906/1360/21 Про визнання укладеним договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між Підприємцем та АТ "Обленерго" - 15.06.2023 Прийняття

Підприємець звернулася до суду з позовом до АТ "Житомиробленерго" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про визнання у судовому порядку укладеним з 03.02.2021 договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між Підприємцем та АТ "Житомиробленерго" у редакції Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (згідно з додатком 3 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312), наведеного у прохальній частині заяви позивача.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.10.2022 зі справи № 906/1360/21 позов задоволено частково: визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між Підприємцем та АТ "Житомиробленерго" шляхом його викладення у вигляді єдиного документа відповідно додатку 3 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312. Відмовлено Підприємцю у задоволенні вимоги вважати договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії укладеним з 03.02.2021. Стягнуто з АТ "Житомиробленерго" на користь Підприємця 2 270,00 грн. судового збору.

Згідно з додатковим рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 заяву адвоката Підприємця - Довгалюка Р.О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі задоволено частково: стягнуто з АТ "Житомиробленерго" на користь Підприємця 5 975,01 грн. витрат на виплату адвокату Довгалюку Р.О. гонорару, обрахованого погодинно за надану професійну правничу допомогу; 10 000,00 грн. витрат на виплату адвокату Довгалюку Р.О. гонорару від погодженого у загальній сумі 20000,00грн. у зв`язку з частковим задоволенням позову. Відмовлено Підприємцю у стягненні 10000,00 грн. витрат на виплату адвокату Довгалюку Р.О. гонорару у зв`язку з частковим задоволенням позову та у стягненні 60,00 грн. поштових витрат.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2022 зі справи № 906/1360/21 залишено без змін.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 у справі № 906/1360/21 скасовано, ухвалено нове додаткове рішення: заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі залишено без розгляду.

Згідно з додатковою постановою від 11.04.2023 зі справи заяву Підприємця про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з АТ "Житомиробленерго" на користь Підприємця 1 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

АТ "Житомиробленерго" у касаційних скаргах на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення у скасованій частині про відмову в позові; додаткову постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення заяви Підприємця про розподіл витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Підприємця.

У касаційній скарзі Підприємець, з посиланням на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В обґрунтування доводів касаційних скарг АТ "Житомиробленерго" посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 13.03.2018 у справі № 909/564/17, від 11.07.2018 у справі № 915/1138/17, від 06.04.2020 у справі № 492/84/16-а. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, неправильним тлумаченням та застосуванням, зокрема: частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; вимог наказу від 21.10.2011 № 244, яким затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності; підпункту 1.2.15 пункту 1.2, підпункту 3 пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, без надання належної правової оцінки усім обставинам справи;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 щодо укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії на підставі документа, що підтверджує право власності чи користування на рухоме майно - тимчасову споруду.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 11.04.2023 АТ "Житомиробленерго" зазначає про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 щодо застосування приписів статті 124 ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємець посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 918/853/20, від 28.07.2022 у справі № 903/781/21 стосовно застосування приписів частини восьмої статті 129 ГПК України.

Доводи інших учасників справи та розгляд клопотань

Підприємець у відзиві на касаційні скарги АТ "Житомиробленерго" просила Суд у їх задоволенні відмовити, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційних скарг.

АТ "Житомиробленерго" у письмових запереченнях на касаційну скаргу Підприємця просило Суд залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022, а касаційну скаргу Підприємця - без задоволення.

Згідно з ухвалою Суду від 22.05.2023 задоволено заяву Підприємця про участь у судових засіданнях касаційного провадження по справі № 906/1360/21, у тому числі, у призначеному на 25.05.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Розгляд касаційних скарг у справі 25.05.2023 відкладався.

Згідно з ухвалою Суду від 13.06.2023 задоволено заяву Підприємця про участь у судових засіданнях касаційного провадження по справі № 906/1360/21, у тому числі, у призначеному на 15.06.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

15.06.2023 від представника Підприємця надійшло клопотання про визнання причин неявки представника позивача у судове засідання 15.06.2023 поважними та відкладення розгляду касаційних скарг у справі, у зв`язку з участю представника Підприємця 15.06.2023 в інших судових справах.

У зв`язку з тим, що представник Підприємця 15.06.2023 був присутній у судовому засіданні та висловив позицію по суті касаційних скарг, підстави для задоволення клопотання останнього (з урахуванням наведених у клопотанні обґрунтувань), - відсутні.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С., як споживачем та АТ "Житомиробленерго", як постачальником 28.12.2018 укладений договір про постачання електричної енергії № 1553 (у редакції додаткової угоди від 28.12.2018 № 1553/1), відповідно до розділу 1 якого постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

Згідно з додатковою угодою від 28.12.2018 № 1553/1 до договору передбачено, що в частині постачання електроенергії по об`єкту "кіоск" у м. Коростень по вул. Стуса, 3-А договірні відносини набувають чинності з дня підписання цього договору і дійсні до 01.03.2021 (на період дії договору оренди земельної ділянки від 01.04.2018 № 1/18). Сторони договору від 28.12.2018 № 1553 також виклали пункт 10.2 в новій редакції: "Сторони забезпечують виконання умов цього договору в повному обсязі та після закінчення терміну дії договору електропостачання споживача припиняється".

Договір на постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 1553 містив ряд додатків і згідно з додатком до договору "Перелік об`єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми" електроенергія постачалася у магазин (торговельний кіоск по вул. В. Стуса, 3-А) від підстанції № ЗТП-48 (РЕМ), дозволеною потужністю 3 кВт, клас напруги ІІ, група споживання VII через електролічильник НІК 2102-02М2В № 5052421, змонтований у ВРШ-0,23кВ, та що режим роботи електрообладнання визначено тривалістю 10 годин 7 днів на тиждень.

Відповідно до змісту додатку до договору від 28.12.2018 № 1553 "Межа розподілу балансової належності" щодо магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А) межа розподілу встановлена на контактному приєднанні КЛ-0,23кВ до ПЛ-0,4кВ, Л-С "Ванцетті", на опорі № 3 від ЗТП-48. У пункті 3 додатку зафіксовано, що споживач несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію елементів електричних мереж після межі розподілу: ввідного КЛ-0,23кВ від опори № 3, електролічильник та пломби встановлені на ньому, внутрішні електромережі та обладнання.

Також додатком до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії слугував паспорт точки розподілу електричної енергії фізичній особі - підприємцю Азаровій К.С., згідно з яким ЕІС код: 62Z8016382347837; вид об`єкту: кіоск; адреса об`єкту: вул. Василя Стуса, буд. 3-А, місто; ступінь напруги, кв :0,4; дозволена потужність, кВт:3; категорія надійності струмоприймачів: ІІІ; тип встановлених запобіжників: 25.

Крім того, фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С. та АТ "Житомиробленерго" погоджено однолінійну схему електропостачання магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А).

03.02.2021 фізичною особою - підприємцем Васянович О.А., як покупцем та фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С., як продавцем укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу рухомого майна з метою його подальшого використання для здійснення підприємницької діяльності, на умовах якого продавець продала, а покупець купила рухоме майно, а саме - кіоск металевий форма розміром (6х3,5х2,4) м.кв.

14.09.2021 фізична особа - підприємець Азарова К.С. звернулася до АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенського РЕМ із заявою про розірвання договору на розподіл електричної енергії у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності по об`єкту за адресою: Василя Стуса, 3.

30.09.2021 відповідачем та фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С. укладено додаткову угоду № 08-1553/1 про розірвання з 30.09.2021 договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 28.12.2018.

24.09.2021 позивач у справі звернулася до АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенського РЕМ із заявою щодо надання переліку документів для укладення договору. АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенського РЕМ листом від 29.09.2021 № 700/12485 у відповідь на зазначений лист навело позивачу перелік документів, необхідних для укладення договору. Так, АТ "Житомиробленерго" повідомило позивача про необхідність подати: заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об`єкта та реквізитів заявника, та наявності паспорта точки розподілу/передачі; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію документа, яким визначено право власності на об`єкт (приміщення); довідку про обсяги очікуваного споживання електроенергії окремо за кожною площадкою замірювання споживача.

01.10.2021 позивач заповнила формуляр - заяву про укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А), із зазначенням підстави укладення: "зміна власника об`єкта ФОП Азарової К.С., договір на постачання електричної енергії № 1553 від 28.12.2018". Також позивачем заповнений додаток № 9 до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії "Відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії споживачем" у кожному місяці окремо. До заяви позивачем додано копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію договору купівлі-продажу металевого кіоску від 03.02.2021, копію договору постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 1553, укладеного фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С. та Коростенським РЕМ.

Листом від 04.10.2021 № 700/13034 АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенського РЕМ повідомило позивача про розгляд заяви від 01.10.2021 з наданими документами та вказало, що відповідно до вимог підпункту 1.2.3 пункту 1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 оператор системи не має права відмовити в розподілі (передачі) електричної енергії споживачам до межі балансової належності їх електроустановок за умови дотримання ними вимог законодавства України, зокрема, законодавства у сфері енергетики. Вивчивши подані позивачем документи, відповідач встановив, що договір оренди земельної ділянки від 01.01.2021, укладений з ОСББ "Іскорость" для розміщення торгового павільйону, не зареєстрований в державному реєстрі речових права на нерухоме майно та їх обтяжень, що суперечить вимогам пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У переліку відсутня довідка про обсяги очікуваного споживання електричної енергії. Також повідомлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в установленому порядку.

Листом від 06.10.2021 № 013/13294 у відповідь на гарантійний лист позивача відповідач повідомив про те, що товариство не заперечує проти укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за умови надання документа відповідно до підпункту 3 пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312.

Відповідно до підпункту 3 пункту 2.1.8 названих Правил передбачено надання копії документа, яким визначено право власності або користування на об`єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину, право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії (у разі відсутності об`єкта споживача).

07.10.2021 інспектор ІТА структурного підрозділу АТ "Житомиробленерго" Коростенського РЕМ Грищенко О.А. у присутності Підприємця провів обстеження магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А) у зв`язку з укладенням договору на розподіл (передачу) електричної енергії та склав акт від 07.10.2021 б/н. В акті від 07.10.2021 б/н зафіксовано, що у ВРШ-0,23кВ встановлено розрахунковий ел. лічильник НІК 2102-02М2В № 5051421 з показником 0464553; ввідний автоматичний вимикач І розч. С.25А, пломба держ. повірки ІІ/12р.; змонтовано кабельний ввод AsXSn 2х16 мм кв. від оп.№ 3 ПЛ-04кВ Л-С "Ванцетті" від ТП-48.

Листом від 08.10.2021 № 700/13773 АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенський РЕМ повідомило позивача про розгляд заяви від 06.10.2021 з наданими документами для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А) та вказало, що позивачем не подано належних документів відповідно до вимог чинного законодавства України.

Листом від 21.10.2021 № 700/14744 АТ "Житомиробленерго" в особі структурного підрозділу Коростенський РЕМ повідомило позивача про розгляд заяви від 08.10.2021 з наданими документами для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А) та вказало, що відповідно до частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (z1330-11) . Враховуючи відсутність документів, які відповідають вимогам закону та підзаконним актам, відповідач повертає заявнику надані документи.

Підприємець 18.11.2021 заповнила формуляр заяви про укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А) з підстави зміни власника об`єкта фізичної особи - підприємця Азарової К.С. (споживач за договором на постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 1553), яку скерувала безпосередньо відповідачу, підписавши одночасно бланк Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Листом від 24.11.2021 № 08/19192 відповідач на заяву позивача від 18.11.2021 повідомив, що не має підстав для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії через ненадання документа відповідно до підпункту 3 пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу від 21.10.2011 № 244, яким затверджений Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що магазин (торговельний кіоск по вул. В. Стуса, 3-А) є стаціонарною тимчасовою спорудою і розташований на прибудинковій земельній ділянці ОСББ "Іскорость", яке є її постійним землекористувачем.

Із витягу з "Плану зонування міста Коростень", затвердженого рішенням ради № 846 у зоні багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови (Ж-2) можуть розміщуватися окрім багатоквартирних житлових будинків, гуртожитків, клубних приміщень тощо, також магазини з торговою площею до 60,0 кв.м. Оскільки інше не передбачено Планом зонування міста Коростень, слід вважати, що можуть розміщуватись магазини як капітальні будівлі, так і тимчасові, а останні - як пересувні, так і стаціонарні, і матеріалами справи підтверджено наявність рішення міської ради (яке не оспорювалося і не скасоване) від 25.04.2018 № 190 "Про надання дозволу на розроблення комплексної схеми розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вулиці Василя Стуса, в районі житлового будинку № 3".

За наведених обставин, вважаючи відмову в укладенні договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії неправомірною, Підприємець звернулася з цим позовом до суду (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для спонукання відповідача до укладення з позивачем договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій по суті спору, АТ "Житомиробленерго" у доводах касаційної скарги посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 13.03.2018 у справі № 909/564/17, від 11.07.2018 у справі № 915/1138/17, від 06.04.2020 у справі № 492/84/16-а. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, неправильним тлумаченням та застосуванням, зокрема: частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; вимог наказу від 21.10.2011 № 244, яким затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності; підпункту 1.2.15 пункту 1.2, підпункту 3 пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, без надання належної правової оцінки усім обставинам справи.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У справі № 918/633/16, на постанову Верховного Суду у якій посилається у доводах касаційної скарги АТ "Житомиробленерго", спір стосувався питання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності за позовом селищної ради шляхом демонтажу незаконно встановленої тимчасової споруди, приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача та повернення земельної ділянки раді.

У справі № 909/564/17 за позовом приватного підприємця до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини та до виконавчого комітету ради про визнання права на розміщення тимчасової споруди, суд касаційної інстанції погодився з відмовою у задоволенні позові з огляду на те, що позивач не дотримався визначеного чинним законодавством порядку оформлення розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

У справі № 915/1138/17, на яку посилається у доводах касаційної скарги АТ "Житомиробленерго", спір стосувався питання визнання незаконним і скасування рішення ради, визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту та повернення земельної ділянки з тих підстав, що рішення ради прийнято з порушенням вимог законодавства, а правовідносини, які склалися між відповідачами, не мають ознак, які б характеризувалися як відносини сервітуту.

У справі № 492/84/16-а позов був поданий про визнання протиправним та скасування рішення ради про надання підприємцю дозволу на розташування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, виходив, зокрема, з того, що рішення ради не є рішенням про передачу позивачу в користування (оренду) земельної ділянки. Цим рішенням лише надано дозвіл на вибір та узгодження місця розташування магазину. За змістом статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з урахуванням положень законів України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) та про "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розміщення, а також наявність належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою є підставою для встановлення такої тимчасової споруди.

Водночас у справі № 906/1360/21, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, спір стосувався питання визнання у судовому порядку укладеним договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у редакції Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та застосування, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, приписів Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, які (названі Правила) не були предметом застосування у жодній зі справ, на які посилалося АТ "Житомиробленерго" у доводах касаційної скарги.

При цьому Верховний Суд, з огляду на предмет і підстави заявленого позову у цій справі, обставини, що входять до предмета доказування, погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, згідно з якою питання правомірності розміщення тимчасової споруди на місцевості в межах міста Коростеня належить до повноважень виконавчого комітету Коростенської міської ради або іншого уповноваженого органу місцевого самоврядування. Водночас АТ "Житомиробленерго" не уповноважене перевіряти правові підстави розміщення торговельного кіоску на прибудинковій земельній ділянці ОСББ "Іскорость", що перебуває в постійному землекористуванні цього об`єднання.

Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послалося АТ "Житомиробленерго", Верховний Суд дійшов висновку про те, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів), застосовувано норми права та прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовим критерієм.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У доводах касаційної скарги АТ "Житомиробленерго" також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 щодо укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії на підставі документа, що підтверджує право власності чи користування на рухоме майно - тимчасову споруду.

Так, відповідно до пункту 2.1.8 названих Правил для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи такі документи:

1) заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об`єкта та реквізитів заявника та наявності паспорта точки розподілу/передачі;

2) для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), роздрукований із мережі Інтернет, або копію довідки, або копію виписки з ЄДР;

для фізичних осіб: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або реєстраційного номера картки платника податків або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті);

3) копію документа, яким визначено право власності чи користування на об`єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об`єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії (у разі відсутності об`єкта споживача);

4) копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо), за необхідності;

5) копію декларації (повідомлення) про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) та постачання електричної енергії на будівельні майданчики, у разі якщо наявність такого дозволу є обов`язковою або зазначені документи вимагаються законодавством у сфері містобудування) та/або у визначених законодавством випадках, копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифіката (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок);

6) довідку про обсяги очікуваного споживання електроенергії окремо за кожною площадкою вимірювання споживача (крім побутових споживачів).

Отже, пункт 2.1.8 Правил містить виключний перелік документів, які має надати заявник оператору системи у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки. При цьому підпункт 3 пункту 2.1.8 цих Правил містить загальне поняття "Об`єкт (приміщення)" та не містить окремих вимог до документів, які необхідно подати у випадку, коли відповідне питання стосується стаціонарної тимчасової споруди.

При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил (пункт 1.2.15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 01.10.2021 заповнила формуляр-заяву про укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до магазину (торговельного кіоску по вул. В. Стуса, 3-А), із зазначенням підстави укладення. Також позивачем заповнений додаток № 9 до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії "Відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії споживачем" у кожному місяці окремо. До заяви позивачем додано копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію договору купівлі-продажу металевого кіоску від 03.02.2021, копію договору постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 1553, укладеного фізичною особою - підприємцем Азаровою К.С. та Коростенським РЕМ. Отже, позивачем надано необхідні документи на підтвердження власності на об`єкт, тоді як відповідач безпідставно, без належного правового обґрунтування ухилився від вчинення необхідних для укладення договору дій.

З огляду на те, що підпункт 3 пункту 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 не містить окремо поняття "рухоме майно - тимчасова споруда" та окремі вимоги до документів у зазначеному аспекті, а оперує поняттям "Об`єкт (приміщення)" та містить виключний загальний перелік документів, які має надати заявник оператору системи у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо застосування пункту 2.1.8 Правил у тому аспекті, про який вказує скаржник, оскільки скаржник у своїх доводах залишає поза увагою як дійсний зміст наведеного пункту Правил, так і принципи функціонування ринку електричної енергії, зокрема, принцип недискримінаційного і прозорого доступу до системи передачі та систем розподілу.

Таким чином, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

Згідно з постановою Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20 викладена правова позиція, згідно з якою у вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18).

Скаржник зазначає про те, що подані Підприємцем до суду апеляційної інстанції акти приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги не є співмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на підготовку відзиву на апеляційну скаргу та клопотання про відкладення розгляду справи; доказів понесення витрат на правничу допомогу (здійснення оплати) Підприємцем не надано, а договір про надання правової (правничої) допомоги діяв до 30.12.2021.

При цьому, за доводами АТ "Житомиробленерго", частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Стосовно застосування приписів статті 124 ГПК України, то Суд зазначає про те, що зі змісту диспозитивної норми частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може, але не зобов`язаний відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, що свідчить про дискреційний характер відповідних повноважень суду (такий же правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 25.10.2022 у справі № 910/19650/20). Отже, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Водночас у справі № 906/1360/21 Підприємцем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з додатковою постановою суду апеляційної інстанції від 11.04.2023 з відповідача на користь позивача стягнуто 1 200,00 грн. (із заявлених до стягнення 1 350,00 грн.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, з урахуванням обставин цієї справи.

Що ж стосується договору про надання правової (правничої) допомоги та строку його дії, то останній містить пункт 2 розділу VI "Перехідні положення Договору", згідно з яким договір діє до 30.12.2021, у випадку відсутності заперечень однієї із сторін щодо його продовження, - договір продовжується на аналогічний строк на та аналогічних умовах.

У даному випадку Суд не вбачає порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права у вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При цьому Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Враховуючи викладене вище, доводи касаційних скарг АТ "Житомиробленерго" не знайшли свого підтвердження. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та про відмову в задоволенні заяви Підприємця про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (в суді апеляційної інстанції), - відсутні.

Стосовно касаційної скарги Підприємця на постанову суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022, Суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції згідно з постановою від 13.03.2023 скасував додаткове рішення суду першої інстанції від 16.12.2022 та ухвалив нове додаткове рішення, згідно з яким заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі залишив без розгляду.

При цьому апеляційний господарський суд виходив з того, що: 12.05.2022 представником позивача було подано до суду першої інстанції клопотання про стягнення судових витрат з повідомленням про те, що детальний розрахунок з підтверджуючими документами понесення відповідних витрат буде наданий суду після ухвалення рішення по суті позовних вимог; позивач подав місцевому господарському суду докази на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката з порушенням строку, визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України (заяву подано 08.11.2022, у той час як рішення ухвалено судом 28.10.2022), без клопотання про поновлення відповідного строку та наведення причин пропуску строку на подання доказів.

Так, відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, згідно з постановою Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 918/853/20 викладено правову позицію, відповідно до якої як у випадку відсутності проведення судових дебатів у справах загального провадження, що наразі зумовлено залишенням позову без розгляду за відповідною заявою позивача, поданою до початку розгляду цієї справи по суті, так і у випадку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, коли проведення судових дебатів процесуальним законом взагалі не передбачено, відповідач має дотримуватися встановленого пунктом 2 частини восьмої статті 129 ГПК України 5-денного строку для подання заяви про розподіл судових витрат та доказів понесення таких витрат, а в разі порушення вказаного строку - належним чином обґрунтувати поважність причин його пропуску.

За доводами Підприємця, представник останньої не був присутнім у судовому засіданні 28.10.2022 при проголошенні судом першої інстанції вступної та резолютивної частин рішення, повний текст рішення був складений 21.11.2022, а, отже, Підприємець не могла знати про ухвалене рішення, відповідно, про початок перебігу п`ятиденного строку згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України, що не враховано судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.

Суд зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 не суперечить правовому висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 918/853/20, а узгоджується з ним у необхідності дотримуватися встановленого пунктом 2 частини восьмої статті 129 ГПК України 5-денного строку для подання заяви про розподіл судових витрат та доказів понесення таких витрат, а в разі порушення вказаного строку - належним чином обґрунтувати поважність причин його пропуску.

При цьому Суд звертає увагу скаржника на те, що частина восьма статті 129 ГПК України не містить будь-яких виключень у початку перебігу строку на подачу стороною доказів на підтвердження розміру її судових витрат (зокрема, залежно від присутності/відсутності представника сторони у судовому засіданні при проголошенні вступної та резолютивної частин рішення суду). Натомість особа, яка пропустила відповідний строк не позбавлена можливості звернутися до суду з мотивованим клопотанням в обґрунтування причин його пропуску. Суд касаційної інстанції враховує сталу та послідовну правову позицію Верховного Суду щодо застосування, зокрема, частини восьмої статті 129 ГПК України:

- ГПК України (1798-12) не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13, від 21.12.2019 у справі № 910/6298/19, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 20.04.2023 у справі № 917/527/18);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (пункти 57-58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц [провадження № 14-382цс19]).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач, який пропустив строк, встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України, не звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про поновлення цього строку.

В силу частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчинення чи невчинення нею процесуальних дій, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, враховуючи встановлений процесуальним законом порядок такої дії, який в даному випадку не дотриманий стороною по справі.

Крім того, Суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Підприємець у доводах своєї касаційної скарги також посилається на постанову Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 903/781/21 та викладений у ній висновок, згідно з яким відповідно до вимог чинного законодавства адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. При цьому Верховний Суд зазначив про те, що визначення сторонами у договорі про надання правової допомоги порядку обчислення гонорару у відсотковому відношенні до певної грошової суми (у даному випадку - від розміру суми, на яку судом у справі буде зменшена заявлена до стягнення з відповідача сума заборгованості, тобто від розміру досягнутого адвокатом результату наданих послуг у справі з майновими вимогам) відповідає такій формі обчислення гонорару як фіксований розмір. При такому порядку обчислення гонорару фактична кількість витраченого адвокатом часу на надання послуг клієнту не має значення, а у підсумку визначається саме чітка фіксована грошова сума. Обставина того, що обчислення гонорару успіху пов`язане з настанням певної події, про яку зазначили суди попередніх інстанцій, є обґрунтованою та логічною в силу самої суті гонорару успіху, можливість обчислення якого залежить виключно від певних подій - досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правової допомоги. З огляду на викладене Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що визначений у договорі "гонорар успіху" за формою його обчислення не є фіксованим розміром та не відповідає вимогам чинного законодавства.

За доводами Підприємця, заявлений ним "гонорар успіху" не потребував додаткового підтвердження і був підтверджений належним і допустимим доказом - договором про надання правової (правничої) допомоги, який був доданий ще до клопотання про стягнення судових витрат від 11.05.2022, тобто в межах строку, визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України.

Проте Суд враховує, що 16.12.2022 з урахуванням приписів частини восьмої статті 129 ГПК України судом першої інстанції розглядалася саме заява адвоката Довгалюка Р.О. від 08.11.2022 (вх. № г/с 01-44/1267/22) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі (за результатом чого було ухвалено додаткове рішення від 16.12.2022), у тому числі, заявленого за змістом заяви "гонорару успіху".

Заява ж від 11.05.2022 (вх. № 6468/22 від 12.05.2022), на яку посилається Підприємець, містила загальну вимогу про стягнення судових витрат - судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (із зазначенням про те, що детальний розрахунок з підтверджуючими документами понесення судових витрат на професійну правничу допомогу будуть надані після ухвалення рішення по суті позовних вимог).

На запитання головуючого судді у суді апеляційної інстанції, чи подавалися акти приймання-передачі наданих адвокатських послуг та інші докази понесених витрат на правову допомогу раніше, аніж 08.11.2022, адвокат Підприємця пояснив, що такі докази раніше не подавалися (за змістом оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції).

Суд враховує те, що виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129 ГПК України, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (постанова Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20).

У даному випадку відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції допущені порушення в аспекті визначення поняття "гонорару успіху", зокрема, за формою його обчислення, оскільки підставою для залишення заяви Підприємця без розгляду було виключно встановлене судом порушення Підприємцем строку для подання доказів, який (строк) визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України.

Враховуючи викладене вище, доводи касаційної скарги Підприємця не знайшли свого підтвердження.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржниками у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи АТ "Житомиробленерго" про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень по суті спору, а також судом апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Також не знайшли свого підтвердження доводи Підприємця про порушення судом попередньої інстанції норм права при ухваленні постанови від 13.03.2023 за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник (у даному випадку, АТ "Житомиробленерго") у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій (по суті спору), передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу АТ "Житомиробленерго" слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій (по суті спору) - без змін. Також слід залишити без задоволення касаційну скаргу АТ "Житомиробленерго" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 11.04.2023 зі справи та касаційну скаргу Підприємця на постанову суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 зі справи.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на кожного із скаржників (в частині касаційних скарг кожного з них), оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій (по суті спору) - без змін. Також Суд залишає без задоволення касаційну скаргу АТ "Житомиробленерго" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 11.04.2023 зі справи та касаційну скаргу Підприємця на постанову суду апеляційної інстанції від 13.03.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 зі справи.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 у справі № 906/1360/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 у справі № 906/1360/21, з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 у справі № 906/1360/21 - без змін.

3. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Житомиробленерго" на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 906/1360/21 залишити без задоволення, а додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 906/1360/21 - без змін.

4. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Васянович Олени Анатоліївни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2022 у справі № 906/1360/21 залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 у справі № 906/1360/21 - без змін.