ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/1938/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника (Арбітражного керуючого Шевченка В.Є.) - Шевченко В.Є.
скаржника (ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") - адвокат Волова О.В.
ТОВ "АГРО КОМПЛЕКТ" - адвокат Демченко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Арбітражного керуючого Шевченка В.Є.
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 23.05.2023
у справі № 904/1938/22
за заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2022, зокрема, відкрито провадження у справі № 904/1938/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців.
3. Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 апеляційну скаргу задоволено. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 скасовано. Справу № 904/1938/22 передано для подальшого розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Рух касаційної скарги
5. 14.06.2023 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" у справі № 904/1938/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023.
7. Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2023 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 904/1938/22 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023, та призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 01.08.2023 о 10:00 год.
8. 22.06.2023 Арбітражний керуючий Шевченко В. Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Арбітражного керуючого Шевченка В. Є. у справі № 904/1938/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023.
10. Ухвалою Верховного Суду від 27.06.2023 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 904/1938/22 за касаційною скаргою Арбітражного керуючого Шевченка В.Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023. Об`єднано в одне касаційне провадження касаційні провадження за касаційною скаргою Арбітражного керуючого Шевченка В. Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 та за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22 та призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 01.08.2023 о 10:00 год.
11. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.07.2023 № 29.2-02/1773 у зв`язку із відпусткою суддів Васьковського О.В. та Погребняка В.Я. відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/1938/22.
12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023, справу № 904/1938/22 за касаційними скаргами Арбітражного керуючого Шевченка В. Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.
13. Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2023, зокрема, прийнято касаційні скарги Арбітражного керуючого Шевченка В. Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22, колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М. до свого провадження.
Короткий зміст вимог касаційних скарг з узагальненими аргументами осіб, які подали касаційні скарги.
14. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" та Арбітражним керуючим Шевченком В.Є. подано касаційні скарги в яких останні просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
15. Касаційні скарги мотивовано наступним.
15.1 Застосовуючи принцип безсумнівної повноти дій арбітражного керуючого, апеляційний суд використав такий принцип фрагментарно та залишив поза увагою необхідність доведення наявності саме обґрунтованих сумнівів учасників справи. При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17.
15.2 Суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 44, 48, 49 Кодексу України з процедур банкрутства без урахування правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 904/1693/19, від 12.10.2021 у справі № 916/3619/19, від 14.07.2022 у справі № 925/409/20, від 26.10.2022 у справі № 916/1101/21, від 23.02.2023 у справі № 911/2794/21.
15.3 Суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи запити розпорядника майна до державних органів та відповіді на них, однак дійшов висновку про незадовільну роботу розпорядника майна.
15.4 Судом апеляційної інстанції не враховано, що фінансовий аналіз в цьому випадку має охоплювати 2019 - 2021 роки, що і було зроблено арбітражним керуючим.
15.5 Судом апеляційної інстанції помилково не застосовано положення статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з метою процесуальної економії мав можливість дослідити наявні в матеріалах справи докази та за потреби змінити мотивувальну частину постанови суду першої інстанції, не змінюючи по суті прийнятої постанови.
15.6 Суд апеляційної інстанції, посилаючись на протоколи зборів кредиторів та комітету кредиторів не взяв до уваги прийняті на них рішення, зокрема, щодо звернення до суду першої інстанції з клопотанням про введення наступної процедури у справі про банкрутство.
15.7 Суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали інвентаризації, проведеної арбітражним керуючим, та не встановив їх неправдивість, недостовірність та невідповідність нормам Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 (z1365-14) .
15.8 Судом апеляційної інстанції не враховано, що судом першої інстанції було обґрунтовано взято до уваги звіт за результатами проведення аналізу фінансово - господарської діяльності боржника, яким встановлено відсутність у боржника можливості самостійно відновити свою платоспроможність та погасити борги.
16. Представники скаржників в судовому засіданні 01.08.2023 підтримали касаційні скарги з підстав викладених у них.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
17. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Арбітражного керуючого Шевченка В.Є., а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
18. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО КОМПЛЕКТ" в судовому засіданні 01.08.2023 підтримав касаційні скарги.
Позиція Верховного Суду
19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
22. Аргументи скаржників (пункти 15.1, 15.2, 15.4, 15.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
22.1 Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.11.2022 було проведено засідання зборів кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", що підтверджено протоколом № 1, під час яких було вирішено наступні питання: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; звернення до Господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про введення наступної процедури у справі про банкрутство; заслуховування звіту про нарахування та виплату основної грошової винагороди розпоряднику майна.
22.2 Відповідно до протоколу № 2 засідання комітету кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" вирішено звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором у справі № 904/1938/22 арбітражного керуючого Шевченка Віталія Євгеновича (свідоцтво №1231 від 24.07.2013).
22.3 Припиняючи процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", визнаючи останнє банкрутом та відкриваючи ліквідаційну процедуру у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що у боржника відсутні будь-які активи, погашення наявної кредиторської заборгованості власними ресурсами боржника є неможливим, а жодних доказів можливості відновлення платоспроможності боржника суду не надано. За таких обставин погашення вимог кредиторів може мати місце тільки в межах ліквідаційної процедури за рахунок реалізації знайдених активів боржника.
22.4 Згідно статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.
22.5 Відповідно до частин першої - третьої, дев`ятої статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства, під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє ухвалу. Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів. Розпорядник майна зобов`язаний: розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; скликати збори і комітет кредиторів та організовувати проведення їх засідань; надавати державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість; за можливості проведення санації боржника розробити план санації боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів; виконувати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. Розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.
22.6 Згідно пункту 4 частини п`ятої статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства, прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про введення наступної процедури у справі про банкрутство належить до компетенції зборів кредиторів.
22.7 Відповідно до частин першої - третьої, шостої статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства, у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі. До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом. У підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень: ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом; ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство. З дня визнання господарським судом боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або введення процедури санації процедура розпорядження майном та повноваження розпорядника майна припиняються.
22.8 Статтею 58 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов`язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців. Неявка у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про час і місце такого засідання, не перешкоджає провадженню у справі.
22.9 Виходячи з вищенаведених норм Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) , боржник визнається банкрутом, коли господарським судом встановлено його неспроможність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
22.10 Постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є, за своєю правовою природою, судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
22.11 Ухваленню такої постанови передує судова процедура розпорядження майном боржника, порядок проведення якої врегульований у розділі IІ Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) .
22.12 Під розпорядженням майном згідно частини першої статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).
22.13 Задля досягнення наведеної мети розпорядник майна зобов`язаний, зокрема: проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість (частина третя статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства).
22.14 Зокрема, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.
22.15 До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (частина друга статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства).
22.16 Завданням підсумкового засідання суду на стадії розпорядження майном полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі, виходячи, зокрема, з клопотання комітету кредиторів. Проте остаточна оцінка зазначених обставин надається господарським судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство, виходячи з того, чи є можливим відновлення платоспроможності боржника без введення його ліквідаційної процедури, чи не приймалось рішення про введення ліквідаційної процедури комітетом кредиторів на шкоду більшості кредиторів членів комітету кредиторів та чи є реальна можливість відновити платоспроможність боржника через застосування до нього процедури санації за наявності інвестора, чи наявні ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо.
22.17 Відтак, за своєю правовою природою постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у конкретній справі, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
22.18 При цьому при ухваленні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає стаття 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень частини четвертої якої суб`єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.
22.19 Тобто, враховуючи положення частини четвертої статті 205 Господарського кодексу України, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, а саме, недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані.
22.20 Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 908/2755/19.
22.21 Верховний Суд неодноразово наголошував, що, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неплатоспроможність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, які передбачені в процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном, зокрема, передбаченої у частині третій статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства.
22.22 При цьому суд має з`ясувати актив і пасив боржника та співставити відомості щодо обох величин. Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом у порядку статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства реєстру вимог кредиторів. Відомості про актив боржника має містити звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника. Зазначений звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), які на його підставі приймають рішення клопотати про перехід до наступної судової процедури.
22.23 Однак рішення суду не може ґрунтуватися лише на клопотанні комітету кредиторів, оскільки відомості про фінансово-майновий стан боржника (актив) повинні бути предметом розгляду в судовому засіданні у справі про банкрутство.
22.24 Якщо встановлення пасиву боржника відбувається у попередньому засіданні суду, то остаточна правова оцінка активу і пасиву боржника та можливість відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом надається у підсумковому засіданні суду з огляду на перебування провадження у справі у процедурі розпорядження майном боржника. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 904/1693/19, від 23.01.2020 у справі № 924/1155/18, від 08.12.2022 у справі № 908/2415/21.
22.25 Так, господарський суд першої інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку про перебування боржника в матеріальному стані, недостатньому для погашення своїх зобов`язань, відсутність у боржника будь-яких активів та, водночас, відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування банкрутства і фіктивного банкрутства, обмежившись формальним посиланням на звіт розпорядника майна боржника про проведену роботу та висновок аналізу фінансово-господарської діяльності боржника. Зокрема, місцевий господарський суд зазначив, що впродовж останніх трьох років підприємство не вело господарську діяльність визначену, як основну: Купівля та продаж власного нерухомого майна. Показник власного капіталу має від`ємне значення (враховуючи наявність заявлених кредиторських вимог та відсутність інформації про активи). Станом на 26.10.2022 у ТОВ "Естейт Селлінг" відсутні кошти і високоліквідні активи для погашення поточного боргу перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Дефіцит коштів та високоліквідних активів складає щонайменше - 196 216 878,20 грн. Зазначений факт, підтверджує поточну неплатоспроможність ТОВ "Естейт Селлінг". Станом на 26.10.2022 коефіцієнт покриття ТОВ "Естейт Селлінг" (норматив 1,0), та коефіцієнт забезпечення власними засобами (норматив 0,1) встановити неможливо через відсутність бухгалтерського обліку у Банкрута останні три роки. Таким чином, основна причина кризи ліквідності підприємства полягає у відсутності власних обігових коштів для фінансування господарського обороту. Отже, на підприємстві виникла кризова ситуація, основними характеристиками якої є: порушення раціональної структури майна та джерел його формування, залучення у господарську діяльність на тривалий строк капіталу короткострокового характеру інвестування без забезпечення належних умов його вивільнення для виконання своїх зобов`язань та здійснення реінвестицій власних коштів. Зобов`язання ТОВ "Естейт Селлінг" (196 216 878,20 гривень) перевищує статутний фонд компанії (2000,00 гривень) більш ніж в 98 108 разів. ТОВ Естейт Селлінг не має обігових коштів для здійснення капіталомісткого виду діяльності, як 68.10 купівля та продаж власного нерухомого майна, не має у штаті відповідних співробітників, а отже не має можливості для здійснення свого основного виду господарської діяльності. Проведений аналіз свідчить про те, що компанія без залучення стороннього інвестування не може вести подальшу діяльність для забезпечення всіх взятих на себе зобов`язань.
22.26 З огляду на викладене, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що зі змісту оскаржуваної у цій справі постанови вбачається, що господарський суд першої інстанції при її ухваленні не врахував викладені висновки Верховного Суду щодо необхідності здійснення під час підсумкового засідання на стадії розпорядження майном належного з`ясування ознак банкрутства з перевіркою співвідношення активу та пасиву боржника, а також повноти дій розпорядника майна, у тому числі на підставі дослідження наданих на підтвердження таких обставин доказів.
22.27 Також, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції також не здійснив перевірку звіту розпорядника майна боржника та аналізу фінансово-господарської діяльності боржника щодо обґрунтованості наведених у них тверджень, їх повноти та відповідності фактичним обставинам. При цьому, у постанові суду першої інстанції відсутні посилання на дослідження місцевим господарським судом документів, на підставі яких зазначений звіт та аналіз виконані, щодо відповідності викладених у них відомостей вказаному висновку розпорядника майна з урахуванням того, що за вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, кожен доказ має бути безпосередньо досліджений та оцінений судом з точки зору його належності, допустимості, достовірності як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами. Встановивши проведення розпорядником майна разом з керівником боржника інвентаризації активів боржника, господарський суд першої інстанції не дослідив, якими доказами підтверджені відомості такої інвентаризації та чи відповідає вона нормам Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 (z1365-14) .
22.28 Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвалюючи постанову про визнання боржника банкрутом та відкриваючи ліквідаційну процедуру, господарський суд першої інстанції належним чином не з`ясував наявність ознак неплатоспроможності боржника, оскільки безпосередньо не дослідив відповідно до вимог господарського процесуального законодавства докази, які підтверджують розмір та співвідношення активу і пасиву боржника, зокрема, згідно з відомостями бухгалтерського обліку та фінансової звітності, з наданням оцінки обставинам повноти відображення зобов`язань, їх документального підтвердження тощо. Крім цього, в оскаржуваній постанові суд не встановив складу кредиторів, розміру та черговості погашення їх вимог у відповідності до реєстру вимог кредиторів, можливості їх задоволення, виходячи з розміру наявних у боржника активів.
22.29 Судом апеляційної інстанції встановлено, що з аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, складеного розпорядником майна, вбачається, що ТОВ "Естейт Селлінг" здійснювало активну господарську діяльність, мало значні активи, втім починаючи з 2019 раптом припинило діяльність з причин, які достеменно так і не встановлені, та позбулося майже усіх наявних активів, що призвело до неможливості виконувати свої зобов`язання перед кредиторами.
22.30 Також, у постанові суду першої інстанції зазначено, що ознаки фіктивного банкрутства згідно з проведеним аналізу відсутні, у зв`язку з тим, що підприємство не має можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі через відсутність достатньої кількості активів. Ознаки дій з приховування банкрутства не виявлені, так як так як відсутня інформація та документація яка б надавала можливість встановити подачу недостовірних відомостей про його фінансовий та майновий стан у фінансовій звітності або в інших документах. Ознаки дій з доведення до банкрутства не можливо встановити, так як відсутня інформація та документи для відповідного аналізу.
22.31 Тобто, судом першої інстанції належним чином не досліджено обставини щодо того, чи розпорядником майна при аналізі фінансово-господарської діяльності боржника досліджувалося та подавалося до матеріалів справи усі документи фінансово-господарської діяльності боржника, а відтак чи висновки зроблені в аналізі можуть вважатися обґрунтованими.
22.32 Застосування судами законодавства про банкрутство зобов`язує суди відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України також використовувати відображені у нормах цього законодавства особливі принципи інституту банкрутства (неплатоспроможності) для забезпечення мети законодавства про банкрутство (неплатоспроможність).
22.33 Одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності).
22.34 Тож на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження (схожий за змістом висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).
22.35 Застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства (неплатоспроможності).
22.36 Суд звертає увагу, що відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) кожна судова процедура у справі про банкрутство (неплатоспроможність) має своє завдання та мету, а їх запровадження має здійснюватися із дотриманням правил (наявності визначених Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) для цього умов) переходу від однієї судової процедури до наступної.
22.37 Тому суд повинен займати активну процесуальну позицію в тому числі і при перевірці наявності підстав для застосування щодо боржника судових процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) .
22.38 З огляду на викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що без належного дослідження всіх вищевикладених обставин, не можна визнати повним виконання судом першої інстанції функцій судового контролю у цій справі про банкрутство, зокрема щодо перевірки ознак банкрутства з перевіркою співвідношення активу та пасиву боржника, а також повноти дій розпорядника майна, перевірки повноти здійснення розпорядником майна аналізу фінансово-господарського стану боржника, у тому числі на підставі дослідження наданих на підтвердження таких обставин доказів, відсутності ознак фіктивного банкрутства боржника, доведення його до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо з огляду на детальний аналіз фінансового стану боржника, підстав виникнення у нього заборгованості перед кредиторами, що критично перевищує розмір його активів, зокрема внаслідок навмисних дій певних осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства, пов`язаних із заволодінням коштами або майном боржника, виведенням активів чи збільшенням кредиторської заборгованості без наміру її погашення, нездійсненням ними стягнення дебіторської заборгованості тощо.
22.39 Крім того, на висновки у наведених постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 14.04.2021 у справі № 904/1693/19, від 12.10.2021 у справі № 916/3619/19, від 14.07.2022 у справі № 925/409/20, від 26.10.2022 у справі № 916/1101/21, від 23.02.2023 у справі № 911/2794/21 скаржники послалися, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 904/1938/22 доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема, щодо того, що ухвалюючи постанову про визнання боржника банкрутом та відкриваючи ліквідаційну процедуру, господарський суд першої інстанції належним чином не з`ясував наявність ознак неплатоспроможності боржника, оскільки безпосередньо не дослідив відповідно до вимог господарського процесуального законодавства докази, які підтверджують розмір та співвідношення активу і пасиву боржника, зокрема, згідно з відомостями бухгалтерського обліку та фінансової звітності, з наданням оцінки обставинам повноти відображення зобов`язань, їх документального підтвердження тощо, неповним виконанням судом першої інстанції функцій судового контролю у цій справі про банкрутство, зокрема щодо перевірки ознак банкрутства з перевіркою співвідношення активу та пасиву боржника, а також повноти дій розпорядника майна.
23. Аргументи скаржників (пункти 15.3, 15.7, 15.8 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
23.1 Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
23.2 Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
23.3 Згідно частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
23.4 Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
23.5 Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
23.6 При цьому, аргументи скаржників (пункти 15.3, 15.7, 15.8 постанови) фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
24. Аргументи скаржників (пункт 15.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
24.1 Згідно частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
24.2 Відповідно до частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
24.3 Згідно частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
24.4 З огляду на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено про передчасність в цілому висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для припинення процедури розпорядження майном боржника, визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури та про те, що
постанова про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" банкрутом ухвалена місцевим господарським судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм процесуального права, що в силу частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для її скасування, у суду апеляційної інстанції, в цьому випадку, були відсутні підстави саме для зміни мотивувальної частини постанови суду першої інстанції.
25. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
26. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
27. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.
28. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
29. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
30. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.
31. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
32. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови були дотримані.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX (460-20) , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Арбітражного керуючого Шевченка В.Є. ВИХ.№02-11/37 від 19.06.2023 та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22 залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 904/1938/22 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. О. Банасько
К. М. Огороднік