасоване у зв`язку зі звільненням; ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року у справі № К/800/4178/16 підтверджено повноваження Юрченка Є. М. для проведення фізико-хімічних експертиз; стаж експертної роботи в державних спеціалізованих експертних установах - 5 років; досвід виконання досліджень та експертиз з питань встановлення давності виконання записів, виконаних пастами кулькових ручок, з 2006 року; досвід наукової роботи в галузі судової експертизи з 2003 року (відповідальний виконавець двох наукових робіт в галузі судової експертизи, які внесені до державного реєстру атестованих експертних методик; автор двох наукових статей в галузі судової експертизи, які рекомендовані до використання; керівник наукових тем в галузі судової експертизи матеріалів документів: "Дослідження динаміки часових змін записів, виконаних кульковими ручками", "Дослідження печатних текстів виконаних тонерами лазерних принтерів"); досвід науково-методичної роботи в галузі судової експертизи по впровадженню в судову експертизу газохроматографічного обладнання (2001- 2003 роки: впровадження газохроматографічного обладнання, постановка газохроматографічних методів судово-експертного дослідження та навчання експертів державних спеціалізованих установ). Також висновок ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" від 11.02.2022 містить підпис Юрченка Є. М. про попередження його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання обов`язків експерта.

4.12. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з висновком експерта від 11.02.2022 № 9920 за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів у господарській справі № 916/476/21 тексти, підписи ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та відбитки печатки ГО "КОМБІ-2" на акті передачі-приймання виконаних робіт від 15.09.2017 до договору підряду від 05.06.2017 № 05/06/17, акті передачі-приймання виконаних робіт від 29.07.2018 до договору підряду від 25.04.2018 № 25/04/18, договорі підряду від 05.06.2017 № 05/06/17, договорі підряду від 25.04.2018 № 25/04/18 та договорах поруки від 12.06.2017 № 12/06/17 та від 01.05.2018 №01/05/18 виконано в один період - квітень-жовтень 2020 року, що не відповідає датам, зазначеним у документах.

4.13. Суд апеляційної інстанції також установив, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19.02.2020 у справі № 504/4430/17 визнано недійсним у повному обсязі рішення загальних зборів ГО "КОМБІ-2", оформлене протоколом від 09.11.2017, з моменту його прийняття, яким ОСОБА_1 було обрано головою ГО "КОМБІ-2".

Позов у справі № 504/4430/17 подано до Комінтернівського районного суду Одеської області в серпні 2017 року, тобто договір підряду від 25.04.2018 № 25/04/18, договір поруки від 01.05.2018 № 01/05/18 та договір поруки від 12.06.2017 № 12/06/17 були укладені під час розгляду позову щодо правомірності перебування ОСОБА_1 на посаді голови ГО "КОМБІ-2".

4.14. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсними з моменту укладення оспорюваних договорів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги позивача про визнання недійсними з моменту укладення договорів підряду від 05.06.2017 № 05/06/17 та від 25.04.2018 № 25/04/18, договорів поруки від 01.05.2018 № 01/05/18 та від 12.06.2017 № 12/06/17 з підстав, визначених статтями 203, 215, 232, 241 Цивільного кодексу України.

5.4. Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

5.5. Згідно з частинами 1- 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.6. Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.7. За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недодержання кожної із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 608/969/13-ц, від 27.11.2019 у справі № 725/2330/14-ц, від 27.03.2019 у справі № 460/3388/13 (предметом позову у зазначених справах є визнання недійсним договору).

5.8. Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності та волевиявлення сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Із урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 908/3326/19, від 10.11.2020 у справі № 910/9305/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 05.04.2018 у справі № 910/8493/17.

5.9. Як зазначено судом першої інстанції, тексти, підписи та печатки на спірних договорах було виконано в один період - квітень-жовтень 2020 року, що не відповідає датам, зазначеним у документах. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювані договори не були укладені та не узгоджені сторонами в момент їх підписання, були складені та підписані пізніше від дати їх укладення, тобто сторони не узгодили їх умов та не підписали правочини. Суд першої інстанції зазначив, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт неукладення договорів, які є предметом розгляду у цій справі, та відсутність волевиявлення на виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків за ними. Враховуючи відсутність доказів, що засвідчують дії, спрямовані на виконання умов оспорюваних договорів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставин, які свідчать про відсутність схвалення та виконання спірних правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами укладення договорів підряду від 05.06.2017 № 05/06/17 та від 25.04.2018 № 25/04/18, а після отримання висновку експерта наявні підстави для встановлення факту невчинення (неукладення) цих договорів, оскільки вони виготовлені орієнтовно після спливу двох років від тих дат, що зазначені в цих договорах. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем факту неукладення договорів, оскільки докази, надані позивачем на підтвердження обставин неукладення спірних договорів, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

5.10. ОСОБА_1, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не застосував статті 7, 9 Закону України "Про судову експертизу", частину 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, пункти 13, 14 Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 № 1666/5 (z0924-08) , Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів від 03.03.2015 № 301/5, розділ ІІІ Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що працюють у державних спеціалізованих установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 1431/20169. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі № 396/1481/14-ц, а також не надав належну оцінку фактам і доказам, наданим скаржником.

5.11. Колегія суддів, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, частково підтвердилися з огляду на таке.

5.12. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.13. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування положень процесуальних законів щодо подібності правовідносин, звертала увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20, таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, як зазначив Верховний Суд, для цілей застосування положень процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини 2 статті 389, пункту 1 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина 9 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

5.14. Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.15. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 369/1481/14-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, враховуючи вимоги положень Цивільного-процесуального кодексу України (1618-15) , чинного станом на 2004 рік, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) , статей 7, 10 Закону України "Про судову експертизу", зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що висновок експерта є недопустимим доказом недійсності оспорюваного правочину. Суд вказав, що оскільки почеркознавча експертиза, яка належить до категорії криміналістичних експертиз, проводиться державними спеціалізованими установами, а експертиза у справі була проведена приватним підприємством, засновником якого є фізична особа, що суперечить положенням статті 7 Закону України "Про судову експертизу", тому, з урахуванням відсутності інших доказів на підтвердження позовних вимог щодо недійсності правочину, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

5.16. У справі № 369/1481/14-ц розглядався позов про визнання недійсними договорів оренди землі, актів визначення меж в натурі та приймання-передачі земельної ділянки в оренду. Позов у справі № 369/1481/14-ц був обґрунтований посиланнями позивача на неукладення та непідписання спірного правочину та необізнаність позивача про їх існування, тому позивач вважав, що правочини не відповідали його внутрішній волі. У справі № 369/1481/14-ц вирішувалося питання щодо належності та допустимості доказу - висновку почеркознавчої експертизи.

Колегія суддів вважає, що спірні правовідносини у справі № 369/1481/14-ц є подібними із правовідносинами у справі № 916/476/21, яка розглядається, за предметом та підставами позову, а також правовим регулюванням. Крім того, у справі № 916/476/21, що розглядається, як і у справі № 369/1481/14-ц, суди керувалися положеннями Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) , Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Верховний Суд з урахуванням встановлених обставин дійшов висновків про правильність застосування судом апеляційної інстанції у справі № 369/1481/14-ц положень Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) та обґрунтованість рішення апеляційного суду щодо неналежності та недопустимості доказу укладення оспорюваних правочинів у справі № 369/1481/14-ц - висновку експерта.

5.17. Колегія суддів зауважує, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

5.18. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.19. Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

5.20. У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

5.21. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

5.23. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про судову експертизу" законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

5.24. Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судову експертизу" організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

5.25. Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про судову експертизу" та з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (z0705-98) затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція № 53/5) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Інструкцією № 53/5 передбачено вимоги, яким має відповідати висновок експерта, а також і порядок призначення експертизи.

5.26. Як зазначалося, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2021 призначено у справі № 916/476/21 судову технічну експертизу. Проведення судової технічної експертизи доручено ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз".

5.27. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі зазначали, що висновок експерта, який покладено в основу оскаржуваних судових рішень, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки Господарський суд Одеської області доручив проведення судової технічної експертизи двом особам: ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" та експерту Юрченку Євгену Миколайовичу; висновок складено особою, яка не є атестованим експертом у вказаній галузі. ОСОБА_2 у запереченнях на клопотання директора ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" про доручення проведення фізико-технічної експертизи у справі Юрченку Є. М. вказувала, що Юрченко Є. М. не відповідає вимогам статті 69 Господарського процесуального кодексу України, оскільки належні та допустимі докази його кваліфікації не були надані до суду. В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 зауважував, що суд необґрунтовано визнав висновок експертизи належним та допустимим доказом.

5.28. Суди, спростовуючи наведені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 доводи, виходили з того, що чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установами (за виключенням встановлених законом обмежень), тому експертна установа - ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 53/5 визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик (методів дослідження)) належить до компетенції експерта, тому необґрунтованими є доводи скаржника про те, що ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" самостійно визначило, що у цій справі буде проводитися фізико-хімічна експертиза.

Крім того, суди зазначили, що суд може визначити для проведення судової експертизи, зокрема, державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, судового експерта, який не є працівником зазначених установ; іншого фахівця (експерта) з відповідних галузей знань. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2021 у справі № 916/476/21 доручено проведення судової технічної експертизи ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", яке не є державною спеціалізованою установою та не належить до установ комунальної форми власності, без визначення конкретного судового експерта або іншого фахівця (експерта) з відповідних галузей знань. Проте ухвалою суду від 20.10.2021 у справі № 916/476/21 задоволено клопотання ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" щодо призначення експерта, а саме Юрченка Є. М . Суд апеляційної інстанції, враховуючи підтвердження повноваження Юрченка Є. М. для проведення фізико-хімічних експертиз, погодився з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про те, що висновок складений особою, яка не є атестованим експертом у вказаній галузі.

5.29. Відповідно до частини 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

5.30. Згідно з частинами 1- 3 статті 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

5.31. Згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізованою установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 910/701/17).

5.32. Водночас відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про судову експертизу" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

5.33. Колегія суддів зауважує, що, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили, яку саме експертизу було проведено експертами ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" при наданні висновку від 11.02.2022, та до якого виду експертиз вона належать.

5.34. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.2.1 Інструкції № 53/5 технічна експертиза документів є підвидом криміналістичної експертизи. Згідно з вимогами частини 3 статті 7 Закону України "Про судову експертизу" криміналістична експертиза повинна проводитися виключно державними спеціалізованими установами.

5.35. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (частина 2 статті 7 Закону України "Про судову експертизу").

5.36. Таким чином, технічна експертиза документів є підвидом криміналістичної експертизи, а тому може проводитись виключно державними спеціалізованими установами.

5.37. Водночас вибір експерта залежить саме від того, який вид експертизи буде проводитись, оскільки для певних видів експертних досліджень законодавцем імперативно визначено експертів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 917/602/21).

5.38. Отже, не встановивши, яка ж саме експертиза (експертне дослідження) було проведено експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" при наданні висновку від 11.02.2022, та до якого виду експертиз вона належать, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи є такий висновок експертизи допустимим доказом у цій справі у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

5.39. З огляду на викладене, Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо допустимості наданого позивачем доказу - висновку експерта, наданого ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", є передчасними, а оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, так як судами не оцінено допустимість цього доказу окремо, не надано належної оцінки усім доказам у справі, а також не надано належної відповіді на усі аргументи скаржника.

5.40. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження, що зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази чи встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.