918/434/22 Про стягнення заборгованості за договором оренди комунальної власності - 14.06.2023 Прийняття

У липні 2022 року Комунальне підприємство "Управління майновим комплексом" Рівненської міської ради (далі - КП "Управління майновим комплексом") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Виконавчого комітету Корецької міської ради про стягнення заборгованості в сумі 86 433,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Виконавчим комітетом Корецької міської ради умов договору оренди майна, що належить до комунальної власності від 12.05.2021 № 87-О.

В подальшому Виконавчий комітет Корецької міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з зустрічним позовом до КП "Управління майновим комплексом" про визнання недійсним електронного аукціону та визнання недійсним договору оренди комунальної власності від 12.05.2021 № 87-О.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що електронний аукціон проведено з порушенням вимог статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому договір оренди комунальної власності від 12.05.2021 № 87-О є недійсним.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.11.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023, первісний позов задоволено. Стягнуто з Виконавчого комітету Корецької міської ради на користь КП "Управління майновим комплексом" 86 433,29 грн заборгованості за договором оренди комунального майна від 12.05.2021 № 87-О та 2 481, 00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2023 року Виконавчий комітет Корецької міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 01.11.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 918/434/22 за касаційною скаргою Виконавчого комітету Корецької міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 01.11.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.06.2023.

06.06.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання КП "Управління майновим комплексом" про розгляд касаційної скарги без участі його представника. Також КП "Управління майновим комплексом" у зазначеному клопотанні просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Сторони у судове засідання свої представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення сторонам ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, клопотання КП "Управління майновим комплексом" про розгляд справи без участі його представника, відсутність заяв Виконавчого комітету Корецької міської ради щодо розгляду справи, а також те, що Виконавчий комітет Корецької міської ради як особа, яка подала касаційну скаргу, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, має цікавитись про стан відомого йому судового провадження (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"), явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.04.2021 КП "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради оголошено аукціон № UA-РS-2021-04-08-000005-1 про передачу в оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад Рівненського району - нежитлового приміщення, позначеного на поверховому плані № 22, 23 загальною площею 59,7 кв. м, розміщеного на першому поверсі в адміністративному будинку за адресою: площа Київська, 5, м. Корець.

За результатами аукціону №UA-РS-2021-04-08-000005-1, 12.05.2021 між КП "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради (орендодавець, балансоутримувач) та Виконавчим комітетом Корецької міської ради (орендар) укладено договір № 87-О оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, невід`ємною частиною якого є Умови.

Згідно з пунктом 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення, позначене на поверховому плані № 22, 23 загальною площею 59,7 кв. м, розміщене на першому поверсі в адміністративному будинку за адресою: площа Київська, 5, м. Корець.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата становить 10 001,00 грн на місяць (пункт 9 Умов), без податку на додану вартість. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Орендар сплачує балансоутримувачу 100% орендної плати (пункт 16 Умов) щомісяця: до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди (пункт 3.3 договору).

Пунктами 3.5, 3.6 договору передбачено, що в день укладення цього договору або до цієї дати орендар сплачує орендну плату за 2 місяці (20 002,00 грн) (пункт 10 Умов) (авансовий внесок з орендної плати), на підставі документів, визначених у пункті 3.6 цього договору. Якщо цей договір укладено за результатами проведення аукціону, то підставою для сплати авансового внеску з орендної плати є протокол про результати електронного аукціону.

З метою виконання зобов`язань орендаря за цим договором, а також за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю до або в день підписання цього договору, орендар сплачує на рахунок орендодавця забезпечувальний депозит в розмірі 20 002, 00 грн, без податку на додану вартість (пункт 11 Умов) (пункт 4.5 договору).

Згідно з пунктом 7.2 договору протягом 10 робочих днів з дня укладення цього договору орендар зобов`язаний компенсувати балансоутримувачу витрати, пов`язані з проведенням незалежної оцінки майна, в сумі 180, 52 грн (пункт 6.3 Умов) (у разі понесення балансоутримувачем таких втрат). Балансоутримувач має право зарахувати частину орендної плати, що підлягає сплаті на користь балансоутримувача, в рахунок його витрат, пов`язаних із проведенням незалежної оцінки майна.

У акті приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 12.05.2021 сторони засвідчили, що об`єкт оренди повністю відповідає інформації, оприлюдненій в оголошенні про передачу його в оренду (інформаційному повідомленні/інформації про об`єкт оренди), а також розкритій на сайті Фонду державного майна України у Переліку відповідного типу або у Переліку договорів оренди державного нерухомого майна, щодо яких орендодавцем прийнято рішення про продовження терміну їх дії на аукціоні (пункт 3.2).

У подальшому, на підставі рішень Рівненської міської ради та Рівненської районної ради КП "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради було передано у комунальну власність територіальної громади м. Рівне зі зміною назви на КП "Управління майновим комплексом" Рівненської міської ради.

КП "Управління майновим комплексом" листом від 23.09.2021 № 251 повідомило Виконавчий комітет Корецької міської ради про дострокове припинення договору з 01.10.2021, у зв`язку з чим договір припинив свою дію з 01.10.2021, а 08.10.2021 орендоване нежитлове приміщення було передано орендарем.

КП "Управління майновим комплексом", звертаючись до суду із первісним позовом про стягнення заборгованості в сумі 86 433,29 грн, яка складається з 80 158,55 грн заборгованості з орендної плати та 6 274,74 грн неустойки, нарахованої за 8 днів прострочення повернення нежитлового приміщення, обґрунтувало свої вимоги неналежним виконанням Виконавчим комітетом Корецької міської ради зобов`язань за договором в частині сплати орендної плати та обов`язку повернення майна.

Виконавчий комітет Корецької міської ради звернувся до суду із зустрічним позовом до КП "Управління майновим комплексом" про визнання недійсним електронного аукціону та визнання недійсним договору оренди комунальної власності від 12.05.2021 № 87-О, мотивувавши свої вимоги тим, що електронний аукціон проведено з порушенням вимог статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання недійсними як цього аукціону, так і договору оренди, укладеного за його результатами.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди, перевірив наданий позивачем розрахунок боргу та неустойки та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог КП "Управління майновим комплексом".

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Виконавчим комітетом Корецької міської ради не надано належних та допустимих доказів на підтвердження підстав недійсності аукціону та договору оренди, укладеного за його результатами, а також не зазначено, у чому полягає порушення його прав, за захистом яких він звернувся.

У поданій касаційній скарзі Виконавчий комітет Корецької міської ради послався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, від 19.12.2019 у справі № 923/220/19, від 05.08.2021 у справі № 160/5879/20, а також у рішенні Господарського суду Рівненької області від 02.11.2021 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 у справі № 918/523/21.

Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, Виконавчий комітет Корецької міської радим підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (пункт 10).

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частиною 1 статті 612 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, протягом всього спірного періоду Виконавчий комітет Корецької міської ради не здійснював оплату за користування орендованим нежитловим приміщенням відповідно до договору оренди від 12.05.2021 № 87-О, КП "Управління майновим комплексом" скористалося своїм правом та надіслало відповідачу лист від 23.09.2021 № 251 про дострокове припинення договору, згідно з яким зазначений договір припинив свою дію 01.10.2021, а 08.10.2021 орендоване нежитлове приміщення було передано орендарем.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо використання відповідачем нежитлового приміщення протягом всього спірного періоду та наявності заборгованості по сплаті орендних платежів, урахувавши порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди від 12.05.2021 № 87-О, перевіривши заявлений позивачем розрахунок заборгованості у розмірі 80 158,55 грн та неустойки у розмірі 6 274,74 грн, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з Виконавчого комітету Корецької міської ради заборгованості у розмірі 86 433,29 грн.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги доводи Виконавчого комітету Корецької міської ради щодо неможливості користування орендованим нежитловим приміщенням у зв`язку з відсутністю будь-яких комунікацій, оскільки відповідно до акту приймання-передачі, складеного на виконання умов договору оренди та підписаного орендарем без зауважень, сторони підтвердили, що об`єкт оренди (нежитлове приміщення) повністю відповідає інформації, оприлюдненій в оголошенні про передачу його в оренду (технічний стан об`єкту оренди: забезпечено комунікаціями електромережі, водопроводу, каналізації, вентиляції, центрального опалення).

Щодо зустрічних позовних вимог Виконавчого комітету Корецької міської ради про визнання недійсним електронного аукціону №UA-РS-2021-04-08-000005-1 та визнання недійсним договору оренди від 12.05.2021 № 87-О, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що уповноважений орган управління - це орган, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суб`єктами орендних відносин є: орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, Кабінет Міністрів України або визначений ним орган державної влади.

Відповідно до пунктів "в", "г" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності. Балансоутримувачі є орендодавцями, зокрема, щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.

Відтак, чинним законодавством розмежовано повноваження уповноваженого органу управління та балансоутримувача при передачі в оренду об`єктів комунальної власності.

Отже, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) визначено чіткий перелік нерухомого майна, орендодавцем якого є саме балансоутримувач.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду), визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в електронній торговій системі (ЕТС), у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону.

Порядок функціонування ЕТС, порядок та строки передачі майна в оренду, подання заяв на участь в аукціоні, проведення аукціонів, розмір, порядок та строки сплати, повернення гарантійних, реєстраційних внесків, плати за участь в аукціоні (винагороди оператора), порядок та строки підписання, опублікування протоколу та договору оренди за результатами аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.

Так, відповідно до пункту 4 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.06.2020 № 483 (483-2020-п) (далі - Порядок), доступ до електронної торгової системи здійснюється виключно через сервіси, що надаються операторами електронних майданчиків, відповідно до цього Порядку.

Оператором електронного майданчика є юридична особа, яка має право використовувати електронний майданчик та діє відповідно до договору, укладеного з адміністратором ЕТС (статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Як передбачено пунктом 7 Порядку, потенційний орендар та орендодавець отримують доступ до електронної торгової системи через сервіси, які надаються оператором електронного майданчика. Для участі в електронному аукціоні оператор електронного майданчика забезпечує учасника унікальним гіперпосиланням, за яким надається тимчасовий прямий доступ до інтерфейсу модуля електронного аукціону в електронній торговій системі.

Згідно з пунктом 62 Порядку електронний аукціон є процедурою визначення переможця електронного аукціону, в ході якої учасники мають можливість поетапного збільшення своїх цінових пропозицій протягом трьох раундів, що проводяться за однаковими правилами, визначеними цим Порядком.

Оголосити електронний аукціон має право виключно орендодавець шляхом оприлюднення відповідного оголошення в електронній торговій системі.

У ході електронного аукціону учасникам надається можливість подавати свої цінові пропозиції відповідно до цього Порядку. Учасник може протягом одного раунду електронного аукціону один раз підвищити свою закриту цінову пропозицію/цінову пропозицію не менше ніж на розмір мінімального кроку аукціону (зробити крок аукціону) (пункт 70 Порядку).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.04.2021 КП "Управління майновим комплексом" оголошено аукціон № UA-РS-2021-04-08-000005-1 про передачу в оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад Рівненського району - нежитлового приміщення, позначеного на поверховому плані № 22, 23 загальною площею 59,7 кв. м, розміщеного на першому поверсі в адміністративному будинку за адресою: площа Київська, 5, м. Корець.

За результатами аукціону №UA-РS-2021-04-08-000005-1, 12.05.2021 між КП "Управління майновим комплексом" та Виконавчим комітетом Корецької міської ради укладено договір № 87-О оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

Також судами установлено, що договір оренди від 12.05.2021 № 87-О було достроково припинено 01.10.2021, однак протягом всього часу його дії Виконавчий комітет Корецької міської ради користувався орендованим нежитловим приміщенням відповідно до умов договору оренди.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, КП "Управління майновим комплексом", як балансоутримувач нежитлового приміщення, передало за оспорюваним договором в оренду Виконавчому комітету Корецької міської ради спірне нежитлове приміщення площею, яка не перевищує площу, встановлену пунктом "г" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Посилання скаржника у касаційній скарзі на інші договори, укладені КП "Управління майновим комплексом" про передачу в оренду нежитлових приміщень, не впливають на законність оспорюваного договору оренди, оскільки за його умовами в оренду Виконавчому комітету Корецької міської ради було передано нежитлове приміщення площею 59,7 кв. м.

Доводи скаржника щодо передачі нежитлового приміщення у комунальну власність Корецькій міській раді на підставі рішення Рівненької районної ради від 24.06.2021 № 300 не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, оскільки нежитлове приміщення було передано у власність Корецькій міській територіальній громаді після укладення оспорюваного договору оренди від 12.05.2021 № 87-О, а відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Інші порушення законодавства при проведенні електронного аукціону та при укладенні договору оренди Виконавчий комітет Корецької міської ради у поданому зустрічному позові не зазначив.

Проаналізувавши наведені вище вимоги законодавства, позовні вимоги Виконавчого комітету Корецької міської ради, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними, допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору оренди недійсним, а також того, що в момент вчинення правочину сторонами не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а також не доведено порушень законодавства при проведенні електронного аукціону №UA-PS-2021-04-08-000005-1.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Виконавчий комітет Корецької міської ради у касаційній скарзі зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 та постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, від 19.12.2019 у справі № 923/220/19, а також у рішенні Господарського суду Рівненької області від 02.11.2021 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 у справі № 918/523/21.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 923/220/19 (за позовом про визнання недійсним договору оренди), Верховний Суд залишаючи без змін рішення суддів попередніх інстанції про задоволення позову, врахувавши, що оспорюваним договором в оренду передано майно, яке пербувало у повному господарському відданні позивача (комунального підприємства) у період перебування його у процесі банкрутства, без згоди розпорядника майном, яка є обов`язковою відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

Отже, висновки, зроблені у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 918/434/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у справі № 923/220/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, з огляду на відмінність обставин, змісту та правового регулювання спірних правовідносин у зазначених справах.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 (за позовом про визнання недійсним рішення міськради), у постанові Верховного суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 (за позовом про виселення із нежитлового приміщення) не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені Судом не у подібних правовідносинах, з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Крім того, Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника, в обґрунтування підстав касаційного оскарження, на висновки, викладені у рішенні Господарського суду Рівненької області від 02.11.2021 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 у справі № 918/523/21, які не були переглянуті Верховним Судом у касаційному порядку, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а рішення судів першої та апеляційної інстанції не є тими судовими рішеннями, якими може бути обґрунтовано пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

Також, Виконавчий комітет Корецької міської ради у поданій касаційній скарзі однією із підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі Виконавчий комітет Корецької міської ради зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо наявності чи відсутності повноважень у представницького органу місцевого самоврядування згідно з пунктом "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" надавати балансоутримувачу додаткові функціональні повноваження, якими наділяються органи, уповноважені представницьким органом місцевого самоврядування всупереч вимогам частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та пункту "г" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, скаржник зазначаючи норми права, щодо яких необхідним є формування висновків Верховного Суду, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновки щодо застосування цих норм відсутні, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновків Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки скаржник не довів необхідності їх формування.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що переглядається, Виконавчий комітет Корецької міської ради зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин у справі № 918/434/22, яка розглядається, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, Виконавчий комітет Корецької міської ради у поданій касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції залишив без розгляду клопотання скаржника про витребування доказів, а саме, укладених КП "Управління майновим комплексом" та чинних до 12.05.2021 договорів оренди нерухомого комунального майна.

Ураховуючи предмет і підстави заявлених первісного та зустрічного позовів, встановлені обставини справи, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії суду першої інстанції щодо незадоволення зазначеного клопотання, оскільки це не вплинуло на правильність оскаржуваних судових рішень, а витребування таких доказів виходить за межі позовних вимог та предмета доказування.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що доводи скаржника щодо подання КП "Управління майновим комплексом" до суду першої інстанції разом з позовною заявою квитанції про сплату судового збору з іншої справи, у якій повернуто позовну заяву, не є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України.

З огляду на зазначене, посилання скаржника в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду щодо неналежної сплати судового збору, викладений у постанові від 05.08.2021 у справі № 160/5879/20, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки висновок у зазначеній справі зроблений Судом на стадії прийняття апеляційної скарги, а не за наслідками розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.