917/1212/21 Про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна із чужого незаконного володіння - 21.06.2023 Прийняття

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни, Державної служби геології та надр України, Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Інвестсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Комфорт капітал", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного нотаріусу Удовіченко Марини Юріївни, про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року

У липні 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренко К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 жовтня 2016 року, індексний номер 32046495;

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) від 15 травня 2020 року № 224 "Про прийняття рішення про вчинення Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником" у частині;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - ПрАТ "НАК "Надра України") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Інвестсервіс" (далі - ТОВ "ГК "Інвестсервіс");

-витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Комфорт капітал" (далі - ТОВ "ІК "Комфорт капітал") на користь КМУ нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що знаходяться за адресою: вул. Соборності, 54, м. Полтава;

-скасувати державну реєстрацію права приватної власності на вказане нерухоме майно, проведену за ТОВ "ІК "Комфорт капітал" на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М. Ю. від 09 вересня 2020 року № 53961682, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "ІК "Комфорт капітал" на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).

Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що власником майна, переданого до статутного фонду ПрАТ "НАК "Надра України", є держава в особі КМУ, яким не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного нерухомого майна, тому зміна форми власності з державної на приватну не відбувалась. Держгеонадра при наданні згоди на відчуження спірного нерухомого майна перевищило свої повноваження, оскільки щодо цього майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, встановлені для державного майна.

18 липня 2022 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову прокурора в інтересах позивача відмовлено.

23 листопада 2022 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року залишено без змін.

Суди керувалися тим, що акціонерне товариство як суб`єкт господарювання утворюється на майновій основі, складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а тому таке майно належить акціонерному товариству на праві власності, що передбачено вимогами статей 80, 85 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статті 152, 155 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Таким чином, засновники з моменту передачі майна як внесків до статутного капіталу акціонерного товариства перестають бути власниками переданого майна, набуваючи у власність корпоративні права щодо управління товариством.

ПрАТ НАК "Надра України" не проходило процедуру корпоратизації (перетворення) на підставі Указу Президента України від 01 червня 1993 року № 210 "Про корпоратизацію підприємств", не мало статусу державного підприємства, а створено саме як акціонерне товариство за окремим розпорядчим актом Президента України та є власником майна, переданого засновником до його статутного фонду як плата за акції. Статут ПрАТ НАК "Надра України" в редакції, чинній на момент передачі майна до статутного фонду, на дату реєстрації права власності ПрАТ НАК "Надра України" та відчуження майна, не встановлював особливостей правового статусу майна переданого засновником до статутного капіталу товариства, і не передбачав обмежень щодо розпорядження цим майном.

У січні 2023 року прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року у справі № 917/1212/21 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в інтересах КМУ в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми частин другої, третьої статті 145 ГК України та не враховано висновків Верховного Суду в постановах від 06 листопада 2018 року у справі № 925/473/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16, від 05 липня 2018 року у справі № 915/826/16 про те, що передане державою до статутного фонду підприємства майно не змінює свого правового режиму та залишається державною власністю, стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження державним майном.

На переконання прокурора, засновником і єдиним акціонером ПрАТ "НАК "Надра України" є держава, це товариство має спеціальний правовий режим майна, порівняно з іншими господарськими товариствами, а, зокрема, державне майно, передане до статутного фонду державного акціонерного товариства, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

23 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду своєю ухвалою передав справу № 917/1212/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15 за результатом системного аналізу статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України зробив правовий висновок про те, що засновники акціонерного товариства з моменту передання товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції товариства і відповідно корпоративні права щодо цього товариства. Держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні товариством, в якому 100 % акцій перебувають у державній власності, тоді як власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме це товариство, а не держава. Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою є різними через те, що зазначені акції та майно є окремими об`єктами права власності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з такими висновками щодо товариств, заснованих державою, у яких 100 % акцій належить державі, та зазначив про особливості переходу від держави до товариства права власності на майно, яке передається в статутний капітал товариства.

Відповідно до статті 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Отже, всі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.

На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначене суперечить іншим положенням абзацу другого частини другої статті 66 ГК України та пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України, які передбачають, що господарське товариство є власником майна, переданого йому до статутного капіталу та набутого іншими законними способами. У статті 12 Закону України "Про господарські товариства", яка діяла щодо акціонерних товариств до набуття чинності Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , також закріплено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

В абзаці п`ятому частини першої статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що об`єктами державної власності є корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій. Держава може мати частки у статутному капіталі акціонерних товариств, створених у процесі приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) або корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 (210/93) "Про корпоратизацію підприємств", у державних холдингових компаніях, створених відповідно до Закону України "Про холдингові компанії в України" (3528-15) , у національних акціонерних компаніях і в державних акціонерних компаніях, створених на підставі постанов КМУ й указів Президента України про поіменовані компанії, а також у статутному капіталі банків, акції яких були набуті державою відповідно до законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Аналізуючи положення Конституції України (254к/96-ВР) , ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) , законів України "Про господарські товариства" (1576-12) , "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) , "Про приватизацію державного майна" (2163-12) або корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 (210/93) "Про корпоратизацію підприємств", законів України "Про холдингові компанії в Україні" (3528-15) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , колегія суддів Касаційного господарського суду виснувала, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації. Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.

Відповідно до частини третьої статті 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. Наведені законодавчі положення в сукупності з приписами частини першої статті 345 ЦК України про набуття особою права власності на державне майно шляхом приватизації дають підстави зробити висновок, що зміна державної форми власності може відбутися виключно шляхом приватизації. Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства. Тому державне майно, що передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України до спірних правовідносин, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15, про те, що держава, передавши до статутного капіталу акціонерного товариства майно, перестає бути власником цього майна з моменту його передачі товариству, набувши при цьому права власності на акції товариства.

21 червня 2023 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду справу № 917/1212/21 прийняла для подальшого розгляду.Вважала висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд обґрунтованими.

З таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.

Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

З урахуванням наведеного для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміють під подібністю правовідносин.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) )) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 826/11262/15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не є подібними.

У справі № 826/11262/15 Державна податкова інспекція у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулася до суду з позовом до Фонду державного майна України, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Хімтекстильмаш" (далі - ПАТ "Хімтекстильмаш"), про стягнення податкової заборгованості з податку на додану вартість, з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами з доходів платника податку у вигляді заробітної плати, збору за спеціальне використання води, земельного податку з юридичних осіб.

20 липня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року, у задоволенні позову податкового органу відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У справі № 826/11262/15 встановлено, що ПАТ "Хімтекстильмаш" є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 11314311, та суб`єктом господарювання, державна частка у статутному фонді якого складає 100 %, входить до сфери управління Фонду державного майна України, перебуває на обліку податкового органу, відноситься до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 07 липня 1999 року 847-XIV, на момент звернення податкового органу з позовом має податковий борг у загальному розмірі 3 867 351,33 грн, через непогашення якого виник спір, вирішення якого є предметом розгляду цієї справи.

У постанові від 09 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що, оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій керувалися положеннями пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), за яким у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття одного з рішень, передбачених підпунктами 96.2.1, 96.2.2, 96.2.3, 96.2.4 цього пункту. Суди встановили обставини, які передують зверненню податкового органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків, що заборгував, та зробили висновок про те, що боржником може бути лише державне підприємство, яке не підлягає приватизації, або казенне підприємство, а орган, до якого звертається податкова інспекція, повинен бути наділений повноваженнями у сфері управління таким підприємством.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що відповідач є власником майна, переданого йому державою, а держава в особі його органу управління набула права власності на акції цього товариства, виходячи із системного аналізу положень статей 63, 80 ГК України, статей 152 ЦК України та статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" ( у відповідній редакції), а тому господарське товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями зі сплати податків належним йому майном, а положення статті 96 ПК України є незастосовними в цьому випадку. Також колегія суддів виснувала, що послідовності дій, установлених статтею 96 ПК України, при стягненні заявленого боргу та доведення особливостей, установлених цією статтею, позивачем не дотримано.

Тобто у порядку адміністративного судочинства вирішувалося питання можливості стягнення податкового боргу ПАТ "Хімтекстильмаш" з Фонду державного майна України, і основний висновок суду стосується того, що позивач звернувся з позовом про стягнення боргу, щодо якого у сторін відсутній спір, такий борг має стягуватися на користь Державного бюджету України або місцевого бюджету, а не на користь податкового органу, і позивачем не доведено дотримання особливостей порядку такого стягнення, встановленого статтею 96 ПК України, а не про необхідність звернення стягнення на майно ПАТ "Хімтекстильмаш", яке не було стороною у справі, а лише третьою особою, щодо якого рішення прийматися не могло.

Таким чином, предмет спору, підстави позову та фактичні обставини справи № 917/1212/21, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 826/11262/15, від висновків якої Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити.