918/479/22 Про внесення змін до контрактів - 17.08.2023 Прийняття

2. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" (далі - СТОВ "Дубенська аграрна компанія", позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (далі - ТОВ "Традєкс", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Евєрвєллє" (OU "EVERWELLE") (далі - ТОВ "Евєрвєллє" відповідач-2), (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), про внесення змін до:

- пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX, укладеної між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє";

- пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB, укладеної між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє";

- пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 29.05.2019 № 29-05-2019, укладеної між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє";

- пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕРВ, укладеної між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє";

- до Розділу 4 Договору поруки від 13.09.2021 № 1, укладеного між ТОВ "Дубенська аграрна компанія" та ТОВ "Евєрвєллє", ( докладніше редакції змін викладено у заяві про зміну предмета позову).

3. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме військової агресії російської федерації проти України та у зв`язку із чим вступом в силу змін до законодавства, що роблять неможливим і (або) істотно ускладнюють виконання положень договору, а також недосягненням згоди у врегулюванні протиріч між сторонами договірних відносин, поточний стан яких негативно впливає і порушує права та інтереси як позивача так і ТОВ "Традєкс". Зокрема позивач зазначає, що ТОВ "Традєкс", у строки встановлені додатковими угодами до контрактів, не було повернуто суму попередньої оплати, переданої ТОВ "Евєрвєллє" на виконання контрактів. Так, з рахунку ТОВ "Традєкс" на користь ТОВ "Евєрвєллє" 22.02.2022 було перераховано 940.000,00 дол. США, та 23.02.2022 - 491.000,00 дол. США, вказані кошти є повернутою попередньої оплатою ТОВ "Евєрвєллє". Однак, враховуючи введений мораторій на здійснення валютних платежів, згідно з постановою Національного банку України від 24.02.2022 № 18, еквівалент суми 491 000,00 доларів США був повернутий 01.03.2022 на рахунок ТОВ "Традєкс". Повернення суми відбулось вже після введення воєнного стану, а тому кошти не могли бути перерахованими повторно в будь-якому випадку. Позивач зазначає, що вказане є підставою для внесення змін у додаткові угоди до контрактів, укладених відповідачами, та до договору поруки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 позов задоволено. внесено зміни до: пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX, - пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB, - пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 29.05.2019 № 29-05-2019, - пунктів 2, 3, 4 Додаткової угоди (додаток) від 13.09.2021 до Контракту від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕРВ, укладених між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє", та до Розділу 4 Договору поруки від 13.09.2021 № 1, укладеного між ТОВ "Дубенська аграрна компанія" та ТОВ "Евєрвєллє", у редакції, запропонованій позивачем.

5. Рішення мотивовано тим, що право позивача ініціювати в судовому порядку питання зміни відповідних договірних правовідносин зумовлено: повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України; вступом в силу змін до законодавства, зокрема, прийняттям постанови Національного банку України від 24.02.2022 № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", що робить неможливим і (або) істотно ускладнює виконання положень договору, недосягненням згоди у врегулюванні протиріч між сторонами договірних відносин, поточний стан яких негативно впливає і порушує права та інтереси позивача. Існуючі умови, визначені контрактами від 24.01.2018, від 19.06.2018, від 29.05.2019, від 03.07.2019 та Договором поруки від 13.09.2021 № 1 порушують співвідношення майнових інтересів сторін договорів, особливо в умовах воєнного часу, враховуючи заперечення відповідачем-2 форс-мажорних обставин, оскільки збільшують зобов`язання відповідача-1 і відповідно позивача, на 1.542.636,14 дол. США та 50.000,00 Євро, а також на відповідну суму штрафних санкцій, які передбачені умовами контрактів. Позивач намагається нормалізувати відносини з відповідачем-1 та відповідачем-2 і привести положення правочинів у стан, що спроможний забезпечити задоволення інтересів всіх учасників цих відносин, з дотриманням розумного та справедливого балансу інтересів сторін. Однак відповідач-2 відхилив пропозиції щодо внесення змін до контрактів, що залишає відносини сторін у завідомо невигідних та несправедливих умовах, в тому числі для позивача.

6. Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, рішення Господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 скасовано у задоволенні позову відмовлено.

7. Постанову мотивовано тим, що ТОВ "Евєрвєллє" не зверталось до позивача, як до поручителя за контрактами, з письмовою вимогою про виконання зобов`язань, у зв?язку з невиконанням зобов`язань ТОВ "Традєкс". При цьому, ТОВ "Традєкс" не зверталось до суду з приводу внесення змін до додаткових угод, у зв`язку із істотною зміною обставин або форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Водночас, позивач не є стороною укладених між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє" контрактів та додаткових угод до них, позивачем не доведено, що діями відповідачів порушено його права чи законні інтереси, а тому, також відсутні обставини для внесення змін у договір поруки, отже у задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

8. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

9. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи в позові, не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, та неправильно застосував положення ст. 651 Цивільного кодексу України, крім того, судом неправильно застосовано положення ст.ст. 213, 637 Цивільного кодексу України, оскільки, невірно розтлумачено положення договору поруки та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 920/566/21, від 31.08.2022 у справі № 910/6870/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21. Крім того, у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 466/5367/14-ц, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, вказано про необхідність належного встановлення обставин справи та дослідження доказів у справі, що не було враховано та дотримано апеляційним судом.

10. Також скаржник, посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст 651, 652 Цивільного кодексу України (435-15) в спорах пов`язаних із "внесенням змін, в умовах воєнного стану, введеного мораторію на здійснення валютних платежів відповідно до постанови Національного банку України від 24.02.2022 № "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" до основного договору в судовому порядку за ініціативою поручителя, як сторони зобов`язальних відносин між боржником та кредитором, а саме чи є поручитель за основним зобов`язанням заінтересованою стороною, на вимогу якої, в умовах воєнного стану, суд може внести зміни до основного договору".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. ТОВ "Евєрвєллє" 17.08.2023, в системі "Електронний суд", подано заяву про закриття провадження у справі з доповненнями, а також додаткові пояснення у справі, у яких товариство заперечує доводи касаційної скарги та зазначає, що у випадку закриття провадження або відмови у задоволенні касаційної скарги, буде заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Подані товариством документи фактично є відзивом на касаційну скаргу, при цьому, вказані документи подано товариством з порушенням строку на подання такого документу, встановленого ухвалою Верховного Суду про відкриття провадження у справі, у якій встановлено строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.08.2023, отже, зважаючи на положення ст. 118 ГПК України, подані ТОВ "Евєрвєллє" документи залишаються без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Традєкс" (продавець) та ТОВ "Евєрвєллє" (покупець) укладено наступні контракти: від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB, від 29.05.2019 № 29-05-2019, від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕPB. За умовами зазначених котрактів, продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти сільськогосподарську продукцію українського походження, а саме: пшеницю, кукурудзу, рапс, ячмінь, сою, льон, жито, горох (далі - товар).

13. 13.09.2021, між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє" до контрактів від 24.01.2018, від 19.06.2018, від 29.05.2019, від 03.07.2019 укладено додаткові угоди. Вказаними додатковими угодами від 13.09.2021 врегульовано порядок повернення передплат, їх прощення, відповідальність за порушення зобов`язання.

14. Відповідно до умов пункту 2 додаткової угоди від 13.09.2021 до контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX, відповідач-1 має повернути передоплату у розмірі 1 480 000,00 дол. США в строк до 23.02.2022 року включно. У випадку виконання даної умови відповідач-1, з 28.02.2022, звільняється від обов`язку повернути наступні суми передоплати: за Контрактом від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX - в розмірі 111 463,87 дол. США; - за контрактом від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB - в розмірі 789 172,27 дол. США; - за контрактом від 29.05.2019 № 29-05-2019 - в розмірі 105 000,00 дол. США; - за контрактом від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕPB - в розмірі 50 000,00 євро. У випадку, якщо умови пункту 2 додаткової угоди від 13.09.2021 до контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX не будуть виконані до 23.02.2022 включно, відповідач-1 зобов`язаний до 28.02.2022 включно повернути залишок неповерненої передоплати по контрактам від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX, від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB, від 29.05.2019 № 29-05-2019, від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕPB.

15. ТОВ "Традєкс" 22.02.2022 та 23.02.2022 було перераховано на користь ТОВ "Евєрвєллє" 940 000,00 доларів США та 491 000,00 дол. США, грошові кошти передоплати. Кошти в розмірі 491 000,00 дол. США, не надійшли ТОВ "Евєрвєллє", а були повернуті ТОВ "Традєкс" 01.03.2022, зважаючи на введений мораторій здійснення валютних платежів, згідно з постановою Національного банку України від 24.02.2022 № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану". У матеріалах справи відсутні докази списання/перерахування решти 49.000 дол. США до 23.02.2022 у відповідності до пункту 2 Додаткової угоди від 13.09.2021 до Контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX.

16. 13.09.2021 між СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" (поручитель) та ТОВ "Евєрвєллє" (кредитор) укладено договір поруки № 1 (далі - договір поруки). Відповідно до пункту 1.1 договору поруки, поручитель (Товариство) у порядку та на умовах, визначених цим Договором, поручається перед кредитором (ТОВ "Евєрвєллє") за виконання юридичною особою за законодавством України - ТОВ "Традєкс" (боржник), зобов`язань боржника, що випливають за зобов`язаннями з: контракту № 24-01-18-DUX від 24.01.2018; контракту № 19-06-2018-DPB від 19.06.2018, з урахуванням додаткової угоди від 13.09.2021; контракту № 29-05-2019 від 29.05.2019, контракту № 03-07-2019-ЕPB від 03.07.2019, з урахуванням додаткових угод від 13.09.2021 до контрактів.

17. Відповідно до п. 1.2 договору поруки, у випадку порушення боржником (ТОВ "Традєкс") зобов`язання за будь-яким з Контрактів, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

18. Відповідно до п. 2.1 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

19. Пунктом 2.2 договору поруки визначено, що відповідальність поручителя перед кредитором включає: 2.2.1 Зобов`язання повернути кредиторові суму отриманої боржником передоплати на умовах і в порядку, передбачених контрактами з урахуванням додаткових угод до них від 13.09.2021; 2.2.2 Зобов`язання сплатити кредиторові відсотки за користування коштами відповідно до додаткової угоди від 13.09.2021.

20. Згідно із п. 3.2 договору поруки кредитор звертається до поручителя із письмовою вимогою про виконання зобов`язання, якщо контракт не був виконаний боржником, не раніше наступного робочого дня після настання строку (терміну) виконання зобов`язання за контрактом повністю або частково.

21. З метою мирного врегулювання договірних відносин, а також враховуючи воєнний стан в Україні, СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" була вручена вимога ТОВ "Традєкс" про необхідність здійснення пропозиції ТОВ "Евєрвєллє" про внесення змін до Додаткової угоди від 13.09.2021 до Контракту від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX щодо зміни строків та способу його виконання, а також щодо інших контрактів, забезпечення яких є предметом договору поруки.

22. 27.05.2022 ТОВ "Традєкс" направило ТОВ "Евєрвєллє" відповідні пропозиції щодо внесення змін до Додаткових угод від 13.09.2021 до Контрактів від 24.01.2018 № 24-01-18-DUX, від 19.06.2018 № 19-06-2018-DPB, від 29.05.2019 № 29-05-2019, від 03.07.2019 № 03-07-2019-ЕPB.

23. ТОВ "Евєрвєллє" листом від 30.05.2022 відхилило такі пропозиції про внесення змін до контрактів у повному обсязі.

24. СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія", 07.07.2022 направило ТОВ "Евєрвєллє" та ТОВ "Традєкс" пропозицію укласти додаткову угоду до договору поруки.

25. 04.11.2022 ТОВ "Евєрвєллє" направило ТОВ "Традєкс" вимогу щодо здійснення поставки товару в рахунок погашення боргу, який станом на 04.11.2022 становив 1.542.636,14 дол. США та 50.000,00 Євро.

26. ТОВ "Традєкс" розглянувши вимогу ТОВ "Евєрвєллє", 25.11.2022 пропонував виконати свої зобов`язання за контрактом № 24-01-18 шляхом поставки товару ТОВ "Евєрвєллє" на суму в розмірі еквівалентному 540.000,00 дол. США, шляхом поставки кукурудзи по ціні 225 дол. США/тонна, на умовах DAP кордон Польщі.

27. Суд апеляційної інстанції встановивши вказані обставини та враховуючи умови договору поруки, зазначив, що ТОВ "Традєкс" не зверталось до суду з приводу внесення змін до додаткових угод, у зв`язку із істотною зміною обставин або форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), з таким позовом звернувся поручитель за договором поруки, який не є стороною укладених між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє" контрактів та додаткових угод до них.

Апеляційний суд також зауважив, що лист від 23.05.2022, в якому ТОВ "Традєкс" повідомило СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" про неможливість виконання зобов`язання за Контрактами, не може слугувати підставою та не встановлює обов`язку для СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" виконати взяті на себе зобов`язання за договором поруки, оскільки такою підставою у відповідності до п. 3.2 договору поруки може бути лише звернення кредитора - ТОВ "Евєрвєллє" до поручителя, матеріали справи не містять доказів такого звернення.

Отже апеляційний суд встановив, що СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" не є стороною укладених між ТОВ "Традєкс" та ТОВ "Евєрвєллє" контрактів та додаткових угод до них, при цьому позивачем не доведено суду, що діями відповідачів порушено його права чи законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позиція Верховного Суду

28. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідачів та третьої особи на стороні відповідача - 1, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

29. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

32. Як вказувалось, предметом спору у даній справі є вимоги про внесення змін у додаткові угоди до контрактів, укладених між відповідачами, та договору поруки.

33. Положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України визначено підстави для зміни або розірвання договору.

34. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 вказаної статті).

35. При цьому, частиною 1 ст. 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

36. Також, приписами статті 188 Господарського кодексу України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

37.Таким чином, правом ініціювати питання про зміну (розірвання) договору в судовому порядку з огляду на положення статті 651 Цивільного кодексу України, наділені лише сторони такого правочину.(аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18).

38. При цьому, частинами 1 та 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

39. Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

40. Водночас, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

41. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 Цивільного кодексу України).

42. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

43. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

44. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

45. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

46. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

47. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

48. Зважаючи на зазначене апеляційний суд встановивши, що позивач не є стороною укладених відповідачами контрактів, а тому не має права ініціювати внесення змін у ці контракти. При цьому, апеляційним судом встановлено, що кредитор за договором поруки не звертався до поручителя із письмовою вимогою про виконання зобов`язань боржника за контрактом, а тому, в даному випадку відсутнє порушене право позивача, отже, позивачем не доведено суду, що діями відповідачів порушено його права чи законні інтереси, у зв`язку з чим, відсутні обставини для внесення змін і у договір поруки, отже відсутні підстави для задоволення позову.

49. Вказані висновки суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими і суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду.

50. Як вказувалось, звертаючись з касаційною скаргою скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що апеляційний суд відмовляючи в позові не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, та неправильно застосував положення ст. 651 Цивільного кодексу України, крім того, судом неправильно застосовано положення ст.ст. 213, 637 Цивільного кодексу України, оскільки, невірно розтлумачено положення договору поруки та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 920/566/21, від 31.08.2022 у справі № 910/6870/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21. Крім того, у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 466/5367/14-ц, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, вказано про необхідність належного встановлення обставин справи та дослідження доказів у справі, що не було дотримано апеляційним судом.

51. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

52. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

54. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування постанови апеляційного суду з огляду на таке.

55. Скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 651 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.

56. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду, предметом спору у справі № 910/13109/18 є вимоги про стягнення заборгованості з боржника та його поручителя. Постановою апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитом з боржника та поручителя.

Суд касаційної інстанції скасовуючи постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості по кредиту з боржника та поручителя, та приймаючи в цій частині рішення про відмову у позові, зазначив, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором є припиненою в силу положень частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.

57. Проаналізувавши судові рішення у справі № 910/13109/18, касаційний суд зауважує, що положення ст. 651 Цивільного кодексу України у справі № 910/13109/18, було застосовано Судом з урахуванням положень ст. 559 Цивільного кодексу України, в обґрунтування відсутності підстав для стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором.

58. Отже, касаційним судом у справі № 910/13109/18 не викладався правовий висновок щодо застосування положень ст. 651 Цивільного кодексу України, саме у спорі про внесення змін у договір, укладений сторонами, саме за вимогою поручителя.

59. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано положення ст.ст. 213, 637 Цивільного кодексу України, оскільки, невірно розтлумачено положення договору поруки та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 920/566/21, від 31.08.2022 у справі № 910/6870/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

60. Вищезазначені доводи та посилання скаржника на неправильне застосування апеляційним судом положень ст.ст. 213, 637 Цивільного кодексу України відхиляється судом касаційної інстанції, оскільки положення вказаних норм не застосовувалось апеляційним судом, а цитування умов договору у постанові здійснювалось апеляційним судом в контексті встановлених обставин справи, при цьому, апеляційний суд не вдавався до розтлумачення умов договору, з урахуванням вказаних положень, оскільки умови укладених сторонами контрактів та договору поруки є чіткими, зрозумілими і не мають неоднозначних трактувань.

61. Щодо доводів касаційної скарги про неналежне дослідження доказів у справі та встановлення обставин апеляційним судом, та посилання на неврахування правових висновків у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 466/5367/14-ц, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

62. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад обставин у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

63. Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

64. Суд з огляду на положення частини першої статті 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

65. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

66. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

67. Таким чином, проаналізувавши судові рішення у справах № 910/13109/18, № 466/5367/14-ц, № 757/28231/13-ц, № 910/6210/20, касаційний суд вважає, що неврахування апеляційним судом правових висновків у цих справах не може бути підставою для скасування судового рішення у даній справі, оскільки ці справи не є подібними до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, зважаючи на відповідні критерії подібності правовідносин.

68. Водночас, проаналізувавши доводи касаційної скарги, касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Тоді як, такі доводи не відповідають положенням ст. 300 Господарського процесуального кодексу України.

69. Крім того, у касаційній скарзі скаржник також посилається на п. 3 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного перегляду судового рішення.

70. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

71. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

72. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст 651, 652 Цивільного кодексу України (435-15) в спорах пов`язаних із "внесенням змін в умовах воєнного стану, введеного мораторію на здійснення валютних платежів відповідно до постанови Національного банку України від 24.02.2022 № "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" до основного договору в судовому порядку за ініціативою поручителя, як сторони зобов`язальних відносин між боржником та кредитором, а саме чи є поручитель за основним зобов`язанням заінтересованою стороною, на вимогу якої, в умовах воєнного стану, суд може внести зміни до основного договору".

73. Проаналізувавши вказані доводи касаційний суд зазначає, що апеляційним судом було відмовлено у позові у зв`язку з тим, що позивач не є стороною контрактів укладених відповідачами, а тому не має право на звернення з вимогами про внесення змін у такі контракти, водночас апеляційним судом також встановлено, що позивачем не доведено суду наявність обставин для внесення змін у договір поруки. При цьому, судом апеляційної інстанції правильно застосовано положення Цивільного кодексу України (435-15) , якими регламентовано порядок внесення змін у договір, тоді як наявність воєнного стану в країні та введеного мораторію на здійснення валютних платежів, ніяким чином не впливає в даному випадку на відповідне застосування апеляційним судом положень законодавства. Отже, колегія суддів зазначає, що підстав для викладення правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах немає.

74. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судового рішення, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п.п. 1, 3 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.