ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/666/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - підприємство електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Кард",

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард"

на рішення господарського суду Волинської області від 06.12.2022 (головуючий суддя Войціховський В.А.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (головуючий Дужич С.П., судді: Савченко Г.І., Саврій В.А.)

у справі № 903/666/22

за позовом підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" (далі - Товариство)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 91 182,15 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємства звернулось до суду з позовом до Товариство про зобов`язання Товариства вчинити дії, спрямовані на поставку Підприємству паливних матеріалів загальною вартістю 358 461,40 грн (бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 у кількості 2 630 літрів на суму 80 162,40 грн, бензин автомобільний А-92-Євро5 в кількості 7 490 літрів на суму 219 457,00 грн, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 2 100 літрів на суму 58 842,00 грн), відповідно до укладеного договору про закупівлю товарів від 12.04.2021 № 95 (далі - Договір), шляхом заправки автотранспортних засобів Підприємства на автозаправних станціях (АЗС); стягнення з Товариства на користь Підприємства 91 182,15 грн, у тому числі 55 586,01 грн штрафних санкцій та 35 596,14 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством умов Договору в частині належного та своєчасного відпуску товарно-матеріальних цінностей.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, позовні вимоги задоволено частковою. Зобов`язано Товариство поставити Підприємству паливні матеріали загальною вартістю 358 461,40 грн, у тому числі, бензин автомобільний марки А-95-Євро5-Е5 у кількості 2 630 літрів на суму 80 162,40 грн, бензин автомобільний марки А-92-Євро5 у кількості 7 490 літрів на суму 219 457,00 грн, паливо дизельне марки ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 2 100 літрів на суму 58 842,00 грн відповідно до умов Договору, шляхом заправки автотранспортних засобів Підприємства на автозаправних станціях та стягнуто з Товариства на користь Підприємства 2 144,20 грн штрафних санкцій та 5 409,08 грн судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 53 441,81 грн штрафних санкцій та 35 596,14 грн інфляційних втрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог саме в частині їх задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 370/999/16, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 04.04.2023 у справі № 916/1349/21, від 02.12.2019 у справі № 910/12597/18, від 04.11.2019 у справі № 910/8730/18, від 13.06.2019 у справі № 904/2356/18 щодо застосування статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), статей 530, 598, 607 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 12 частини першої статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 530, 598, 599, 663, частини другої статті 689 ЦК України, частини першої статті 202 ГК України у подібних правовідносинах;

- суд необґрунтовано відхилив доводи Товариства щодо доказів встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У касаційній скарзі Товариство наводить орієнтовний розрахунок розміру витрат на правничу допомогу (15 000,00 грн), які воно планує понести у зв`язку з розглядом справи судом касаційної інстанції, а також зазначає, що докази понесення судових витрат будуть подані Товариством до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду.

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Товариства вбачається, що воно не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями саме в частині задоволення позовних вимог, оскільки Товариством не наводиться жодних обґрунтувань щодо правомірності/неправомірності судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тобто у касаційному порядку не оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 53 441,81 грн штрафних санкцій та 35 596,14 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 задоволено клопотання Товариства про зупинення виконання рішення. Зупинено виконання рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 903/666/22 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Також від Підприємства надійшло клопотання, в якому просить Суд розглядати справу за відсутності його представника.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Підприємством проводились відкриті торги №UA-2021-02-01-014639-а на предмет закупівлі: бензин А-95, бензин А-92, дизельне паливо.

На підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям Товариством було надано Підприємству гарантійний лист від 02.03.2021 №1 оператора АЗС - ТОВ "Вест Петрол Маркет", договір від 01.06.2020 № 0406-01/06/2020-1, укладений між Товариством та ТОВ "Вест Петрол Маркет", паспорт якості від 31.12.2020 № 1687 (бензин А-95-Євро5-Е5), сертифікат відповідності серії АА № 000438 (бензин А-95- Євро5-Е5), паспорт якості від 31.12.2020 № 1690 (паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО), сертифікат відповідності серія АА № 000435 (паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО), сертифікат відповідності серія АА № 000437 (бензин А-92-Євро5-Е5). Переможцем процедури закупівлі визначено Товариство.

За результатом проведених торгів 12.04.2021 Підприємством як замовником та Товариством як учасником, відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) , було укладено Договір, за умовами якого учасник зобов`язувався поставити замовнику товари, а саме: бензин А-92 у кількості 39 271 л, бензин А-95 у кількості 13 000 л, дизельне пальне у кількості 8 000 л, а замовник прийняти і оплатити пальне на загальну вартість 1 669 057,75 грн.

Відповідно до пункту 1.4 Договору передача замовнику товару здійснюється на автозаправних станціях (АЗС) учасника, автозаправних комплексах учасника та його партнерів, з якими учасником укладено відповідний договір, шляхом заправки автомобілів замовника при пред`явленні довіреними особами замовника ордерів-дозволів учасника (далі - талони; пластикові картки), які є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у талоні об`єму і марки товару.

Згідно з пунктом 5.1 Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: з дати підписання договору і діє до 31.12.2021 включно.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що передача замовнику талонів (пластикових карток) на пальне здійснюється учасником безоплатно по місцезнаходженню офісу учасника уповноваженій особі замовника, з підписанням уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне. Право власності на товар переходить до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар та акта приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне.

Відповідно до пункту 5.3 Договору термін дії талонів (пластикових карток) на пальне вказується у відповідному акті приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне і погоджується сторонами шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне. У разі якщо термін дії талонів (пластикових карток) на пальне не вказаний в акті приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне, то термін дії талонів (пластикових карток) на пальне становить 1 календарний рік від дати фактичної передачі талонів (пластикових карток) на пальне за актом приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне.

Згідно з пунктом 6.3 Договору учасник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором та здійснювати заправку автотранспорту замовника на умовах договору.

Розділом ІV Договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення учасником рахунку на оплату товару та накладної на товар, або попередньої оплати або поетапної оплати замовником поставлених товарів.

На підставі виставлених Товариством до оплати рахунків-фактур (які містяться у матеріалах справи) Підприємство платіжними дорученнями (у графах "призначення платежу" платіжних доручень визначається пальне тієї чи іншої марки та номери рахунків) було оплачено товарно-матеріальні цінності - паливні матеріали (бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 з кодом 2710124194, бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 з кодом 2710124512, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО з кодом 2710194300) на загальну суму 1 699 057,75 грн.

Видатковими накладними Товариством було передано Підприємству для подальшого отоварення в порядку та на умовах Договору картки на придбане пальне (бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5, бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО) з відображеними номерами штрих-карток.

Видаткові накладні містять в собі застереження відповідно до яких підписанням видаткової накладної покупець (отримувач) засвідчує отримання у постачальника штрих-карток (карток на пальне) згідно з номерами, визначеними у видатковій накладній. Картки на пальне (штрих-картки) дійсні для вибірки товару по даній накладній протягом 12 місяців з дати підписання видаткової накладної. Картки на пальне (штрих-картки), не пред`явлені оператору АЗС для отримання товару протягом 12 місяців з моменту підписання накладної анулюються (втрачають свою чинність і не є дійсними). Покупець зобов`язується прийняти товар у постачальника до моменту анулювання карток на пальне (штрих-карток). Якщо протягом вказаного періоду покупець не з`явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару, вважається, що покупець відмовився від правочину, наслідком чого виступає втрата права отримання товару по анульованих картках на пальне та/або права на повернення грошових коштів, оплачених за товар згідно видаткової накладної.

Отримання карток на пальне виступило підставою для того, що Підприємство в подальшому підтвердило виконання договірних зобов`язань, оприлюднивши 21.01.2022 звіт про виконання угоди.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судами встановлено, що сторонами не заперечується, що на підставі виставлених Товариством до оплати рахунків-фактур, Підприємство здійснило попередню оплату у розмірі 1 699 057,75 грн за обумовлений у Договорі товар.

За видатковими накладними Товариством було передано Підприємству для подальшого отоварення в порядку та на умовах Договору картки на придбане пальне (бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5, бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО) з відображеними номерами штрих-карток.

Враховуючи механізм фізичного отримання паливних матеріалів, який полягав у пред`явленні працівниками Підприємства талонів на обумовлених у додатку № 1 до Договору автозаправних станціях, у Товариства після 31.12.2021 залишився обов`язок щодо здійснення заправки автотранспорту замовника.

Водночас, 06.04.2022 Товариство листом від 05.04.2022 № 05/04-7 повідомило Підприємство про те, що у зв`язку з введенням на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану, Товариство не може виконувати свої зобов`язання за Договором посилаючись на форс-мажорні обставини, що визначені листом Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, у зв`язку з чим судами були відхилені посилань Товариства на те, що Підприємством не підтверджено відмову у заправці його автотранспортних засобів через відсутність фіксації номерів усіх неотоварених талонів і встановлення АЗС, які здійснили таку відмову.

Тобто саме лист № 05/04-7 є підтвердженням того, що з 05.04.2022 Товариство зупинило виконання обов`язку щодо передачі належних на праві власності Підприємству паливних матеріалів шляхом блокування неотоварених талонів, вартість яких, на момент блокування, склала 358 461,40 грн (бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 у кількості 2 630 літрів, бензин автомобільний А-92-Євро5 у кількості 7 490 літрів, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 2 100 літрів).

Судами також встановлено, що сторонами не заперечується, що саме такий розмір палива було недоотримано Підприємством за Договором і у Товариства відсутні заперечення щодо встановленого об`єму пального.

На момент блокування (05.04.2022) жоден з переданих Підприємству талонів прострочений не був, так як за пунктом 5.3 Договору такий термін вказується у відповідному акті приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне і погоджується сторонами шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне.

Так, граничними термінами (строками) відпуску Товариством паливних матеріалів за визначеними у видаткових накладних штрих-картками є: 30.07.2022 за картками, визначеними у видаткових накладних від 30.07.2021 № 8895 та від 30.07.2021 № 8638; 10.08.2022 за картками, визначеними у видатковій накладній від 10.08.2021 № 9087; 25.08.2022 за картками, визначеними у видатковій накладній від 25.08.2021 № 9672; 06.089.2022 за картками, визначеними у видатковій накладній від 06.09.2021 № 10260; 27.09.2022 за картками, визначеними у видатковій накладній від 27.09.2021 № 11211; 04.11.2022 за картками, визначеними у видаткових накладних від 04.11.2021 № 13154 та від 04.11.2021 № 13157.

Відповідно до статті 173 ГК України та статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частинами першою, сьомою статті 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною першою статті 670 ЦК України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" від 20.05.2008 № 281/171/578/155, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.

Таким чином, суди дійшли висновку про те, що Підприємство як власник карток на пальне, отриманих за видатковими накладними володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне, впродовж дванадцяти місяців з дня підписання тієї чи іншої видаткової накладної.

Враховуючи, що з 05.04.2022 Товариством було заблоковано можливість Підприємству отоварювати надані йому талони, з огляду на відсутність реакції Товариства на законні вимоги Підприємства (листи від 19 квітня і 05 травня 2022 року №№ 02.1-13/112, 02.1-13/126) виконати зобов`язання за Договором шляхом повідомлення дати можливого отримання залишку товару, суди дійшли висновку, що Товариством не виконувались зобов`язання по проведенню заправки автотранспортних засобів Підприємства паливними матеріалами, які були оплачені за Договором, а тому наявні підстави для задоволення позову в частині зобов`язання Товариства поставити Підприємству паливні матеріали загальною вартістю 358 461,40 грн, у тому числі, бензин автомобільний марки А-95-Євро5-Е5 у кількості 2 630 літрів на суму 80 162,40 грн, бензин автомобільний марки А-92-Євро5 у кількості 7 490 літрів на суму 219 457,00 грн, паливо дизельне марки ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 2 100 літрів на суму 58 842,00 грн відповідно до умов Договору, шляхом заправки автотранспортних засобів Підприємства на автозаправних станціях.

Що ж до позовних вимог про стягнення 55 586,01 грн штрафних санкцій та 35 596,14 грн інфляційних втрат, то судами встановлено, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки Товариство не виконало свої зобов`язання з поставки пального, які не є грошовим зобов`язанням, тому суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства 35 596,14 грн інфляційних втрат за не поставку товару за Договором.

Здійснивши перерахунок нарахованої Підприємством пені, суди дійшли висновку про законність та обґрунтованість таких вимог у частині стягнення з Товариства 2 144,20 грн пені нарахованої, за загальний період з 31 липня по 31 серпня 2022 року, а у задоволенні 53 441,81 грн відмовили за їх безпідставністю та невідповідністю фактичним обставинам справи та укладеному Договору.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 370/999/16, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 04.04.2023 у справі № 916/1349/21, від 02.12.2019 у справі № 910/12597/18, від 04.11.2019 у справі № 910/8730/18, від 13.06.2019 у справі № 904/2356/18 щодо застосування статей 76, 77 ГПК України, статей 530, 598, 607 ЦК України, статті 205 ГК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 370/999/16 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором підряду задоволено частково, які (позовні вимоги), у свою чергу, були мотивовані тим, що замовник (ТОВ ?БВС Контакт?) виконав умови договору та перерахував відповідачу 1 275 677 грн, проте останній свої зобов`язання за договором не виконав, та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходила з того, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про доведеність заявленого позову, оскільки у порушення процесуальних норм не дав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив доводів та заперечень сторін, зокрема не встановив чим обґрунтовано заявлений позов, чим підтверджено виконання ТОВ ?БВС Контакт? та невиконання ТОВ ?Промет? своїх договірних зобов`язань. Свій висновок про невиконання відповідачем своїх зобов`язань апеляційний суд обґрунтував виключно на твердженнях позивача, викладених у позові. Апеляційний суд не перевірив та не спростував доводів відповідача про те, що останній не міг розпочати будівельно-монтажні роботи через невиконання ТОВ ?БВС Контакт? своїх зобов`язань, зокрема через несвоєчасне перерахування коштів, визначених у пункті 2.4 договору, та ненадання вихідних даних для виконання робіт (пункт 3.4.1 договору). При цьому суд апеляційної інстанції зробив висновок про належне виконання замовником своїх зобов`язань лише на підставі акта звірки взаєморозрахунків станом на січень 2013 року, в якому ТОВ ?Промет? визнало отримання від ТОВ ?БВС Контакт? коштів на суму 1 275 677 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що ним розпочато виконання договору підряду, зокрема придбано обладнання для здійснення будівельно-монтажних робіт на загальну суму 1 097 180 грн 78 коп., посилаючись при цьому на висновок судового експерта, складеного на замовлення відповідача, в якому зазначені первинні документи ТОВ ?Промет? за 2012 рік (оригінали прибуткових та видаткових накладних, актів виконаних робіт та наданих послуг). Наведений висновок судового експерта апеляційний суд у судовому засіданні 04.12.2018 не прийняв в якості доказу, підстав такого неприйняття не навів, не з`ясував поважності причин неподання цього доказу до суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд у порушення статті 12 ЦПК України не роз`яснив відповідачеві його права на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі відповідної судової експертизи, чим позбавив відповідача процесуального права на судовий захист.З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зазначила, що апеляційний суд вдався до тлумачень норм матеріального права, замість з`ясування та встановлення фактичних обставин у справі, зокрема обсягу та своєчасності виконання сторонами своїх зобов`язань, надання належної оцінки всім доказам та доводам сторін. За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим;

- № 910/23097/17 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поставки від 01.02.2015 б/н, які були заявлені Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві (ГУ ДФС) у межах справи про банкрутство, виходила з того, що у справі, що переглядається, головне управління Державної податкової служби у м. Києві (ГУ ДПС) у підтвердження укладення оспорюваного договору надало податкові накладні, виписані ТОВ ?Нибулон прайм? та зареєстровані заявником у період з 01 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на оспорений договір поставки, за яким було поставлено на користь ТОВ ?Грант резорт? товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість. Разом з тим відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ ?Нибулон прайм?, у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних. З урахуванням наведеного, за доводами заявника, ТОВ ?Нибулон прайм? фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ ?Нибулон прайм? на користь ТОВ ?Грант резорт" на порушення частини п`ятої статті 203 ЦК України не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним. Не будучи стороною укладеного договору, заявник надав суду ті наявні в нього докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при визначенні податкових зобов`язань боржника як платника податку на додану вартість. Натомість відповідачі жодним чином не спростували доводи та докази заявника, ухилились від участі в судовому процесі та не надали суду витребуваний від них текст договору. За поясненнями, наданими арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ ?Грант резорт? Палієм О.П., колишні керівники ТОВ ?Грант резорт? на зв`язок не виходили, бухгалтерську та іншу документацію, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності ліквідатору не передавали, в зв`язку з чим документи, що підтверджують господарську діяльність боржника у ліквідатора відсутні. На запит, направлений на виконання ухвали суду в цій справі від 18.07.2019 про витребування доказів, колишній керівник ТОВ ?Грант резорт? жодних документів також не надав. Такі дії є порушенням обов`язків учасника справи, передбачених частиною другою статті 42 ГПК України, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Суди попередніх інстанцій невірно застосували норми процесуального права щодо розподілу обов`язку доказування та допустимості доказів, не надали оцінки наявним у справі документам, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, відповідно до тих правових та фактичних підстав позову, на які посилався заявник, не спростували доводи та докази заявника. Наведені вище порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дають підстави для висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення;

- № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, змінюючи резолютивну частину постанови апеляційного суду, шляхом її викладення в іншій редакції, виходив з того, що у судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць. Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (' 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків. З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача за змістом пункту 12 описової частини цієї постанови та вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць;

- № 916/1349/21 Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення 320 708,70 євро та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в цій частині, зазначив, що суди внаслідок неправильного застосування норм статті 530 ЦК України зробили помилковий висновок, що строк оплати раніше поставленого товару не настав, оскільки в угоді про співробітництво строк (термін) виконання чергового платежу був визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Верховний Суд погодився з аргументами скаржника, що визначена в угоді умова оплати раніше поставленого товару не є строком (терміном) виконання зобов`язання у розумінні статей 251, 252, частини першої статті 530 ЦК України;

- № 910/12597/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги про стягнення 259 544,29 грн, з яких: 186 968,76 грн основного боргу, 40 660,13 грн інфляційних витрат, 9 128,45 грн 3% річних, 13 438,53 грн пені, 9 348, 43 грн штрафу, які (позовні вимоги), у свою чергу, були обґрунтовані тим, що Кооператив не виконував покладених на нього обов`язків, які передбачені договором від 10.07.2018 № 08329/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість з оплати за надані позивачем послуги, та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що з 26.04.2014, з огляду на набрання чинності Законом України ?Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії? від 10.04.2014 № 1198-VII, існує законодавча заборона для суб`єктів господарювання, які не проводять господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення та не є ліцензіатами у цій сфері, виступати виконавцями цих послуг за відсутності відповідної ліцензії та заборона на укладання з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем багатоквартирного будинку договорів на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Однак, суди попередніх інстанцій, не врахувавши приписи наведеного законодавства, не встановили з достовірністю обставин щодо того, чи може відповідач (Кооператив), внаслідок внесення змін до зазначеного вище законодавства України бути виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, чи має право на законодавчому рівні здійснювати нарахування за ці комунальні послуги. Також суди не дослідили, чи покладено на позивача обов`язок укладення прямих договорів із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинення інших дій, передбачених законодавством України. За приписами статей 509, 607 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Отже, не встановивши зазначені вище обставини, суди попередніх інстанцій: дійшли передчасного висновку про те, що відповідач зобов`язаний виконати умови укладеного між ним та позивачем Договору від 10.07.2008 № 08329/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі; не встановили, чи існує у відповідача можливість виконання зобов`язання за цим договором та відповідно не з`ясували, чи є підстави вважати зобов`язання за цим договором припиненими відповідно до приписів статті 607 ЦК України;

- № 910/8730/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення 277 142,71 грн, з яких: 225 590,43 грн основного боргу за водопостачання та водовідведення, 5184,57 грн інфляційних втрат, 2 189,18 грн 3% річних, 21619,49 грн пені, 22 559,04 грн штрафу, які (позовні вимоги), у свою чергу, були обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення від 15.05.2001 № 9399/4-13 щодо оплати наданих послуг у період травень-грудень 2015 року, та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що з 26.04.2014, з огляду на набрання чинності Законом України ?Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії? від 10.04.2014 № 1198-VII існує законодавча заборона для суб`єктів господарювання, які не проводять господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення та не є ліцензіатами у цій сфері, виступати виконавцями цих послуг за відсутності відповідної ліцензії та заборона на укладання з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем багатоквартирного будинку договорів на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Однак, суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин наведені вище положення Закону України ?Про житлово-комунальні послуги?. Господарські суди попередніх інстанції не врахували зазначеного та не встановили з достовірністю обставини того, чи може відповідач - житлово-будівельний кооператив ?Зварювальник-2? внаслідок внесення змін до зазначеного вище законодавства України здійснювати господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, чи є воно підприємством питного водопостачання, чи має ліцензію на здійснення господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення та, відповідно, чи може бути виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по відношенню до власників квартир, орендарів чи квартиронаймачів багатоквартирного будинку, до якого ним надаються ці послуги, чи має право на законодавчому рівні здійснювати нарахування за ці комунальні послуги. Також суди не дослідили, чи покладено на позивача, як виконавця послуг відповідно до законодавства України, обов`язок укладення прямих договорів із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинення інших дій, передбачених законодавством України. За приписами статей 509, 607 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Отже, не встановивши зазначені вище обставини, суди дійшли передчасного висновку про те, що відповідач зобов`язаний виконати умови укладеного між ним та позивачем договору на послуги водопостачання та водовідведення від 15.05.2001 № 9399/4-13, не встановили, чи існує у відповідача можливість виконання зобов`язання за цим договором та відповідно не з`ясували, чи є підстави вважати зобов`язання за цим договором припиненими відповідно до статті 607 ЦК України;

- № 904/2356/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору припиненим, погодився з висновками судів про те, що позивачем не доведено наявність законодавчих підстав, передбачених статтею 607 ЦК України для припинення спірного договору з 26.09.2015, оскільки приєднання мережі парку до централізованого водопостачання відбулося до укладення зазначеного договору; при цьому, відхиляючи посилання позивача, що даний договір укладався сторонами для водопостачання будівництва і після завершення цих робіт є припиненим, судами зауважено, що позивач повинен був ініціювати врегулювання цих правовідносин з урахуванням виконання ним підрядних робіт відповідно до пункту 5.14 спірного договору, що останнім не зроблено, у зв`язку з чим вимоги позивача визнано не доведеними належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на те, що суд необґрунтовано відхилив його доводи щодо доказів встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то Верховний Суд зазначає, що скаржником у касаційній скарзі не вказано, у чому саме полягає порушення судом норм процесуального права при відхилені його доводів щодо доказів встановлення обставин, оскільки останній не наводить жодних доводів щодо необґрунтованості висновків або які б спростовували висновки суду щодо відхилення доводів Товариства. Крім того, Суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 310 ГПК України не передбачено такої підстави для скасування судового рішення як необґрунтоване відхилення судом доводів учасника справи щодо доказів встановлення обставин, оскільки вказана норма передбачає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Також як підставу для подання касаційної скарги Товариством визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 12 частини першої статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 530, 598, 599, 663, частини другої статті 689 ЦК України, частини першої статті 202 ГК України у подібних правовідносинах.

При цьому, ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: враховуючи механізм фізичного отримання паливних матеріалів, який полягав у пред`явленні працівниками Підприємства талонів на обумовлених у додатку № 1 до Договору автозаправних станціях, у Товариства після 31.12.2021 залишився обов`язок щодо здійснення заправки автотранспорту замовника; 06.04.2022 Товариство листом від 05.04.2022 № 05/04-7 повідомило Підприємство про те, що у зв`язку з введенням на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану, Товариство не може виконувати свої зобов`язання за Договором посилаючись на форс-мажорні обставини, що визначені листом Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, у зв`язку з чим судами були відхилені посилання Товариства на те, що Підприємством не підтверджено відмову у заправці його автотранспортних засобів через відсутність фіксації номерів усіх неотоварених талонів і встановлення АЗС, які здійснили таку відмову; саме лист № 05/04-7 є підтвердженням того, що з 05.04.2022 Товариство зупинило виконання обов`язку щодо передачі належних на праві власності Підприємству паливних матеріалів шляхом блокування неотоварених талонів, вартість яких, на момент блокування, склала 358 461,40 грн (бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 у кількості 2 630 літрів, бензин автомобільний А-92-Євро5 у кількості 7 490 літрів, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 2 100 літрів); сторонами не заперечується, що саме такий розмір палива було недоотримано Підприємством за Договором і у Товариства відсутні заперечення щодо встановленого об`єму пального; на момент блокування (05.04.2022) жоден з переданих Підприємству талонів прострочений не був, так як за пунктом 5.3 Договору такий термін вказується у відповідному акті приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне і погоджується сторонами шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі талонів (пластикових карток) на пальне; відсутність реакції Товариства на законні вимоги Підприємства (листи від 19 квітня і 05 травня 2022 року №№ 02.1-13/112, 02.1-13/126) виконати зобов`язання за Договором шляхом повідомлення дати можливого отримання залишку товару.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм процесуального права у спірних правовідносинах.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 903/666/22, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 903/666/22 з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 903/666/22 - без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 903/666/22, виконання якого було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко