923/1138/21 Про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання звільнити та повернути державне нерухоме майно - 06.06.2023 Прийняття

1.1. 20.08.2021 Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМ), фізичної особи - підприємця Лівшиця Дмитра Геннадійовича (далі - ФОП Лівшиць Д. Г.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний професійно-технічний навчальний заклад "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" (далі - ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії"), в якій прокурор просив суд:

- визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 17.01.2020 № 1608-20-065, укладений між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г. (далі - договір оренди),

- зобов`язати ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", вартістю 471 139,00 грн, шляхом підписання акта приймання-передачі (далі - нерухоме майно).

1.2. Позов обґрунтовано тим, що згідно з договором оренди було передано в оренду нерухоме майно, що належить до державної власності, з метою використання цього майна не за освітнім призначенням, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 80 Закону України "Про освіту".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.12.2021 (суддя Литвинова В. В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не спростував наявні в матеріалах справи докази того, що орендоване ФОП Лівшицем Д. Г. приміщення ніколи не використовувалось для цілей, пов`язаних з навчальним процесом. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" нерухомого майна в навчальному процесі та його придатності до використання у навчальному процесі в контексті чинних санітарних норм. Суд першої інстанції також зауважив, що оскільки вимога про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі є похідною, тому він відмовляє в задоволенні цієї вимоги.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 у справі № 923/1138/21 скасоване. Прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено. Визнано недійсним договір оренди, укладений між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г.

Зобов`язано ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" вартістю 471 139,00 грн шляхом підписання акта приймання-передачі. Здійснено розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор із позовом надав докази того, що за договором оренди передано нерухоме майно навчального закладу фізичній особі - підприємцю для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, виробництва виробів із бетону, з порушенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди, а також виснував, що підлягають задоволенню й вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. РВ ФДМ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 і залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 16.12.2021 у справі № 923/1138/21.

3.2. РВ ФДМ, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. РВ ФДМ вважає, що позиція суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16 та у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази (зокрема, дозвіл на укладення договору оренди), що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 - без змін. Прокурор вважає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі № 923/1128/21, тому доводи скаржника є необґрунтованими.

3.4. 06.06.2023 до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства освіти і науки України на касаційну скаргу, поданий 01.06.2023 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 15.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою РВ ФДМ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 та установлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.05.2023. Проте Міністерство освіти і науки України подало відзив на касаційну скаргу 01.06.2023 через засоби поштового зв`язку, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому Міністерство освіти і науки України не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив Міністерство освіти і науки України належить залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 17.01.2020 між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г. укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1608-20-065, згідно з яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії".

4.2. Згідно зі свідоцтвом про право власності серія № САС 312647 від 30.06.2009 будівлі та споруди ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, перебувають у власності держави в особі Міністерства освіти і науки України. Вказане також підтверджується інформаційною довідкою № 266419110 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 256775865101.

4.3. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою виготовлення виробів із бетону.

4.4. Пунктом 10.1 договору оренди визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 17.01.2020 до 17.12.2022 включно.

4.5. Вартість вбудованих приміщень згідно з висновком про незалежну оцінку від 29.11.2019 становить 471 139,00 грн.

4.6. Згідно з актом приймання-передавання державного майна від 17.01.2020, який є додатком до договору оренди, вбудовані приміщення в будівлі їдальні загальною площею 269,4 м2 за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебувають на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", передані в строкове платне користування ФОП Лівшицю Д. Г.

4.7. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди та зобов`язання звільнити і повернути державне нерухоме майно.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову у справі № 923/1138/21, що розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна навчального закладу та повернення орендованого майна Міністерству освіти і науки України. Позов обґрунтований тим, що договір оренди укладений з порушенням вимог статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки майно, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", передане в оренду з метою використання цього майна не за освітнім призначенням, що заборонено законом.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20).

5.6. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

5.7. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначені положеннями Закону України "Про освіту" (2145-19) .

5.8. За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

5.9. Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

5.10. Відповідно до частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

5.11. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, виходив із того, що прокурор не спростував наявні в матеріалах справи докази того, що орендоване ФОП Лівшицем Д. Г. приміщення ніколи не використовувалось для цілей, пов`язаних з навчальним процесом. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" нерухомого майна в навчальному процесі та його придатності взагалі до використання у навчальному процесі в контексті чинних санітарних норм. Суд першої інстанції також зауважив, що оскільки вимога про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі є похідною, тому він відмовляє в задоволенні цієї вимоги.

5.13. Натомість суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор надав докази того, що за договором оренди передано майно навчального закладу фізичній особі - підприємцю для здійснення підприємницької діяльності: виробництва виробів із бетону з порушенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про неможливість використання спірного майна у вигляді вбудованих приміщень в будівлі їдальні в освітньому процесі, для забезпечення такого процесу або для обслуговування учасників освітнього процесу. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Враховуючи задоволення зазначених позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягають задоволенню вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі.

5.14. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". РВ ФДМ вважає, що позиція суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, зокрема, дозвіл на укладення договору оренди.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.16. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.

5.18. У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 за позовом заступника прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради до фізичної особи про витребування нежилого приміщення, яке вибуло з комунальної власності, з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, Верховний Суд України дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням судами положень статті 388 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що предмет, підстави позову та правове регулювання правовідносин у справі № 6-2776цс16 є неподібними з предметом, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин у справі № 923/1138/21, що розглядається. Висновки Верховного Суду України у справі № 6-2776цс16 стосуються застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тоді як у справі № 923/1138/21, що розглядається, заявлено негаторний позов, а спірні правовідносини врегульовані положеннями статті 80 Закону України "Про освіту", тому спірні правовідносини у справі № 6-2776цс16 є неподібними зі справою № 923/1138/21.

5.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Маріупольський професійний ліцей, про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії Велика Палата Верховного Суду зазначила:

"Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі".

У справі № 905/1227/17, предметом позову є недійсність договору і повернення власнику приміщень закладу освіти. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на частину 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частину 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та зазначав про незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом. Постановою апеляційного господарського суду позовні вимоги прокурора задоволено, зокрема, визнано недійсним на майбутнє оспорюваний правочин. Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приміщення передані в оренду ТОВ "Фірма Технотрон" всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом Маріупольського професійного ліцею. Однак Верховний Суд змінив мотивувальну і резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, визнавши договір оренди в судовому порядку недійсним на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду).

5.20. Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 905/1227/17 є подібними із правовідносинами у справі № 923/1138/21, що розглядається, з огляду на їх зміст - у наведених справах заявлено вимоги про недійсність договорів оренди і повернення власнику приміщень закладу освіти у зв`язку з їх використанням не за призначенням. Верховний Суд у справі № 905/1227/17, посилаючись на положення статей 61, 63 Закону України "Про освіту" у редакції Закону № 1060-ХІІ від 23.05.1991 (1060-12) , дійшов висновку про те, що надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Крім того, Суд зазначив про заборону використання приміщень закладу освіти не за призначенням, і про можливість їх передачі в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу.

5.21. У справі № 923/1138/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту", встановив, що вбудовані приміщення в будівлі їдальні, що перебувають на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" як майно державного закладу освіти не можуть використовуватись не за освітнім призначенням та не могли бути передані в оренду через існування прямої заборони Законом України "Про освіту" (2145-19) , оскільки виготовлення виробів із бетону жодним чином не пов`язано з освітнім процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, а є виключно підприємницькою діяльністю, спрямованою на отримання прибутку.

Враховуючи те, що ФОП Лівшиць Д. Г. з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" отримав в оренду вбудовані приміщення, що перебувають на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", як майно державного закладу освіти, з метою здійснення підприємницької діяльності, а саме виготовлення бетону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України договір оренди необхідно визнати недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд апеляційної інстанції застосував норми чинного законодавства правильно, з урахуванням сталої правової позиції щодо використання майна державних та комунальних закладів освіти та можливості їх передачі в оренду, тому доводи скаржника про неврахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 є безпідставними.

5.22. Скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16 наведено правову позицію про те, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) , Закону України "Про освіту" (2145-19) , постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площ, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16, як зазначає скаржник, викладена правова позиція про те, що обмеження, встановлені Законом України "Про освіту" (2145-19) , стосується не всього майна, яке знаходиться на балансі об`єктів освіти, а виключно тієї його частини, яка використовується у навчальному процесі.

5.23. Колегія суддів зазначає, що у справі № 904/3956/17 за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області до Солонянської селищної ради Дніпропетровської області, фізичної особи - підприємця Супруненко Валентини Адамівни, Солонянської районної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Сектор культури, туризму, національностей та релігій Солонянської районної державної адміністрації, Відділ освіти Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договорів, зобов`язання повернути майно, Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначивши, що господарські суди відповідно до вимог частини 5 статті 63, частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент прийняття радою рішення № 279-36/VІ від 04.12.2014 та укладення договору), на підставі встановлених фактів, зробили висновки про можливість передачі в оренду спірного приміщення.

5.24. У справі № 922/2648/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Посад", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний професійно-технічний навчальний заклад "Центр професійно-технічної освіти № 3 м. Харкова", Міністерство освіти і науки України, про визнання недійсним договору та повернення майна, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову. Верховний Суд у справі № 922/2648/16, посилаючись на частину 5 статті 63 Закону України "Про освіту", дійшов висновку про те, що обмеження, встановлені частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" (чинного до 27.09.2017), стосуються не всього майна, яке знаходиться на балансі об`єктів освіти, а виключно тієї його частини, яка використовується за цільовим призначенням його створення - для навчального процесу.

5.25. Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у справі № 904/3956/17, № 922/2648/16 є подібними зі справою № 923/1138/21, що розглядається, за змістовим критерієм (предметом позову є визнання недійсними договорів оренди приміщень навчальних закладів, а підставами позову є положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, положення Закону України "Про освіту" (2145-19) ). Проте наведені у справах № 904/3956/17, № 922/2648/16 правові висновки були сформовані щодо застосування положень статей Закону України "Про освіту" (2145-19) (чинного до 27.09.2017), які не регулюють спірні правовідносини у справі № 923/1138/21, що розглядається, тому безпідставними є доводи скаржника про необхідність врахування при вирішенні цього спору висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16.

5.26 Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 19.04.2018 у справа № 906/164/17 була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з існуванням різної судової практики Верховного Суду щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. В цій ухвалі Верховний Суд зазначав, що у постанові від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 наведений висновок про те, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) , Закону України "Про освіту" (2145-19) , Закон України "Про вищу освіту" (1556-18) в їх системному поєднанні дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Верховний Суд у справі № 906/164/17 зауважив, що, враховуючи предмет та підстави позову, суб`єктний склад, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, в тому числі щодо можливості надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у справах № 910/9914/17 і № 905/1266/17 (справи № 910/9914/17 і № 905/1266/17 містять висновок щодо можливості надання в оренду таких об`єктів нерухомого майна, що належать навчальним закладам, на відміну від висновку, викладеного у постанові від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17).

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.06.2018 ухвалено постанову у справі № 906/164/17, в якій було сформульовано висновок про те, що об`єкти освіти, можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, а невикористання приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

5.27. Таким чином, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17, як на таку, що містить висновки, які не враховано судом апеляційної інстанції, спростовуються, зокрема, висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2018 у справі № 906/164/17. Так, у постанові від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, колегія суддів Верховного Суду сформувала правову позицію щодо застосування положень частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" (чинного до 27.09.2017) щодо можливих видів діяльності з використання приміщень освітніх закладів. Відповідно до висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

5.28. З огляду на викладене підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необґрунтованими.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.29. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, зокрема, дозвіл Міністерства освіти і науки України на передачу в оренду нерухомого майна учбового закладу.

5.30. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.31. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.32. Отже, викладені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначених підстав.

5.33. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.