908/3387/21 Про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - 31.05.2023 Прийняття

1.1. Акціонерне товариство (далі - АТ) "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сеал" (далі - ТОВ "НВП "Сеал") про визнання недійсним договору поставки від 02.08.2021 № ЦЗВ-01-02321-01 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання ТОВ "НВП "Сеал" забрати поставлену за договором поставки продукцію.

1.2. Господарський суд Запорізької області рішенням від 15.09.2022 відмовив у задоволенні позову.

1.3. Додатковим рішенням від 25.10.2022 Господарський суд Запорізької області стягнув з позивача на користь відповідача 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

1.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01.02.2023 залишив зазначені судові рішення без змін.

2. Короткий зміст оскаржуваного рішення

2.1. Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 07.03.2023 стягнув з АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "НВП "Сеал" 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Постанову мотивував тим, що, оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, участь адвоката в судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, стягнення з позивача на користь відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді в суді апеляційної інстанції є справедливим та співмірним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. 19.04.2023 АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.03.2023 (повний текст складений 22.03.2023), в якій просить скасувати додаткову постанову та відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

3.2. Підставою касаційного оскарження АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" зазначило, що суд апеляційної інстанції порушив статті 126, 129 ГПК України. Відповідно, на його думку, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та додаткову ухвалу Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

3.3. Зазначає, що подавало до апеляційного господарського суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції на 99 %. Проте господарський суд апеляційного інстанції залишив клопотання без задоволення. Крім того, подання відзиву на апеляційні скарги у зазначеній справі є правом, а не обов`язком відповідача, а тому витрати на надання професійної правової допомоги у сумі 5 000,00 грн по складанню та поданню відзиву на апеляційну скаргу не відповідають критерію необхідності.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.2. Як вбачається з матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції ТОВ "НВП "Сеал" надало клопотання, в якому заявник просив стягнути на його користь 8000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

5.3. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Судова колегія погоджується з цим висновком суду з огляду на таке.

5.4. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

5.5 Водночас, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

5.6. Стаття 16 ГПК України передбачає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

5.7. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

5.8. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

5.9. У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

5.10. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

5.11. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

5.12. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

5.13. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5.14. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

5.15. За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

5.16. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертої статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

5.17. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

5.18. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

5.19. Згідно з положеннями частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

5.20. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

5.21. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

5.22. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

5.23. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

5.24. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.25. Апеляційний господарський суд установив і це підтверджено матеріалами справи, що відповідач в підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги надав договір про надання правничої (правової) допомоги, укладений з Адвокатським об`єднанням "Легес", додаткову угоду до договору № 3, якою сторони погодили вартість послуг, що надаються, акти приймання-передачі послуг (вивчення апеляційної скарги, складання та подання відзиву - 5000 грн, участь у судовому засіданні - 3000 грн), копія платіжних доручень про оплату цих послуг відповідачем. Факт надання цих послуг також підтверджується матеріалами справи.

5.26. З огляду на встановлені обставини та зміст постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керувався, зокрема критеріями як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, що узгоджується з процесуальними нормами права, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України.

5.27. Разом із цим заявник не довів, що заявлена до стягнення вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів.

5.28. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК та стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права - статті 126 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

5.29. Колегія суддів зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному рішенні не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами норм права у вказаних справах залежало від доведеності конкретних обставин справи стосовно надання послуг з правничої допомоги, доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

5.30. При цьому обставини, за яких здійснюється відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

5.31. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткову постанову - без змін.

5.32. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.