902/196/19 Про визнання недійсними рішень засновників фермерського господарства та відновлення правового становища - 13.06.2023 Прийняття

1.1. ОСОБА_2 з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3, Фермерського господарства "Ланецького", ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень №7 від 10.12.2015, №8 від 29.12.2015, №1/18 від 28.02.2018, №2/18 від 01.03.2018, на підставі яких внесено записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; відновлення становища ОСОБА_2 шляхом відновлення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо складу інформації про засновників Фермерського господарства "Ланецького"; визнання недійсним договору №1 купівлі-продажу частки у складеному (статутному) капіталі Фермерського господарства "Ланецького" від 28.02.2018, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який пов`язаний з предметом спору і суперечить закону.

1.2. В якості підстави заявлених вимог позивач посилався на незаконне виключення його зі складу засновників Фермерського господарства "Ланецького" на підставі рішення зборів засновників № 7 від 10.12.2015.

1.3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019 у справі №902/196/19 позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення засновників Фермерського господарства "Ланецького", оформлені рішеннями №7 від 10.12.2015, №8 від 29.12.2015, №1/18 від 28.02.2018, №2/18 від 01.03.2018 на підставі яких внесено записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнано недійсним договір №1 купівлі-продажу частки у складеному (статутному) капіталі Фермерського господарства "Ланецького" від 28.02.2018, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про відновлення становища ОСОБА_2 шляхом відновлення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо складу інформації про засновників Фермерського господарства "Ланецького".

1.4. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскаржувані рішення загальних зборів учасника, а також оспорюваний договір порушують законні права та інтереси позивача, їх вчинення здійснено з порушенням вимог законодавства. В матеріалах справи відсутні докази реалізації позивачем права виходу з фермерського господарства, реєстрації для участі у загальних зборах, безпосередньої участі у проведенні загальних зборів ФГ "Ланецького", на яких прийнято рішення про його виключення.

Суд першої інстанції встановив, що заява про вихід з господарства громадянином ОСОБА_2 не підписувалась та не подавалася, реєстрацію у протоколі комісії щодо присутніх осіб позивач не здійснював. Експертним висновком №3036/3037/18-21 від 12.06.2018 встановлено, що на зазначених документах підписи вчинено не позивачем, а іншою особою.

Протиправне виключення позивача зі складу учасників ФГ "Ланецького", відчуження частки у статутному капіталі господарства за відсутності у сторін договору необхідного обсягу цивільної дієздатності відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України стало підставою для визнання недійсним договору.

1.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 рішення Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019 у справі №902/196/19 залишено без змін.

1.6. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2020 касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі №902/196/19 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з поданням ОСОБА_4 клопотання про відмову від касаційної скарги.

1.7. ОСОБА_1, як особа, що не брала участь в розгляді справи, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить рішення Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі №902/196/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.

1.8. ОСОБА_1 вважає, що складений капітал ФГ "Ланецького" є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що має право, зокрема, на отримання вартості внесеного ОСОБА_4 майна подружжя до складеного капіталу ФГ "Ланецького" або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності ФГ "Ланецького". Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення до складу засновників ФГ "Ланецького" було фактично включено (повернуто) ОСОБА_2 з часткою у складеному капіталі в розмірі 55%, що безпідставно надає йому формальне право претендувати на відповідну частину належного ОСОБА_1 доходу від діяльності ФГ "Ланецького", а отже безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків апелянта.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 закрито апеляційне провадження у справі №902/196/19 за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019 у справі № 902/196/19 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, за якою суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

2.2. Суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що при винесенні оскаржуваного рішення не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 не мала правового статусу учасника Фермерського господарства "Ланецького" на час прийняття оскаржених рішень, та не має його на час звернення до апеляційного суду; судове рішення не стосується безпосередньо корпоративних прав ОСОБА_1, оскільки таких прав вона не мала.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі №902/196/19, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, якою просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Північно-західного апеляційного господарського суду.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 :

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду не вирішувалися питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 ;

- враховуючи висновок, що частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства є майном, належним на праві власності члену фермерського господарства, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що оскаржувані позивачем рішення вищого органу фермерського господарства мають безпосередній вплив на права і обов`язки лише учасників такого господарства, оскільки призводять до зміни їх правового статусу у фермерському господарстві - оскаржувані рішення згідно встановлених фактичних обставин у справі призвели до зміни розміру складеного капіталу та належної ОСОБА_4 частки у ньому, тобто до зміни розміру майна останнього, на яке претендує на законних підставах ОСОБА_1 як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя;

- суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 має право, зокрема на отримання вартості внесеного ОСОБА_4 майна подружжя до складеного капіталу ФГ "Ланецького" або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності фермерського господарства, а належна на праві власності ОСОБА_4 частка у статутному (складеному) капіталі господарства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Ланецького" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

4.3. Згідно з частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

4.4. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

4.5. Таким чином, положеннями господарського процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з наведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 №910/9016/16, від 21.07.2020 № 914/1971/18.

4.6. В обґрунтування доводів стосовно того, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, ОСОБА_1 зазначила, що 29.12.2015 відбулись збори засновників ФГ "Ланецького", на яких, зокрема, було вирішено питання щодо розподілу прибутку ФГ "Ланецького" з метою визначення частки дивідендів, що нараховуються засновникам пропорційно їх частки у статутному капіталі за результатами господарської діяльності. При цьому за результатами прийнятих рішень, оформлених рішенням №8 зборів засновників ФГ "Ланецького" від 29.12.2015, розподілено чистий прибуток останнього за 2014 рік в сумі 6 (шість) мільйонів грн у вигляді дивідендів засновникам відповідно до їх частки у статутному капіталі господарства, а саме: ОСОБА_3, що володіє 55% статутного капіталу, було розподілено 3 330 000,00 грн, а ОСОБА_4, що володіє 44,5% статутного капіталу, - 2 670 000,00 грн. Вказані дивіденди було реінвестовано в статутний капітал ФГ "Ланецького", в результаті чого його розмір було збільшено на 6 000 000,00 грн.

28.02.2018 також відбулись збори засновників ФГ "Ланецького", на яких в тому числі приймались рішення щодо збільшення розміру складеного (статутного) капіталу господарства за рахунок отриманого прибутку у вигляді дивідендів засновників та розподіл часток останніх у складеному (статутному) капіталі ФГ "Ланецького".

За результатами прийнятих на таких зборах рішень, які були оформлені рішенням №1/18 зборів засновників ФГ "Ланецького" від 28.02.2018, збільшено розмір статутного капіталу ФГ "Ланецького" з 6 000 180,00 грн, до 16 423 180,00 грн шляхом внесення засновниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до складеного (статутного) капіталу господарства вартості отриманого прибутку ФГ "Ланецького" з 2015 по 2017 роки у вигляді дивідендів у розмірі 10 423 000,00 грн (дивіденди ОСОБА_3 5 784 765,00 грн, дивіденди ОСОБА_4, 4 638 235,00 грн); затверджено новий розмір вкладів та розподіл часток у статутному капіталі товариства, які становлять:

- ОСОБА_4 - 7 308 315,00 грн, що становить 44,5% статутного капіталу господарства;

- ОСОБА_3 - 9 114 865,00 грн, що становить 55,5% статутного капіталу господарства.

На загальних зборах були прийняті рішення щодо долі належного ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 майна у вигляді, зокрема, доходу від діяльності ФГ "Ланецького" у розмірі понад 9 000 000,00 грн - тобто визначено склад спільного сумісного майна подружжя, який підлягає поділу.

Однак, оскаржуваним рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.07.2019, такі рішення зборів засновників ФГ "Ланецького" було визнано недійсними. А відтак, оскаржуване рішення у даній справі безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1, оскільки ним було фактично визначено склад спільного майна подружжя (розмір належної ОСОБА_4 частки у ньому, належна ОСОБА_4 частина доходу від діяльності господарства у вигляді дивідендів тощо), а також коло осіб, які мають право претендувати на частину такого майна.

А саме, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення до складу засновників ФГ "Ланецького" було фактично включено (повернуто) ОСОБА_2 з часткою у складеному капіталі в розмірі 55 %, що безпідставно надає йому формально право претендувати на відповідну частину належного ОСОБА_1 доходу від діяльності ФГ "Ланецького", а отже безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків останньої.

4.7. Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

З огляду на положення статті 84 Цивільного кодексу України, частини п`ятої статті 63 Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб. Ця правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №916/978/17.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Наявність статутного капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному капіталі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №911/3215/17.

4.8. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням місцевого господарського суду вирішено спір між учасниками (засновниками) Фермерського господарства "Ланецького" (станом на момент прийняття оспорюваних рішень загальних зборів учасниками (засновниками) були ОСОБА_3 (25%), ОСОБА_4 (20%), ОСОБА_2 (55%)) щодо виключення ОСОБА_2 зі складу засновників господарства, правомірності прийняття рішень зборів засновників щодо зміни складу учасників юридичної особи, зміни статутного капіталу та щодо укладення договору купівлі-продажу частки у складеному (статутному) капіталі Фермерського господарства "Ланецького" від 28.02.2018, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Підставою позову визначено порушення корпоративних прав позивача як учасника Фермерського господарства "Ланецького" у зв`язку з виключенням з господарства поза його волею та порушенням проведення зборів учасників без позивача.

Заявник ОСОБА_1 мотивує подання апеляційної скарги тим, що з 07.11.2003 перебуває у шлюбі з засновником ФГ "Ланецького" ОСОБА_4 . Заявниця вказує, що частка ОСОБА_4 вносилась у статутний капітал ФГ "Ланецького" за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4, але засновником господарства за їх взаємною згодою було визначено ОСОБА_4 . У розвиток ФГ "Ланецького" на постійній основі вкладались грошові кошти із спільного бюджету ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

4.9. Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За приписами статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі статтею 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

4.10. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю).

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Верховний Суд констатує, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить подружжю, який став учасником такого товариства.

Подружжя розпоряджається майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує на тому, що вона не брала участі у розгляді даної справи, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, інтереси.

Заявницею не надано доказів існування спору між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України", заява № 41984/98, § 53).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

ОСОБА_4 реалізував своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі та право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, а також право на відмову від касаційної скарги, внаслідок чого касаційне провадження було закрито Верховним Судом ухвалою від 25.06.2020. Процесуальні дії ОСОБА_4 були спрямовані на захист своїх корпоративних прав. Отже, ОСОБА_4 діяв у цій справі в спільних інтересах: своїх та своєї дружини, у спорі щодо права власності на частку у складеному (статутному) капіталі Фермерського господарства "Ланецького".

Оскільки розгляд цієї справи тривав з березня 2019 року по червень 2020 року, ОСОБА_1, яка перебуває в шлюбі з ОСОБА_4, не могла не знати про цей судовий спір.

Права одного з подружжя ( ОСОБА_1 ) не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №911/2780/20.

З огляду на викладене, висновок апеляційного господарського суду щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України є правомірним.

4.11. Також скаржницею подано заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, в якій остання зазначає, що існує необхідність у наданні компетентного правового висновку щодо наявності права на апеляційний перегляд справи у подружжя засновника фермерського господарства, за обставин передачі спільного сумісного майна до статутного капіталу цього господарства.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний ілюструє той факт, що виключна правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини:

- відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема, зокрема, наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами;

- невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема;

- необхідність застосування аналогії закону чи права;

- відсутність національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо;

- вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання, оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також вирішує, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин, наявності спору щодо корпоративних правовідносин, враховуючи предмет та підстави позову, а також того, що скаржницею не доведено наявності неоднакової та суперечливої судової практики з поставленого питання, відповідно, наявності виключної правової проблеми у невизначеній кількості спорів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до положень частин першої та третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.4. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.