914/4092/21 Про визнання недійсними договору про спільну сумісну діяльність - 27.06.2023 Прийняття

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.06.2023 для розгляду справи № 914/4092/21 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Бакуліна С. В., Вронська Г. О.

1. Історія справи

Фізична особа - підприємець Баличик Галина Михайлівна звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженої відповідальністю "Латориця", Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про визнання недійсними договору про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Товариством з обмеженої відповідальністю "Латориця" та Фізичною особою - підприємцем Ходак Марією Володимирівною, та договору оренди № 7 від 15.09.2011 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Фізичною особою - підприємцем Баличик Галиною Михайлівною та Фізичною особою - підприємцем Ходак Марією Володимирівною.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 у справі № 914/4092/21 відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни до Товариства з обмеженої відповідальністю "Латориця" та Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 28.06.2022 у справі № 914/4092/21 задоволено заяву Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу: присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни на користь Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни 36 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено в задоволенні заяви Пеприк Ольги Михайлівні про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням, Фізична особа - підприємець Баличик Галина Михайлівна та ОСОБА_1 звернулись до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2022 у справі № 914/4092/21.

2. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 30.01.2023 Західний апеляційний господарський суд скасував додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2022 у справі № 914/4092/21 в частині задоволення заяви Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Прийняв в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2022 у справі № 914/4092/21 залишив без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- оцінюючи фінансовий стан особи, яка має сплатити судові витрати, суд повинен встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища;

- у даній справі суд встановив, що позивач не отримував в 2021 році доходів, що підтверджується копією довідки Львівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області №9551305-22-07732 від 01.07.2022. Крім того, з наявних у справі копій довідок АТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що на банківському рахунку Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни відсутні грошові кошти. Таким чином, при перевірці реальної спроможності позивача сплатити судові витрати (витрати відповідача-2 на професійну правничу допомогу) суд встановив незадовільний майновий стан Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни;

- суд першої інстанції помилково не врахував майнового стану позивача при розгляді заяви відповідача-2 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни на користь Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни 36 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим оскаржене додаткове рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню;

- колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на її користь 25 000,00 грн, враховуючи таке. Відповідно до частини 13 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. У даній справі ОСОБА_1 є третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. При цьому, ОСОБА_1, як третя особа-1, підтримувала позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни. Враховуючи наведене, а також те, що за наслідками розгляду даного спору в задоволенні позову відмовлено, суд першої інстанції, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, правомірно відмовив у задоволенні заяви Пеприк Ольги Михайлівни про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та залишити в силі додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2022 у справі № 914/4092/21.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення статей 126, 129 та 269 Господарського процесуального кодексу України та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, від 07.09.2021 у справі № 910/5998/20.

- судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19 стосовно подання нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона, до суду апеляційної інстанції.

4. Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість та законність судових рішень в частині відмови у задоволенні заяви Пеприк Ольги Михайлівни про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (частина 7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки щодо застосування частин 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/12047/21, яка прийнята після подання касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни, та які враховуються при прийнятті даної постанови відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, підставою для відмови Фізичній особі - підприємцю Ходак Марії Володимирівні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю, судом апеляційної інстанції зазначено незадовільний майновий стан позивача.

При цьому, дійшовши даного висновку, суд апеляційної інстанції не зазначив, якими положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) він керувався та які положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) надають суду право відмовити стороні, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу з огляду на майновий стан іншої сторони.

Разом з тим, Суд зазначає, що приписи частин 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не передбачають право суду на відмову стороні, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу з огляду на майновий стан іншої сторони.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що апеляційний господарський суд, скасовуючи додаткове рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про відмову Фізичній особі - підприємцю Ходак Марії Володимирівні у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу, неправильно застосував приписи частин 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, неправильно застосувавши приписи частин 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд взагалі не надав оцінки висновкам суду першої інстанції зроблених на підставі оцінених ним доказів та обставин справи щодо наявності підстав для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 000 грн.

Крім того, знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

За приписами частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд, у постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі), зробив висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо незадовільного майнового стану Фізичної особи - підприємця Баличик Галини Михайлівни зроблені на підставі доказів, зокрема довідки Львівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області №9551305-22-07732 від 01.07.2022, які не існували на момент прийняття додаткового рішення суду першої інстанції від 16.06.2022, тобто з порушенням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України та без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми, викладених у постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, касаційна скарга Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі № 914/4092/21 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Ходак Марії Володимирівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, а справу № 914/4092/21 в цій частині передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.