812/9439/13-а Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, та зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість - 17.03.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 (суддя Островська О.П.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 (головуючий суддя - Василенко Л.А., судді: Гайдар А.В., Ханова Р.Ф.) у справі № 812/9439/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" звернулось до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.07.2013 № 0000102302, від 19.07.2013 № 0000082302, від 19.07.2013 № 0000092302.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 17.06.2014 адміністративний позов задовольнив повністю.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.03.2016 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 залишив без змін.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.06.2014, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 11, 86, 159, 211 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на відсутності в Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" ділової мети в операціях із придбання товарів та послуг у березні та квітні 2013 року, внаслідок яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому прийняв участь у формуванні сум бюджетного відшкодування.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Приватним акціонерним товариством "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" від`ємного значення різниці між сумою податкового кредиту за березень 2013 року, квітень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за квітень 2013 року, результати якої оформлено актом від 04.07.2013 № 4/17-202/32292929.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту, який у подальшому прийняв участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаних товарів та послуг, які не пов`язані з господарською діяльністю товариства.

Зокрема, з`ясовано, що основним видом діяльності позивача є виробництво продуктів нафтоперероблення.

В охоплений перевіркою період Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" не здійснювало переробку нафти, а також виробництво та реалізацію нафтопродуктів. З березня 2012 року завод зупинив виробництво нафтопродуктів у зв`язку з його нерентабельністю, а лише надавав послуги з оренди приміщень, обладнання та земельної ділянки.

З метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів та для фінансування господарської діяльності підприємство отримувало кредити і фінансову поворотну допомогу, а також придбавало питну воду та молоко для працівників, послуги з хімчистки та прибирання приміщень, послуги з доставляння працівників на підприємство транспортом, послуги із забезпечення водою, теплом та електроенергією.

Враховуючи те, що розглядувані витрати зі сплати податку на додану вартість прямо не пов`язані з основним видом діяльності Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС дійшла висновку про відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту в березні та квітні 2013 року.

На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів 19.07.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000102302, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на податку на додану вартість у розмірі 883081,00 грн. за основним платежем та 441540,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000082302, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість за березень 2013 року в розмірі 6199093,00 грн. та за квітень 2013 року в розмірі 4160495,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3099546,50 грн. та 2080247,50 грн. відповідно; № 0000092302, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 6025379,00 грн. за березень 2013 року та на 5167371,00 грн. за квітень 2013 року.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, придбання товарів та послуг передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника. Така мета є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, витрати на придбання товарів та послуг, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до статей 1, 9 Закону України "Про об`єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 № 2245-III Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" ідентифікується як об`єкт підвищеної небезпеки.

Безпечна експлуатація таких об`єктів, що обумовлено статтею 8 Закону України "Про об`єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 № 2245-III, потребує постійних витрат на забезпечення захисту людей та довкілля, утримання засобів ліквідації аварій у постійній готовності та технічно належному стані.

Відтак заходи щодо охорони майна та підтримки в безпечному стані всього обладнання є встановленим законодавством обов`язком позивача у зв`язку його з вибухонебезпечністю.

Обов`язок щодо підтримання технологічного обладнання в безпечному для навколишнього середовища та населення стані зобов`язує товариство утримувати певну чисельність персоналу з виплатою заробітної плати, дотриманням державних стандартів щодо забезпечення персоналу питною водою, належних санітарних умов праці (тепло, електропостачання, санітарні приміщення для зберігання одягу, миття, прання спецодягу, видача молока за шкідливі умови праці тощо), а тому придбання таких послуг має відбуватись незалежно від того, чи виробляє підприємство нафтопродукти або тимчасово призупинило таке виробництво для проведення ремонтних робіт.

Зазначені обов`язки передбачені для Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" й Колективним договором, невиконання якого тягне для товариства адміністративну відповідальність та штрафні санкції.

Крім того, відповідно до Переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 № 808 (808-2013-п) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), діяльність Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" віднесена до такої, що становить підвищену екологічну небезпеку.

У зв`язку з цим виробнича діяльність позивача передбачає під час експлуатації обладнання проведення обов`язкових регламентних операцій навіть при зупиненому технологічному процесі, вчасний ремонт та технічна підтримка якого регламентується як локальними нормативними актами, так і законодавчими нормами, та є фактично складовою функції експлуатації. Недотримання таких правил та приписів тягне за собою небезпеку руйнування, пожеж, вибухів та, як наслідок, адміністративну, кримінальну та цивільну відповідальність.

Для проведення аварійних та непередбачуваних робіт Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" вимушене відповідно до чинних вимог мати резерв запасних частин, запірної арматури, пакувальних матеріалів, приладів тощо, які зберігаються певний час у складських приміщеннях на випадок аварій та зупинок. Недотримання цього правила також тягне встановлену законодавством відповідальність.

Крім того, позивач має власну теплоелектроцентраль, яка виробляє парову та електричну енергію, та відповідно до законодавства зобов`язане надавати послуги субабонентам незалежно від того, чи виробляються нафтопродукти. Для підтримки виробничої діяльності теплоелектроцентралі товариство придбаває газ та реагенти. В свою чергу, відмова в наданні таких послуг тягне відповідальність за зловживання монопольним становищем.

На постійній основі на підприємстві позивача працюють очисні захисні споруди для зменшення негативного впливу на оточуюче природне середовище. Робота цього цеху потребує придбання реагентів для стаціонарних та пересувних лабораторій тощо.

За технічними нормами та правилами в постійній роботі також перебуває азотна станція, що виробляє інертний газ (азот) для заповнення трубопроводів та ємкостей для попередження пожеж та вибухів. Для проведення постійного моніторингу за герметичним станом трубопроводів та ємкостей на постійній основі відбувається робота компресорної станції, що подає очищене та підготовлене повітря під тиском на прибори та прилади.

Для забезпечення постійного господарського процесу та проведення ремонтних робіт на підприємстві задіяно весь персонал Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", для якого у виробничих цехах створюються належні побутові умови, здійснюється його доставка на підприємство.

Також, судовими інстанціями встановлено, що на зберіганні в позивача є залишок товарних продуктів нафтопереробки, в зв`язку з чим між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Інспекторат "Україна" укладено угоду на проведення аналізу нафтопродуктів перед їх відвантаженням, що є обов`язковою законодавчою умовою для їх реалізації.

А відтак, твердження органу доходів і зборів про відсутність у позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому прийняв участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, з огляду на нездійснення ним в охоплений перевіркою період основного виду господарської діяльності є помилковим.

За таких обставин висновок судових інстанцій про протиправність оскаржуваних актів індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права безвідносно до доводів позивача про подвійне включення відповідачем одних і тих самих сум до податкових повідомлень-рішень від 19.07.2013 № 0000082302 та від 19.07.2013 № 0000092302.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.