906/123/22 Про виселення з нежитлового приміщення, яке використовується на підставі договору оренди нерухомого майна, та стягнення заборгованості - 30.05.2023 Прийняття

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" (далі - позивач, Залізниця) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича (далі - відповідач, ФОП Ейсмонт В. С.) про стягнення 503 033,13 грн неустойки та виселення з орендованого нерухомого майна.

2. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач не повернув орендоване майно після закінчення дії договору оренди № 589 від 01.12.2006. В результаті прострочення повернення предмета договору позивачем нараховано неустойку в сумі 503 033,13 грн.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.01.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Обґрунтовуючи рішення і постанову, суди попередніх інстанцій виходили з обставин недоведеності позивачем належного повідомлення відповідача як орендаря про припинення орендних правовідносин (доказів направлення та отримання листа від 26.04.2018).

5. Відтак, суди дійшли висновку про те, що договір оренди від 01.12.2006 № 589 є продовженим, а задоволенні вимог щодо стягнення неустойки та виселення слід відмовити, оскільки такі ґрунтуються на твердженнях позивача про припинення дії договору з 01.07.2018.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Залізниця подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції 12.01.2023 і постанову апеляційного суду від 04.04.2023 у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

7. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: у разі наявності заздалегідь обумовленої умови, закріпленої шляхом підписання додаткової угоди щодо непродовження в подальшому договору оренди.

8. Скаржник наголошує, що у цій справі орендар був завчасно повідомлений про небажання орендодавця щодо продовження договірних орендних відносин після 30.06.2018, про що і був укладений останній додатковий договір від 10.05.2018 з відповідною умовою.

9. Відтак, на думку скаржника, застосування судами попередніх інстанцій статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України (дала - ГК України (436-15) ), частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - в редакцій чинній на час виникнення спірних відносин) стосовно необхідності надання заяви про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, є помилковим, оскільки волевиявлення сторін вже було висловлено в додатковому договорі від 10.05.2018 до договору оренди і на дату закінчення договору оренди залишилося незмінним.

10. Також, скаржник вважає, що продовження орендних відносин між сторонами спору є порушенням частин третьої, четвертої статті 10 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Порядку розпорядження майном акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 1054 (1054-2017-п) , Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (735-2015-п) , оскільки відповідно до зазначеного Порядку оренда спірного майна здійснюється на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів.

Позиція інших учасників справи

11. 29.05.2023 до Верховного Суду від ФОП Ейсмонта В. С. надійшов відзив від 26.05.2023 б/н, який направлений до суду касаційної інстанції 26.05.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті), тобто з пропуском строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 09.05.2023, та без клопотання про продовження такого строку. Ураховуючи викладене, відзив ФОП Ейсмонта В. С. на касаційну скаргу Залізниці слід залишити без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. 01.06.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та ФОП Ейсмонтом В. С. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 589 (далі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - адмінбудинок площею 186,6 кв.м, гаражі площею 111,0 кв.м та сарай площею 32,9 кв.м, що знаходиться на балансі Коростенської дистанції електропостачання ДТГО "Південно-Західна залізниця (балансоутримувач) та розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Вокзальна, 23А (далі - майно).

13. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди майно передається в оренду для складування та зберігання будівельних матеріалів.

14. Цей Договір укладено строком на 364 дні, що діє з 01.12.2006 до 29.11.2007 включно (пункт 10.1 договору оренди).

15. В період з 13.03.2007 по 12.08.2015 сторонами укладено додаткові договори до договору оренди, якими продовжувалася дія договору та змінювався розмір орендної плати.

16. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 (200-2014-п) "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

17. Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку № 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

18. Відповідно до зведеного переліку майна Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця", що затверджений Міністром інфраструктури України об`єкт оренди внесено до статутного капіталу Залізниці.

19. З огляду на входження майна до статутного капіталу Залізниці - товариства, яке створене внаслідок проведеної корпоратизації підприємств залізничного транспорту та ДАЗТ "Укрзалізниця", в силу статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" який діяв станом на час утворення Залізниці) Фонд державного майна України та його територіальні відділення втратили право виступати орендодавцями щодо майна новоутвореного товариства.

20. 12.02.2016 між Залізницею та ФОП Ейсмонтом В. С. укладено додатковий договір до договору оренди, відповідно до якого орендодавцем майна за договором оренди від 01.12.2006 № 589 є Залізниця. Найменування балансоутримувача змінено на виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання. Договір діє з 01.12.2015 по 31.03.2016 включно. Інші умови договору залишені без змін.

21. У подальшому сторони уклали низку додаткових договорів до договору оренди нерухомого майна від 01.12.2006 № 589, якими узгоджували розмір орендної плати та продовжували строк дії договору, в цілому до 31.03.2018 включно.

22. 10.05.2018 між позивачем та відповідачем укладений останній додатковий договір до договору оренди нерухомого майна № 589, яким у розділі 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення Договору" пункт 10.1 викладений в новій редакції, а саме: "Цей Договір діє з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно без подальшого продовження".

23. Отже, позивач зазначив, що сторони домовилися про закінчення орендних відносин з 01.07.2018.

24. Також, позивач зазначав, що на адресу відповідача був направлений лист від 26.04.2018 №Н3Р-5/387, яким останнього повідомлено про припинення дії договору з 01.12.2006 № 589.

25. В послідуючому балансоутримувач направляв відповідачу листи від 06.08.2018 № 640 (повернувся з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання"), від 27.08.2018 №583 (повернувся з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання"), від 15.04.2019 № 259 (відправлений з описом вкладення, відповідно до повідомлення вручений 19.04.2019), від 23.04.2021 №123 (відповідно до повідомлення вручений 28.04.2021), від 03.09.2021 № НЗМ-08/1419 та претензія від 06.12.2018 № 938.

26. На згадану претензію від відповідача отримано відповідь від 04.01.2019, якою повідомлено, що Господарським судом Житомирської області розглядається справа № 906/997/18 за його позовом до Залізниці про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна від 01.12.2006 № 589.

27. Як зазначав позивач, станом на час звернення до суду з даним позовом, орендоване майно не вивільнено, позивачу не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

28. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

29. Судові рішення у справі оскаржуються Залізницею з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

30. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

31. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

32. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

33. Як свідчить зміст касаційної скарги, зазначену підставу касаційного оскарження Залізниця обґрунтовує, зокрема, посиланням на неправильне застосування судами статті 764 ЦК України, частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України (дала - ГК України (436-15) ), частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стосовно необхідності надання заяви про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, оскільки волевиявлення сторін вже було висловлено в додатковому договорі від 10.05.2018 до договору оренди і на дату закінчення договору оренди залишилося незмінним.

34. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.

35. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України та частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

36. Згідно зі статтею 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

37. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у частині другій статті 291 ГК України.

38. Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

39. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

40. Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

41. Згідно зі статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

42. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19 та від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19 зі спорів, що виникли з подібних орендних правовідносин, сформульовано висновки про те, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії. Відтак, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Істотне значення в цьому випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця. Колегія суддів зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.02.2020 у справі № 910/2461/19, від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, що свідчить про усталеність судової практики вирішення господарських спорів, пов`язаних із застосуванням положень частини другої статті 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

43. Водночас, у пунктах 6.12-6.13, 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 сформульовано такі правові висновки щодо застосування норм статті 764 ЦК України та частини другої статті 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна":

"У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".

44. Отже, наразі сформувалася усталена судова практика щодо допустимості завчасного повідомлення орендаря орендодавцем державного та комунального майна про відмову від продовження строку дії договору оренди та зумовленого цим припинення договору, якщо відповідні дії орендодавця є проявом дотримання сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, зумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, поданий позивачем лист від 26.04.2018 № Н3Р-5/386, яким останній доводив обставини щодо повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди № 589 з 01.07.2018, не містить доказів як направлення цього листа відповідачу, так і його отримання останнім.

46. При цьому судами враховано, що наявні в матеріалах справи, листи та претензія, що направлялися в подальшому балансоутримувачем на адресу ФОП Ейсмонта В. С., лише констатували позицію позивача щодо припинення дії договору з 01.07.2018 та містили вимогу щодо повернення майна. Також суди врахували, що такі листи направлялися у строк, який перевищує один місяць після 01.07.2018.

47. Отже, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено обставин належного повідомлення орендаря про припинення орендних правовідносин (доказів направлення та отримання листа від 26.04.2018), суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 589 є продовженим, а відповідно позовна про виселення відповідача з орендованого нерухомого майна, такою, що не підлягає задоволенню.

48. Щодо посилання скаржника на те, що судами не враховано наявності у договорі оренди № 589 умови про неможливість його продовження, то тут колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/321/18 щодо застосування частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та згідно з якою, "… якщо сторонами договору визначено процедуру можливого продовження строку дії договору оренди шляхом укладення нового договору оренди, то слід вважати, що саме таким чином має бути реалізоване право сторони на продовження дії договору згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Однак, самого права на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, оскільки воно гарантовано зазначеною нормою закону імперативно".

49. Зазначена правова позиція також була врахована Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 906/556/19, в якій аналогічно розглядався позов Залізниці про виселення з орендованого приміщення з посиланням на наявність у договорі умови про неможливість його продовження, а також з урахуванням наявності справи (у цьому випадку справа № 906/997/18) про визнання продовженим відповідного договору оренди, на існування якої посилався відповідач. Підстав для відступу від цієї позиції колегія суддів не вбачає.

50. Отже, враховуючи те, що на дату закінчення строку дії договору оренди № 589 і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, відповідач мав право на продовження договору на той самий термін і на тих самих умовах і не міг бути позбавлений права на пролонгацію договору оренди.

51. Оскільки судами встановлено продовження договору оренди № 589, то в задоволенні вимоги про стягнення неустойки суди також правильно відмовили, позаяк такі вимоги ґрунтувалися на твердженнях позивача про припинення дії цього договору з 01.07.2018.

52. Викладений у пункті 10 цієї постанови довід скаржника, з посиланням на частини третю, четверту статті 10 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та Порядку розпорядження майном акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 1054 (1054-2017-п) , колегія суддів також відхиляє, оскільки вказані нормативні акти не суперечать положенням статті 764 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", і не спростовують правильних висновків судів щодо неналежного повідомлення орендаря орендодавцем про відмову від продовження строку дії договору оренди, а отже і відсутності визначених статтею 26 цього Закон підстав для його припинення, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

53. Відтак, зазначене в сукупності свідчить, що скаржник належним чином не обґрунтував підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а тому відповідна підстава касаційного оскарження не дає правових підстав для скасування судових рішень у цій справі. Відповідні доводи скаржника в цілому зводяться до незгоди з установленими обставинами справи.

54. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

55. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

56. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

57. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

58. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

59. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, Суд відхиляє, оскільки вони: (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України; (2) свідчать про незгоду скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями; (3) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, що стали підставою для відмови у задоволенні позову; (4) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

62. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.