922/4169/19 Про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування щодо продажу комунального майна, визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним та повернення майна у комунальну власність міста - 06.06.2023 Прийняття

1.1. У грудні 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Каруни Олексія Олександровича (далі - ФОП Каруна О. О.), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про:

- визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 62 додатку до цього рішення;

- визнання недійсним договору від 17.09.2018 № 5633-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 2-го поверху № 52, 53 у нежитловій будівлі літ "А-2", площею 70,7 м2, розташованих за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б, та нежитлових приміщень 2-го поверху 7/100 місць спільного загального користування: приміщень № 54, 55, 56 в нежитловій будівлі літ. "А-2" площею 5,3 м2, розташованих за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б, загальною площею 75,9 м2, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Каруною О. О.;

- витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень 2-го поверху № 52, 53 у нежитловій будівлі літ "А-2" площею 70,6 м2, розташованих за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б, та нежитлових приміщень 2-го поверху 7/100 місць спільного загального користування: приміщень № 54, 55, 56 в нежитловій будівлі літ. "А-2" площею 5,3 м2, розташованих за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б, загальною площею 75,9 м2 та загальною вартістю 254 640,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". За доводами прокурора, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.03.2020 у справі № 922/4169/19 відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Каруни О. О., Проценка О. В. про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 змінено рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2020 у справі № 922/4169/19 в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

2.3. Постановою Верховного Суду від 18.03.2021 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2020, рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2020 у незміненій частині та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2020 у справі № 922/4169/19, а справу № 922/4169/19 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

2.4. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про помилковість безумовного застосування практики Європейського суду з прав людини у спорах щодо порушення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , що, в свою чергу, за висновком Верховного Суду, призвело до порушення норм матеріального права господарськими судами попередніх інстанцій. Крім того, суди попередніх інстанцій, зазначивши, що об`єкти нерухомого майна зареєстровані окремо за ОСОБА_1, не встановили та не надали жодної правової оцінки підставам та обставинам набуття цією особою нежитлових приміщень.

2.5. За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Харківської області від 08.02.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі № 922/4169/19, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Каруни О. О., ОСОБА_1. про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність.

2.6. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Каруною О. О., господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено з порушенням норм законодавства, оскільки його предметом є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, і це, за висновком судів, суперечить інтересам держави та територіальної громади. З огляду на викладене господарські суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України. Однак господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу через сплив строків позовної давності.

2.7. Крім того, суди зазначили, що позовна вимога про витребування майна від ОСОБА_1 є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому вона не може бути задоволена.

2.8. Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 62 додатку до цього рішення, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ця позовна вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади, оскільки визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку до зазначеного рішення, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження майном, з урахуванням відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 08.02.2022 у справі № 922/4169/19, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 19, 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

3.5. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1069/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

3.6. При цьому заступник керівника Харківської обласної прокуратури вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають перегляду відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування спеціального скороченого строку позовної давності, визначеного положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

3.7. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. Харківська міська рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про застосування наслідків пропуску строків позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог.

3.8. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. На думку заявника, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, застосувавши при цьому положення частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

3.9. Верховним Судом 01.05.2023 зареєстровано відзив ОСОБА_1. на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, який направлено 29.04.2023 на офіційну електронну адресу Верховного Суду. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 10.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 08.02.2022 у справі № 922/4169/19 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.04.2023. Проте ОСОБА_1. направив відзив на касаційну скаргу 29.04.2023 на офіційну електронну адресу Верховного Суду, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому ОСОБА_1. не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що такий відзив має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

3.10. 01.05.2023 Верховним Судом зареєстровано відзив ФОП Каруни О. О. на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, сформований 29.04.2023 в системі "Електронний суд". Оскільки відзив поданий з порушенням строку (на 1 день), який було встановлено Верховним Судом, ФОП Каруна О. О. просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. Клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що заявник тільки 21.04.2023 отримав ухвалу Верховного Суду від 10.04.2023 про відкриття касаційного провадження у справі № 922/4169/19, і це підтверджується поштовим конвертом з трек-номером 010161809533. З огляду на викладене, за доводами ФОП Каруни О. О., у заявника об`єктивно було недостатньо часу для підготовки та подання відзиву на касаційну скаргу.

3.11. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки доводи, викладені у цьому клопотанні, є обґрунтованими. Отже, доводи, які викладені у відзиві ФОП Каруни О. О. на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи. Зокрема, ФОП Каруна О. О. вважає безпідставними доводи скаржника про помилковість висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування до позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального строку позовної давності, встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) .

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 28.08.2017 між Управлінням комунального майна приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП Каруною О. О. (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4181, відповідно до умов якого у орендаря в користуванні перебували нежитлові приміщення другого поверху № 52, 53 площею 70,6 м2, 30/100 частин місць спільного користування, № 54-:-56 площею 2,5 м2 та 7/100 частин приміщення № 43 площею 2,8 м2 загальною площею 75,9 м2 в нежитловій будівлі, яка розташована за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б. Строк дії договору оренди було встановлено до 28.07.2020.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що наведене майно належало до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображалось на обліку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

4.3. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди вартість об`єкта оренди складала 327 800,00 грн.

4.4. У пункті 4.7 договору оренди сторони домовилися про те, що змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

4.5. Пунктом 4.8 договору оренди визначено, що орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством; здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку приведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до діючого законодавства.

4.6. Згідно з пунктом 5.3 договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що актом прийому-передачі від 28.08.2017 встановлено, що майно, зазначене в договорі оренди, на момент передачі, а саме: нежитлові приміщення другого поверху № 52, 53 та 20/100 частин місць спільного користування № 54-:-56 та 7/100 частин приміщення № 43, розташоване в нежитловій будівлі. Освітлення, опалення, водопровід та каналізація є в наявності. При цьому зазначено, що приміщення потребують проведення ремонтних робіт.

4.8. Відповідно до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" Харківська міська рада вирішила здійснити відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу). У цьому переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ФОП Каруною О. О. підлягають відповідно до пункту 6.2 договору оренди нежитлові приміщення 2-го поверху, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б площею 75,9 м2.

4.9. У подальшому на підставі наведеного рішення Харківської міської ради між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради як виконавчим органом Харківської міської ради та ФОП Каруною О. О. укладено договір купівлі-продажу від 17.09.2018 № 5633-В-С на підставі якого шляхом викупу у власність ФОП Каруни О. О. перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору від 28.08.2017 № 4181, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху № 52, 53 у нежитловій будівлі літ. "А-2" загальною площею 70,6 м2, розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б ; нежитлові приміщення 2-го поверху 7/100 місць спільного загального користування приміщень № 54, 55, 56 в нежитловій будівлі літ "А-2" загальною площею 5,3 м2, розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б загальною площею 75,9 м2, вартістю 212 200,00 грн. Згідно з Податковим кодексом України (2755-17) сума податку на додану вартість становить 20 % від вартості об`єкта приватизації та складає 42 440,00 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень становить 254 640,00 грн.

4.10. Суб`єктом оціночної діяльності Товарною біржою "УРТБ" на підставі договору від 31.12.2017 № 31/12/17/01, укладеного з ФОП Каруною О. О., виконано незалежну оцінку нежитлових приміщень в літ "А-2" загальною площею 75,9 м2, розташованих за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б, про що складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018, відповідно до якого вартість цього майна станом на 31.12.2017 складала 212 200,00 грн.

4.11. У договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі "Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр".

4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 07.06.2019 між ФОП Каруною О. О. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ФОП Каруна О. О. передав у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_1 прийняв нежитлові приміщення 2-го поверху № 52, 53 у нежитловій будівлі літ. "А-2" загальною площею 70,6 м2, нежитлові приміщення 2-го поверху 7/100 місць спільного загального користування приміщень № 54, 55, 56 в нежитловій будівлі літ "А-2" загальною площею 5,3 м2, розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 48-Б .

4.13. Господарські суди зазначили, що відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна, право власності на майно зареєстровано за ОСОБА_1

4.14. Прокурор, вважаючи, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем зазначених нежитлових приміщень, звернувся до Господарського суду Харківської області з цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Каруни О. О., Проценка О. В. про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність.

5.4. Підставою позовних вимог є те, що Харківська міська рада, на думку прокурора, незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем.

5.5. Верховний Суд установив, що оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду від 14.02.2023 було залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 08.02.2022 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі № 922/4169/19.

5.6. При цьому заступником керівника Харківської обласної прокуратури не оскаржується додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі № 922/4169/19.

5.7. Підставою подання касаційної скарги стала незгода скаржника із постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 08.02.2022 у справі № 922/4169/19, ухваленими за результатами розгляду по суті позовних вимог.

5.8. Отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.9. В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва" (1953-14) , статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

5.10. Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

5.11. У Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 роки.

5.12. Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства. Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

5.13. Приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (пункт 3.3 Програми).

5.14. Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів здійснюється: шляхом викупу, продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

5.15. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

5.16. Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.

5.17. Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8 Програми).

5.18. Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об`єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.

5.19. Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об`єкта окремим рішенням (пункт 7.2 Програми).

5.20. За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група "А" окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

5.21. Частиною 2 статті 51, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп "А", "Д" і "Ж", є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

5.22. Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

5.23. З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

5.24. Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

5.25. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи "А" здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

5.26. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

5.27. Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

5.28. Виходячи з аналізу наведених норм, Верховний Суд доходить висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

5.29. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.30. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.31. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Каруною О. О., господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено з порушенням норм законодавства, оскільки його предметом є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, і це, за висновком судів, суперечить інтересам держави та територіальної громади. З огляду на викладене господарські суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України. Однак господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу через сплив строків позовної давності.

Крім того, суди зазначили, що позовна вимога про витребування майна від ОСОБА_1. є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому вона не може бути задоволена.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 62 додатку до цього рішення, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ця позовна вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади, оскільки визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку до зазначеного рішення, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження майном, з урахуванням відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

5.32. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав у цьому випадку для застосування наслідків спливу строків позовної давності, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.33. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.34. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 19, 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1069/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

5.35. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.36. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі з огляду на таке.

5.37. Колегія суддів установила, що скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а та зазначає, що в цій постанові вирішувалося питання віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів. Скаржник також посилається на постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 та зазначає, що цих постановах вирішувалося питання реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом. Крім того, скаржник з посиланням на зазначені постанови Верховного Суду України зазначає, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

5.38. Колегія суддів зазначає, що посилання на постанови касаційної інстанції щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду та Верховного Суду України щодо їх застосування.

5.39. При цьому посилання скаржника на неврахування судами висновків про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, є необґрунтованими, оскільки такі висновки не суперечать висновкам, зробленими судами у цій справі з огляду на встановлення обставин незаконності способу приватизації, який суперечить інтересам держави та територіальної громади.

5.40. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Компанії "Зафорпо Венчез Лімітед" (Zaforpo Ventures Limited) до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності", Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Беверідж Трейдінг Компані" про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"10.19. Таким чином, для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд".

5.41. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892-15-ц, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

5.42. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою Державного підприємства "Рубін" до Товарної біржі "Універсальна" та до ОСОБА_2 про визнання недійсним аукціону у справі за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Умані та Уманському районі Черкаської області до Державного підприємства "Рубін" про визнання банкрутом. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"10.19. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права".

5.43. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем".

5.44. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.

5.45. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів".

5.46. Скаржник звертає увагу на те, що подібні висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.47. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор".

5.48. Скаржник зазначає, що близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/14, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15-ц.

5.49. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів".

5.50. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13.

5.51. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" про витребування земельної ділянки. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"7.25. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу".

5.52. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України, колегія суддів зазначає таке.

5.53. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України (435-15) визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.54. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.55. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 12.07.2022 у справі № 1.380.2019.002610, 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

5.56. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.57. При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

5.58. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

5.59. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20.

5.60. У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

5.61. У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

5.62. Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

5.63. Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

5.64. Господарські суди попередніх інстанцій під час нового розгляду цієї справи по суті заявлених позовних вимог установили, що відповідно листа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 05.11.2021 № 9710, на виконання ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, старшим слідчим Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Хальзовою Д. І. згідно з протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 06.03.2019 та додатків до нього, було вилучено матеріали орендних та приватизаційних справ щодо об`єктів комунального майна, відчужених на підставі, зокрема, рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17.

5.65. При цьому суди зазначили, що прокурором підтверджується факт отримання зазначених документів саме 06.02.2019 на підставі ухвали слідчого судді. Крім того, господарські суди зазначили, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено поважності причин пропуску строку, встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) для звернення до суду. Разом з тим суди встановили відсутність обставин, які би свідчили про переривання строку позовної давності.

5.66. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій установили, що докази, які свідчать про порушення норм законодавства, отримано прокурором 06.02.2019, а тримісячний строк позовної давності щодо оскарження договору № 5633-В-С для прокуратури сплив 07.05.2019. При цьому обставин, які би свідчили про переривання строку позовної давності, господарські суди не встановили.

5.67. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувані судові рішення в цій справі ухвалені з урахуванням наведених висновків. Колегія суддів зазначає, що застосування господарськими судами положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування інституту позовної давності.

5.68. Крім того, Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника про неврахування господарськими судами висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.69. За таких обставин Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.70. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають перегляду відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування спеціального скороченого строку позовної давності, визначеного положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

5.71. Перевіривши та надавши оцінку цим доводам скаржника, Верховний Суд зазначає таке.

5.72. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 (2269-19) № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

5.73. Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна

5.74. Положеннями частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

5.75. Положеннями частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) перебачено, що приватизація (продаж) об`єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

5.76. Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19.

5.77. Отже, завершення приватизації об`єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об`єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.

5.78. Встановлені судами фактичні обставини в цій справі свідчать про те, що оформлення договору купівлі-продажу спірних приміщень розпочалося після винесення Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради наказу від 17.09.2018 № 453 "Про оформлення договору купівлі-продажу", відповідно до якого вирішено оформити з ФОП Каруною О. О. договір купівлі-продажу спірних приміщень.

5.79. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що процедура приватизації тривала до 17.09.2018 і це, за висновком суду, підтверджується безпосередньо змістом зазначеного наказу, в преамбулі якого міститься посилання на Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) . Також суди встановили, що сторонами, зокрема, першим та другим відповідачами у справі, у період з березня до квітня 2018 року здійснювалася робота щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення 2-го поверху 7/100 місць спільного загального користування приміщень № 54, 55, 56 в нежитловій будівлі літ "А-2", загальною площею 5,3 м2, які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Людвига Свободи, б. 48-Б, за Харківською міською радою. Право власності за Харківською міською радою на ці приміщення було зареєстровано 27.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про право власності 25974674, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 154397386101.

5.80. Таким чином, суди попередніх інстанцій установили, що приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) , проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності вказаним Законом, тобто після 07.03.2018, а оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу № 5633-В-С здійснювалося 17.09.2018 на підставі наказу від 17.09.2018 № 453. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу V Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (2269-19) , не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

5.81. Крім того, колегія суддів зазначає, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об`єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

5.82. Отже, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (2269-19) , не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору № 5633-В-С становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення.

5.83. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.84. Крім того, Верховний Суд констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін.