922/243/22 Про визнання незаконним та скасування рішення ради про приватизацію нерухомого комунального майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, повернення нерухомого майна у комунальну власність міста - 20.06.2023 Прийняття

1.1. У січні 2022 року перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи - підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича (далі - ФОП Сідєльніков В. В.) про:

- визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 № 5640-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Сiдєльнiковим В. В., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. i зареєстрованого в реєстрі за № 3761;

- зобов`язання ФОП Сiдєльнiкова В. В. повернути Харківський міський територіальний громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 м2 в житловому будинку лiт. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акта приймання-передачі та зобов`язання Харківської міської ради прийняти ці приміщення.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 5 додатку до рішення. За доводами прокурора, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 у справі № 922/243/22, позовні вимоги прокурора в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Сідєльнікова В. В. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання ФОП Сiдєльнiкова В. В. повернути Харківський міській територіальний громаді в особи Харківської міської ради нежитлові приміщення задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 № 5640-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Сідєльніковим В. В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761.

Зобов`язано ФОП Сідєльнікова В. В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 м2 в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язано прийняти ці приміщення.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем. При цьому, за висновком судів, обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки він фактично свідчить про умисне непроведення конкурсного продажу об`єкта, що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше від ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій, та під час їх проведення ціна продажу може збільшитися.

За таких обставин суди зазначили, що рішення Харківської міської ради у відповідній частині прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, а тому, за висновком судів, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах України і Програмі, та порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

2.3. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 № 5640-В-С, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей договір укладено на виконання рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, прийнятого Харківською міською радою стосовно ФОП Сідєльнікова В. В. з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, а тому зміст такого договору суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", і це, за висновком судів, свідчить по його недійсність.

2.4. Задовольняючи позовну вимогу про зобов`язання ФОП Сідєльнікова В. В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що ця позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 №5640-В-С, яка є обґрунтованою, а тому, за висновком судів, позовну вимогу про зобов`язання ФОП Сідєльнікова В. В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення також слід задовольнити.

2.5. Крім того, господарські суди дійшли висновку про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач у межах строків позовної давності.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі № 922/243/22, до Верховного Суду звернулася Харківська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, а справу № 922/243/22 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Харківська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. Харківська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Харківська міська рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 19, 57, 58 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

3.5. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1069/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

3.6. При цьому Харківська міська рада вважає, що оскаржувані судові рішення в частині незастосування спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, підлягають касаційному оскарженню на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

3.7. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі № 922/243/22, до Верховного Суду звернулося Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, а справу № 922/243/22 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.9. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.10. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 19, 57, 58 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

3.11. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1069/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

3.12. При цьому Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що оскаржувані судові рішення в частині незастосування спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

3.13. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у відзиві на касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури вважає, що у спірних правовідносинах мають застосовуватися строки загальної позовної давності тривалістю у три роки. При цьому заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про такі обставини.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 16.04.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП Сідєльніковим В. В. (орендар) було укладено договір оренди № 1993, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 м2 в житловому будинку літ. "А-5", який належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташований за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10.

4.2. Право на оренду цього майна набуто орендарем на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.04.2014 № 238 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно передається в оренду з метою використання як "магазин продовольчих товарів, без права продажу підакцизної групи" (пункт 1.2 договору оренди).

4.3. Умовами пункту 3.1 договору оренди передбачено, що вартість об`єкта визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 146 944,00 грн.

4.4. Господарські суди встановили, що розділ 5 договору оренди визначає перелік прав орендаря, зокрема, орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, влаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункти 5.2, 5.3. 5.6 договору оренди).

4.5. Пунктом 10.1 договору оренди встановлено, що цей договір діє з 16.04.2014 до 16.03.2017.

4.6. Господарські суди зазначили, що 16.04.2014 складено акт приймання-передачі приміщень, відповідно до якого ФОП Сідєльніков В. В. прийняв в орендне користування нежитлові приміщення.

4.7. 25.02.2016 орендар ФОП Сідєльніков В. В. подав до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву щодо надання дозволу на приватизацію орендованого майна за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10, літ. "А-5".

4.8. 22.09.2017 між сторонами договору оренди укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої, зокрема, змінено пункт договору, що встановлює вартість об`єкта оренди, яка на підставі висновку про вартість майна станом на 14.09.2017 складає 293 000,00 грн без ПДВ. Строк дії цього договору продовжено до 16.02.2020.

4.9. 21.06.2017 рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки", з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила затвердити Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 років згідно з додатком. Доручено Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об`єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об`єктів.

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з положеннями Програми приватизація майна, яке знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради. Продавцем є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім тих, що передбачені пунктом 1.3.3 цієї Програми; юридичні особи інших держав, крім тих, що передбачені пунктом 1.3.3 цієї Програми.

4.11. 21.02.2018 рішенням Харківської міської ради № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Згідно з пунктом 5 додатку до рішення об`єкт комунальної власності територіальної громади м. Харкова, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10, літ. "А-5", підлягав приватизації шляхом викупу ФОП Сідєльніковим В. В.

4.12. Відповідно до висновку про вартість майна, зробленого Фізичною особою - підприємцем Буйницьким Максимом Валерійовичем, який діяв на підставі листа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 28.02.2018 № 2537 та договору на проведення оцінки від 28.02.2018 № 28/02/2-18, вартість нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10, літ. "А-5", станом на 28.02.2018 складала 246 900,00 грн.

4.13. Господарські суди встановили, що зазначений висновок затверджений 06.03.2018 начальником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

4.14. 17.10.2018 на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки" та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець), та ФОП Сідєльніковим В. В. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5640-В-С, орендованих ФОП Сідєльніковим В. В.

4.15. Суди зазначили, що відповідно до умов договору купівлі-продажу, продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 73,2 м2, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10, які орендовані ФОП Сідєльніковим В. В. згідно з договором оренди від 16.04.2014 № 1993. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під № 3761.

4.16. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.01.2022 № 295831500 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 73,2 м2, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 10, зареєстровано за Сідєльніковим Володимиром Васильовичем.

4.17. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що матеріали цієї справи не містять жодних належних та допустимих доказів здійснення ФОП Сідєльніковим В. В. будь-яких невід`ємних поліпшень орендованого ним майна за договором оренди від 16.04.2014 №1993 за період перебування нерухомого майна в оренді.

4.18. Прокурор, вважаючи, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем зазначених нежитлових приміщень, звернувся до Господарського суду Харківської області з цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги повинні бути задоволені з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Сідєльнікова В. В. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення майна.

5.4. Підставою позовних вимог є те, що Харківська міська рада незаконно, на думку прокурора, обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем.

5.5. Як установили суди попередніх інстанцій, в оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва" (1953-14) , статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

5.6. За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група "А" окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

5.7. Частиною 2 статті 51, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, які належать до груп "А", "Д" і "Ж", є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

5.8. Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

5.9. З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкової ціни об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

5.10. Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

5.11. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". приватизація об`єктів групи "А" здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

5.12. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439.

5.13. Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

5.14. Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, її розроблено відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

5.15. Відповідно до пункту 1.4 цієї Програми об`єктами приватизації є комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України (435-15) , у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету ; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності; об`єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.

5.16. Відповідно до 3.4 Програми приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

5.17. Виходячи з аналізу наведених норм, Верховний Суд доходить висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19.

5.18. Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункт 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем. При цьому, за висновком судів, обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки фактично свідчить про умисне непроведення конкурсного продажу об`єкта, що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше від ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій та під час їх проведення ціна продажу могла збільшитися.

5.19. З урахуванням таких обставин суди дійшли висновку, що рішення Харківської міської ради у відповідній частині прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, а тому, за висновком судів, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах України і Програмі приватизації, та порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

5.20. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 № 5640-В-С, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей договір укладено на виконання рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, яке прийнято Харківською міською радою стосовно ФОП Сідєльнікова В. В. з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, а тому зміст такого договору суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", і це, за висновком судів, свідчить по його недійсність.

5.21. Задовольняючи позовну вимогу про зобов`язання ФОП Сідєльнікова В. В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що ця позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 №5640-В-С, яка є обґрунтованою, а тому, за висновком судів, позовну вимогу про зобов`язання ФОП Сідєльнікова В. В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення також слід задовольнити.

5.22. Крім того, господарські суди дійшли висновку про те, що прокурор у цьому випадку звернувся до суду як самостійний позивач в межах строків позовної давності.

5.23. Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради не погоджуються з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулися з касаційними скаргами на судові рішення. Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звертаючись із касаційними скаргами, посилаються на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржники у касаційних скаргах посилаються на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.25. Касаційні скарги з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовані тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 19, 57, 58 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

5.26. Крім того, на думку скаржників, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1069/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

5.27. При цьому Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважають, що оскаржувані судові рішення в частині незастосування спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

5.28. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом Компанії "Зафорпо Венчез Лімітед" (Zaforpo Ventures Limited) до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності", Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Беверідж Трейдінг Компані" про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"10.19. Таким чином, для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд".

5.29. При цьому скаржники зазначають, що подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

5.30. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, на яку посилаються скаржники, ухвалена за заявою Державного підприємства "Рубін" до Товарної біржі "Універсальна" та до ОСОБА_1 про визнання недійсним аукціону у справі за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Умані та Уманському районі Черкаської області до Державного підприємства "Рубін" про визнання банкрутом. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"10.19. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права".

5.31. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем".

5.32. При цьому скаржники зазначають, що подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.

5.33. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів".

5.34. Скаржники звертають увагу на те, що подібні висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.35. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор".

5.36. Скаржники зазначають, що близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/14, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15-ц.

5.37. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів".

5.38. Скаржники зазначають, що подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13.

5.39. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилаються скаржники, ухвалена за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" про витребування земельної ділянки. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржників, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"7.25. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу".

5.40. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України, колегія суддів зазначає таке.

5.41. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України (435-15) визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.42. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.43. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 12.07.2022 у справі № 1.380.2019.002610, 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

5.44. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.45. При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

5.46. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

5.47. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20.

5.48. У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

5.49. У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

5.50. Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

5.51. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди по-різному встановили початок перебігу строку позовної давності для звернення прокурора до суду.

5.52. Так, господарський суд першої інстанції зазначив, що Харківська міська рада і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважаються такими, що довідалися або могли довідатися про порушення прав та прийняття оспорюваного рішення, безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради 21.02.2018 або його оприлюднення 22.02.2018.

5.53. Разом з тим, оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а сам по собі зміст оспорюваного рішення Харківської міської ради не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про те, що про наявність порушення прав прокурор зміг дізнатися 16.02.2019, а саме після прийняття ухвали у справі № 639/687/19 та вилучення документів, які стали підставою для прийняття оспорюваного рішення Харківської міської ради.

5.54. За таких обставин місцевий господарський суд констатував, що строк позовної давності для звернення прокурора до суду сплив 17.02.2022. Водночас позовна заява прокурора була зареєстрована Господарським судом Харківської області 25.01.2022, а тому, за висновком суду, прокурор подав позовну заяву в межах строку загальної позовної давності.

5.55. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції, погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а сам по собі зміст оспорюваного рішення Харківської міської ради не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, та констатував, що порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Сідєльніковим В. В. нежитлових приміщень, прокурором (за його доводами) виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 доказів - приватизаційної справи, у зв`язку з чим прокурор вважав, що перебіг строку позовної давності почався саме 04.01.2017.

5.56. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що прокурор звернувся в межах строку позовної давності, внаслідок чого порушене право держави та територіальної громади м. Харкова підлягає захисту у судовому порядку та поновленню шляхом задоволення позову прокурора у повному обсязі, у зв`язку з чим заяви відповідачів про застосування строків позовної давності не можуть бути задоволені.

5.57. Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у касаційних скаргах наголошують на тому, що до спірних правовідносин в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 № 5640-В-С, орендованих ФОП Сідєльніковим В. В., підлягають застосуванню положення частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) .

5.58. Колегія суддів звертає увагу скаржників на те, що у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19 містяться висновки щодо застосування положень частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) та спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого частиною 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.59. Верховний Суд у постанові від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19 зазначив, що Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 (2269-19) № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

5.60. Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.

5.61. Положеннями частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

5.62. Положеннями частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) перебачено, що приватизація (продаж) об`єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

5.63. Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19.

5.64. Отже, завершення приватизації об`єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об`єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.

5.65. При цьому Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у касаційних скаргах наголошують на тому, що завершення процедури приватизації спірних приміщень саме за Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , і це, за доводами скаржників, підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи

5.66. Водночас у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19 (пункт 5.81) зазначено, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об`єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

5.67. Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 (2269-19) № 2269 (з 07.03.2018) строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

5.68. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.69. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.70. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.71. З урахуванням наведеного доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) не підтвердилися та спростовуються висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, яка ухвалена у подібних правовідносинах із справою, що розглядається.

5.72. Водночас зміст оскаржуваних судових рішень у справі, яка розглядається, свідчить про те, що господарські суди під час ухвалення судових рішень не врахували такі висновки. Суди, обмежившись посиланням на те, що прокурор звернувся до суду в межах строків загальної позовної давності, не установили моменту початку перебігу строку позовної давності та не застосували положення частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

5.73. Однак Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому під час нового розгляду справи місцевому господарському необхідно розглянути цю справу по суті позовних вимог, установити момент початку перебігу строку позовної давності та з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник та які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі, вирішити спір.

5.74. Водночас колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржників постанову Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а та постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, оскільки такі посилання не спростовують встановлених судами обставин щодо нездійснення ФОП Сідєльніковим В. В. будь-яких невід`ємних поліпшень орендованого ним майна за договором оренди від 16.04.2014 №1993 за період перебування нерухомого майна в оренді.

5.75. Зважаючи на викладене, касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради належить задовольнити, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чи встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм права, а справу № 922/243/22 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.