912/1550/22 Про визнання недійсним договору оренди майна та зобов`язання повернути майно - 29.08.2023 Прийняття

1.1. Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство) до Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТЕПЛО ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ" (далі - ТОВ "УТЕК"), в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 10.12.2021 № 42-34/21, укладений між РВ ФДМ та ТОВ "УТЕК";

- зобов`язати ТОВ "УТЕК" повернути державне майно, що перебуває в управлінні Міністерства, - приміщення котельні (комори) площею 122 м2, яке знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м. Мала Виска, вул. Шевченка, 56/1, в оперативне управління балансоутримувачу - Професійно-технічному училищу № 16 м. Мала Виска (далі - ПТУ № 16).

1.2. У позові прокурор зазначав, що майно було передане в оренду ТОВ "УТЕК" без належного дозволу Міністерства, всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, з метою використання у діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом. Тому, за твердженням прокурора, договір оренди укладений з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", пункту 30 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", у зв`язку з чим його належить визнати недійсним відповідно до положень статей 203 та 215 Цивільного кодексу України як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а майно - повернути в оперативне управління його балансоутримувачу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.02.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2023 у справі № 912/1550/22, у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції встановив, що при укладенні оспорюваного договору оренди були порушені положення частини 1 статті 5, абзацу 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 30 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та підпункту 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 (796-2010-п) . Тому суд дійшов висновку, що наявність порушень зумовлює недійсність договору оренди згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Водночас суд зазначив, що прокурор обрав спосіб захисту, який не відповідає належному, не є ефективним. При цьому суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, виходив із такого:

- спірний договір укладений між трьома учасниками: ПТУ № 16 (як балансоутримувачем), РВ ФДМ (як орендодавцем) та ТОВ "УТЕК" (як орендарем);

- прокурор звернувся з позовом в інтересах Міністерства, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, тому його звернення з позовом щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правильним;

- звернення прокурора з позовними вимогами, які стосуються не тільки визнання недійсним договору, але й проведення реституції між ПТУ № 16 та ТОВ "УТЕК", лише до двох учасників оспорюваного договору не відповідає правовим приписам;

- ПТУ № 16 у справі має процесуальний статус третьої особи, проте, як зазначив суд першої інстанції, цей статус не відповідає належному, оскільки ПТУ № 16 як учасник спірного договору та реституції повинно мати процесуальний статус відповідача, такий статус визначається не тільки належністю його до учасників договору, але й допущеними ним порушеннями при вирішенні питання про надання дозволу на оренду.

Суд першої інстанції наголосив, що у справі за наявності трьох учасників оспорюваного договору позовні вимоги про його недійсність прокурор заявив лише до двох учасників, а при заявленні вимоги про здійснення реституції за участі двох учасників не визначив процесуальний статус стягувача - ПТУ № 16. Тому суд першої інстанції зауважив, що ці обставини вказують на неефективність обраного прокурором способу захисту порушених прав, оскільки вимоги про недійсність правочину повинні стосуватися всіх його учасників, а вимоги про реституцію - сторін судового процесу.

2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть слугувати підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Керівник Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.02.2023 та постанову Центрального апеляційного суду від 04.05.2023 у справі № 912/1550/22, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора; стягнути з відповідача на користь Кіровоградської обласної прокуратури судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

3.2. Керівник Кіровоградської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 16, 203, 215, 317, 626, 759 Цивільного кодексу України (щодо заінтересованої особи), а також статтю 283 Господарського кодексу України (щодо визначення сторін договору оренди та включення до них ПТУ № 16). Керівник Кіровоградської обласної прокуратури вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19. Крім того, керівник Кіровоградської обласної прокуратури посилається у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 щодо застосування положень статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Міністерство освіти і науки у відзиві на касаційну скаргу, поданому 31.07.2023 через систему "Електронний суд", просить касаційну скаргу керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.02.2023 та постанову Центрального апеляційного суду від 04.05.2023 у справі № 912/1550/22, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

3.4. 02.08.2023 до Верховного Суду надійшов відзив РВ ФДМ на касаційну скаргу, поданий 02.08.2023 через систему "Електронний суд". Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 12.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Кіровоградської обласної прокуратури та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 31.07.2023. Оскільки РВ ФДМ подало відзив на касаційну скаргу 02.08.2023, тобто із пропуском встановленого строку, при цьому не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив РВ ФДМ слід залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до статуту ПТУ № 16 м. Мала Виска у редакції 2018 року ПТУ № 16 підпорядковане Міністерству освіти і науки України; є державним закладом професійної освіти; майно ПТУ № 16 є об`єктом державної власності, що закріплюється за ним на праві оперативного управління; функції управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4.2. За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.10.2022 № 312341157 у реєстрі містяться відомості під реєстраційним номером 981896135231 щодо державної реєстрації права власності з-поміж інших на котельню (літера "К"); вона є частиною комплексу будівель, які знаходяться за адресою: Кіровоградська область, м. Мала Виска, вул. Шевченка, б. 56, корп. 1; належить до державної власності; власником є Міністерство освіти і науки України.

4.3. 10.09.2021 ТОВ "УТЕК" звернулося до РВ ФДМ та ПТУ № 16 із листом, в якому повідомило про зацікавленість щодо оренди приміщення котельні, площею 122 м2, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Мала Виска, вул. Шевченка, б. 56, корп. 1 (далі - приміщення котельні) з метою надання послуг теплопостачання, та просило включити майно до переліку першого типу.

4.4. 15.09.2021 РВ ФДМ листом за вих. № 16/2-02-2244 звернулося до ПТУ № 16 м. Мала Виска про надання інформації щодо зазначеного майна, його первісної та залишкової вартості.

4.5. Відповідно до наказу директора ПТУ № 16 від 20.09.2021 № 75-к надано дозвіл на передачу в оренду приміщення котельні.

4.6. Листом від 05.10.2021 вих. № 189 ПТУ № 16 повідомило РВ ФДМ про намір передати приміщення котельні в оренду; просило включити його до переліку першого типу із цільовим призначенням: для забезпечення повітряно-температурного режиму.

4.7. Згідно з наданою ПТУ № 16 РВ ФДМ довідки від 19.10.2021 № 168: ПТУ № 16 є балансоутримувачем приміщення котельні; первинна вартість цього об`єкта складає 107 035 грн, залишкова вартість - 53 517 грн, ринкова вартість - 372 125,15 грн станом на 30.09.2021.

4.8. 10.11.2021 ТОВ "УТЕК" звернулося до РВ ФДМ із заявою № 22 про передачу приміщення котельні в оренду.

4.9. За змістом протоколу електронного аукціону № LLE001-UA-20211101-66482, сформованого 24.11.2021 та проведеного 25.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна електронна біржа" щодо оренди приміщення котельні, переможцем аукціону стало ТОВ "УТЕК".

4.10. 26.11.2021 ПТУ № 16 звернулося з листом за вих. № 348 до Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації про надання дозволу на укладення з ТОВ "УТЕК" договору оренди приміщення котельні.

4.11. 10.12.2021 РВ ФДМ як орендодавець, ПТУ № 16 як балансоутримувач та ТОВ "УТЕК" як орендар уклали договір оренди № 42-34/21, за умовами якого: орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно зазначене у пункті 4 розділу І (пункт 1.1 розділу ІІ); об`єктом оренди є нежитлове приміщення котельні, площею 122 м2, яка знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Мала Виска, вул. Шевченка, б. 56, корп. 1 (пункт 4.1 розділу І); балансова залишкова вартість, визначена на підставі фінансової звітності балансоутримувача, складає 53 517 грн без ПДВ (пункт 6.1 розділу І); цільове призначення майна - виробництво та постачання теплової енергії (пункт 7.1.1 ); місячна орендна плата - 535,17 грн без ПДВ (пункт 9.1 розділу І ); строк дії договору до 09.12.2026 (пункт 12.1 розділу І).

4.12. 10.12.2021 РВ ФДМ, ПТУ № 16 та ТОВ "УТЕК" склали й підписали акт приймання-передачі орендованого майна.

4.13. 06.01.2022 Міністерство освіти і науки України надіслало Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації листа за вих. № 1/221-22, в якому висловило заперечення щодо передачі в оренду приміщення котельні.

4.14. Керівник Новоукраїнської окружної прокуратури звернувся до Міністерства листом від 08.09.2022 № 12.53-63-3515вих-22 про надання інформації щодо вжитих заходів для визнання недійсним спірного договору оренди та вказав на порушення, які допущені при його укладенні.

4.15. Міністерство повідомило прокурора листом від 07.10.2022 № 1/118-22 про те, що ним не вживалися заходи контролю, оскільки воно не є розпорядником відповідної інформації, та висловило пропозицію щодо самостійного прокурорського реагування.

4.16. Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури листом від 20.10.2022 за вих. № 12.53-63-4205вих-22 повідомив Міністерство про звернення до суду в його інтересах щодо визнання недійним договору, укладеного між РВ ФДМ та ТОВ "УТЕК"

4.17. Спір виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю підстав для визнання договору оренди недійсним та повернення цього майна балансоутримувачу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, укладеного між РВ ФДМ як орендодавцем, ПТУ № 16 як балансоутримувачем та ТОВ "УТЕК" як орендарем, і повернення цього нерухомого майна балансоутримувачу. Прокурор зазначав, що договір оренди укладений з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", пункту 30 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", у зв`язку з чим його належить визнати недійсним відповідно до положень статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

5.4. Суд першої інстанції установив, що при укладенні договору оренди нерухомого майна ПТУ № 16 та РВ ФДМ порушили положення частини 1 статті 5, абзацу 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 30 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та підпункту 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 (796-2010-п) , а тому зазначив, що їх наявність зумовлює недійсність договору оренди за частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Водночас суд дійшов висновку, що хоча при укладенні договору оренди ПТУ № 16 та РВ ФДМ допустили порушення чинного законодавства, що могло би стати підставою для визнання його у судовому порядку недійсним та проведення реституції, проте прокурор обрав спосіб захисту, який не відповідає належному, не є ефективним. При цьому суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, виходив із такого:

- прокурор звернувся з позовом в інтересах Міністерства, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин, тому відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правильним;

- звернення прокурора з позовними вимогами (які стосуються не тільки визнання недійсним договору, але й проведення реституції між ПТУ № 16 та ТОВ "УТЕК") лише до двох учасників оспорюваного договору не відповідає правовим приписам;

Суд першої інстанції наголосив, що прокурор, при наявності трьох учасників оспорюваного договору, позовні вимоги про його недійсність заявив лише до двох учасників, а при заявленні вимоги про здійснення реституції за участі двох учасників не визначив процесуальний статус стягувача - ПТУ № 16. Тому суд першої інстанції зазначив, що ці обставини вказують на неефективність обраного ним способу захисту порушених прав, оскільки вимоги про недійсність правочину повинні стосуватися всіх його учасників, а вимоги про реституцію - сторін судового процесу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть слугувати підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права.

5.5. Керівник Кіровоградської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19

5.6. Розглянувши доводи керівника Кіровоградської обласної прокуратури, колегія суддів зазначає таке.

5.7. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.8. Відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20, для цілей застосування положень процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини 2 статті 389, пункту 1 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина 9 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

5.9. У касаційній скарзі прокурор зазначає про правильність обрання ним способу захисту, оскільки позовна заява обґрунтована положеннями статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, які суди неправильно застосували.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, на які посилається скаржник, "відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено".

5.10. Колегія суддів установила, що у справі № 125/2157/19 (за позовом про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя) вирішувалося питання щодо визнання недійсними договорів, укладених без згоди другого з подружжя. Зокрема, у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, зазначила, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя (позивачу у справі), чиї права порушено, майнових прав та / або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та / або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, з`ясовуючи належність суб`єктного складу учасників справи, зазначила, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

5.11. Судова колегія вважає, що оскаржувані судові рішення у справі № 912/1550/22 не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, викладеним у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, з огляду на таке.

5.12. Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

5.13. Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 Цивільного кодексу України.

5.14. Згідно з положеннями статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

5.15. Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

5.16. Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача / відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача / співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача / співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

5.17. Колегія суддів звертає увагу на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20 ).

Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, постанові Верховного Суду від 10.09.2021 № 909/207/20).

5.18. Суд першої інстанції у справі № 912/1550/22, яка розглядається, встановив, що прокурор за наявності трьох учасників оспорюваного договору позовні вимоги про його недійсність заявив лише до двох учасників, а при заявленні вимоги про здійснення реституції за участі двох учасників не визначив процесуальний статус стягувача - ПТУ № 16. При цьому суд першої інстанції зазначив, що ПТУ № 16 у справі має процесуальний статус третьої особи, проте цей статус не відповідає належному, оскільки ПТУ № 16 як учасник спірного договору та реституції повинно мати процесуальний статус відповідача, такий статус визначається не тільки належністю його до учасників договору, але й допущеними ним порушеннями при вирішенні питання про надання дозволу на оренду. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для відмови у позові, оскільки вимоги про недійсність правочину повинні стосуватися всіх його учасників, а вимоги про реституцію - сторін судового процесу.

5.19. З урахуванням наведеного колегія суддів не може також врахувати посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, щодо застосування статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в цій частині.

5.20. Керівник Кіровоградської обласної прокуратури стверджує, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 317 Цивільного кодексу України, викладений у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19. Скаржник зауважує, що у цій постанові Верховний Суд зазначив, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізувати та власний розсуд, тобто лише власник може визначати долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права бути орендодавцем щодо нерухомого майна та мати права орендодавця.

5.21. Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 (за позовом про виселення із нежитлового приміщення), ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що балансоутримувач (позивач у справі) не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права бути орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця. Верховний Суд у справі № 910/4446/19 зауважив, що балансоутримувач не має права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря, а суди встановили, що балансоутримувач, а не орендодавець, надіслав заяву-попередження про припинення договору оренди та вимогу про виселення.

5.22. Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини у справі № 910/4446/19 не є подібними із правовідносинами у справі № 912/1550/22 ні за змістом, ні за правовим регулюванням. У справі № 910/4446/19 вирішувалося питання про те, чи може балансоутримувач майна (який не є орендодавцем за договором оренди нерухомого комунального майна) звернутися з вимогою про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, тобто чи може балансоутримувач бути позивачем у спірних правовідносинах. Натомість у справі № 912/1550/22, що розглядається, вирішувалося питання щодо належності суб`єктного складу сторін у судовому процесі з урахуванням заявлених прокурором в особі Міністерства позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та застосування наслідків його недійсності.

5.23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, на яку посилається скаржник (за позовом про визнання добре відомим в Україні знаку "Корвалол Corvalolum" на ім`я Публічного акціонерного товариства "Фармак" для товарів класу 5 Міжнародної класифікації товарів та послуг та наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 19.07.2017 № 1037 "Про затвердження рішення Апеляційної палати щодо заяви про визнання знака "Корвалол Corvalolum" добре відомим в Україні", зобов`язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України виключити знак "Корвалол Corvalolum" із переліку знаків, визнаних добре відомими в Україні, та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність"), посилаючись на положення статті 21 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 03.10.2017), викладено висновок:

"За змістом наведеної норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача".

5.24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 дійшла висновків про те, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб. У справі № 910/17792/17, як зауважив Верховний Суд, господарський суд першої інстанції помилково не залучив Публічне акціонерне товариство "Фармак" як відповідача у справі, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, задовольнив позовні вимоги, фактично спрямовані до особи, з якою у позивача виник приватноправовий спір, та яка не мала процесуального статусу відповідача у цій справі, що призвело до прийняття незаконних рішень. Суд зазначив, що висновки господарських судів щодо вирішення спору по суті вимог, враховуючи порушення судами приписів процесуального законодавства стосовно визначення суб`єктного складу учасників справи, з огляду на вимоги позову та предмет, є передчасними, тому ухвалені у справі судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

5.25. Колегія суддів зазначає, що у справі № 912/1550/22, яка розглядається, вирішувалося питання щодо належного суб`єктного складу сторін у справі, проте належність та ефективність заявленого способу захисту визначалася з урахуванням можливості визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, укладеного між трьома суб`єктами господарських правовідносин, та застосування реституції. Натомість у справі № 910/17792/17, на яку посилається скаржник, висновки Верховного Суду стосувалися нез`ясування судами суб`єктного складу сторін приватноправового спору про право інтелектуальної власності. При цьому у справі № 910/17792/17 особу, право якої безпосередньо оспорювалося позивачем, було визначено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. За таких обставин спірні правовідносини у справі № 912/1550/22, що розглядається, є неподібними із правовідносинами у справі № 910/17792/17.

5.26. З урахуванням наведеного підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із зазначених підстав.

5.27. При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі, а тому не можуть бути враховані колегією суддів.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.