916/1670/22 Про визнання недійсним форвардного контракту - 01.08.2023 Прийняття

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України звернувся з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дружба народів" про визнання недійсним форвардного контракту № 12/8-2018 від 03.08.2018, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Національною академією аграрних наук України не приймалось рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, а тому Державним підприємством "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" оспорюваний договір укладено за відсутності повноважень.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2023 у справі № 916/1670/22, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України до Державного підприємства "Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дружба народів" про визнання недійсним форвардного контракту № 12/8-2018 від 03.08.2018 залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- прокурор помилково вважає учасником публічно-правових відносин Національну академію аграрних наук України лише за критерієм управління та розпорядження державним майном;

- функції Національної академії аграрних наук України пов`язані не із здійсненням публічного адміністрування, як носієм публічних повноважень, а виключно науковим забезпеченням розвитку галузей агропромислового комплексу, шляхом внутрішніх правовідносин з підпорядкованими юридичними особами;

- подавши позов в інтересах держави та визначивши позивачем Національну академію аграрних наук України прокурор звернувся з метою представництва інтересів неприбуткової державної бюджетної установи. Отже, вказана юридична особа, не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. У прокурора відсутні повноваження на звернення до суду в інтересах державних установ, закладів, організацій;

- у зв`язку із тим, що позовні вимоги прокурора у цій справі, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, то такі вимоги не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах Національної академії аграрних наук України, однак прокурор не має повноважень на здійснення представництва у справах за такими вимогами, враховуючи статус Національної академії аграрних наук України;

- оскільки Національна академія наук України в особі якої прокурором подано позов в інтересах держави не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень, як юридична особа спроможна самостійно захистити в суді свої права та/або законні інтереси в разі їх порушення, відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі Національної академії наук України, у зв`язку з чим наявні підстави для залишення позову без розгляду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у даній справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме, статей 73-1, 73-2 Господарського кодексу України, пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 1, 2, частини 1 статті 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", статей 1, 3 частини 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також порушення норм процесуального права, зокрема, вимог частини 4 статті 53, статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Дружба народів" подав відзив на касаційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та додатково зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Вказаний висновок було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень. Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України (254к/96-ВР) та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду знайшли своє відображення і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.08.2018 між Державним підприємством "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України", як продавцем, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Дружба народів", як покупцем, було укладено форвардний контракт № 12/8-2018, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати покупцю у власність базовий актив, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його у кількості, строки та за ціною, передбаченою цим контрактом, а саме соняшник (товар) у кількості 300 т на суму 3 000 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 500 000,00 грн. Оплата вартості товару проводиться покупцем на умовах 100% попередньої оплати до 15.08.2018. Поставка товару за цим контрактом здійснюється на умовах Інкотермс 2010 EXW (франко-склад) зерноток продавця (вагова). Кінцевий строк поставки за цим контрактом встановлюється сторонами до 01.10.2018.

Вважаючи, що вказаний правочин укладено Державним підприємством "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" за відсутності повноважень, так як Національною академією аграрних наук України не приймалось рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, як компетентного суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 1, частини 1 статті 2 та частини 1 статті 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Згідно з частинами 1, 4, 5 статті 18 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" національні галузеві академії наук - НААН України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України - це самоврядні наукові організації, засновані на державній власності, що є державними організаціями, створеними як неприбуткові державні бюджетні установи. Національні галузеві академії наук є головними розпорядниками бюджетних коштів. Національні галузеві академії наук подають Кабінетові Міністрів України щорічний звіт про результати своєї наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм з державного бюджету, разом з висновком Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі статутом Національної академії аграрних наук України та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Національна академія аграрних наук України є науковою, неприбутковою, державною організацією (установою, закладом), основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур, дослідження, експериментальні розробки у сферах інших природних і технічних наук, біотехнологій.

Державний класифікатор України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - КОПФГ), затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97, містить визначення поняття "державна організація (установа, заклад)": утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

В постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що Національна академія аграрних наук України не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій цілком узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.06.2022 у справі № 909/835/18, від 29.06.2022 у справі № 909/83/19, від 16.08.2022 у справі № 927/717/20, від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, від 14.03.2023 у справі № 902/115/22, від 26.04.2023 у справі № 924/447/22, від 30.05.2023 у справі № 922/2057/22, від 18.07.2023 у справі № 925/579/22.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" безпосередньо підпорядковане Одеській державній сільськогосподарській дослідній станції Національної академії аграрних наук України (далі - Наукова установа) (пункт 1.5 Статуту Державного підприємства "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" (надалі - Статут).

Згідно з пунктом 3.1 Статуту підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

Відповідно до пункту 3.4 Статуту підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, в разі потреби рахунки у відділеннях Державного казначейства, діє за принципом повного господарського розрахунку, тощо.

У відповідності з чинним законодавством і в межах цього Статуту підприємство з урахуванням завдань Наукової установи, якій воно підпорядковане, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі визначає структуру управління, розробляє штатний розпис, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов`язки, може бути позивачем та відповідачем в судах (пункт 3.10 Статуту).

Пунктом 4.9 Статуту визначено, що підприємство самостійно розпоряджається майном та коштами, отриманими від господарської діяльності.

Згідно з пунктом 4.12 Статуту на нерухоме майно підприємства, яке знаходиться на його балансі не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Відповідно до пункту 4.21 Статуту прибуток, одержаний підприємством, використовується для проведення наукових досліджень, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної бази підприємства, а також на інші цілі, визначені Статутом.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, грошові кошти та фінансові активи, набуті від господарської діяльності підприємства, є прибутком Державного підприємства "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України", яким він розпоряджається самостійно, і набуті таким підприємством активи за рахунок коштів від фінансово-господарської діяльності, зокрема, за наслідками виконання оспорюваного правочину, не є об`єктами управління державної власності.

Навіть у випадку неможливості Державного підприємства "Дослідне господарство імені М. І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України" виконання взятих на себе зобов??язань за оспорюваним правочином, на об?єкти майнового комплексу держави не може бути звернено стягнення, а тому відсутня загроза втрати об`єктів майнового комплексу держави.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, Національна академія аграрних наук України, в особі якої Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави, не наділена повноваженнями державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України - залишення позову без розгляду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про помилкове звернення Заступника керівника Одеської обласної прокуратури до суду в даній справі з позовом в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, яка не є суб`єктом владних повноважень та, на відміну від компетентних державних органів, не уповноважена захищати інтереси держави в спірних правовідносинах, що згідно з пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України зумовило необхідність залишення позовної заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури без розгляду, як наслідок, оскаржувані ухвалу та постанову прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).