910/18964/21 Про стягнення вартості використаної електричної енергії на підставі Договору про участь у балансуючому ринку електроенергії - 02.08.2023 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку від 02.03.2020 № 0063-04012/21-150-08-20-00069 у частині строку оплати балансуючої електричної енергії, у зв`язку із чим позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 21.11.2020 по 06.10.2021 пеню в сумі 1 178 407,83 грн, 3 % річних у сумі 373 886,94 грн та інфляційні втрати в сумі 1 165 667,15 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "НЕК "Укренерго" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" пеню в сумі 605 791,79 грн, 3 % річних у сумі 373 886,94 грн, інфляційні втрати в сумі 1 165 667,15 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 32 180,19 грн. У частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 572 616,04 грн відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2023 року ПрАТ "НЕК "Укренерго" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені та 3 % річних.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18964/21 за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.07.2023.

ДП "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

05.07.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєв В.А., Суховий В.Г. оголосив перерву в судовому засіданні до 02.08.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 справу № 910/18964/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Міщенко І.С., у зв`язку з відставкою судді Сухового В.Г.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 02.03.2020 Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ДП "НАК "Укренерго", правонаступником якого є ПрАТ "НЕК "Укренерго") приєднало ДП "НАЕК "Енергоатом" до умов договору (ідентифікатор договору № 0063-04012, дата акцептування 02.03.2020) про участь у балансуючому ринку та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування, що підтверджується повідомленням від 02.03.2020 за вих. 01/8496; у повідомленні зазначено, що договір є публічним, укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і розміщений на офіційному сайті Компанії.

Відповідно до наказу НЕК "Укренерго" від 06.03.2020 № 86 затверджено умови договору про участь у балансуючому ринку.

За умовами договору (у редакції, затвердженій наказом НЕК "Укренерго" від 06.03.2020 № 86):

цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (пункт 1.1);

постачальник послуг балансування (ППБ; позивач) зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення оператором системи передачі (ОСП; відповідач) балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього Договору та Правил ринку (пункт 1.2);

розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку (пункт 2.2 договору);

для розрахунків за цим договором використовуються обсяги електричної енергії, купленої-проданої на балансуючому ринку ППБ (пункт 3.1);

виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюються відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку (пункт 4.1);

за підсумками місяця ППБ складає та надсилає ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг з балансування (далі - акт), який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ППБ або надсилає мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (пункт 4.2);

ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 10 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку не підписання та/або не направлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування (пункт 4.3);

у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК) (пункт 4.4);

ОСП зобов`язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим договором (пункт 5.4);

ППБ має право отримувати від ОСП оплату, визначену згідно з вимогами Правил ринку, за продану ППБ на балансуючому ринку електричну енергію (підпункт 1 пункту 5.3);

цей договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1, 9.2).

Наказом НЕК "Укренерго" від 22.12.2020 № 720 затверджено нові умови договору про участь у балансуючому ринку та визнано таким, що втратив чинність, наказ від 06.03.2020 №86.

У договорі про участь у балансуючому ринку в редакції, затвердженій наказом НЕК "Укренерго" від 22.12.2020 № 720, міститься пункт 7.1, згідно з яким у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також пункт 4.3 договору у редакції, затвердженій зазначеним наказом від 22.12.2020 № 720, передбачає, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Відповідно до умов договору та Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 зі змінами та доповненнями, позивачем у період з листопада по грудень 2020 року було поставлено, а відповідачем отримано балансуючу енергію, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 30.11.2020 № БР/20/11-№0063 на суму 2 780 193,37 грн, від 31.12.2020 № БР/20/12-№0063 на суму 25 244 770,68 грн.

За продану за період з 06.11.2020 по 31.12.2020 балансуючу електричну енергію позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату датовані періодом від 16.11.2020 по 05.01.2021.

Відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим за ним обліковувалась заборгованість за період з листопада 2020 року по жовтень 2021 року за балансуючу електричну енергію, придбану у листопаді-грудні 2020 року; несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання підтверджено на суму 18 215 114,32 грн.

Неналежне виконанням відповідачем зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку від 02.03.2020 № 0063-04012/21-150-08-20-00069 у частині строку оплати балансуючої електричної енергії стало підставою для звернення ДП "НАЕК "Енергоатом" до суду з позовом про стягнення з ПрАТ "НЕК "Укренерго" за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 21.11.2020 по 06.10.2021 пені в сумі 1 178 407,83 грн, 3 % річних у сумі 373 886,94 грн та інфляційних втрат в сумі 1 165 667,15 грн.

ПрАТ "НЕК "Укренерго" проти позову заперечило та зазначило, зокрема, що на дату подання позову у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість з оплати за балансування електричної енергії, отже, відповідні зобов`язання відповідача виконано в повному обсязі, у тому числі з урахуванням того, що відповідач по мірі надходження коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання здійснює розрахунки за договорами балансування електричної енергії зі всіма учасниками ринку у повній відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) , Правил ринку та умов договорів.

Водночас відповідно до статті 551 ЦК, статті 233 ГК відповідачем подано клопотання про зменшення суми штрафних санкцій на 90 %, обґрунтоване, зокрема тим, що відсутність коштів на спеціальних рахунках, пов`язана із систематичним порушенням рядом учасників на балансуючому ринку своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем як оператором системи передачі, що зумовило неможливість вчасно сплатити позивачу заборгованість за відповідні послуги. Відповідач також зазначив, що розмір штрафних санкцій є необґрунтовано великим порівняно з повною відсутністю збитків позивача, повним погашенням заборгованості відповідачем та незначною затримкою розрахунку. Водночас відповідач просив урахувати суспільну необхідність його господарської діяльності та її соціальну спрямованість, оскільки сплата штрафних санкцій у повному обсязі у цьому випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси споживачів, потреби яких у передачі електричної енергії задовольняє відповідач. При цьому ПрАТ "НЕК "Укренерго" наголосило, що здатність відповідача здійснювати безперебійну передачу електричної енергії прямо залежать від фінансового стану НЕК "Укренерго", тобто в спроможності організації в подальшому належним чином здійснювати свою господарську діяльність щодо обслуговування належних йому об`єктів, що забезпечують стале функціонування ОЕС України, адже руйнація або пошкодження яких призведе до порушення електропостачання суб`єктів господарювання і побутових споживачі, а також можливих значних матеріальних збитків для держави в цілому.

Крім того, відповідачем зауважено, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку для свого фінансового становища з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Разом із тим відповідач наявність підстав для зменшення штрафних санкцій додатково обґрунтовував військовим станом в країні на час вирішення спору в суді, скрутним майновим становищем, а також фінансовими та майновими наслідками військової агресії, на підтвердження чого надав відповідні докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково і мотивував таке рішення тим, що неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 605 791,79 грн, 3 % річних у сумі 373 886,94 грн, інфляційні втрати в сумі 1 165 667,15 грн.

Судом здійснено перерахунок пені за ставкою в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в період з 21.11.2020 по 24.02.2021 та за ставкою 0,01 % від суми простроченого платежу в період з 25.02.2021 по 30.06.2021 з урахуванням шестимісячного обмеження на нарахування пені згідно приписів статті 232 ГК та відмовлено у частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 572 616,04 грн.

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що нараховані позивачем суми пені та 3 % річних не є надмірно великими з урахуванням суми основної заборгованості, що утворилася, та є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання відповідачем договірного зобов`язання з оплати за продану електричну енергію. Також суди зазначили, що штрафні санкції були нараховані за період до ведення воєнного стану, що зумовлювало можливість виконання грошових зобов`язань.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ "НЕК "Укренерго" зазначило, зокрема, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини 1 статті 233 ГК, частини 3 статті 551 ЦК та не враховано, що зменшення неустойки, зокрема пені, є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; при цьому судами не враховано обґрунтування відповідачем підстав для зменшення штрафних санкцій, наведених у клопотанні та додаткових поясненнях, у тому числі щодо значних збитків, завданих енергетичній інфраструктурі через військову агресію та необхідності відновлення нормального функціонування критичних об`єктів соціальної сфери, і не надано відповідної правової оцінки цим обставинам; суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази щодо зменшення штрафних санкцій та не надали їм належної правової оцінки. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано ступеня виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, важкого фінансового стану компанії, що підтверджує надана відповідачем як доказ фінансова звітність. Водночас відповідач наголошує, що при вирішенні питання зменшення штрафних санкцій, судами попередніх інстанцій не враховано тих обставин, що втрати позивача від знецінення коштів в повній мірі компенсуються, зокрема стягненням інфляційних втрат та 3 % річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, ПрАТ "НЕК "Укренерго" послалося на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спору в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач свого обов`язку зі сплати коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях навели правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на які послався відповідач в обґрунтування своїх вимог про зменшення, зокрема сум, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований, виходячи з інших фактичних обставин справи, які є відмінними від справи, що розглядається, оскільки в спірних правовідносинах відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку, встановлена в розмірі 3 % річних, як це передбачено статтею 625 ЦК, а не залежить від процентів встановлених договором. Вирішуючи питання, зокрема, про зменшення судом розміру процентів річних у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду врахувала конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

У справі № 902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Натомість у справі № 910/18964/21, що розглядається, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме частиною 2 статті 625 ЦК - 3 %.

При цьому, суди попередніх інстанцій у справі № № 910/18964/21 не встановили відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається, з огляду на конкретні обставини справ, встановлені судами попередніх інстанцій.

Крім того, необхідно зауважити, що скаржником у касаційній скарзі не наведено доводів в обґрунтування наявності правових підстав для можливого зменшення у цих спірних правовідносинах нарахованих відповідно до статті 625 ЦК сум 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

У зв`язку з наведеним, суд касаційної інстанції, за встановлених судами обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відповідно до статті 625 ЦК сум 3 % річних та інфляційних втрат, тому залишає оскаржувані судові рішення в цій частині без змін.

Водночас суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки господарських судів у частині відмови в задоволенні клопотання ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зменшення пені з огляду на таке.

У главі 24 розділу V ГК загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 216 ГК застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За змістом статті 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2).

За своєю правовою природою пеня є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання (частина 3 статті 549 ЦК).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК, частини 1 статті 233 ГК, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, на які здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 (v007p710-13) та викладено правову позицію у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 у справі № 916/2586/19).

У постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено висновок про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК та статті 233 ГК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.

Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК, статтею 233 ГК те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

У справі, що розглядається, ПрАТ "НЕК "Укренерго" в обґрунтування клопотання про зменшення пені зазначило про скрутне фінансове становище відповідача, що підтверджує надана відповідачем як доказ фінансова звітність; відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем; встановлений законодавством алгоритм розрахунків між відповідачем як оператором системи передачі та позивачем як постачальником послуг з балансування; значну заборгованість учасників ринку електричної енергії перед ПрАТ "НАК "Укренерго", яка перевищує його борг перед позивачем; значний розмір заявленої до стягнення з ПрАТ "НАК "Укренерго" штрафної санкції, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період. Також відповідач як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції посилався на обставини, у тому числі щодо значних збитків, завданих енергетичній інфраструктурі через військову агресію та необхідності відновлення нормального функціонування критичних об`єктів соціальної сфери.

ПрАТ "НАК "Укренерго" зазначало про те, що є організацією, що створена для задоволення потреб споживачів в передачі електричної енергії, а тому сплата штрафних санкцій в повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, оскільки здатність відповідача здійснювати безперебійну передачу електричної енергії прямо залежить від фінансового стану компанії, тобто в спроможності організації в подальшому належним чином здійснювати свою господарську діяльність щодо обслуговування належних йому об`єктів, які забезпечують стале функціонування ОЕС України, адже руйнація або пошкодження яких призведе до порушення електропостачання суб`єктів господарювання і побутових споживачів, можливих людських жертв і значних матеріальних збитків для держави в цілому.

Також у суді апеляційної інстанції відповідач посилався на обставини того, що НЕК "Укренерго" в умовах воєнного стану має для країни вкрай важливе стратегічне значення, постійно зазнає людських та інфраструктурних втрат внаслідок бойових дій на території України, усунення яких потребує значних ресурсів, власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності держави. Ця ситуація привела до суттєвого погіршення фінансового стану відповідача.

Суди попередніх інстанцій, пославшись на не доведення відповідачем підстав для зменшення розміру пені, таким обставинам не надали належної правової оцінки, у судових рішеннях не навели мотивів, у зв`язку із чим не приймаються до уваги подані відповідачем докази в обґрунтування заявленого клопотання, обмежившись лише посиланням про ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження скрутного майнового становища.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Хоч зменшення пені і є правом суду, однак це право не усуває його обов`язку розглянути подане стороною клопотання про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з цієї сторони, з наведенням у рішенні змістовних мотивів його відхилення чи задоволення (часткового задоволення), чого з прийнятих у справі рішень не вбачається.

Проте ані суд першої, ані суд апеляційної інстанції не дали належної оцінки всім тим обставинам, які мають бути враховані при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), зокрема: причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; ступінь виконання зобов`язання боржником; незначності прострочення виконання; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наслідків порушення зобов`язання.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, взявши до уваги аргументи позивача, викладені у запереченнях на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, разом з тим не врахували та не дали оцінки всім доводам відповідача, наведеним на обґрунтування наявності обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки (пені).

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення у відповідній частині зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для часткового скасування оскаржених судових рішень та передачі справи в скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.