918/518/22 Про стягнення заборгованості за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій - 27.06.2023 Прийняття

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між Національною службою здоров`я України та Комунальним некомерційним підприємством "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1614-Е421-Р000 від 26.04.2021 за пакетом медичних послуг "Стаціонарної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2". За результатами здійсненого моніторингу та з урахуванням інформації з електронної системи охорони здоров`я, підготовлено висновок моніторингу №6-16/7-21 від 30.06.2021, яким встановлено, що надавач протягом строку дії договору надавав пацієнтам медичні послуги, які не відповідають умовам договору, чим порушив вимоги п.п. 2, 4 п. 19 договору, у зв`язку з чим відповідач повинен повернути фактично сплачені кошти за договором у розмірі 11 017 966,32 грн (з них за квітень 2021 року - 6 585 960,56 грн та за травень 2021 року - 4 432 005,76 грн).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти її задоволення заперечував та вказував, що моніторинговою групою позивача на основі інформації про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.04.2021, 30.04.2021 та звіту про доходи та витрати COVID-19 за квітень 2021 року було встановлено розбіжність. Дана розбіжність виникла у зв`язку з тим, що під час проведення моніторингового візиту моніторинговій групі був наданий звіт про доходи та витрати COVID-19 за квітень 2021 року на суму 289 878, 96 грн, проте цей звіт тільки одного структурного підрозділу відповідача, а саме: склад міжлікарняної аптеки. Моніторингова група не взяла до уваги звіти за цей період інших структурних підрозділів КНП "Сарненська ЦРЛ", в яких здійснювалося лікування хворих на гостру респіраторну хворобу COVID - 19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Відтак вказує, що ним виконано умови договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1614-Е421-Р000 від 26.04.2021 належним чином.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.2022 (суддя Церковна Н.) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 (колегія суддів у складі: Павлюк І.Ю. - головуючий, Дужич С.П., Савченко Г.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 017 966, 32 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Національною службою здоров`я України (замовником) та Комунальним некомерційним підприємством "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради (надавачем послуг) укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №1614-Е421-Р000 від 26.04.2021 за пакетом медичних послуг "Стаціонарної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID - 19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2", згідно з предметом якого надавач зобов`язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів; медичні послуги та спеціальні умови їх надання визначаються у додатках до цього договору; умови закупівлі та специфікації, визначенні в оголошенні про укладення договору, є невід`ємною частиною договору; медичні послуги надаються відповідно до порядків надання медичної допомоги, затверджених МОЗ, з обов`язковим дотриманням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я та в місцях надання медичних послуг, що зазначені у додатках до цього договору; протягом строку дії цього договору кожне місце надання медичних послуг надавала, місце надання медичних послуг підрядників повинне відповідати державним санітарним нормам і правилам, ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики, галузевим стандартам у сфері охорони здоров`я, вимогам примірних табелів матеріально-технічного оснащення; надавач несе встановлену законом відповідальність за своєчасність, повноту та якість надання медичних послуг працівниками надавала та підрядниками. Факт порушення встановлених вимог медичного обслуговування населення підтверджується в установленому законодавством порядку; цей договір є договором на користь третіх осіб - пацієнтів у частині надання їм медичних послуг надавачем; пацієнт набуває право на отримання медичних послуг, пов`язаних з первинною медичною допомогою, згідно з договором з моменту подання надавачеві в установленому законодавством порядку декларації; пацієнт набуває право на отримання медичних послуг, пов`язаних з іншими видами медичної допомоги, крім первинної медичної допомоги, згідно з договором з моменту звернення до надавала за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, або лікуючого лікаря в порядку, встановленому МОЗ, або без такого направлення, якщо згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

Згідно з розділом "Визначення термінів" договору, моніторинг - спостереження, аналіз та систематизація замовником інформації стосовно виконання надавачем умов цього договору з метою забезпечення належної оплати медичних послуг, що надаються згідно з цим договором, та медичного обслуговування пацієнтів згідно з законодавством.

Відповідно до п. 16 "Права та обов`язки сторін" договору замовник має право проводити моніторинг виконання умов договору, зокрема шляхом звірки повноти та достовірності інформації, що внесена у звіт про медичні послуги за договором, з інформацією, що міститься в системі, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг згідно з цим договором, та у разі виявлення невідповідностей чи порушень умов цього договору здійснювати перерахунок сплачених коштів за звітом про медичні послуги. За результатами моніторингу складати висновок, до якого в разі виявлення порушень додається довідка із зазначенням відповідних пунктів договору.

Відповідно до п.п. 2, 4 п. 19 договору надавач зобов`язується відповідати вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, умовам закупівлі, у томі числі щодо доступності медичних послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення відповідно до законодавства; надавати якісні медичні послуги відповідно до специфікацій та встановлених законодавством вимог.

Згідно з п.п. 25 п.19 договору, надавач зобов`язується повернути замовнику надміру сплачені кошти згідно з цим договором, зокрема, у випадках, передбачених пунктами 23, 35 і 38 цього договору.

Відповідно до п. 25 договору, замовник зобов`язується оплачувати медичні послуги, включені до звіту про медичні послуги, щодо якого замовник не подав заперечення відповідно до п. 23 договору, згідно з тарифом із застосуванням відповідних коригувальних коефіцієнтів, затверджених у порядку, визначеному законодавством, інформацію про надання яких надавач належним чином вніс до системи, в межах загальної орієнтовної ціни договору з урахуванням граничної суми оплати у відповідному звітному періоді, якщо така гранична сума зазначена у додатках до договору.

Згідно з п. 26 договору оплата медичних послуг згідно з договором здійснюється на підставі звіту про медичні послуги надавача протягом десяти робочих днів з дати підписання обома сторонами звіту про медичні послуги з урахуванням вимог п.23 договору. У разі здійснення попередньої оплати медичних послуг за договором відповідно до законодавства підставою для оплати є рахунок надавача. Обов`язок з оплати за договором є виконаним у належний строк з моменту подання замовником відповідного платіжного доручення органом казначейства.

Відповідно до п.27 договору попередня оплата медичних послуг згідно з цим договором у випадках, установлених КМУ, здійснюється протягом десяти календарних днів на підставі рахунку, поданого надавачем.

Пунктом 8.1 додатку №31 до договору, визначено умови закупівлі медичних послуг "Стаціонарної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою СОVID - 19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2", які надаються згідно з договором.

Згідно з п. 21-1 договору, включенню до звіту та оплаті за договором підлягають медичні послуги з урахуванням таких умов, зокрема, як медичні послуги надані в обсязі не меншому, ніж передбачено в специфікації та до системи включено необхідну медичну документацію в порядку, передбаченому законодавством та специфікацією.

Відповідно до п. 35 договору у разі встановлення за результатами моніторингу розбіжностей між відомостями, поданими надавачем у звітах про медичні послуги, та інформацією або документами, що містяться в системі, статистичній звітності надавача, документах, які підтверджують надання медичних послуг, медичній документації, іншими фактичними даними про надання медичних послуг, а також виявлення декларацій, що подані з порушенням встановленого МОЗ порядку їх подання, або у разі самостійного виявлення фактів надміру сплачених коштів за договором надавач зобов`язаний зменшити суму оплати за звітом про медичні послуги за поточний період на суму надміру сплачених коштів. У разі неможливості подання уточненого звіту про медичні послуги або здійснення перерахунку оплати за звітом про медичні послуги поточного періоду надавач повинен здійснити повернення надміру сплачених коштів протягом п`яти календарних днів з дати отримання відповідної вимоги замовника або самостійного виявлення факту надміру сплачених коштів.

Відповідно до п. 36 договору у разі надання надавачем медичних послуг, що не відповідають переліку, обсягу або якості медичних послуг, передбачених цим договором, надавач зобов`язаний повернути замовнику кошти, сплачені замовником за надання таких медичних послуг. Повернення замовнику коштів, сплачених за надання медичних послуг, що не відповідають переліку, обсягу або якості медичних послуг, передбачених цим договором, не звільняє надавача від відшкодування шкоди, заподіяної пацієнту.

Моніторинговою групою позивача в період з 17.05.2021 по 20.05.2021 було здійснено моніторинг виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №1614-Е421-Р000 (в межах строку дії договору), укладеного з КНП "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради шляхом проведення моніторингового візиту за місцями надання медичних послуг, визначених у договорі: вул. Ярослава Мудрого, 3, м. Сарни, Рівненська область; вул. Технічна, 1, м. Сарни, Рівненська область.

Зокрема, моніторинговою групою проведено звірку повноти та достовірності інформації, що внесена до звітів про медичні послуги, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг за договором. За результатами здійсненого моніторингу та з урахуванням інформації з електронної системи охорони здоров`я, підготовлено висновок моніторингу №6-16/7-21 від 30.06.2021, у якому вказано, що відповідач протягом строку дії договору надавав пацієнтам медичні послуги, які не відповідають умовам договору, чим порушив вимоги підпунктів 2, 4 п.19 договору.

На думку позивача відповідно до п.п. 35 та 36 договору, відповідач повинен повернути фактично сплачені кошти за договором у розмірі 11 017 966, 32 грн (з них за квітень 2021 року 6 585 960, 56 грн та за травень 2021 року 4 432 005, 76 грн).

Позивачем до відповідача направлено вимогу від 21.09.2021 №20415/5-17-21 щодо повернення сплачених коштів за договором №1614-Е421-Р000 за пакетом медичних послуг "Стаціонарної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2", яка залишена відповідачем без задоволення.

Надалі, позивачем відповідачу направлено претензію від 01.10.2021 №21304/2- 17-21 на суму 11 017 966, 32 грн. За результатами розгляду претензії відповідачем направлено позивачу лист №1164 від 02.11.2021 про відмову у задоволенні претензії та з наданням інформації щодо усунення недоліків виявлених моніторинговою групою НСЗУ.

За вказаних обставин, Національна служба здоров`я України звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Сарненська центральна лікарня" Сарненської міської ради про стягнення 11 017 966, 32 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що моніторингова група не взяла до уваги звіти за цей період інших структурних підрозділів КНП "Сарненська ЦРЛ", в яких здійснювалося лікування хворих на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач у своєму позові вимагає повернути замовнику надміру сплачені кошти на підставі поданих звітів відповідачем та візуального огляду відсутності закуплених препаратів, матеріалів тощо, виявлені при проведенні моніторингу виконання умов договору, при цьому, документально не обґрунтовує в чому полягає розбіжність. Попри це, відповідачем спростовано заявлені позовні вимоги позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, а відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги позивача, а також судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, які беззаперечно вказують на помилковість висновків апеляційного господарського суду. При цьому заперечення відповідача та відповідні обґрунтування у письмовому відзиві на апеляційну скаргу щодо обставин справи визнані безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:

- на момент здійснення позивачем моніторингового візиту щодо перевірки виконання умов договору редакція ст. 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" не містила пункт за яким "здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України". Вказаний пункт з`явився після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги" № 2347-IX від 01.07.2022. Відповідно суд апеляційної інстанції застосував редакцію ст. 7 Закону "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" 2022 року поза межами її дії в 2021 році та не врахував, що позивачем не дотримано умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, відповідно відсутні підстави для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення;

- на момент здійснення моніторингового візиту щодо перевірки виконання умов договору підставою перевірки виконання договору позивачем зазначено звернення ОСОБА_1 (від 18.02.2021, від 04.03.2021, від 15.03.2021 від 16.04.2021, які стосувалися матері заявниці, котра в період з 21.12.2020 до 06.01.2021 проходила лікування в КНП "Сарненська ЦРЛ". Проте судом не враховано, що умови договору не поширюється на обставини лікування ОСОБА_2 в період часу з 21.12.2021 по 06.01.2021, оскільки договір укладено 26.04.2021 після вказаних обставин, що нівелює підстави проведення перевірки позивачем;

- судом апеляційної інстанції прийнято рішення про права та інтереси Сарненської міської ради, яка не була залучена до участі до справи. При цьому Сарненська міська рада та КНП "Сарненська центральна районна лікарня" СМР є взаємопов`язаними юридичними особами відповідно стягнення грошових коштів по даній справі з комунального підприємства утворює кредиторську заборгованість останнього;

- судом апеляційної інстанції порушено норми ст.ст. 74, 118, 119, 269 ГПК України під час приєднання до справи нових доказів, які надані скаржником/позивачем до апеляційної скарги, позивачем не подавалась заява про поновлення пропущеного строку, не заначено обґрунтовані обставини поновлення пропущеного строку, відношення даних доказів до предмету позову, відповідно судом з порушенням норм процесу та без відповідного процесуального рішення долучено вказані докази до матеріалів справи;

- судом апеляційної інстанції порушено норми ст.ст. 43, 165, 166 ГПК України під час приєднання до справи відповіді на відзив, який надано апелянтом/скаржником, оскільки всупереч ст.ст. 165- 166 ГПК України позивач не надав до суду документи, що підтверджують надіслання його відповідачу, не надано заяву про відновлення пропущеного строку, судом не приймалось рішення про відновлення, продовження процесуального строку. Натомість судом апеляційної інстанції надано відповідачу 5 хвилин з метою ознайомлення з вказаним документом. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи з метою реалізації права визначеного ст. 43 ГПК України подання письмового заперечення на вказаний документ апеляційний суд відхилив, що призвело до порушення принципу змагальності сторін. Разом з цим апеляційним судом не забезпечено встановлення розумного строку для реалізації права відповідача на надання заперечення та виконання норм процесу;

- судом апеляційної інстанції порушено норми ст.ст. 74, 118, 119, 269 ГПК України під час приєднання до справи нових доказів, які надані (21.02.2023) позивачем до відповіді на відзив, а позивачем не подавалась заява про поновлення пропущеного строку, не заначено обґрунтовані обставини поновлення пропущеного строку, відношення даних доказів до предмету позову, відповідно судом з порушенням норм процесу та без відповідного процесуального рішення долучено вказані докази до матеріалів справи.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду: від 02.12.2008 у справі № 21-1169во08, від 22.04.2019 у справі №820/601/17 (згідно з яких, норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права); від 05.02.2019 у справі №821/1157/16, від 05.02.2019 у справі №2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі №807/242/14, від 21.05.2020 №2087б557/16-а (2-а/208/219/16), (згідно з якою лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню); від 15.06.2018 у справі № 910/14082/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17 (згідно з якими відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною третьою статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини); від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (згідно з якою суд відступив від тривалої попередньої судової практики про те, що допуск до перевірки нівелює будь-які порушення процедури її призначення і проведення. Суд звернув увагу суб`єкта владних повноважень контролюючого органу на те, що ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є обов`язковою і наслідки порушення цього засадничого принципу є надважливими);

- п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду: з питань реалізації функцій уповноваженого органу, що випливають зі статті 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та направленні здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; з питань здійснення органом державної виконавчої влади контролюючих функцій з моніторингу виконання умов договорів за програмою медичних гарантій, з питань реалізації механізму здійснення моніторингу, який визначає: уповноважений орган моніторингу, градації відхилення від виконання умов договору та співвідношення порушень до суми перерахованих коштів, шляхи проведення моніторингу електронний/ виїзний(фізичний), погодження результатів моніторингу, строки проведення моніторингу, порядок усунення зауважень моніторингу, строки виконання недоліків за результати моніторингу, строки оскарження дій результатів моніторингу, допустимість доказів неналежного виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, зокрема, належності та допустимості доказів надання медичних послуг в обсязі меншому, ніж передбачено в специфікації;

- п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судом апеляційної інстанції прийнято рішення про права та інтереси Сарненської міської ради, яка не була залучена до участі до справи; судом апеляційної інстанції порушено норми ст.ст. 74, 118, 119, 269 ГПК України під час приєднання до справи нових доказів, які надані скаржником/позивачем до апеляційної скарги, позивачем не подавалась заява про поновлення пропущеного строку, не заначено обґрунтовані обставини поновлення пропущеного строку, відношення даних доказів до предмету позову, відповідно судом з порушенням норм процесу та без відповідного процесуального рішення долучено вказані докази до матеріалів справи; судом апеляційної інстанції порушено норм ст. 43, 165, 166 ГПК України під час приєднання до справи відповіді на відзив, який надано апелянтом/скаржником, оскільки всупереч ст.ст. 165- 166 ГПК України позивач не надав до суду документи, що підтверджують надіслання його відповідачу, не надано заяву про відновлення пропущеного строку, судом не приймалось рішення про відновлення, продовження процесуального строку. Натомість судом апеляційної інстанції надано відповідачу 5 хвилин з метою ознайомлення з вказаним документом. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи з метою реалізації права визначеного ст. 43 ГПК України подання письмового заперечення на вказаний документ апеляційний суд відхилив, що призвело до порушення принципу змагальності сторін. Разом з цим апеляційним судом не забезпечено встановлення розумного строку для реалізації права відповідача на надання заперечення та виконання норм процесу; судом апеляційної інстанції порушено норми ст. 74, 118, 119, 269 ГПК України під час приєднання до справи нових доказів, які надані (21.02.2023) апелянтом /позивачем до відповіді на відзив, а позивачем не подавалась заява про поновлення пропущеного строку, не заначено обґрунтовані обставини поновлення пропущеного строку, відношення даних доказів до предмету позову, відповідно судом з порушенням норм процесу та без відповідного процесуального рішення долучено вказані докази до матеріалів справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.05.2023 та надано позивачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.05.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.05.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він вказує на помилковість доводів скаржника, та просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У зв`язку з проведенням позачергового засідання Пленуму Верховного Суду, розгляд справи 16.05.2023 не відбувся, а касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради" призначено до розгляду на 25.05.2023.

У судовому засіданні 25.05.2023 оголошено перерву у справі до 20.06.2023, а в судовому засіданні 20.06.2023 - до 27.06.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02.12.2008 у справі № 21-1169во08, від 22.04.2019 у справі №820/601/17 (норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права); від 05.02.2019 у справі №821/1157/16, від 05.02.2019 у справі №2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі №807/242/14, від 21.05.2020 №2087б557/16-а (2-а/208/219/16) (лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню); від 15.06.2018 у справі № 910/14082/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17 (відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини); від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (суд відступив від тривалої попередньої судової практики про те, що допуск до перевірки нівелює будь-які порушення процедури її призначення і проведення. Суд звернув увагу суб`єкта владних повноважень контролюючого органу на те, що ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є обов`язковою і наслідки порушення цього засадничого принципу є надважливими).

Так у справі № 21-1169во08, у якій Верховним Судом України винесено постанову від 02.12.2008, ВАТ "МК "Азовсталь" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з державного бюджету на його користь 1 962 940 грн бюджетної заборгованості з ПДВ за січень 2005 року, а також 294 443 грн 10 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування цього податку. Пізніше, у зв`язку зі сплатою зазначеної заборгованості, позивач змінив розмір своїх вимог і просив стягнути 127 710 грн бюджетної заборгованості з ПДВ та 739 745 грн 65 коп. процентів.

Господарський суд Донецької області постановою, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою ухвалені у справі судові рішення скасував, у позові відмовив, оскільки на час звернення з позовом таке нарахування не було передбачено законом. Відмову із зазначеної підстави у стягненні суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування, не можна визнати обґрунтованою.

В свою чергу Верховний Суд України зазначив, що відмова суду у стягненні суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування з ПДВ із тієї підстави, що на день подання позову таке нарахування не було передбачено законом, не може бути визнана обґрунтованою. Відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

У справі № 820/601/17, у якій Верховним Судом винесено постанову від 22.04.2019, ТОВ "Лейківпісок" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України № 287 від 01.09.2016 "Про встановлення термінів для усунення порушень" (пункт 824 додатку до даного наказу "Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, якими встановлено терміни для усунення порушень законодавства про надра") у частині встановлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Лейківпісок" терміну 30 календарних днів для усунення порушень пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 865 (865-94-п) ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 19.12.2016 № 490 "Про внесення змін до наказів Держгеонадр", яким внесено зміни до пункту 2 додатку 1 наказу Держгеонадр від 16.11.2016 № 431 у частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 4625 від 18.12.2007, власником якого є ТОВ "Лейківпісок" та надання останньому 30 календарних днів для усунення порушень (пункт 15 Додатку до Наказу Держгеонадр від 19.12.2016 № 490 "Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, дія яких зупинена").

Постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, за загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою, та до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп (v001p710-97) , від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.05.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення щодо порядку набрання чинності Конституцією України (254к/96-ВР) та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (v001p710-99) , перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, Верховний Суд наголосив, що суд під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.

Враховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду погодилася з судами попередній інстанцій, які задовольняючи позов дійшли висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 25 Положення № 865 у жодній з вищевказаних редакцій не діяли, а отже Державна служба геології та надр України в наказі № 287 від 01.09.2016 визначила підставу для прийняття спірного наказу нечинну норму Положення № 865.

Посилаючись на вказані постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, скаржник вказує, що на момент здійснення (2021 рік) Національною службою здоров`я України моніторингового візиту щодо перевірки виконання умов договору редакція ст. 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" не містила пункт за яким "здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України". Вказаний пункт з`явився після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги" № 2347-IX від 01.07.2022. Відповідно суд апеляційної інстанції застосував редакцію статті 7 Закону "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" 2022 року поза межами її дії в 2021 році.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

НСЗУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

НСЗУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Повноваження НСЗУ визначені Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" (2168-19) (далі - Закон) та Положенням про Національну службу здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 (1101-2017-п) (зі змінами). Зазначеними актами визначено, що до основних завдань НСЗУ належить виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

Як зазначено судами, пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Закону та підпунктом 5 п.4 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 (1101-2017-п) на НСЗУ покладено обов`язок здійснювати заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми медичних гарантій, умов договорів про медичне обслуговування населення шляхом здійснення моніторингу у спосіб, передбачений у Типовій формі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №410 "Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій" (410-2018-п) (Офіційний вісник України, 2018р., №45, ст.1570) - зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1067 (1067-2021-п) , а також моніторинг виконання договорів про реімбурсацію аптечними закладами.

Судами обох інстанцій встановлено, що моніторинговою групою НСЗУ в період з 17.05.2021 по 20.05.2021 було здійснено моніторинг виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №1614-Е421-Р000 (в межах строку дії договору), укладеного з КНП "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради шляхом проведення моніторингового візиту за місцями надання медичних послуг, визначених у договорі: вул. Ярослава Мудрого, 3, м. Сарни, Рівненська області; вул. Технічна, 1, м. Сарни, Рівненська області.

Відповідне право на проведення моніторингу передбачено п. 16 "Права та обов`язки сторін" договору, за яким замовник має право проводити моніторинг виконання умов договору, зокрема шляхом звірки повноти та достовірності інформації, що внесена у звіт про медичні послуги за договором, з інформацією, що міститься в системі, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг згідно з цим договором, та у разі виявлення невідповідностей чи порушень умов цього договору здійснювати перерахунок сплачених коштів за звітом про медичні послуги. За результатами моніторингу складати висновок, до якого в разі виявлення порушень додається довідка із зазначенням відповідних пунктів договору.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Закону в редакції, чинній на момент здійснення моніторингу, було передбачено, що до основних функцій уповноваженого органу належить здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, встановлених порядком використання коштів програми медичних гарантій і договорами про медичне обслуговування населення шляхом.

При цьому, моніторинговою групою проведено звірку повноти та достовірності інформації, що внесена до звітів про медичні послуги, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг за договором. За результатами здійсненого моніторингу та з урахуванням інформації з електронної системи охорони здоров`я, підготовлено висновок моніторингу №6-16/7-21 від 30.06.2021, у якому вказано, що відповідач протягом строку дії договору надавав пацієнтам медичні послуги, які не відповідають умовам договору, чим порушив вимоги підпунктів 2, 4 п.19 договору.

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що за результатами здійсненого моніторингу та з урахуванням інформації з електронної системи охорони здоров`я, підготовлено висновок моніторингу №6-16/7- 21 від 30.06.2021 (висновок), яким встановлено, що надавач протягом строку дії договору надавав пацієнтам медичні послуги, які не відповідають умовам договору, чим порушив вимоги підпунктів 2, 4 п.19 договору. З висновком були ознайомлені уповноважені особи відповідача, будь-які зауваження були відсутні.

Відтак, доводи скаржника про неврахування вказаних висновків Верховного Суду є помилковими, оскільки відповідними повноваженнями на проведення моніторингу виконання умов договору, зокрема шляхом звірки повноти та достовірності інформації, що внесена у звіт про медичні послуги за договором, з інформацією, що міститься в системі, медичною документацією та іншими даними, що свідчать про надання послуг згідно з цим договором, позивач наділений договором, а п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону було передбачено функцію позивача зі здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування.

В свою чергу колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.02.2019 у справі №821/1157/16, від 05.02.2019 у справі №2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі №807/242/14, від 21.05.2020 №2087б557/16-а (2-а/208/219/16), від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, оскільки правовідносини у цих справах та справі № 915/518/22 є різними за предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин - у вказаних справах відповідні висновки Верховного Суду здійснені за результатами застосування Податкового кодексу України (2755-17) , в той час як правовідносини у справі № 915/518/22 застосуванням цього кодексу не обґрунтовані.

Що ж до постанов Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 910/14082/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17, то скаржник зазначає, що відповідно до викладених у них висновків відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини. Вказаними висновками він обґрунтовує свої доводи стосовно того, що на момент здійснення моніторингового візиту щодо перевірки виконання умов договору підставою перевірки виконання договору позивачем зазначено звернення ОСОБА_1 (від 18.02.2021, від 04.03.2021, від 15.03.2021 від 16.04.2021, які стосувалися матері заявниці, котра в період з 21.12.2020 до 06.01.2021 проходила лікування в КНП "Сарненська ЦРЛ". Проте судом не враховано, що умови договору не поширюється на обставини лікування ОСОБА_2 в період часу з 21.12.2021 по 06.01.2021, оскільки договір укладено 26.04.2021 після вказаних обставин, що нівелює підстави проведення перевірки позивачем.

Так у вказаних постановах зазначено, що згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 910/14082/17).

При цьому доводи скаржника про те, що умови договору не поширюється на обставини лікування ОСОБА_2 в період часу з 21.12.2021 по 06.01.2021, оскільки договір укладено 26.04.2021 після вказаних обставин, що нівелює підстави проведення перевірки позивачем, визнаються колегією суддів помилковими, оскільки ним не обґрунтовано в чому саме полягає у даному випадку застосування пунктів договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 910/14082/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17. В свою чергу, Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та відповідним зазначенням доводів касаційного оскарження, оскільки у іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

На обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме з питань реалізації функцій уповноваженого органу, що випливають зі статті 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та направленні здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; з питань здійснення органом державної виконавчої влади контролюючих функцій з моніторингу виконання умов договорів за програмою медичних гарантій, з питань реалізації механізму здійснення моніторингу, який визначає: уповноважений орган моніторингу, градації відхилення від виконання умов договору та співвідношення порушень до суми перерахованих коштів, шляхи проведення моніторингу електронний/виїзний(фізичний), погодження результатів моніторингу, строки проведення моніторингу, порядок усунення зауважень моніторингу, строки виконання недоліків за результати моніторингу, строки оскарження дій результатів моніторингу, допустимість доказів неналежного виконання умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, зокрема, належності та допустимості доказів надання медичних послуг в обсязі меншому, ніж передбачено в специфікації.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки, судом апеляційної інстанції достеменно встановлено у цій справі обставини неналежного виконання відповідачем спірного договірного зобов`язання та надано оцінку усім доводам відповідача, які він наводив, заперечуючи проти позову, а відповідні доводи фактично зводяться до встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі яких суд апеляційної інстанцій встановив фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.

Крім цього механізм взаємодії контролюючого органу та медичного закладу в рамках перевірки виконання договірних зобов`язань за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (про відсутність якого зазначає скаржник) повинен встановлюватися відповідними нормативно правовими актами, прийнятими уповноваженими органами, а не судом.

Отже, зважаючи на встановлені господарськими судами обставини справи та підстави для задоволення позовних вимог у цій справі, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржниками норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Зокрема, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення про права та інтереси Сарненської міської ради, яка не була залучена до участі до справи. При цьому Сарненська міська рада та КНП "Сарненська центральна районна лікарня" СМР є взаємопов`язаними юридичними особами відповідно стягнення грошових коштів по даній справі з комунального підприємства утворює кредиторську заборгованість останнього.

Водночас, цей спір стосується виключно сторін договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1614-Е421-Р000 від 26.04.2021, і ухвалене рішення не вливає на права або обов`язки Сарненської міської ради, і у судових рішеннях відсутні висновки щодо її прав та обов`язків.

Також скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми ст.ст. 74, 118, 119, 269 ГПК України під час приєднання до справи нових доказів, які надані позивачем до апеляційної скарги, а також до відповіді на відзив, позивачем не подавалась заява про поновлення пропущеного строку, не заначено обґрунтовані обставини поновлення пропущеного строку, відношення даних доказів до предмету позову, відповідно судом з порушенням норм процесу та без відповідного процесуального рішення долучено вказані докази до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення ГПК України (1798-12) пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.

Така обставина як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Як вбачається з тексту оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідні копії документів, які скаржник додає до матеріалів апеляційної скарги, наявні у матеріалах справи та були подані позивачем ще під час розгляду справи судом першої інстанції. Тому, в силу процесуального закону такі документи подані позивачем до апеляційної скарги не є новими доказами за своє суттю, а тому суд відмовив у прийнятті заперечень відповідача щодо приєднання позивачем до справи документів, які були долучені ним до матеріалів апеляційної скарги.

Що ж до відповіді на відзив, то з наявних матеріалів справи вбачається, що до неї додано докази направлення її копії відповідачу. Крім цього, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому порушення ст. 43 ГПК України, яка передбачає неприпустимість зловживання процесуальними правами, скаржником не обґрунтовано. До того ж завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи викладене вище, а також межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких останній не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову, а тому відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, у зв`язку з чим судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.